Хребет Пнів'є, Чивчин, троха кордону і до Чорногори

 Не близько отой Чивчин і Гринявські гори від рідного села, але то всьо в порівнянні і вже від того, як та з чим порівнюєш, то може вийти так, що нема нічого далекого, чи близького.

До Ворохти потягом, з Ворохти автобусом в Верховину, а з Верховини в Шибене... хм, якось навіть не пасує отой легендарний транспорт "автобусом" називати, але ото ним ми й приїхали в Шибене.

Прийшли на заставу, там дівка в формі глянула наші паспорти, кинула оком на роздруковану заявку про дозвіл з маршрутом, та й сказала, шо можемо йти.

Дозволу ніякого нам не видали, ну крім усного, але як можемо то можемо, паспорти в нас ж при собі, а вільне пересування Україною, ще ніхто не відміняв. Тож йдемо і совість а ні ні.

Наш маршрут до гори Чивчин починається одразу від прикордонної застави в Шибеному. Маркування немає, лише на карті є штрих-пунктирна лінія нанесена поверх позначок доріг через Гринявські гори, а далі в урвища Штефулец та Альбин і звідти вже на Чивчин. Отой "штрих-пунктирний" маршрут, ще зіграє з нами "веселий" жарт, але то буде потім, а поким...

... а поким, ми підіймались до полонини Луковиці добротною дорогою, час від часу відпочиваючи в затінку дерев, бо спека була аж страх і збирали гриби.

Добре, шо тільки збирали, а не жерли, бо гриби виявились отруйними. Хоч на вигляд такі нічо і грибом пахне, але коли їх розламати, одразу синіють, а основа ніжки червонувата.

Чортів гриб, певно, ото був. Повикидали їх кібенумать.

Гора Овул

 Маршрут: Осмолода - Різарня - Дарів - гора Овул

Овул, або - і нахрена я туда поліз?)

А діло було так - якось тиняючись безкрайніми просторами інтєрнєтів, надибав я замітку одного вредного хлопа про гору Овул. Мол, во на яку гору круті хлопи ходять, а самі круті хлопи, ходять туди зимою.

Стало цікаво, шо ж то за гора така, бо раніше навіть не те, що не видів, а й не чув про Овул.

Зачав я гуглити, вбив в пошуку "Овул" і дядько гугл видав мені купу інформації про людський організм. Пунятно, змінив запит - "гора Овул". О, то вже інша справа.

Почитав, як люди туди ходять. Виявляється, не тільки "круті", а й звичайні хлопи та баби, ходять на той Овул і навіть зимою).

Переглянув фото, глянув розташування - Горгани, ше й від Осмолоди недалеко. Добув паперову карту, подивився - та, вроді нич складного.

А коли випало клапоть вільного часу, то шось вирішив пройтись на той Овул. Спакував торбу, проспав маршрутку, але таки доїхав в Осмолоду, хоч і під вечір.

Літо, темніє пізно, часу до того зак сі смеркне, ше троха є. Правда, до званія "самий крутий хлоп", згідно рейтингу вредного старого, не дотягну, хіба до зими тут сидіти).

Закинув торбу на плечі, йду.

Перейшов міст за селом, дотопав до роздоріжжя, а там все аж чорно. Чорні калабані на дорозі, між якими перетікає чорна вода, чорна трава при дорозі, люди з чорними руками в яких тримають чорні відра. Нє, гуму ніхто там не палив - прийомка чорниць.

Пройшов те все та й потопав далі в сторону Різарні.

Аршиця

 Маршрут: село Мислівка - гора Пустошак Малий - гора Пустошак Великий - полонина Німецька - гора Горган Ілемський - озеро Аршиця - гора Нивка - озеро Росохан - село Осмолода

Автобус Львів-Хуст - якщо пам'ять не зраджує, виходимо в селі Мислівка. Звідси й починається наш похід на Аршицю, а точніше - на відомі озера Аршиці: однойменне - Аршиця і Росохан. Ну звісно ж, що дорогою і на Горган Ілемський зайдемо.

Дорогу до початку маркованого маршруту пам'ятаю, ще з того часу, коли злякався снігопаду і втік з гір).

Тепер літо, снігу сіноптіки не прогнозували, отож можна сміло йти).

Неподалік місця, де розходяться маршрути (на Аршицю і Яйко Ілемське), нас зустріли пацєта, не дикі, можна сказати, шо зовсім домашні, як песєта.

Підійшли, обнюхали мешти,

певно після запаху мештів подумали, шо свій і потерлися об ногу,

Верховинський Вододільний хребет. Від Сянок до Пікуя

Маршрут: Сянки - гора Перейба - гора Ближня - гора Кругла - перевал Кути - Дрогобицький Камінь - гора Старостина - перевал Хрести - гора Журовка - гора Листкованя - перевал Руський путь - гора Великий Верх - гора Острий Верх - гора Припір - гора Нондаг - Буківська полонина - гора Пікуй - село Біласовиця

Одного разу вже йшов Вододільним хребтом, але шось тоді блуд вчепив і пів хребта я пропустив.

Тепер друга спроба пройтись одним з мальовничих гірських хребтів, троха Львівської, а троха Закарпатської областей.

Сіли в електричку Львів-Сянки, їдемо. Десь, вроді в Турці, майже весь народ з електрички встав і вийшов. Хм, ну мо базарний день в Турці і всі на той базар їхали, хз, всяке буває.

Вже, дуже далеко за Туркою, до нас підійшов хлоп, представився майором прикордонної служби, показав посвідчення і попросив нас, шоб і ми показали йому якісь документи, служба є служба). Я надибав свої "права", показав, майор спитав куди їдемо, я відповів, шо в Сянки, а майор сказав, шо ляпотричка в Сянки не їде, бо ремонт колії.

Супер). "Честь і хвала" нашій залізниці - у Львові нам продали квитки до Сянок, кондукторша кілька разів перевіряла наші білети ДО СЯНОК) і ніхто курва навіть слова не сказав, тільки вкінці, коли ляпотричка стала десь помежи гір, голос з динаміків промовив, шось на зразок - "Станція конєчная, пуравоз далі не їде, звільніть, будь ласка, вагони".

На той час, в вагонах, народу вже й не дуже то багато було, на перон вийшли: три чи штири баби з торбами, якісь кобіти з сумками на роліках, майор, кондукторша, машиніст, ну і ми.

Свидовець. Частина 3)

    Маршрут: Драгобрат - Перемичка - гора Жандарм -гора Близниця Велика - гора Близниця - полонина Стремчеська - полонина Браїлка - Кваси

   Поїзд Київ-Рахів привіз нас в Ясіня, а звідти ми і ще кілька груп (лижники, сноубордисти), спакувались в УАЗ "таблєтка", що вивіз весь "різношерстний" народ до Драгобрату.

   Дорогою встигли потриндіти про всяке і навіть познайомитись), а в Драгобраті розбрелись, хто куди, шоб можливо, вже й не звидітись більше, а як сі звидимо то певно й не впізнаємо один одного, так буває з випадковими попутниками.

   Як вже казав: "Хто куди", а ми на свидовець, стартуємо з Драгобрату і йдем - доки зайдем, там по часу буде видно). Ця частина Свидовця, в порівнянні з моєю попередньою прогулянкою Свидовцем, зручніша простотою добирання і вибирання з гір до "цивілізації".

   Гори зустріли нас туманом і снігом, внизу таким добротним, пухнасто-лапатим снігом), а вже ближче до верхів - зернистим, таким, шо троха січе писок.

   З Драгобрата піднімались до Перемички під горою Стіг, бувало, що місцями навіть розвиднювалось,

Кізі-Увлоги, Розшибеник і Гутин-Томнатик, а також озера Бребенескул та Несамовите

   Маршрут: Урочище Кізі-Увлоги - хребет Розшибеник - гора Мунчел - озеро Бребенескул - гора Гутин-Томнатик - озеро Несамовите - полонина Туркульська

   Чорногірський - один з найпопулярніших і найкрасивіших гірських хребтів Українських Карпат. Окрім, популярних туристичних маршрутів Чорногорою, є ще доволі багато цікавих місцин, куди не ведуть марковані туристичні маршрути і там рідко зустрінеш людей, на відміну від Говерли чи Попівана, де влітку народу, як бджіл в вулику. От до таких місць ми й вибрались цього разу.

   Автобусами добрались зі Львова до Верховини, ще й пощастило втрапити на автобус до села Бистрець і вже десь біля полудня, були ми на початку маршруту.

   Перекус, троха поплескались в ріці та й в дорогу. Вже знайомими місцями, з села Бистрець, йшли до Гаджини, 

   а точніше, до доволі затишної місцини, де й хоч буває багацько народу, але все одно, якось в тому місці затишно, як вдома).

   Дійшли ще засвітла. Правда, дорогою до місця ночівлі було загублено шєпку, тож частина групи повернулась на пошуки. Бо шєпка в поході то є важлива річ, як не крути. Зак одні шукали шєпку, інші розкладали табір, збирали дрова і готували вечерню. Нічо так, інколи, губити шось), зак походив-пошукав, прийшов, а вже всьо готово, лишилось тіко наїстися і спати. 

   Спати, правда пішли не одразу, звичайно ж ще доволі довго сиділи довкола столу, дивились в вечірнє небо і ділились історіями з попередніх походів. 

   А, шєпку таки було знайдено).

Негровець і Стримба

   Маршрут: село Колочава - гора Барвінок - гора Горб - гора Негровець -гора Ясновець - гора Даравайка - село Колочава - гора Стримба

   Якось я вже хотів на Пішконю та Негровець, але дійшов лише до Гропи, бо шось зле підгодувався тоді до "осіннього" походу. Але, якщо вже зібрався то, як не прийти? Нехай навіть з енного разу, як було в мене з Довбушанкою.

   Трішки більше, аніж за півроку, знову іду до Негровця. Ну, не відразу до Негровця, спочатку в Воловець, далі в Міжгір'я, а далі десь на межу сіл Негровець і Колочава і от звідти вже буду пробувати вийти на гору Негровець.

   В Воловець поїздом зі Львова, з Воловця до Міжгір'я мене підібрав бус в якому вже було двоє мандрівників, так що в Міжгір'я доїхав класно - під розповіді про мандри, далекі острови і диких мавп). В Міжгір'ї вийшов за межі автостанції до місця де зупиняються водії, що приватними бусами возять людей.

   Коротше добрався без проблем.

   Добув карту, компас, "розгорнув" трекпалки, прилаштував піджопник на зручне місце і потопав до початку підйому на гору Негровець.

   Ох і "хороші") дороги, що ведуть з села в гори і справа не в ямах, провалах і т.п., а в тому, що отари і стада тут не тримають постійно на полонинах, а кожного дня їх виганяють пастись в верхи, від чого дороги перетворюються в місиво з болота і продуктів життєдіяльності. Обійти все це важкувато, але можливо), лише потрібно вважати на огорожі де використали колючий дріт, бо можна і самому подертися, і спорядження пошкодити.

   Обходячи і переходячи все це, я якось трішки зблудив (ну, як без того), правда не сильно і мало-помалу знов повернувся на маркований маршрут до гори Негровець.

РЛС "Памір" на горі Томнатик

   Маршрут: село Шепіт - перевал Семенчук - гора Томнатик - село Верхній Яловець - перевал Джогул - село Шепіт

   Закинута РЛС "Памір" - доволі цікава місцина в Українських Карпатах, але враховуючи добирання до цього місці, зі Львова, в нашому випадку, разом з цікавістю і доволі "важкодоступна".

   Але, як б там не було, весною 2017, ми таки вибрались в ці "важкодоступні" місця.

   Багато годин в дорозі, сон на автостанції, потім знову години в дорозі і ми в Путилі... автобус, далі не їде, а мав би їхати в Шепіт))). До Шепоту ще кілометрів 30, а мо й троха більше, наступний автобус в 17:15 і то кажуть люди, що його може не бути бо нинька свєто).

   Посиділи, подумали і пішли перекусити, дорога ж не близька та й обід вже на носі).

   Є в Путилі, неподалік автостанції, забігайлівка в підвальчику, куди тілько на зайшли, так "сталкерською") й назвали і не тільки через те, що вона в підвалі - на "вітрині" з товарів були лише крепкі напої, пиво, консерви і чіпси з сухариками. Взяли пива, а консерви в нас свої є). Заодно й розпитали в барменші чи можна якось заїхати в той Шепіт з Путили. Барменша кудись подзвонила, прийшов якийсь хлоп і скозав, шо за 600 грн відвезе, ми чемно подякували та відповіли, що за 600 грн ми ше й самі годні тих 30, чи мо троха більше, км пройти).
   Багато йти не прийшлось, вже на виході з Путили нас підібрало авто і за 20 грн з хлопа, нас відвезли до Селятина, а це вже дуже добрий клапоть дороги. Посиділи ще в Селятині, роздивляючись місцевий "колорит") і знову в дорогу, і знову йшли не довго), через кілька хвилин нас підібрав бус і за 50 грн "за всіх" відвіз в Шепіт, якщо бути точнішим, то десь на початок села Шепіт.

Як добратися, доїхати, дійти до гори Хом'як

   Добратися, доїхати, дійти до гори Хом'як доволі просто, в порівнянні з іншими цікавими вершинами Горган. Доїжджаємо в Івано-Франківськ, а там сідаємо на будь-який автобус, що їде до Ворохта, виходимо між селами Микуличин і Татарів на ось такому повороті.

   Варто попередити водія, щоб висадив вас біля повороту - скажіть, що потрібно вийти біля повороту на водоспад Женецький гук, чому водоспад, а не гора?) Бо водоспад Гук більш відомий серед водіїв аніж гора Хом’як.
   Потрібні автобуси з Франківська їздять часто тож доїхати до початку підйому на гору Хом’як, доволі просто. Якщо добираєтесь з сторони Закарпаття, вам потрібні автобуси, що проїжджають через Яремче.

Вільшанське водосховище та полонина Красна

Маршрут: село Противень - гора Бовцар - Вільшанське водосховище - село Мерешор - хребет Красна (Полонина Красна) - село Усть-Чорна

   І такс, Вільшанське водосховище та Полонина Красна.
   Початок травня, перші "майскіе" ну як тут сидіти вдома?) Давно вже хотів поглянути на Вільшанське водосховище, ну і в додачу, від водосховища починається один з маршрутів на Полонину Красна - гірська олінклюзя).
   Доїжджав зі Львова автобусом Львів-Хуст, майже 6 годин. В якомусь селі, між Міжгірям і Хустом), здибаюсь з ще одним учасником походу і ми вирушаємо... в сусіднє село), бо повиходили з автобусів троха не там де тра). Але то таке - глянули карту, спитали людей і ми вже на вірному шляху.

   До речі, якшо збираєтесь добиратись до Вільшанського водосховища автобусами зі Львова то вам потрібно буде виходити біля ГЕС, попередьте водія, думаю він в курсі де та ГЕС.
   Ну а мені навіть на користь трохи розім'яти ноги після довгого сидіння в автобусі, йдучи трасою, перед підйомом в гори). От тільки дрібний дощ, що цяпає і цяпає, вже починає так крепко надоїдати.

Свидовець. Частина четверта)

   Чому четверта? Бо моя епопея походів на Свидовець розпочалась ще з походу в 2014 - це була перша). Літом і восени 2017 я ще двічі ходив на Свидовець, але все ніяк не вдавалось пройти його всього - то час, то погода, то погода й час. Навіть після четвертої вилазки ще залишилось кілька вершин на цьому хребті до яких мене не донесло.
   Про "другий" і "третій" похід ще щось накалякаю шоб було собі "на пам'ять", коли засяду) за "мемуари", а зара - про "четвертий".
   Приїхали ми в Рахів пообіді, докупили продуктів і пігнали до гори по синьому маршруту.

   "Пігнали" то сильно сказано), ну, як я можу гнати вверх з своєю дурноватою залежністю від дзигарів?) Але, то вже таке ...
   Розглядаючи віддалений закуток міста, місячи болото дороги, слухаючи відгомін машин і поїздів внизу, шукаючи маркер маршруту на перехрестях вулиць. Помалу-помалу і піднялись над Раховом.

   Вже доводилось в одному з походів дивитись на Рахів зверху, правда то було вночі і якщо бути точнішим, бачили ми тоді лише вогні Рахова. Тепер ж місто присипане снігом, правда зовсім мало, оно дахи вже без снігу та й на дорогах багнюку. Ну, як не як, а скоро закінчиться перший місяць весни. Народ в соцмережах вже крокусів хоче))), а де їх взяти? В горах ще сніги, хоча й тут вони помалу відступають перед весняним сонцем.

З Квасів і майже до Петроса)

   Приїхали в Кваси потягом Київ-Рахів. З Квасів починається наш маршрут до Петроса.

   Йдемо. Дорогою в голові "вспливають") спогади, як давним-давно - в 2013), я топав цими місцями, шукав серед ночі початок маршруту, ішов з думкою "скільки б то пройти так, шоб задалеко не було бо ше шось зіст, зак спати буду"))) - я тоді тільки вдруге йшов соло і ше не впевнений в тому, що "я несмачний") і, що можу сміло спати де хочу і коли хочу без страху бути з'їждженим). Та й далеко тоді не зайшов - заночував біля закинутої будівлі яка в проекті мала стати базою відпочинку для космонавтів.
   Є доволі цікава легенда щодо цієї будівлі і місця де її почали будувати. Розповідають, що на місці теперішньої руїни, колись селились "мольфари", "совєтам" місце приглянулось і вирішили вони тут збудувати базу відпочинку, а мольфарів "виселити". Мольфари пішли, але на останок побажали "всього найкращого" майбутній будівлі і "забудовникам". Базу відпочинку так й не добудували, "забудовників" та й тієї "вєлікой дєржави" вже давно немає, а мольфари? А мольфари, кажуть, ще є і ще довго будуть).

Новий рік в Карпатах

   Ура, збулась ще одна мрія), нарешті я таки буду зустрічати Новий рік в горах. Не те щоб ця дата була для мене вже, аж такою значущою, але... стадні інстинкти ще ніхто не відміняв і якщо весь світ встрічає той момент коли стрілки годинників проскочать цифру 12 чи 24, а мо 00 і підуть на новий круг - то тра й мені).
   Зібралось нас менше ніж планувалось, але так є завжди, головне, що люди з якими хотілось зустріти цей Новий рік були поряд. Не всі звичайно ж, але на це я і не розраховував бо тих людей з якими виріс, зимою в похід не витягнеш точно та й літом не всіх і не завжди).
   Їдем). В електричці виспатись не вдалось - будили звуки колядок які лунали з уст, музичних інструментів і навіть динаміків різноманітних фрілансерів, що безупину ходили туди-сюди вагонами, а так хотілось покімарити.
   Зате в автобусі і бусі, що ми взяли з Долини до Осмолоди - виспався гарно, ями на дрозі не заважали, а навіть заколисували, група також не скаржилась - всі звикли вже до наших доріг "в глубінку". Водія троха шкода), але шо зробиш - то є жІзнь))).
   Приїхали. Водій, на запитання чи є в нього бажання забрати нас з Осмолоди через кілька днів відповів, що більше ні за які гроші сюди не поїде).
   Не поїде то не поїде, якось виберемось). Одягнули рюкзаки і вперед, до місць де снігу по коліна і вище, а хмари летять тобі прямо в писок.

   Дорогою згадую, як в далекому 2012), топав тут у свій перший похід))).
   Цікаві тоді були відчуття - щось змішане з ейфорії і "зара здохну").
   Тепер я в курсі, що мене там чекає - все теж саме "зара здохну") і кожного разу нове відчуття ейфорії від того, що я тут, серед вже таких знайомих, але незважаючи на це, кожного разу різних - гір.

Чорнобильська зона відчуження. Історія про то, як ми йшли)))

   Тра шось написати зак не забув, ми ж на "вижигатєлі" були).
   Я давно хотів, я давно планував я таки тут, бла, бла, бла. Шось часто в мене так історії, останнім часом, починаються. Думаю все й так ясно, бо якби не хтів то б не був тут) - Чорнобильська зона відчуження.
   Висадили нас десь під Білоруссю), зійшли з траси переодягаємось,

   "гражданку" в торби, а "шо не шкода" на себе, принаймні я брав в цей "сталкерський"))) похід все, шо можна в випадку "чогось" викинути в корчі чи спалити. Так і казав: "якшо шо то з рюкзака заберу тільки туалетний папір, а всьо решта можна спалити".
   Переодялись, спитав в колєги чи похожий я на "опитного сталкера"? "На колгоспника похожий" - була відповідь. Ну на колгоспника то на колгоспника). Ше правда спитав чи хоть на "опитного колгоспника").
   Жарти жартами, а йти треба і не просто йти, а з порушенням закону України))) і як виявилось, ше й не дуже орієнтуючись куди), але шо нам до того? Ми ж без 5 хвилин сталкери).

Подбайте про свою безпеку в поході (нескладні піші походи в Карпати)

   Про безпеку в поході варто задуматись ще задовго до початку походу, тепер все частіше групи збираються в інтЄрнетах), тому приділіть увагу вибору з ким іти в похід. Також не буде зайвим спитати про нитку маршруту та орієнтовні дати повернення - можливо це для когось і звучить, як елементарне, але був в мене якось випадок, коли одна особа вже на другий день походу спитала: "а куди ми далі?"), при тому, що я їй разів зо три скидав нитку маршруту - "та я в тому і так не дуже розуміюсь". Ну шо тут скажеш? Я також чув вислів, що погані люди в гори не ходять, але...
   Уточнивши маршрут, варто написати куди, коли і з ким ідете, а також орієнтовну дату повернення, комусь з близьких і друзів.

   А тепер далі.
   Оптимальним кількісний склад групи, вважається 6 чоловік. Учасників походу бажано щоб були приблизно однакової фізичної підготовки і віку.
   Підберіть потрібне та перевірте своє туристичне спорядження перед походом.
   Варто також зареєструвати групу в рятувальників. Я розумію, що цього, майже, ніхто і ніколи не робить, але...

Довбушанка. Третя спроба)

Маршрут: Буковель - гора Довбушанець - гора Довбушанка - гора Ведмежик - село Бистриця

   Довбушанка - гора в Горганах, яка ще з 2014 не давала спокою бо, як так?) Вже два рази хотів на вершину і двічі - feil). Ще й, вже було в липні зібрався спробувати знову іти до вершини, але ще є дежурка (робота) і спакований в похід рюкзак так й залишився вдома, замість того щоб таліпатись на плечах дорогою до Довбушанки.

   Серпень. Все, буде вільний час, беру торбу і йду. Прогноз погоди пофіг - хоч каміння з неба). Думав взяти з собою ще колєгу, який також має бажання пройтись до Довбушанки і може спакувати рюкзак за кілька хвилин), збирався подзвонити йому десь о 8:30 ранку в день виїзду, коли вже точно буду знати чи є в мене можливість йти. Але в ночі, на дежурці прийшлось покататись і повернувся я в "расположение") десь о 10:00, а виїзд на 13:30, вже нікому не дзвонив, заскочив додому взяв рюкзак і в "путь").

   Їду автобусом Львів-Ворохта до Яремче, з надією зловити там щось до Буковелю. Чому до Яремче, а не до Татарова? А хз). 

   Яремче, автостанція - мир тишина і спокій, ше тільки перекоти поля бракує), на автостанції лише кілька людей, ех не вийде скооперуватися ще з кимось і взяти таксі в Буковель та й таксі тут лише 2, одне без водія, а в інше вже пакується народ з дорожніми сумками і їдуть вони в Франківськ. Найближчий автобус до Буковелю в 21:30, ну шо ж - почекаю, а мо хто і підбере). Зле тіко шо всі кіоски де можна взяти кави вже зачинено(.

   Пощастило, десь за пів години, біля мене зупинився бус, а з салону почувся голос: "хто на Буковель?", "я" - викидаю недопалок, пакую рюкзак в багажник, а себе в салон. Їдем.

   Хмари на горами вже червоніють від променів сонця, котре заходить, ну, але шо зробиш?) Я і так доїду швидше аніж планував).

   Буковель. "Скворєчніків" замітно побільшало від тоді коли я тут був востаннє, з такими темпами їх скоро набудують до самої траси з Франківська до Ворохти). Я шось аж розгубився), пам'ятав, що коли почнуться "скворєчніки", то скоро вже мають бути підйомники і мені тре буде виходити, а тут... коротше дав водію новий орієнтир, на питання: "Вам де зупинити?" - озеро.

   Вийшов, вдягнув куртку бо шось "свєжо" стало на дворі і в путь.

Довбушанка. Друга спроба)

   Якось я вже пробував видряпатись до вершини гори Довбушанка, але спроба тоді так і залишилась спробую і своє "сходження" я завершив десь на схилах Довбушанця), з думкою, що скоро повернусь щоб таки дійти до вершини.
   "Скоро" розтяглось більш ніж на два роки), але, як то кажуть: "ліпше пізно, ніж ніколи") і от я вже трясусь в ПАЗіку з Надвірної в Бистрицю, помаленьку примерзаючи до чуда автопрому - бо дуже хтілось мені біля вікна сидіти, а на дворі ж то зима). Разом зі мною ще двоє. Нас троє - все, що залишилось від багаточисельної групи після перегляду прогнозу погоди - сильний вітер і сильний мороз.
   Бистриця, відриваю примерзлі штани від стінки ПАЗіка, виходимо на зупинці і зразу ж біжемо під накриття додатково утеплятись бо сніг мете так, що світа божого не видно). Утеплились, ідемо.

   Розвиднілось трохи, сніг в очі вже не ліпить, ну шо ж життя налагоджується).

Хребет Пішконя, або як не треба ходити в міжсезоння)

   Маршрут: Терсовата (між селами Синевир і Синевирська Поляна) - Пішконя - Мала Гропа - Велика Гропа - Негровець.

   Спочатку думав написати отакий заголовок - Хребет Пішконя, або як я тупив від початку (пакування рюкзака) і до кінця (виїзд з кінцевої точки маршруту), але якось не гарно бути таким самокритичним) я ж вже трішки "опитний турист"), а хоча... коротше напишу все, як було, а громадськість хай вже собі сама вирішує).
   І так. Збір групи. Кажуть одному в гори ходити не варто (то як кому і як коли), а в час коли Верхи вже присипало снігом і ти далеко не "модний виживальщик" типу Бер Гріллза, то взагалі - не варто), але одним не підходило місце (бо вже були), іншим дні на які я запланував похід. Останній потенційний учасник походу на хребет Пішконя не пішов через прогнозовані дощі і холод. По windguru показали -12. Була пропозиція перенести похід на інші дати, але переносити в мене не дуже й то виходило та й не дуже то хотілось, бо далі вже планувався наступний похід, ну і на Пішконю я хотів вже). Тих -12 мене не дуже лякало, я ж "закальонний", я ж на Водохреща в ополонку якось разок "окунувся"))).
   Пакування рюкзака. Збирався я якось зовсім не на зиму). Бахіли? Ну нах мені ті бахіли? Ну притрусило трохи снігом, во вчора фото з поста на ПІЧ дивився, снігу і нема майже, короч по..й (а, як виявилось, місцями саме стільки снігу й було) на ті бахіли буду я ше зайвий груз таскати. А внутрішній голос зараза мовчав хоча міг б і видати щось типу - тупе ти "созданія" та візьми ти ті бахіли, тож макс плюс 100 грам грузу. От майже все я й спакував по такому принципу - обійдусь, та наш воно мені, якось буде. Та й сам ж іду ніякої ж відповідальності за чуже здоров'я, а за своє я сильно не переймався, хай Приватбанк переживає - в мене там страховка).
   Доїзд. От тут все було чітко і просто, за це дякую людині з туристичного форуму під ніком SLV - доїхав, як по нотам) і вже приблизно в обід я на початку маршруту до хребта Пішконя.

   Пройшовши кілька десятків метрів, зупинився пообідати в альтанці, що встановлена на одному з ДОТів лінії Арпада.

Сколівські Бескиди. Гора Ключ, "справжнє" Мертве Озеро та "справжній" водоспад Сукіль

   Маршрут: водоспад на ріці Кам'янка - меморіал на горі Ключ - Мертве Озеро - водоспад Сукіль - село Кам'янка 

   Сколівські Бескиди, можна сказати - рідні місця), вершини Бескиду були першими гірськими вершинами, що я побачив). А ще, Сколівські Бескиди з маркуванням "часів совка" і такими ж картами поки що залишаються куточком Карпат де замість маркерів ви шукаєте стежки, а частіше напрямки))) до цікавого вам місця. Туристичні маршрути в Сколівських Бескидах, якщо порівнювати з іншими частинами Карпат, промарковано поганенько і все це, що я понаписував вище), робить для мене Бескиди особливими).

   От в Сколівські Бескиди я цього разу й вибрався - буду шукати "справжнє" Мертве Озеро і "справжній" водоспад Сукіль, а ще поглянути на меморіал Січовим Стрільцям поблизу вершини гори Ключ.

   Маршрут наш починається неподалік водоспаду Кам'янка, як доїхати чи дійти до водоспаду - можна прочитати тут.

   Сьогодні тут людно, а якось було так, що окрім мене та кількох продавців в магазинчиках над водоспадом - тут більше нікого не було, ані душі).

   Кілька фото на водоспаді і йдемо далі. Дорогою зустрічаємо ось такий стенд з поганенькою картою частини Сколівських Бескидів

Гора Хом'як

   Маршрут: Підліснів (Медова Долина) - полонина Бараня - гора Хом'як

   Гора Хом'як в Східних Горганах, є легенда, що свою назву гора отримала через схожість з малим гризуном, але скажу вам чесно, як я не приглядався - зовсім вона мені не схожа на хом'яка. Ну от погляньте самі - фото гори Хом'як з різних ракурсів.

   Це з Синяка, зі сторони Кукула і з Яваірника.
   От до Хом'яка Горганського) я й зібрався цього разу. Якщо комусь цікаво, як добратися до гори Хом'як то знайте - все дуже просто, з Івано-Франківська сідаєте на будь-який автобус, що проїжджає Татарів (попередьте водія, що вам потрібно вийти біля повороту на водоспад Женецький Гук), можна і поїздами чи електричками, але тоді доведеться трішки довго топати зі станції Микуличина або Татарова до початку маршруту.