Час)

   І знову про час, а точніше, як його бракує.

   Вже вдруге, за цей рік, не встигаю шось накалякати про свої походи, навіть раз в місяць, як колись собі запланував - аби часом не забулось.
   Більше року минуло з походу на полонину Красна, а шем так нічо і не занотував.

   А скільки, ще походів було після цього і все помаленьку стирається. Ні загальні спогади звичайно залишаться, але...
   Час є час, щоб не робив, а він обов'язково все зітре.
   Пора засідати за мемуари, бо ото прихватить скліроз і всьо, навіть не буду знав, шо вже був на Красній, а разом з "мемуарами" і пробувати описувати, щось зі "свіжого" якщо таке буде і якщо на це все буде час...

2017... вже майже закінчився

   Ще трішки і знову один рік позаду, шарік мотнув ше один кружок довкола сонця від точки, яку людство взяло собі для того щоб щось рахувати))). А мо воно й добре - бо, як б там не було, а час від часу таки хтось задумується, що і як він робив на протязі - зак шарік мотав свій черговий круг. Вже, можна сказати, традиційно "задумався") і я. Хм, добре так пройшов цей рік). Спочатку все якось починалось мляво - за 4 місяці одна мандрівка "на день" в Яремче), а далі воно закрутилось і походив я та покатався майже всюди де вже давно хотів побувати, навіть таки дійшов до Довбушанки, хоч і з третього разу))). Більше про місця де мене носило можна поглянути в відео про подорожі та походи 2017.

   А я хотів б подякувати за все людям які були поряд в 2017 і особлива подяка тим хто залишається поруч!
   Ну що ж, до зустрічі в 2018, бо треба йти, вже скоро має здійснитись, ще одна мрія чи то бажання))), зустріти оту дату, коли шарік мотне черговий круг від точки відліку, в горах. Ой і поки не забув - люди бережіть ви трохи той шарік бо він без нас якось буде, а от ми без нього навряд).
   І звичайно ж, нехай все, що ви задумали на наступний рік обов'язково здійсниться.

  

Зі святом мандрівники!)

   Всім цікавого продовження шляху, до своїх цілей!
   А хоча, які цілі))), ціль у всіх вже давно одна - це просто сам шлях).
   По менше нам на нашому шляху мішури і буденності, бо то всьо застує нам горизонт і трішки створює перешкоди.
    Але що нам ті перешкоди, якщо ми давно навчились відрізняти справжнє від дешевих підробок ілюзії щастя...

Старість

Про кружку і палку)))...
   Такою була тема спочатку, але якось воно все бурлило і розвивалось і ось, що з цього вийшло
- стоїш ти спілкуєшся з людьми з якими виріс і яких знаєш з дитинства на різні теми і тут мова переходить на плітки одну з популярних тем світської бесіди).
    Так, між іншим, проскакує інфо що в когось народилась друга дитина і ти такай, так само, між іншим, уточнюєш ім'я людини в якого вже - друга дитина.
    А тут бах - в думках зв'язуються почуте ім'я з образом людини яку ти пам'ятаєш і... та як? Він ж ше ж зовсім малий - та ніхрена чувак, малий він був років десять тому...
   І знов бах... ти уважно оглядаєш людей з якими ріс...
   Ож ніхрена собі ти глянь -  той посивів, а той полисів. Та ну нах.... а далі ще веселіше - ти підходиш до дзеркала, а там на тебе дивиться якийсь лисий, небритий дядько.
   Упс, забув написати до чого це все).
   Так от - все частіше в колі спілкування почало проскакувати слово старість. Ну в старість, після того, як зустрів в горах людину яка бодро топала вверх впевнено обганяючи групи людей які в рази виглядали молодші за людину яка в розмові згадала свій вік -75, ми віримо мало.
   Але старість є старість і чомусь люди таки про неї згадують, а якось, вранці, стоячи неподалік свого ліжка, з кружкою теплого напою в руках та палицями які не ставлю далеко від себе бо йти з ними легше для суглобів))) і я подумав про старість.

Яремче. Куди піти, що відвідати та цікаві місця.

   Яремче - безумовно одне з найпопулярніших міст в Україні для відпочинку і з кожним роком все більше людей приїжджають сюди і тут в них виникають запитання, що відвідати, куди піти та які цікаві місця є в Яремче?
    Відповідаю. З цікавих місць в Яремче можна поглянути на водоспад Пробій,

   що неподалік базарчику де торгують всілякими автентичними речами, а також медом, різними настоянками та травами. Упс про автентичні речі щось я розійшовся - це колись там таке було, тепер тут все більше всілякого барахла, яке просто видають за автентичні речі.
   Варто побачити скелі Довбуша, до них потрібно буде трішки пройтись, але вони того варті. Вхід на територію платний.

Як доїхати, добратись, дійти до озера Синевир

   Все частіше народ цікавиться, як добратись чи доїхати до озера Синевир, зараз спробую відповісти тут на це запитання.
   Найкращий варіант щоб доїхати до озера Синевир буде такий - зі Львова сідаєте на поїзд Львів-Мукачево (відправлення зі Львова о 7:15) і їдете до станції Воловець,

   в Воловці ідете на автостанцію Воловець 2. Ось карта.

Вже традиційний передноворічний пост)

   Завершується 2016, ще один рік мандрів в різні цікаві місця України та походів в Карпати.
   В цьому році вдалось побувати там, куди вже давно збирався, але ноги ніяк не доходили).
   Пройшовся до Вухатого Каменю та озера Марічейка.

   Спробував відшукати "Острів Пасхи" в Сколівських бескидах.

І знову осінь)

   Думав дотягну з розповідями про цікаві місця Львова до зими, але надоїло вже, як гірка редька). Перенесу нові публікації про Львів на наступний рік, та й тих цікавих місць, що вже є, мабуть, вистачить на повноцінний день екскурсії по Львову).

   А за той час поки писав про Львів вже назбиралось трішки мандрів про які треба занотувати і закинути фотографії, а то ж всяке буває - ше забуду де я був, а фото віруси позжирають).
   Отож повертаюсь до мемуарів про мандри).
   Ага і про осінь ...
   "Осінь - одна з чотирьох пір року між літом та зимою. Осінь — перехідний сезон, коли помітно зменшення світлового дня та поступово знижується середньодобова температура повітря. Складається із трьох місяців: в північній півкулі — вересня, жовтня та листопада, в південній — березня, квітня та травня." (більше тут)
    Правда, як показує досвід - з статті в Вікіпедії дуже мало можна дізнатись про осінь тому ще додам трішки від себе).
   Ну значить чумадан на плечі і вперед дивитись яка то є та осінь не на екранах)

Сьогодні Всесвітній день туризму...

   ...а отже хочу привітати всіх нас, майже, з професійним святом).
   Всім цікавих стежок і доріг, а можливо й бездоріжжя), котрі обов'язково приведуть до мети.

Весна.

   Весна. Післявчора у Львові прогриміли перші весняні грози, а отже вже сміло можна вважати, що до нас таки прийшла весна). Тож пора підкачувати колеса в роверах і починати кататись до цікавих місць, що неподалік. То я маю на увазі сезонних велолюбителів - таких, як я), бо знаю людей котрим не страшні ні вітри, ні дощі, ні снігопади - вони в будь-яку погоду не розлучаються з своїми велосипедами, а мо то їх просто вже так дістали львівські маршрутки... хто його знає).
    Але то все тут - вдолині. Кілька днів тому пройшовся в Сколівських Бескидах, то там, ще навіть невисоко в горах, лежить сніг і бува потягує таким морозним вітерцем. правда уже й там відчувається весна.

   Але то тільки тут знизу, в високих Карпатах ще панує зима, отож якщо надумали вже глянцувати літні похідні мешти то відкладіть це заняття, а хоча можете наглянцувати, але ще, поки що, йдіть в гори у зимовому.
   Ага, ще хочу похвалитись, що я таки, нарешті, доплентав свої ноги до нашого, місцевого "Острова Пасхи" в Сколівських Бескидах,

Без заголовку)

   Таки встиг до кінця року дописати публікації про Львів, звичайно не всі, а лише ті, що запланував написати ще весною цього року), думав впораюсь за місяць мо два, ну максимум за літо, але щось так важко писалось мені про Львів, що замість запланованого місяця я писав, майже, півроку).
   Але то все таке - зробив та й добре, решта цікавого про Львів буду дописувати пізніше, а тепер, коли за вікном дощі, темніє скоро і навіть, іноді, пролітає кілька сніжинок - вирішив згадати літо).
   Окрім роботи, шукання та писання цікавого про Львів, валяння на дивані - вдалось ще й трішки помандрувати. От поділюсь спогадами про літо з вами, а ще для себе, щоб потім коли прийде старість можна було зайти на сторінки блогу, посміхнутись і сказати: "Ото були часи)".
   Наступні публікації будуть мемуарами про літо-2015.
   І про найголовніше. В ніч перед днем святого Миколая, котрий опікується подорожніми, хочу побажати всім мандрівникам і не тільки, щоб завтра окрім всього, що вам хочеться, ви знайшли щастя, просте таке - звичайне щастя нового дня.
   І ще одне. Ось вам трішки, вже цьогорічного, снігу з Карпатських гір).

   До зустрічі на сторінках блогу і звичайно ж - на стежках та дорогах).

Осінь...

   Писав я, писав про осінь і написав цілий твір про осінь, але потім, як почитав... Коротше всю ту купу букв можна було звести до того трагічного вірша про осінь на одну лінійку).
   Витер я ту всю дурню, бо кому вони потрібні ті соплі?) Тре мислити позитивно, бо кажуть всі думки стають реальністю - ну якось так, дослівно не пам'ятаю.
   А мислити позитивно заважає новини з ящика, зарплата, курс долара, вибори через які мусів топати понаднормово на роботу, ще й годинник перевели).
   Ну робота то окрема тема, можна вже сміло прирівняти до куріння - здоров'ю шкодить, задоволення ніякого, користі - тим більше, а кинути важко))), а ні - від куріння інколи отримуєш - хоч малесеньке, але задоволення. Увага хто не курить, навіть ніколи не пробуйте бо то малесеньке задоволення нічого не варте в порівнянні з противними наслідками куріння.
   Навіть не встиг дописати про площу Ринок, з серії публікацій про Львів, до терміну який собі намітив, а вже так мало залишилось, але тут, ще й трохи, моя вроджена лінь зіграла невелику роль).
   То всьо таке - якось воно буде. Поїхав на вокзал взяв квитки в укрзалізниці, завтра поїду роздивлятись картинки осені, далеко від дому).

   Бо там вже буде далеко до лямпочки: курси валют, результати виборів, котра зараз година (правда не довго, бо тре буде повертатись, а поїзда в нас ходять по графіку). Зате, на деякий час нові враження змінять стандартний набір картинок з дороги "дім-робота", а цього вистачить, щоб підтримати ту іскру котра, ще не дає, остаточно, проміняти мрію на їжу, а сонячні промені світанку на масляний обігрівач).

Вітаю всіх з всесвітнім днем туризму!

   Вітаю всіх мандрівників з нашим днем!. Нехай наші шляхи завжди будуть цікавими і легкими, нехай кожного дня нам відкривається щось нове і звичайно ж, нехай збуваються всі наші мрії).

Що нас зупиняє? Обставини).

   Топав в магазин по сигарети і побачив чувака з туристичним рюкзаком за плечима. Біла заздрість почала підступати), добре йому, зараз закине рюкзак в маршрутку та й поїде собі кудись. А я, раб обставин і плюс шкідливої звички), піду в магазин, візьму пачку сигарет і буду курити на балконі, дивлячись, то на ліс, котрий на щастя видно з мого балкону, то на небо, то на котів, котрим здається до лампочки всі обставини)
   А що зупиняє нас робити те що хочемо? Зараз не можу кудись поїхати бо треба на роботу, не можу взяти відгул на роботі бо не вистачає людей, не можу послати роботу бо треба гроші і от тільки здається все уже сплановано, уже все, як має бути і тут знов ... складаються обставини(, і знов не так, як треба.

    Таки правда те що написано на картинці, майже на всі обставини в нашому житті впливаємо ми самі, бо ми самі обираємо не ту роботу, не тих людей, не той відпочинок і в результаті отримуємо не те життя. Ми в силах не підлаштовуватись під них, але щось завжди нас зупиняє(  і ще відчуваєш, як під впливом обставин в тобі помирає космонавт, поет, мандрівник ..., але все одно важко взяти і кинути все зразу бо... обставини).
   Поки я курив, коти грілися в промінні сонця, що все рідше, останнім часом, показується з за хмар, ліс в далині скидав останні жовті листочки, небо то звільнялось, то знову затягувалось хмарами - природа жила своїм життям і її все одно на наші обставини. А я викинув недопалок, подумав коли вже і я, зможу сказати, що в мене життя, а не череда обставин.
   Ех поки що залишається мріяти про те, що скоро і я спакую свій рюкзак та й кудись піду, нехай на день, два чи тиждень - пошлю далеко обставини і хоч на короткий час відчую себе вільним.

Про відео і фото)

   Повернувся з походу сиджу перед монітором переглядаю фото і відео. І якось воно все ніби те, але не те), звичайно від своєї мильнички я і не сподівався шедеврів, та і фотограф я на рівні -знаю яку кнопку натиснути і де батарейки змінити, та все ж навіть коли дивлюсь на фото знайомих місць в горах, котрі зробили професіональні фотографи, все одно не передає фото всього того, що бачиш на власні очі, стоячи на вершині.

фото з походу Східними Горганами

    Колись читав статтю про ефект Гранд-Каньйону, зараз не можу її знайти щоб детальніше розповісти про всі тонкощі, але суть така -  як б не фотографували, все одно не вдається в фотографіях передати усю красу, правда, кажуть google своїм крутим фотоапаратом, що фотографує на 360 градусів таки спромігся зробити класні фото. Та, як передати на фото весняне сонце котре після довгої зими зігріває краще за будь-яке UFO), як передати вітер, що старається зірвати капюшон, як показати сніг в середині кросівок бо ти забув бахіли і як показати це все одночасно, на одному фото?) Ніяк, бо фото не може передати відчуття(. Зате той хто зробив це фото може в будь-який момент поглянути на нього і згадати усе, що відчував))).
    Відео може показати трішки більше, але не все, ми чуємо вітер, бачимо як падає дощ, але сухі і не змерзлі.
   Мабуть таки добре, що техніка ще не дійшла до відео в форматі 100500D, що фотошоп може все, але тільки в рамках фотографії), бо тоді б таких, як ми зовсім перестали розуміти). Зараз, багато хороших людей дивляться на тебе здивованими очима, питають "для чого ти ходиш в гори?" Або, коли кажеш, що їдеш в замок відповідають - "Ааа, та я його вчора по телевізору бачив"...

Мрія

   Що таке мрія? Щось нездійсненне, далеке, що не дає нам заснути? Та ні, мрія - це скоріш за все те, що завжди поруч з нами, що дає наснаги жити і боротись, що приходить до нас у снах.
   Мрії в житті сучасної людини, на мою думку, відіграють важливу роль, вони допомагають нам відволіктись від суєти і перенестись туди, де ми справді хочемо бути і хоча б в уяві побачити те, що справді хочемо.

   Та дивно, як життя змінює наші мрії. Згадайте, якщо зможете, свої дитячі мрії і порівняйте їх з теперішніми. Наскільки вони змінились? Мабуть кардинально). В дитинстві ми мріяли про щось світле, духовне, чому немає ціни, а зараз? Про телевізор з діагоналлю 52.

Відпочинок, яким він може бути?

   Відпочинок - класна штука тут зі мною погодиться кожен, а ще є така штука, як лінь - вміння відпочивати до того, як втомився). Є в мене колєга котрого якось кликав з собою в похід відпочити, отут мабуть дехто посміхнувся згадуючи круті підйоми на вершину).

   Сказав він мені, що - це не відпочинок, відпочинок -  це коли лежиш і нічого тебе не колише (в основному робота), хочеш поїв, хочеш поспав. Тоді не став з ним сперечатись, у кожного своє уявлення про те, як відпочивати: хтось спить, хтось їсть, хтось лежить на пляжі, хтось стрибає з парашутом, хтось катається на велосипеді, хтось сидить перед ящиком, хтось іде по 20-30 кілометрів в день з рюкзаком).

Осінь, пора дощів і застуд?

   Осінь чомусь у більшості людей асоціюється з чимось сумним, можливо, адже дні стають коротші, небо переважно затягнуте хмарами, ллється дрібний дощ, традиційна простуда, а попереду нас чекає зима. Вже зовсім скоро прийдеться іти на роботу затемна і повертатись також коли уже темно, а позаду залишилось літо на котре було стільки надій і чомусь, як завжди, не всі плани котрі так довго складали на літо, вдалось втілити в життя.
   Та чи все так погано? Ні, осінь буває різною, осінь - не тільки повернення з роботи в темряві під моросящий дощ, шморгаючи носом. Недарма осінь називають - різнобарвною, сотні барв навколо, просто потрібно зупинитись та поглянути і лише на одному дереві ми побачимо зелений, червоний, жовтий та ще десятки відтінків цих кольорів.
   Ось такою, може бути осінь на Чорногорі

або такою в Олеському замку,

а ось яка осінь в горах поблизу озера Синевир

Туристичне спорядження, або що брати з собою в похід (літній варіант).

   Що таке туристичне спорядження? Все просто беремо рюкзак, пакуємо в нього все, що нам знадобиться в поході і от те, що в нього помістилось та навішали на нього, крім їжі, буде нашим туристичним спорядженням яке ми беремо з собою в похід. Що брати з собою? Щоб визначитись з цим питанням пораджу вам те, що колись прочитав в одній цікавій книзі під назвою  "Нехай тобі присняться гори", беремо всі речі котрі на нашу думку знадобляться нам в поході і складаємо їх на купку, тепер цю купку ділимо на дві купки, в першу купку кладемо речі без котрих реально не обійтись, а на другу речі, що не так уже й необхідні в поході, наприклад: косметика, зарядне до телефону, три пари джинсів, сім футболок, подушка, домашні тапочки, улюблену плюшеву іграшку, усі томи книги "Війна і мир",  далі дивіться самі на купку і вирішуйте, що ви взяли просто так, аби було, а не тому, що ця річ реально необхідна та сміло відкладайте їх на другу купку, бо більше нічого до прикладу придумати не можу). Книга радить повторити цей процес ще раз з першою купкою, але це вже мабуть буде перебір, так можна робити хіба з одягом, що беремо в похід, бо інколи люди з собою наберуть стільки шмаття, що аж смішно, як от я в в своєму першому поході на три дні взяв п'ять футболок, зате не взяв шапки).

   А тепер, розберемось з потрібним спорядженням, щоб не вийшло, як у мене з шапкою). Якраз збираюсь в гори тож будемо паковувати рюкзак разом.

Твір на тему: "Як я провів літо")))

   Якось так склалось, що літо я провів, переважно, ось так)

   Непогано виглядає, але в реальності все набагато краще.

   Фото зроблено на одній з полонин дорогою на гору Кукул, куди ходив в останні дні літа, це -можна сказати, єдиний мій похід в гори за все літо(, якщо не рахувати матрасний відпочинок в Славське.
   Правда, вдалось ще відвідати Чернівці

 і Хотинську фортецю

    Також побував в Стільському городищі, що неподалік Миколаєва, Львівської області.

   Звичайно, хотілось провести це літо цікавіше, планувалось набагато більше подорожей, але плани - планами, а життя вносить свій коректив і на жаль, нечасто в кращу сторону. Були ще вилазки на природу, але це все не те. Чомусь так склалось, що від літа очікуєш чогось нового, вражаючого та незабутнього, можливо, набутий інстинкт з шкільних років, коли літо було порою, майже, повної свободи).
   Та не біда, попереду осінь яка за останні роки майже не відрізняється, погодою, від літа, а інколи навіть частіше радує нас погожими днями, хоча справа навіть не в погоді, просто є місця котрі хочеться побачити влітку, коли зелена трава, яскраве сонце, пташки співають).
   Влітку, правда, довший світловий день і є можливість більше пройти за день, і відповідно більше побачити, зате осінню, коли скоріше зупиняєшся на ніч в поході, є більше часу для посиденьок біля вогню, а коли мандруєш містами то скоріше вмикають освітлення вулиць та пам'яток і можна швидше поглянути на вечірнє місто, бо часто буває в подорожах вихідного дня так, що уже пора повертатись додому коли сонце ще високо над горизонтом, а так хотілось пройтись вечірнім містом.
   Літо - літом, а мандрувати можна протягом цілого року), дивує коли люди кажуть, а навіть більше - стверджують, коли їм пропонуєш кудись поїхати, що їхати треба влітку, хоча, як показав досвід, ця категорія людей сидить вдома не тільки зимою, осінню чи весною, але і літом так само). Так повелось, що літо - пора відпусток, канікул та не варто бути тими людьми котрі "Весь тиждень чекають п'ятницю, весь місяць свята, весь рік літа і все життя щастя" (с).
   І хоча літо я провів, більше, в очікуванні та плануванні подорожей та походів, але ж життя не закінчується літом), тож маю надію, що все попереду...