Ну що ж, вперед до старого міста Лева).
Почнемо з вулиці Сніжної 2.
Церква Матері Божої Неустанної Помочі, колишній костел Марії Сніжної збудований на пагорбі біля якого колись перетиналися торгові шляхи.
Таким, як ми його бачимо тепер, костел став ще в далекому 1892 році, а до цього його кілька разів відбудовували і відновлювали. Перша згадка про храм, на місці теперішнього костелу Марії Сніжної, датована ще 1344 роком.
В часи середньовіччя костел Марії Сніжної опинився за міськими мурами Львова, а отже для захисту від можливих нападів, храм було оточено муром ширина якого сягала двох метрів, та й стіни самого костелу досягають товщини 2 метри. Навіть після Другої світової війни в храмі ще відправлялись Богослужіння, але в 1951 костел Марії Сніжної закривають і в приміщенні храму влаштовують склад. Частину оздоблення знищують, а частину передають в тогочасний Музей релігії та атеїзму.
В 1962 році знищують фігуру Матері Божої яка стояла перед костелом, автором скульптури був славетний Іоан Пінзель.
В 1988 році в костелі Марії Сніжної відкривають музей фотографії.
І лише в 1995 році храм передано Українській греко-католицькій церкві та освячено, як церкву Матері Божої Неустанної Помочі. В храмі проведено ремонт і реставрацію та відновлено Богослужіння.
Додам, що до того, як було збудовано Латинську катедру, костел Марії Сніжної був парафіяльним.
Біля костелу в XVIII столітті збудовано будинок органіста, що має тепер адресу Сніжна 1 і який таки дочекався реставрації).
Спустимось вниз до площі Ярослава Осмомисла.
Нехай вас не лякає величезне торговище на площі). торгівля тут вирувала завжди відколи існує Львів).
Зате з площі можна добре розгледіти будівлю-квартал театру Марії Заньковецької про який я вже розповідав в одній з попередніх публікацій.
Зараз, майже всю територію площі займає ринок, але як я вже казав базар на цій території був завжди), через близькість торговельного шляху.
Йдемо далі до площі Різні.
Свою назву площа отримала через бійню худоби яка довгий час існувала в цьому місці на березі Полтви. Цікаво те, що протягом всього свого існування площа жодного разу не змінювала назви.
Зараз на частині площі Різні, що біля вулиці Лазневої облаштовано затишний сквер з фонтаном "Ромуальдо й Пелагея", який ще називають "Фонтан Закоханих",
про який я вже також розповідав в попередніх публікаціях про цікаві місця Львова.
Майже уся територія теперішніх площ Різні та Ярослава Осмомисла з прилеглими вулчками, колись була великим, можна сказати, торговим комплексом), який ще й мав свою назву - "Кракідали"). Кракідали, як і годиться великому торговому комплексу, поділявся на менші ринки.
Думав куди піти далі - до Старого міста чи ще побродити колишнім передмістям, вибрав - гуляти так гуляти).
Замарстинівська.
Назва вулиці походить від колишньої дільниці Львова - Замарстинів.
Заселений Замарстинів був ще за часів Данила Галицького, але тоді ця частина сучасного Львова називалась Белзькі поля. Белзькі поля займали територію, приблизно, між теперішніми Замарстинівською та Клепарівською, але до кінця XIV століття жителів в цьому передмісті Львова майже не залишилось.
Назва Замарстинів пішла від міщанина Зомерштейна, якому належало село, а згідно з тогочасними традиціями село називали Зомерштейнгоф, що означає двір Зомерштейна, який переважно називали більш ближчим до місцевої вимови - Замарстинів.
Замарстинів був райом бідноти, мешканці цього передмістя вирізнялись суровим характером і як свідчать документи не раз виступали проти львівського магістрату, через те, що мешканці Замарстинова повинні були відробляти день на користь міста і день на користь людини, що володіла Замарстиновом.
Селом, в передмісті Львова, Замарстинів залишався аж до 1930 року.
В часи гітлерівської окупації на території Замарстинова діяло єврейське гетто.
Розповідають цікаву історію про битву з татарами, що відбулась на території Замарстинова. Під час одного з татарських набігів, татари напали на Львів з північної сторони, а не як завжди - зі сходу. Сталось це тому, що орді вдалось перейти замерзлі болота. Львівське військо, що стояло за північними оборонними мурами, врахувавши нерівні сили почало відступати до стін та відтягувати татарську кінноту до вузьких вуличок Замарстинова де регулярним військам, в обороні Львова, почали допомагати й прості мешканці Замарстинова. татар вдалось заманити аж до початку сучасної вулиці Богдана Хмельницького, а тут вже в бій вступило озброєне львівське ополчення, яке вийшло з краківської брами. Татари втративши багато війська почали тікати, але їм завадила важка кіннота, що була піднята по тривозі. Мало хто з татарської орди тоді зміг втекти з-під стін Львова. Кажуть після цієї поразки татари більше не наважувались атакувати Львів.
Замарстинівська 7.
Великі касарні для австрійського війська збудовані в 1824 році.
Поруч, за адресою Замарстинівська 9
знаходиться колишній монастир з якого за вказівкою Йосифа ІІ було виселено ченців-місіонерів, а в приміщенні було влаштовано шпиталь, а далі касарні, що згодом отримали назву Малі касарні і військову в'язницю відому, як Замарстинівська тюрма.
В 1941 році в Замарстинівській тюрмі енкаведисти масово страчували людей
на згадку про ці трагічні події, поруч з колишньою тюрмою встановлено пам'ятник жертвам політичних репресій.
За колишнім монастирем ставшим тюрмою стоїть Церква Святого Хреста.
Кажуть ще з Княжих часів тут був храм. За час свого існування церква переходила від однієї конфесії до іншої, тепер тут, як і з самого початку, вірмени Львова відправляють свої Богослужіння.
Трішки далі, за колією, по вулиці Замарстинівській звернемо до Міського палацу культури імені Гната Хоткевича.
Назва вулиці на якій стоїть палац - Клубна, а походить вона якраз від теперішнього палацу культури.
В 1924 році, під час страйку, робітники Львова вирішують збудувати клуб для робітничого класу в якому можна б було влаштовувати збори, зустрічі та інші заходи. Для побудови клубу робітники відраховували по 1% від своїх зарплат. Робітники своїми руками будували клуб у вільний від роботи час. Завершили будівництво в 1934 році. Червоною фортецею прозвали, в народі, клуб мандрівників через викладений червоною цеглою фасад, ще одна з народних назв клубу - клуб трамвайників.
Неподалік Міського палацу культури ім. Гната Хоткевича стоїть Меморіал пам'яті жертв львівського єврейського гетто.
Встановлений в 1992 році меморіал нагадує про закатованих євреїв в часи Другої світової війни.
Зовсім поряд за адресою проспект В'ячеслава Чорновола 45
споруджується музейний комплекс "Територія терору" в пам'ять про закатованих людей фашистським і комуністичним режимами.
А тепер повернемось на вулицю Замарстинівську і нею топаєм аж до вулиці Романа Дашкевича 2
де ще донедавна знаходився перший в Україні музей мототехніки. Правда, зараз його робота призупинена і можливий варіант, що музей переїде в інше місце.
Ну, а тепер я махну аж в кінець вулиці Богдана Хмельницького щоб поглянути на львівську "Китайську стіну"))).
Відкрию вам таємницю - я на ровері, так що відстані не проблема, а всім хто без ровера (ровер - це велосипед в перекладі з Галицької говірки), отож всім хто без ровера і не має бажання ходити, так далеко, пішки, а тим більше їхати маршрутками - в кінці публікації, як завжди, будуть карти цікавих місць і кожен зможе сам обрати, що йому до душі та куди піти.
Отож, будинок на вулиці Богдана Хмельницького 267-269 який львів'яни прозвали китайською стіною.
Ще цей будинок називають лежачим хмарочосом, до речі, з цією назвою пов'язана жартівлива історія.
Надивившись на заморські висотки, радянські чиновники захотіли і собі "хмарочос", от тільки людина, яка затверджувала проект вирішила, що "умный в гору не пойдет" і хмарочос акуратно "положили" в горизонтальне положення. Так Львів отримав свій перший лежачий хмарочос або Львівську "Велику китайську стіну"). Звичайно вся ця історія - лише кумедна байка, але така байка є, тож варто було її розповісти.
Ну, на "Китайську стіну" подивився, тепер знову повертаюсь ближче до "Центру", а дорогою трішки розповім про вулицю Богдана Хмельницького та "заскочу" в кілька цікавих місць.
Вулиця Богдана Хмельницького одна з найстаріших, а можливо й найстаріша вулиця Львова. Перша згадка про вулицю датується ХІІІ століттям, правда тоді вона ще була Волинською дорогою яка починалась від теперішньої площі Ярослава Осмомисла, так само звідти тепер бере свій початок вулиця Богдана Хмельницького. Волинський шлях вважаються головною вулицею Княжого Львова, центром якого, до магдебурзького права, було Підзамче.
Вулиця Богдана Хмельницького 176.
Відкритий в 2008 році виставковий центр "Lemberg" - найбільший, площею 7000 квадратних метрів, виставковий центр в Західній Україні. Окрім внутрішньої виставкової площі Lemberg має ще зовнішню, площею 12000 квадратних метрів.
Богдана Хмельницького 124.
Вежа яку важко не помітити. Такий собі середньовічний замок насправді збудований зовсім, порівняно, нещодавно - спочатку ХХ століття). Відома неоготична вежа на вулиці Богдана Хмельницького, як "фабрика повидла", але повидло тут почали виробляти лише в часи "совка", а до цього тут була фабрика спиртових виробів та трунків "Й. Корнік і син" - основні конкуренти фабрики алкоголю Бачевського до якої ми і йдемо далі.
Богдана Хмельницького 114/116.
Колись відома на всю Європу, заснована в 1782 році, фабрика алкоголю родини Бачевських. Продукція марки "J.A. Baczewski" була однією з візитних карток Львова.
Вироби фабрики Бачевського пили в найвідоміших домах Галичини, а в 1810 році фабрика отримує статус постачальника цісарсько-королівського двору і здобуває ще один елітний символ - цісарський орел і титул k.u.k. Hoflieferant.
Йдемо далі.
Дорогою заглянемо ще на вулицю Донецьку 11,
де біля будинку Державного науково-дослідного контрольного інституту є невеличкий фонтан "Каскад", от тільки працює він нерегулярно.
Ще один фонтан "Лебеді"
є в сквері між вулицею Богдана Хмельницького і станцією Підзамче, але таке враження, що цей фонтан не працює зовсім(.
Ну, а раз ми вже так близько то варто поглянути й на саму станцію Підзамче.
Збудована станція в 1869 році і названа в честь давніх кварталів Княжого Львова, що були під Замковою горою.
Повертаємось на вулицю Богдана Хмельницького.
Церква Святої Параскеви-П'ятниці,
тепер має адресу вулиця Богдана Хмельницького 77, а збудована вона була ще у ХІІІ столітті обабіч тогочасного Волинського шляху.
Після пожежі 1623 року церкву Св. Параскеви-П'ятниці перебудували, скоріш за все за кошти союзника Богдана Хмельницького, молдовського господаря Василя Лупула, про що свідчить пам'ятна таблиця, вмурована в стіну церкви, з гербом молдовських правителів.
Церкву Святої Параскеви-П'ятниці будували, як храм оборонного типу. Нижня частина храму вимурувана з каменю - неначе бастіон, а над ним здіймається оборонна вежа з бійницями. Стіни церкви, місцями, досягають ширини двох метрів.
Колись церква Св. Параскеви-П'ятниці мала сім дзвонів, але їх усіх реквізувала австрійська влада на потреби армії. Тепер в церкви тільки два дзвони.
Всередині церкви є іконостас львівських майстрів, з 1610 років, який зберігся до наших днів.
І ще дещо цікаве - неподалік станції Підзамче є джерело,
Але щоб діти до нього то коли іти вулицею Богдана Хмельницького від станції до "Центру" варто скористатись підземним переходом, що є перед колією. Ви обов'язково помітите його якщо будете іти парною стороною вулиці.
Пройшовши перехід одразу звертаєте ліворуч, на вулицю Татарську і йдете весь час прямо. Якщо ви ідете до джерела від монастиря Святого Онуфрія, то за входом в підземний перехід зверніть праворуч.
Думав вже робити окрему публікацію з картами про цю частину Львова, як з моїми походами в гори, але думаю мандрівники, що захочуть побачити місця які описані в цій публікації розберуться і з картами внизу).
Повертаємось до розповіді про джерело). За версією львовознавця Юрка Охріменка - це королівське джерело Лева Даниловича і називати його потрібно "Королівським".
Але пам'ятна таблиця біля джерела під Замковою горою нам "розповідає", що "11 листопада 1787 року, о 12 годині, об'явилась Діва Марія і подарувала людям це джерело".
28 серпня 2005 року, на згадку про подію описану на таблиці, біля джерела, було встановлено фігуру Матері Божої та обладнано відкриті басейни.
Розповідають легенду, що неподалік джерела було поранено Максима Кривоноса і його поховали десь в цих місцях.
Поблизу джерела під Замковою горою стоїть капличка,
кажуть, що колись тут був печерний храм.
Йдемо далі. За адресою вулиця Богдана Хмельницького 26 знаходиться Василіанський монастир при церкві Святого Онуфрія.
Є версія, що ще за княжих часів на місці де стоїть церква Святого Онуфрія була дерев'яна церква, а львовознавець Володимир Вуйцик вважав, що княжа церква була ближче до Замкової гори. Як там колись було і де що стояло я тепер вам точно не скажу) і ще одне, що достеменно невідомо) - кажуть, храм Святого Онуфрія, який ми бачимо зараз, споруджено в 1550 році за кошти Острозьких, разом з церквою Святої Трійці, але на храмі Св. Онуфрія є дата - 1518, отож є версія, що в 1550 році лише була проведена реконструкція храму.
Дзвіниця яка зараз є при церкві Св. Онуфрія була збудована в 1820 році., а до цього була дзвіниця зведення якої почали ще в 1554 році - ця дзвіниця також слугувала брамою в монастир, а ще мала оборонне призначення. Відомо, що на тогочасній дзвіниці було встановлено гармати для захисту від ворогів.
Монастир Святого Онуфрія - це одна з найдавніших святинь Львова, існують згадки про монастир, що датуються ще ХІІІ століттям, в часи князювання Лева Даниловича.
Існує легенда, що в Василіанському монастирі довгий час зберігався образ Матері Божої, який нібито намалював Євангеліст Лука на кипарисовій дошці. Цю ікону привезла до Києва візантійська царівна Анна, а далі вона дісталась князю Леву, який і передав ікону в монастир. Кажуть, що Владислав Опольський підступно викрав ікону і перевіз до Ченстохови. Тепер образ Матері Божої - одна з найбільших святинь Польщі.
Монастир, що було збудовано ще за княжих часів до нашого часу не дійшов. Відомо про пожежі які завдали непоправної шкоди монастирю в 1623 і в 1655 роках, а також в 1672 році під час турецької облоги.
В 1573 році, в монастирі Василіан знайшов притулок Іван Федоров, а вже наступного року, в друкарні при монастирі, він надрукував "Апостол". Тут і було поховано, в 1583 році, українського першодрукаря. Друкарня при монастирі існувала ще до 1615 року.
В 1946 році радянська влада закрила монастир. Приміщення монастиря використовували для музею етнографії, а в 1977 році тут відкривають музей Івана Федорова, але в 1989 монастир повертають Василіанам, а музей переносять на вулицю Коперніка.
Вулиця Богдана Хмельницького 22.
Церква Святого Миколая - перший православний храм Львова, перша кам'яна будівля Львова, а ще, за деякими з версій, родинна усипальниця Галицьких князів.
Збудована церква Святого Миколая між 1264 і 1340 роками. В 1292 році князь Лев закріплює землі довкола церкви у її вічну власність, про що свідчить грамота князя.
На жаль, від церкви ХІІІ століття залишилось зовсім мало, після пожежі 1623 і 1800 років, церква Святого Миколая була перебудована, до наших днів від першої кам'яної церкви дійшли фундаменти та нижні частини стін. До речі, після пожежі пожежі 1800 року чудом вціліла ікона святого Миколая, а після перебудови храму цю ікону розмістили в новій церкві.
Коли в XIV столітті центр Львова перенесли з теперішньої площі Старий Ринок на сучасну площу Ринок, церква Св. Миколая опиняється в передмісті і зазнає частих набігів від ворогів.
На протязі всього свого існування тут був храм, навіть в часи "совєтів" в храмі Святого Миколая не припиняли Богослужінь. Тепер церква відноситься до Київського патріархату.
Враховуючи, що Святий Миколай є покровителем мандрівників, то церква святого Миколая - це точно те місце в якому варто побувати).
Площа Старий Ринок.
Ось воно - серце Старого Львова. Несправедливо забутий центр Княжого міста.
Під час археологічних досліджень було виявлено, що цей район сучасного Львова був заселений ще в ХІІ столітті. Існує версія, що саме звідси й починалось в ХІІІ столітті місто Львів яке заснував князь Галичини і Волині Данило Галицький.
Кажуть, планування площі, з тих далеких часів збереглось до наших днів, єдине, що змінилось - це будівлі довкола площі Старий Ринок. До речі свою теперішню назву площа отримала ще в 1871 році.
Після перенесення центру Львова на теперішню площу Ринок, колишній центр міста стає передмістям. Хоча заразна площі Старий Ринок ви не зустрінете таких юрб туристів, як в "Центрі", але напевно це й на краще - можна трішки відпочити від шуму й гаму), а Старий Ринок все одно залишається пам'яткою Львова яка, до речі, внесена до світової спадщини ЮНЕСКО.
А ще кажуть, що з площі Старий Ринок найкраще починати огляд Високого Замку до якого ми вже точно доберемось в наступній публікації, а в кого нема бажання так довго чекати))) то біля церкви Святого Миколая є сходи
Про сходи біля церкви Св. Миколая я згадав щойно), а якщо вже підніматись від Старого Ринку то дорогою варто завітати в костел святого Івана Хрестителя.
Костел Івана Хрестителя було збудовано в 1247 році для дружини князя Лева - Констанції яка була католичкою. Спочатку костелом опікувались домініканці, а з XVI століття костел стає вірменською церквою.
В 1800 році костел зазнає значних руйнувань від пожежі і довгий час залишається в занедбаному стані. Відновлюють костел лише в 1836. В 1886 році костел Івана Хрестителя кардинально перебудовують.
Відомо, що до середини 1920-х років в храмі був бароковий вівтар 1526 року, але, які багато інших цінних речей з Львівських храмів - вівтар із зображенням Хреста безслідно зник в часи правління "совєтів".
В 1993 році в будівлі влаштували Музей найдавніших пам'яток Львова. В експозиції музею ви побачите макет храму Івана Хрестителя, що зображує його вигляд до перебудов. Також в музеї ви знайдете експонати з княжих часів, а також з часів коли на місці Львова було невелике поселення з якого і починалось легендарне Місто Левів.
Зовсім поруч з костелом Івана Хрестителя, за адресою вулиця Князя Лева 3, ви знайдете "Дворик загублених іграшок".
В дворику ви побачите забавки від старих часів і до наших днів. Кажуть, започаткував "Дворик загублених іграшок" один з тутешніх мешканців, виставивши просто у дворі кілька десятків забавок, а далі цю традицію підхопили багато львів'ян та туристів, що приносили сюди іграшки. Так з'явилось ще одне з цікавих місць Львова, а згодом вже можна й було почути казкову легенду), згідно з якою кожна загублена іграшка приходить, приїжджає, прилітає, потрапляє) у двір з адресою вулиця Князя Лева 3. Отож, якщо ваша дитина, чи хтось з молодших сестер або боратів, племінників, а мо й ви загубили свою улюблену іграшку - не засмучуйтесь, вона у Львові в Дворику загублених іграшок).
А хто хоче відчути, а може й скучив за періодом "совєтів" то вам на вулицю Князя Лева 2.
Тут, ще один музей у дворі - "Двір - музей СССР", в якому зібрані експонати радянських часів. Якщо якісь з експонатів вас здивують - згадайте, що навіть в часи СРСР Лівів все одно залишається Львовом).
Йдемо на площу Вічеву, тут за адресою Вічева 2 знаходиться Свято-Покровський монастир сестер студійського уставу УГКЦ - колишній Монастир сестер Бенедиктинок.
Заснований в 1616 році, за проектом Павла Римлянина , колишній Монастир бенедиктинок був першим у Львові навчальним закладом для жінок та другим жіночим монастирем в місті.
Через будівництво монастиря за межами міських укріплень, монастир Бенедиктинок отримав обриси оборонної архітектури і нагадував фортецю.
В 1623 році монастир зазнав ушкоджень в наслідок пожежі і в 1627 році відбудовується, але вже архітектором Яном Покоровичем. Кажуть вежа монастиря з'явилась уже після відбудови і є дітищем Яна Покоровича, тому що в проекті Павла Римлянина, який зберігаються в Центральному державному історичному архіві, вежі немає.
В радянські часи костел при монастирі Бенедиктинок стає складом, а в монастирі влаштовують училище. Зараз монастир належить згромадженню сестер Студійського уставу, а при монастирі діє школа святої Софії.
Якщо втомились то можна перепочити в затишному сквері площі Вічевої,
а ще тут під номером 1
є будинок в якому з 1876 по 1877 рік жив Іван Франко.
Ну що ж, готуємось до підйому на Високий Замок в наступній публікації), а на завершення цієї - карти з цікавими місцями Старого міста, Підзамче та Замарстинова.
Немає коментарів:
Дописати коментар