Хребет Пнів'є, Чивчин, троха кордону і до Чорногори

 Не близько отой Чивчин і Гринявські гори від рідного села, але то всьо в порівнянні і вже від того, як та з чим порівнюєш, то може вийти так, що нема нічого далекого, чи близького.

До Ворохти потягом, з Ворохти автобусом в Верховину, а з Верховини в Шибене... хм, якось навіть не пасує отой легендарний транспорт "автобусом" називати, але ото ним ми й приїхали в Шибене.

Прийшли на заставу, там дівка в формі глянула наші паспорти, кинула оком на роздруковану заявку про дозвіл з маршрутом, та й сказала, шо можемо йти.

Дозволу ніякого нам не видали, ну крім усного, але як можемо то можемо, паспорти в нас ж при собі, а вільне пересування Україною, ще ніхто не відміняв. Тож йдемо і совість а ні ні.

Наш маршрут до гори Чивчин починається одразу від прикордонної застави в Шибеному. Маркування немає, лише на карті є штрих-пунктирна лінія нанесена поверх позначок доріг через Гринявські гори, а далі в урвища Штефулец та Альбин і звідти вже на Чивчин. Отой "штрих-пунктирний" маршрут, ще зіграє з нами "веселий" жарт, але то буде потім, а поким...

... а поким, ми підіймались до полонини Луковиці добротною дорогою, час від часу відпочиваючи в затінку дерев, бо спека була аж страх і збирали гриби.

Добре, шо тільки збирали, а не жерли, бо гриби виявились отруйними. Хоч на вигляд такі нічо і грибом пахне, але коли їх розламати, одразу синіють, а основа ніжки червонувата.

Чортів гриб, певно, ото був. Повикидали їх кібенумать.

Фото з походу в урочище Кізі-Увлоги, хребет Розшибеник та гір Мунчел, Гутин-Томнатик, а також озер Бребенескул, Несамовите

Карпати

Чорногірський хребет

Кізі-Увлоги, Розшибеник і Гутин-Томнатик, а також озера Бребенескул та Несамовите

   Маршрут: Урочище Кізі-Увлоги - хребет Розшибеник - гора Мунчел - озеро Бребенескул - гора Гутин-Томнатик - озеро Несамовите - полонина Туркульська

   Чорногірський - один з найпопулярніших і найкрасивіших гірських хребтів Українських Карпат. Окрім, популярних туристичних маршрутів Чорногорою, є ще доволі багато цікавих місцин, куди не ведуть марковані туристичні маршрути і там рідко зустрінеш людей, на відміну від Говерли чи Попівана, де влітку народу, як бджіл в вулику. От до таких місць ми й вибрались цього разу.

   Автобусами добрались зі Львова до Верховини, ще й пощастило втрапити на автобус до села Бистрець і вже десь біля полудня, були ми на початку маршруту.

   Перекус, троха поплескались в ріці та й в дорогу. Вже знайомими місцями, з села Бистрець, йшли до Гаджини, 

   а точніше, до доволі затишної місцини, де й хоч буває багацько народу, але все одно, якось в тому місці затишно, як вдома).

   Дійшли ще засвітла. Правда, дорогою до місця ночівлі було загублено шєпку, тож частина групи повернулась на пошуки. Бо шєпка в поході то є важлива річ, як не крути. Зак одні шукали шєпку, інші розкладали табір, збирали дрова і готували вечерню. Нічо так, інколи, губити шось), зак походив-пошукав, прийшов, а вже всьо готово, лишилось тіко наїстися і спати. 

   Спати, правда пішли не одразу, звичайно ж ще доволі довго сиділи довкола столу, дивились в вечірнє небо і ділились історіями з попередніх походів. 

   А, шєпку таки було знайдено).

З Квасів і майже до Петроса)

   Приїхали в Кваси потягом Київ-Рахів. З Квасів починається наш маршрут до Петроса.

   Йдемо. Дорогою в голові "вспливають") спогади, як давним-давно - в 2013), я топав цими місцями, шукав серед ночі початок маршруту, ішов з думкою "скільки б то пройти так, шоб задалеко не було бо ше шось зіст, зак спати буду"))) - я тоді тільки вдруге йшов соло і ше не впевнений в тому, що "я несмачний") і, що можу сміло спати де хочу і коли хочу без страху бути з'їждженим). Та й далеко тоді не зайшов - заночував біля закинутої будівлі яка в проекті мала стати базою відпочинку для космонавтів.
   Є доволі цікава легенда щодо цієї будівлі і місця де її почали будувати. Розповідають, що на місці теперішньої руїни, колись селились "мольфари", "совєтам" місце приглянулось і вирішили вони тут збудувати базу відпочинку, а мольфарів "виселити". Мольфари пішли, але на останок побажали "всього найкращого" майбутній будівлі і "забудовникам". Базу відпочинку так й не добудували, "забудовників" та й тієї "вєлікой дєржави" вже давно немає, а мольфари? А мольфари, кажуть, ще є і ще довго будуть).

Фото з походу від Верховини, через Угорські Скелі та Піп Іван, до Вухатого Каменю.

Україна

Карпати

Угорські скелі

Озеро Марічейка

Попіван

Вухатий Камінь

Від Верховини, через Угорські Скелі та Піп Іван, до Вухатого Каменю.

Маршрут: Верховина - село Плай - полонина Кринта - Угорські Скелі - село Зелене - село Явірник - село Шибене - Піп Іван Чорногірський - Вухатий Камінь - Дзембронський водоспад - Дземброня.

   І так, маршрут який написаний вище, був в мене, як резервний), а збирався я використати ці дні для походу до РЛС "Памір", але - збирався, збирався і не зібрався).

   На дворі зима ще бореться з весною і щоб бути хоч трохи в курсі погоди пишу в пошуку: "погода Верховина", добрі сайти з погодою пропонують мені ще поглянути погоду в Верховині на 10 днів і навіть на місяць, "ага, хоч би до обіду вгадали" - подумав я і позакривав ті всі вікна з яких мені на дні походу була обіцяна похмура, але без дощу і навіть з проясненнями погода.

   Ну що ж, з погодою вияснили, тепер ше тре когось з собою в похід взяти, бо всі люди з якими я переважно ходжу на заплановані мною дні іти не зможуть, а йти самому коли ведмеді тільки прокинулись від сну і певно голодні), а в горах ще, хоч і неймовірно мала, але зберігається небезпека сходження лавин - зовсім не хотілось, бо страшно боюсь лавин і ведмедів))).

   Знову відкриваю "вікна" мережі і пишу оголошення в різних групах та форумах, хоч до походу залишилось кілька днів, але попутника я знайшов.

   Так, тепер ще вирішити, як добратись до Верховини зі Львова. Оптимальних варіанти два: перший автобусами - зі Львова до Івано-Франківська і з Франківська в Верховину, так я вже їздив (доки доволочишся в Верховину то вже нічого не хочеться, а ще, навіть якщо виїхати зі Львова в шостій ранку то в Верховині будеш, орієнтовно в 14:00); варіант другий - поїздом Ковель-Чернівці до Коломиї, а з Коломиї в Верховину автобусом (так я ще не їздив отож вирішив спробувати).

   Другий варіант добирання мені сподобався ще на стадії планування, а після "польових випробувань") - це тепер, мабуть, буде моїм основним варіантом).

   Судіть самі - поїзд Ковель-Чернівці вирушає зі Львова о 1:20, а в 5:55 ви вже в Коломиї, плюс є добрих чотири години щоб подрімати. В Коломиї, з вокзалу сідаєте в маршрутку на автовокзал, а з автовокзалу Коломиї орієнтовно в 7:40 є автобус в Верховину і приблизно в 10:00 ви в Верховині.

   Ось так, як описано вище, ми й потрапили в Гуцульську Столицю. Зробив кілька фото з розкладами автобусів на автостанції Верховини (фото з розкладами автобусів викладу в картах до походу), випили кави, дістав карту і пішли ми по Верховині шукати перші орієнтири - Жаб'євський потік і музей "Тіні забутих предків".

Фото з походу: Кострич, Шпиці та озеро Несамовите / Photos from the hike: Kostrych, Shpici and Lake Nesamovyte

Україна
Івано-Франківська область
Українські Карпати
Хребет Кострич
Чорногірський хребет

Ukraine

Ivano-Frankivsk region

Ukrainian Carpathians

The mountain ridge Kostrycha

Chornohora mountain range

Кострич, Шпиці та озеро Несамовите

   Маршрут: Кривопільський перевал - полонина Веснарка - гора Кострича - гора Кострич - полонина Псарівка - село Бистрець - полонина Гаджина - Довбушева криниця - Довбушів стіл - Шпиці - озеро Несамовите - Заросляк.

   Мемуари про літо 2015).

   Ну пішли, чи краще сказати поїхали, на слова першого космонавта не претендую, просто в більшості випадків перед тим, як кудись іти треба трішки, а інколи й так добряче проїхатись, бо отак вийти з дому і йти собі далеко та довго можуть дозволити одиниці, коротше...

   Було це навіть не літо, а останні дні весни, їхали ми нічним потягом в славне місто Івано-Франківськ, вагон був загальний і кімарив я собі сидячи. Здається, вже навіть заснув і щось почалось снитись, коли крізь сон почув голос провідника: "Ходорів, Ходорів!" - натхненно репетував провідник заглядаючи в кожне відділення плацкартного вагону. 

   Спросоння я поглянув на могутню статуру провідника, котрий прямував в кінець вагону продовжуючи сповіщати всіх про місце зупинки, незважаючи на те, що за вікном глупа ніч).

   Хвилин п'ять я помучився в спробах знову примостити голову так щоб вона не баламкалась в такт вагону, а потім кинув ту затію і потопав в тамбур курити, прокручуючи в голові фразу одного героя з відомого серіалу - "Ходор, Ходор", чомусь вигуки і статура провідника викликали такі асоціації).

   До Франківська так і не заснув. В Франківську, поки чекали решту групи, зайшли в кафе перекусити. Їсти вранці мені, майже ніколи, не хочеться, а от каву люблю і випити її можу багато, тому поки народ обирав чим поснідати, я роздивлявся вивіску над кавовим апаратом. Каву завжди обираю просто - дивлюсь тільки на пропонований об'єм, такий вже я гурман, нічого з тим не зробиш).

Похід по Чорногорі. Від Смотрича через Піп Іван до Несамовитого

   Маршрут: село Дземброня - гора Смотрич - гора Піп Іван Чорногірський - гора Дземброня - гора Мунчел - гора Бербенескул - гора Ребра - озеро Несамовите - Заросляк.

   Пропоную Вашій увазі опис походу по найвищому хребті Українських Карпат - Чорногірському. 

   

   З часу походу минув уже майже рік, отож продовжуючи серію спогадів, правда  - це вже не "Як все починалось", бо коли ішов Чорногорою позаду був уже добрий десяток походів Українськими Карпатами.
   Давно збирався пройтись від Піп Івана до Петроса, ще літом 2013, та через брак вільних днів, вибрався в цей похід тільки під кінець осені і то тільки від гори ПІЧ до озера Несамовите, хоча, на Петросі і Говерлі встиг побувати влітку, тож можна сказати все задумане виконав).
   Старт маршруту запланував з села Дземброня. Добратись в Дземброню виявилось не так легко, заїхали ми спочатку в Верховину, де виявилось, що автобус на Дземброню буде тільки через годину, а людей на нього уже назбиралось на два автобуси). Вирішили повертатись в Ільці, котрі ще півгодини тому проїхали, а звідти уже добиратись в Дземброню. Зате побували в, як писав Франко, "Гуцульській столиці".

   З Ільців ми вирушили пішки, дорогою, котра повторюючи всі згини Чорного Черемошу,

Карта маршруту: від Смотрича через Піп Іван до озера Несамовите

 Маршрут: село Дземброня - гора Смотрич - гора Піп Іван Чорногірський - гора Дземброня - гора Мунчел - гора Бербенескул - гора Ребра - озеро Несамовите - Заросляк.

Клікніть по зображенню, щоб збільшити

Фото з походу: Кваси - гора Петрос - гора Говерла - Заросляк / Photos from the hike: Kvasy - Mount Petros -Mount Goverla - Zaroslyak

КПП Карпатського біосферного заповідника / Сontrol checkpoint Carpathian Biosphere Reserve

Дорогою на гору Петрос / On the way to the mountain Petros

Похід Петрос - Говерла

   Мій другий соло похід. Знайомство з Чорногорою.

Маршрут: Кваси - гора Петрос- гора Говерла - Заросляк.

   Вже пройдені гори: Висока, Ігровець, Сивуля, Пікуй, Парашка (Параска), Лопата, Великий Верх, Плай, Темнатик. А на найвищій вершині України, горі Говерла ще не побував, тож виправляючи такі справи, беру квиток на потяг і вирушаю...

   15:57 виїжджаю поїздом Львів-Рахів, крім мене в вагоні, з мандрівників, ще сім поляків, які також їдуть відвідати Чорногору. З їхніх розмов (польський знаю недуже) зрозумів, що для них Чорногірський хребет - дикі місця, мало не частина гір куди не ступала нога людини))). Мабуть ця група не була в наших Сколівських бескидах де маркування зроблено - аби було, а зустріти туристичну групу можна тільки на місцях ночівлі і то не завжди. Цікаво, як у них, в Європі, розвинений гірський туризм. 

   Слухаючи музику в плеєрі і роздивляючись неньку Україну, через вікно потягу, вибігаючи перекурити на зупинках, довіряючи охорону рюкзака полякам, інколи кімарячи під стукіт коліс, доїхав до села Кваси. 

   22:39 Виходжу з потяга з надією, що будуть ще мандрівники, та на вокзалі з туристичним рюкзаком тільки я. Ну що ж, дістаю карту ліхтарик і компас, і пробую вийти на маршрут, проблем з цим не виникає, від вокзалу виходжу на трасу, далі п'ятсот метрів по трасі на північ і я уже біля таблички з маркером маршруту. Звірившись з картою іду далі, до місця ночівлі, яке позначене на карті ще йти і йти. Хм, якось незручно іти одному в гори вночі ще й місцями де ти вперше. Та пройшовши менше кілометра доходжу до закинутої будівлі на краю села, по лівій стороні дороги на невеликому підвищенні чути звуки гітари і голоси. Видираюсь верх і бачу ціле наметове містечко. Що ж іти одному вночі не прийдеться). Знаходжу вільне і рівне місце, розкладаю намет, вечеряю і лягаю спати.

   Ранок, погода чудова, наперекір всім сайтам, з надією, що сонячно буде увесь день, складаю намет, випиваю каву, пакую рюкзак і вирушаю до гори Петрос. 

   Недалеко від місця ночівлі КПП Карпатського біосферного заповідника.

   Тут мене зустрічає єгер. Поцікавившись чи є у мене номера телефонів МНС і моїм досвідом походів, виписує квиток та на всякий випадок записує свій номер телефону з іншої сторони квитка, кажучи, що нехай буде, в горах різне буває, бажає щасливої дороги.