Час)

   І знову про час, а точніше, як його бракує.

   Вже вдруге, за цей рік, не встигаю шось накалякати про свої походи, навіть раз в місяць, як колись собі запланував - аби часом не забулось.
   Більше року минуло з походу на полонину Красна, а шем так нічо і не занотував.

   А скільки, ще походів було після цього і все помаленьку стирається. Ні загальні спогади звичайно залишаться, але...
   Час є час, щоб не робив, а він обов'язково все зітре.
   Пора засідати за мемуари, бо ото прихватить скліроз і всьо, навіть не буду знав, шо вже був на Красній, а разом з "мемуарами" і пробувати описувати, щось зі "свіжого" якщо таке буде і якщо на це все буде час...

2017... вже майже закінчився

   Ще трішки і знову один рік позаду, шарік мотнув ше один кружок довкола сонця від точки, яку людство взяло собі для того щоб щось рахувати))). А мо воно й добре - бо, як б там не було, а час від часу таки хтось задумується, що і як він робив на протязі - зак шарік мотав свій черговий круг. Вже, можна сказати, традиційно "задумався") і я. Хм, добре так пройшов цей рік). Спочатку все якось починалось мляво - за 4 місяці одна мандрівка "на день" в Яремче), а далі воно закрутилось і походив я та покатався майже всюди де вже давно хотів побувати, навіть таки дійшов до Довбушанки, хоч і з третього разу))). Більше про місця де мене носило можна поглянути в відео про подорожі та походи 2017.

   А я хотів б подякувати за все людям які були поряд в 2017 і особлива подяка тим хто залишається поруч!
   Ну що ж, до зустрічі в 2018, бо треба йти, вже скоро має здійснитись, ще одна мрія чи то бажання))), зустріти оту дату, коли шарік мотне черговий круг від точки відліку, в горах. Ой і поки не забув - люди бережіть ви трохи той шарік бо він без нас якось буде, а от ми без нього навряд).
   І звичайно ж, нехай все, що ви задумали на наступний рік обов'язково здійсниться.

  

Час пік або коли бракує часу на шлях до мрії.

   Час пік, вікіпедія пише, що час пік - це часові проміжки найбільшого навантаження на транспортну систему міста. Стаються в будні дні, при переміщенні людей із місць проживання на роботу... Детальніше тут).
   Навіть не задумувався раніше, скільки часу витрачаю щоб добратись на роботу і додому, доки не забракло часу на улюблену справу - подорожі. Справді, зараз з роботою та ще деякими справами уже більше місяця безвилазно просидів вдома, з білою заздрістю дивлячись на людей з рюкзаками, коли проїжджав повз вокзал.
   Якось їдучи на роботу подумав цікаво а скільки нас таких зараз - людей, котрим бракує часу? Часу на улюблене заняття, що томляться в години пік добираючись туди, куди зовсім не хочеться, котрим ночами сняться гори і прокинувшись вранці під звуки будильника, змушених з певних причин іти не за мрією а деінде... Хтось скаже, що ніхто нам в цьому не винуватий і кожен сам обирає шлях яким піде піднявшись з ліжка на початку нового дня і буде правий на 100%, але думаю він погодиться зі мною, коли я скажу, що не так вже й легко відкинути все, що нав'язується з дитинства, навіть - коли вирушаєш за своєю мрією.
   Та все одно, нехай не відразу нехай з багажем непотрібних стереотипів успіху і щастя, ми - все ще залишаючись частиною цієї чудернацької системи, котра заставляє людей замість того щоб насолоджуватись кожним світанком, кожним початком нового дня, зливатись в масу невиспаних, злих, дратівливих, метушливих людей. Ми робимо маленькі кроки на зустріч мрії, помаленьку викидаючи непотрібне з свого життя і наповнюючи його новим тим, що вже обрали ми самі.
   А поки ми ще частина, вранішньої не виспаної юрби котра прямує не туди куди хочеться, а куди "потрібно" - впізнати один одного в цій юрбі важко. Та інколи можна помітити, як в час пік хтось на мить закриває очі і на його устах з'являється посмішка, можливо це тому, що хоч зараз ми і в метушливому місті та в наших очах назавжди залишились відблиски гірських вершин...
   Ось такі думки бувають коли десь стоїш в години час пік, а в житті той період - коли бракує часу...)