Телефонний дзвінок, відірвав мене від мого уявного походу, вершин і снігу, нахабно повертаючи в крісло маршрутки та вулиць Львова за вікном. Дзвонили з роботи, ось такі дзвінки після зміни, як правили нічого доброго не віщували, підносячи трубку до вуха і кажучи: "алло", я вже передчував накриття мого походу в гори "мідним тазіком". "В понеділок їдеш в Польщу, а в відпустку підеш коли повернешся" - сповістив мене голос начальника, сьогодні була п'ятниця, а з того самого понеділка я хотів завершити планування маршруту, зібрати групу, подати заявку на перебування в прикордонній зоні і під кінець тижня взяти рюкзак та почати похід, але якщо ненька Україна потребує то єдине, що можна відповісти в такій ситуації: "ну раз треба, то поїду".
Приїхав до дому, першим ділом завершив планування маршруту і скинувши план походу, переклав усі заходи з організації цього самого походу на плечі знайомого з яким колись ходив Чорногорою, а сам вписав у пошуку гугла "цікаві місця Познань"
