Маршрут: Буковель - гора Довбушанець - гора Довбушанка - гора Ведмежик - село Бистриця
Довбушанка - гора в Горганах, яка ще з 2014 не давала спокою бо, як так?) Вже два рази хотів на вершину і двічі - feil). Ще й, вже було в липні зібрався спробувати знову іти до вершини, але ще є дежурка (робота) і спакований в похід рюкзак так й залишився вдома, замість того щоб таліпатись на плечах дорогою до Довбушанки.
Серпень. Все, буде вільний час, беру торбу і йду. Прогноз погоди пофіг - хоч каміння з неба). Думав взяти з собою ще колєгу, який також має бажання пройтись до Довбушанки і може спакувати рюкзак за кілька хвилин), збирався подзвонити йому десь о 8:30 ранку в день виїзду, коли вже точно буду знати чи є в мене можливість йти. Але в ночі, на дежурці прийшлось покататись і повернувся я в "расположение") десь о 10:00, а виїзд на 13:30, вже нікому не дзвонив, заскочив додому взяв рюкзак і в "путь").
Їду автобусом Львів-Ворохта до Яремче, з надією зловити там щось до Буковелю. Чому до Яремче, а не до Татарова? А хз).
Яремче, автостанція - мир тишина і спокій, ше тільки перекоти поля бракує), на автостанції лише кілька людей, ех не вийде скооперуватися ще з кимось і взяти таксі в Буковель та й таксі тут лише 2, одне без водія, а в інше вже пакується народ з дорожніми сумками і їдуть вони в Франківськ. Найближчий автобус до Буковелю в 21:30, ну шо ж - почекаю, а мо хто і підбере). Зле тіко шо всі кіоски де можна взяти кави вже зачинено(.
Пощастило, десь за пів години, біля мене зупинився бус, а з салону почувся голос: "хто на Буковель?", "я" - викидаю недопалок, пакую рюкзак в багажник, а себе в салон. Їдем.
Хмари на горами вже червоніють від променів сонця, котре заходить, ну, але шо зробиш?) Я і так доїду швидше аніж планував).
Буковель. "Скворєчніків" замітно побільшало від тоді коли я тут був востаннє, з такими темпами їх скоро набудують до самої траси з Франківська до Ворохти). Я шось аж розгубився), пам'ятав, що коли почнуться "скворєчніки", то скоро вже мають бути підйомники і мені тре буде виходити, а тут... коротше дав водію новий орієнтир, на питання: "Вам де зупинити?" - озеро.
Піднімаюсь вздовж 14 підйомника, як і кілька років тому, от тільки тепер з твердими намірами дійти до вершини Довбушанки хай там що, хоч дощ, хоч сніг, хоч град).
Піднявся до верхньої станції підйомника, стемніло. Тут також багато чого змінилось з 2014). Вмикаю ліхтарик, знаходжу потрібну стежку, бо в тому місці де колись була дорога, тепер риють щось нове.
Стежка зліва від "наривів", а ще тут вказівник,
що сповіщаю про відстань до ТК "Буковель". Неподалік від вказівника будка з якої кілька разів гавкнув "бобік"), а коли я проходив повз то виліз з своєї бутки і мабуть вирішив іти зі мною до Довбушанки, бо біг поруч по стежці яка, до речі швидко переходить в дорогу, доволі довго, поки я не нагнав його назад словами: "топай додому бо і так не маю чим тебе годувати)", бобік скумекав правильно і повернувся, а я продовжив свій соло похід).
Світло від ліхтарика все тьмяніше і тьмяніше, а запасні батарейки, я як завжди забув), тре сходити з дороги та шукати клапоть рівного місця. Зійшов, знайшов, розклався, ліг спати).
"Утро в сосновом бору").
Прокинувся, випив кави, йду). Дійшов до перехрестя де сходяться жовтий і червоний маршрути,
а ще встановлений стенд з тим шо можна, а шо нізя.
Шо на ньому написано я прочитав тіко дома, отож навіть уявлення не мав, що ходити в районі гори Довбушанка виявляється заборонено, а я цього не знав, бо в попередній спробі піднятись на вершину Довбушанки ми читали схожі плакати і там жодного слова не було про те, що ходити в заповіднику - нізя.
А раз не знав, що мені туда нізя), то з чистою совістю знайшов добротну таку стежку і по ній почав спуск до ріки Зубринка.
В кінці спуску вийшов до знайомої місцини,
колись ми тут обідали. Для обіду ще зарано, сполоснувся трішки в ріці, перекурив, поповнив запаси води, перейшов Зубринку та й потопав далі.
Маркованого маршруту на гору Довбушанка немає і скоріш за все - не буде, якщо прочитаєте "синій стенд"), то дізнаєтесь чому.
Вже скоро попереду побачив знайомий будинок в якому ми ночували.
Переходжу місток перед будинком і йду шукати дорогу до Довбушанки.
Справа від дороги, по якій я іду, видніється місце під багаття, а поряд знову місток по якому я знову повертаюсь на лівий берег Зубринки, далі стрімка стежка вверх виводить мене до будівлі в якій колись тримали худобу.
Поряд з будівлею можна розгледіти стару дорогу яка вже добряче заросла і якою ми колись спустились після першої невдалої спроби піднятись на Довбушанку.
Обійшов будівлю, далі вверх по стежці і вийшов на добротну дорогу.
Все, як й казав мені народ з "Карпатських стежок" коли я спитав чи є якась дорога на Довбушанку - "О, та там ціла "магістраль" біля лісництва").
"Магістраллю" я піднявся до невеликої полонини.
Тут, замість того, щоб пошукати продовження "магістралі", я озирнувся і потопав просто вправо, де виднівся якийсь проміжок в корчах).
Звичайно ж "магістраль" я пробімбав, зате зовидів двох коней в корчах, хм, а як же ж заборона на випас світських тварин на території заповідника?).
Але тоді про заборону я не знав та й не до коней мені було, бо пробімбавши "магістраль" я заліз в якісь корчи), потім з тих корчів видряпався на стару дорогу завалену буреломом
і так рухаючись по принципу "віжу цель - не віжу препятствій" я знову вийшов на щось подібне до "магістралі".
Принцип руху був правильний), от тільки "цель" я не бачив бо довкола ліс, а "препятствія" не тільки бачив, але й відчував, тож з бурелому я вибрався, як завжди з обдертими руками і писком). Зблудити на цій ділянці шляху було нереально - вибираєшся на плече, а далі по плечі, як б там не було, вийдеш до хребта Довбушанки.
Вийшов. Позаду Говерла з Петросом,
збоку Малий Горган з Синяком і Хом'яком,
а попереду Довбушанець. Ну тепер стежков, стежков межи жерепу, а далі по камінні і я на хребті, але перед тим обід, бо знов забуду пожерти, а як там буде до вечора хз).
Зарізав консерву і трохи батона, поїв, закурив. Хм, а мо ше покімарити з годинку?) Нє, посидів, викурив ше пару сигарет, порозглядав гори і тра йти.
Вершина гори Довбушанець.
Ще трішки і я буду на вершині гори до якої іду вже третій рік).
Перекур і помаленьку йду далі.
Ну а куда спішити?) В порівнянні з трьома роками, годинка туди, годинка сюди - ролі не грає))). Ше й дуже часто горганські камені ходять під ногами, як живі, а вломити си ногу за кількасот метрів до вершини було б зовсім не весело.
Дорогою помітив місце де можна сховатись від вітру і навіть поставити невеликий намет.
Коли пробували піднятись на вершину Довбушанки зимою то була імовірність, що ночувати будемо на хребті, тоді ще уточняв чи буде хоч кавалок рівного місця для намету, як виявляється зимою тут цілком реально пересидіти нічку на перемичці між Довбушанкою і Довбушанцем.
Перед вершиною Довбушанки, вперше за день, зустрів людей. Група з трьох чоловік зупинилась на обід. Поговорили про місце для ночівлі з обох сторін хребта), погоду і звичайно ж про "злих лісників"))), які не пускають туристів.
Вершина).
Ну от, я тут. Таки дійшов, хоч і "йшов" дуже довго))).
Від розігрітого сонцем каміння йде марево, поряд літають "вічні супроводжуючі" в високогір'ї Карпат - круки, на флагштоку майорить синьо-жовтий прапор, який мабуть принесли сюди до Дня Прапора і Дня Незалежності, погода супер,
краєвиди ще кращі),
збулась ще одна, хоч і маленька, але мрія))). Ну шо ше тре для повного щастя? Кави і перекурити))).
Пробув я на вершині довго. Зак варив каву, зак студи, зак випив, зак перекурив - пройшла добра година, а мо й більше). Пора йти далі, зібрався, ще трішки постояв, ну шо ж, певне мене вже більше тут не буде, а хоча...
Ага чуть не забув - знайшов на вершині, кимось загублену пляшку з-під бонакви,
забрав, якшо тре то можу обміняти на свою пляшку з-під моршинської яку я згубив десь в жерепі під горою Ясновець, якшо іти з сторони Негровця).
Спускаюсь, позаду Довбушанка,
попереду ще Ведмежик,
а далі пройти повз "злих лісників" які вже й так окрім, як позлитись ніц зробити не зможуть), спуститись по ближче до Бистриці і завтра додому.
Додому не хотілось спішити). Влаштував собі на Ведмежику, ще один довгий привал).
Мир, тишина і спокій - момент релаксу і медитації, правда медитації за особливими практиками з елементами пагубних звичок для організму).
Гори затягує димка, але небо майже чисте, думав провалятись тут до заходу сонця, правда згадав шо батарейки в фонарику майже здохли тож тра топати помалу, щоб завтра вчасно потрапити в світ де толпи роками снують туди-сюди вранці і ввечері тими самими маршрутами, а дорогою роздумують в який колір краще пофарбувати стіни своїх коробок. Та, тра обов'язково завтра вже повернутись домів бо післязавтра мус вийти на свій туди-сюдишний маршрут, з єдиною різницею шо тобі до лямпочки на колір стін).
Ше разок глянув на Довбушанку,
а ше на того слона "Слона" в Яремче),
закинув рюкзак на плечі і почалапав додолу.
Троха жерепом і я вже в знайомих місцях,
правда тоді все було засипане снігом.
Ну тепер ше чуть лісом, знайти стежку вправо, а там до дороги, а там пройти біля "злих лісників", а там вже й до Бистриці недалеко.
Топаю собі, топаю і шось стежка сі скінчила). Хм, здається нічого вправо не було та й місця, схожого на те де ми ночували кабим не проходив. Так-с, пора зав'язувати в соло походах забивати на все і просто собі йти, тре хоч на карту інколи дивитись). Добув карту, постояв, подивився, покурив. Напевно місця де ми ночували зимою я не впізнав бо тоді все в снігу було. Ну то таке, зараз вниз, трохи вправо через хабази і буреломи, а там мо й потрібну стежку знайду.
Весело було продиратись крізь зарослі молодої ялини, повалені дерева, ожинник - знов весь обдертий, а на спині під футболкою купа хвої).
Щось є,
певно стежка. Фіг там, "стежка" з одної сторони дуже скоро вперлась в зарослі,
а в іншу я, через вроджену лінь, вертатись не став))) та й треба вже ж колись скористатись порадою яку я даю людям, коли мені кажуть: "я б тут заблудився/лась" - "тре просто сходити до води, а вода вже виведе до людей".
Далі, по хабазах, топаю вниз до яру між відрогами хребта. Роздивляючись по сторонам, стараючись, хоч приблизно визначити в який яр я спускаюсь). Крізь дерева вловив кавалок хребта з горганським камінням, хм, напевно звернув я з плеча зарано і зараз в самому першому колуарі під Пікуном, бо, по ідеї з інших ярів я б не бачив горганського каміння, а хоча хз).
Зійшов.
Ляпота), а тепер по яру через зарослі і повалені дерева треба йти до води.
Якраз нещодавно прочитав коментар досвідченого гірського рятувальника, який сказав приблизно таке: "Карпати - важкі гори в плані орієнтування і тут легко заблукати, а метод зійти до ріки та йти по ній не завжди працює, через те, що більшість гірських рік завалені буреломом, краще знайти стежку яка іде вздовж ріки і йти нею".
Угу, стежку, вже). Ну не ходять тут люди, звідки тій стежці тут взятись?
Схили надто стрімкі, нема навіть "звірячих стежок"), так шо робити?)
Але то таке, та й тоді я ше не читав того коментар'я, а не менш досвідчені рятувальники з Львівської ПРЧ якось в одній з розмов казали, що в випадку якщо заблукав: "іди до води".
Отож тоді я не переймався кого слухати), а цікавило мене більше те, що ведмеди, влітку, люблять відпочивати в ярах, а ше більше - чого ж я знов забув запасні батарейки? Іти в темряві по потічку, до якого я ще, до речі, навіть не дійшов, перелазячи повалені дерева, якось ніхрена не корисно для здоров'я бо мош си або ногу підвернути, або голову розтовкти.
Правда коли я в таких ситуаціях, що треба йти по важкопрохідній місцевості, тьфу-тьфу))), воно якось само получається, що кроки стають, хм навіть не знаю, як сказати, там і не тільки кроки). Коротше протопав я більше кілометра по мокрому, місцями порослому високою травою, мохом, хабазами і не стійкому камінні на дні яру, а результат - трохи сі кісточков на нозі вдарився і пальцем. Ще звідкись взялась думка, що коли перелазиш завали не варто сильно триматись за колоди, що над тобою, бо трухлявий стовбур може зламатись під вагою і гепнути по пузі).
Правда на швидкісь це все, таки добре вплинуло, топав я яром доволі довго. Коли почув шум води - "смеркалось").
Ну вода то вже легше). Притопав до початку потічка, підкотив штани і з думкою "нарешті я кросівки помию" почалапав далі.
Сонце вже давно сховалось за вершинами гір, йому на зміну вийшов місяць. Гарно так світив яскраво). Ліхтарик мош було не вмикати і то добре). Я йшов по воді, а далі згадав, що вже задовбався і давно не курив, зупинився, а куда спішити і так темніше вже не буде). Дістав сигарети. Вже вкотре збирався кинути і думав, що після походу до Довбушанки таки постараюсь кинути, але ж як можна кинути тих хто завжди поряд "і в смутку, і в радості"?)))
Стою до колін в воді, десь посеред гір, дивлюсь то на місяць, то на воду), бо з боків все що видно - тільки нависаючі над тобою схили і дерева, курю.
Чаю захотілось))) і чомусь саме такого, як пив в попередньому поході - а нема чаю, зовсім нема, ніякого))). Кава є - а не хочеться (вже вдома випив дві кружки чаю того, що п'ю завжди, а все одно хотілось "того"- мусів си допитувати шо за чай).
Ну нема то нема, не всім ж бажанням здійснюватись), похлептав води з потічка і потопав далі.
Ще трохи пройшовши побачив пологий схід до води, мо служить водопоєм, навіть якісь сліди були, але я не приглядався бо й так темно та й один хрен я в них не розбираюсь).
Виліз з потічка, поряд з "водопоєм" була навіть нібито стежка, ще й в потрібному мені напрямку та і схил став пологішим, далі іду "по суші").
Чавкаючи водою в кросівках ще трохи пройшов і таки надибав вже добротну стежку,
яка, з часом, вивела мене на "широку дорогу"). Вибрався), залишилось тільки взнати куди).
Пройшов повз якусь будівлю для отари, глянув на карту - шось нема нічого схожого, іду далі. Протопавши кількасот метрів помічаю в темряві знайомі обриси хатки, а поряд альтанки. Ну от я і "знайшовся", попереду місце де живуть "злі лісники").
Підходжу ближче, перелаз відчинений, на подвір'ї сплять корови, з будки виліз "бобко" гавкнув неохотно зо три рази і поліз далі спати, "злі лісники" в контакт не вступали, або їх вже тут не було, або крепко спали і не почули, як "бобко" сумлінно відробляє свій хліб).
"Ну тепер ше чуть протопаю і пора тож йти спати" - подумав собі. Пройшов ще трохи і нечайно налякав якусь більшечку звірину, що була зайнята чимось в лісі обабіч дороги. Напевно то був коняка або якась інша "коптна") тварина, бо коли воно почало гонити по корчах туди-сюди - здається почув звук, якби копитом вдарили в камінь, але про всяк випадок, зупинився послухати чи не гарчит). Не гарчит, а значить не злиться), а то шо бігає туди-сюди - ну, мо йому так хочеться))). Пройшов ще трохи, знайшов рівне місце між дорогою і рікою, увімкнув ліхтарик, поставив намет, запарив мівіни, повечеряв, перекурив і спати.
Вранці мене розбудили звуки дзвоників - корови йшли здобувати їжу, виглянув з палатки, дві корови з цікавістю розглядали "новобудову" на їхньому звичному шляху).
Стояли вони так весь час поки я: варив і пив каву, складав палатку, пакувався). Спакувався, сказав "щасливо" коровам і пішов в Бистрицю.
До приїзду автобуса залишалось ще "вагон" часу, я сидів на лавочці в зупинці де колись закінчився мій перший похід і відпоював стомлений і спраглий організм пивом).
... Над містом світив той самий місяць, що вчора освічував мені шлях в яру, ріці і лісі). Правда, тут його світло було затьмарене електролампами, я примостився на задніх сидіннях автобуса і дивився на вже спорожнілі вулиці. Завтра тре буде разом з всіма виходити сюди щоб іти "здобувати їжу"), блін, ше б дзвіночки поначіпляли), а хоча нашо? Ми самі їх собі купили і носимо в кишенях - задзвонив і тебе вже знайшли. Пора свій увімкнути, а то ше "загублюсь"...
Більше фото з походу тут
Відео
Карта (мапа) тут
"Магістраллю" я піднявся до невеликої полонини.
Тут, замість того, щоб пошукати продовження "магістралі", я озирнувся і потопав просто вправо, де виднівся якийсь проміжок в корчах).
Звичайно ж "магістраль" я пробімбав, зате зовидів двох коней в корчах, хм, а як же ж заборона на випас світських тварин на території заповідника?).
Але тоді про заборону я не знав та й не до коней мені було, бо пробімбавши "магістраль" я заліз в якісь корчи), потім з тих корчів видряпався на стару дорогу завалену буреломом
і так рухаючись по принципу "віжу цель - не віжу препятствій" я знову вийшов на щось подібне до "магістралі".
Принцип руху був правильний), от тільки "цель" я не бачив бо довкола ліс, а "препятствія" не тільки бачив, але й відчував, тож з бурелому я вибрався, як завжди з обдертими руками і писком). Зблудити на цій ділянці шляху було нереально - вибираєшся на плече, а далі по плечі, як б там не було, вийдеш до хребта Довбушанки.
Вийшов. Позаду Говерла з Петросом,
збоку Малий Горган з Синяком і Хом'яком,
а попереду Довбушанець. Ну тепер стежков, стежков межи жерепу, а далі по камінні і я на хребті, але перед тим обід, бо знов забуду пожерти, а як там буде до вечора хз).
Зарізав консерву і трохи батона, поїв, закурив. Хм, а мо ше покімарити з годинку?) Нє, посидів, викурив ше пару сигарет, порозглядав гори і тра йти.
Вершина гори Довбушанець.
Ще трішки і я буду на вершині гори до якої іду вже третій рік).
Перекур і помаленьку йду далі.
Ну а куда спішити?) В порівнянні з трьома роками, годинка туди, годинка сюди - ролі не грає))). Ше й дуже часто горганські камені ходять під ногами, як живі, а вломити си ногу за кількасот метрів до вершини було б зовсім не весело.
Дорогою помітив місце де можна сховатись від вітру і навіть поставити невеликий намет.
Коли пробували піднятись на вершину Довбушанки зимою то була імовірність, що ночувати будемо на хребті, тоді ще уточняв чи буде хоч кавалок рівного місця для намету, як виявляється зимою тут цілком реально пересидіти нічку на перемичці між Довбушанкою і Довбушанцем.
Перед вершиною Довбушанки, вперше за день, зустрів людей. Група з трьох чоловік зупинилась на обід. Поговорили про місце для ночівлі з обох сторін хребта), погоду і звичайно ж про "злих лісників"))), які не пускають туристів.
Вершина).
Ну от, я тут. Таки дійшов, хоч і "йшов" дуже довго))).
Від розігрітого сонцем каміння йде марево, поряд літають "вічні супроводжуючі" в високогір'ї Карпат - круки, на флагштоку майорить синьо-жовтий прапор, який мабуть принесли сюди до Дня Прапора і Дня Незалежності, погода супер,
краєвиди ще кращі),
збулась ще одна, хоч і маленька, але мрія))). Ну шо ше тре для повного щастя? Кави і перекурити))).
Пробув я на вершині довго. Зак варив каву, зак студи, зак випив, зак перекурив - пройшла добра година, а мо й більше). Пора йти далі, зібрався, ще трішки постояв, ну шо ж, певне мене вже більше тут не буде, а хоча...
Ага чуть не забув - знайшов на вершині, кимось загублену пляшку з-під бонакви,
забрав, якшо тре то можу обміняти на свою пляшку з-під моршинської яку я згубив десь в жерепі під горою Ясновець, якшо іти з сторони Негровця).
Спускаюсь, позаду Довбушанка,
попереду ще Ведмежик,
а далі пройти повз "злих лісників" які вже й так окрім, як позлитись ніц зробити не зможуть), спуститись по ближче до Бистриці і завтра додому.
Додому не хотілось спішити). Влаштував собі на Ведмежику, ще один довгий привал).
Мир, тишина і спокій - момент релаксу і медитації, правда медитації за особливими практиками з елементами пагубних звичок для організму).
Гори затягує димка, але небо майже чисте, думав провалятись тут до заходу сонця, правда згадав шо батарейки в фонарику майже здохли тож тра топати помалу, щоб завтра вчасно потрапити в світ де толпи роками снують туди-сюди вранці і ввечері тими самими маршрутами, а дорогою роздумують в який колір краще пофарбувати стіни своїх коробок. Та, тра обов'язково завтра вже повернутись домів бо післязавтра мус вийти на свій туди-сюдишний маршрут, з єдиною різницею шо тобі до лямпочки на колір стін).
Ше разок глянув на Довбушанку,
а ше на того слона "Слона" в Яремче),
закинув рюкзак на плечі і почалапав додолу.
Троха жерепом і я вже в знайомих місцях,
правда тоді все було засипане снігом.
Ну тепер ше чуть лісом, знайти стежку вправо, а там до дороги, а там пройти біля "злих лісників", а там вже й до Бистриці недалеко.
Топаю собі, топаю і шось стежка сі скінчила). Хм, здається нічого вправо не було та й місця, схожого на те де ми ночували кабим не проходив. Так-с, пора зав'язувати в соло походах забивати на все і просто собі йти, тре хоч на карту інколи дивитись). Добув карту, постояв, подивився, покурив. Напевно місця де ми ночували зимою я не впізнав бо тоді все в снігу було. Ну то таке, зараз вниз, трохи вправо через хабази і буреломи, а там мо й потрібну стежку знайду.
Весело було продиратись крізь зарослі молодої ялини, повалені дерева, ожинник - знов весь обдертий, а на спині під футболкою купа хвої).
Щось є,
певно стежка. Фіг там, "стежка" з одної сторони дуже скоро вперлась в зарослі,
а в іншу я, через вроджену лінь, вертатись не став))) та й треба вже ж колись скористатись порадою яку я даю людям, коли мені кажуть: "я б тут заблудився/лась" - "тре просто сходити до води, а вода вже виведе до людей".
Далі, по хабазах, топаю вниз до яру між відрогами хребта. Роздивляючись по сторонам, стараючись, хоч приблизно визначити в який яр я спускаюсь). Крізь дерева вловив кавалок хребта з горганським камінням, хм, напевно звернув я з плеча зарано і зараз в самому першому колуарі під Пікуном, бо, по ідеї з інших ярів я б не бачив горганського каміння, а хоча хз).
Зійшов.
Ляпота), а тепер по яру через зарослі і повалені дерева треба йти до води.
Якраз нещодавно прочитав коментар досвідченого гірського рятувальника, який сказав приблизно таке: "Карпати - важкі гори в плані орієнтування і тут легко заблукати, а метод зійти до ріки та йти по ній не завжди працює, через те, що більшість гірських рік завалені буреломом, краще знайти стежку яка іде вздовж ріки і йти нею".
Угу, стежку, вже). Ну не ходять тут люди, звідки тій стежці тут взятись?
Схили надто стрімкі, нема навіть "звірячих стежок"), так шо робити?)
Але то таке, та й тоді я ше не читав того коментар'я, а не менш досвідчені рятувальники з Львівської ПРЧ якось в одній з розмов казали, що в випадку якщо заблукав: "іди до води".
Отож тоді я не переймався кого слухати), а цікавило мене більше те, що ведмеди, влітку, люблять відпочивати в ярах, а ше більше - чого ж я знов забув запасні батарейки? Іти в темряві по потічку, до якого я ще, до речі, навіть не дійшов, перелазячи повалені дерева, якось ніхрена не корисно для здоров'я бо мош си або ногу підвернути, або голову розтовкти.
Правда коли я в таких ситуаціях, що треба йти по важкопрохідній місцевості, тьфу-тьфу))), воно якось само получається, що кроки стають, хм навіть не знаю, як сказати, там і не тільки кроки). Коротше протопав я більше кілометра по мокрому, місцями порослому високою травою, мохом, хабазами і не стійкому камінні на дні яру, а результат - трохи сі кісточков на нозі вдарився і пальцем. Ще звідкись взялась думка, що коли перелазиш завали не варто сильно триматись за колоди, що над тобою, бо трухлявий стовбур може зламатись під вагою і гепнути по пузі).
Правда на швидкісь це все, таки добре вплинуло, топав я яром доволі довго. Коли почув шум води - "смеркалось").
Ну вода то вже легше). Притопав до початку потічка, підкотив штани і з думкою "нарешті я кросівки помию" почалапав далі.
Сонце вже давно сховалось за вершинами гір, йому на зміну вийшов місяць. Гарно так світив яскраво). Ліхтарик мош було не вмикати і то добре). Я йшов по воді, а далі згадав, що вже задовбався і давно не курив, зупинився, а куда спішити і так темніше вже не буде). Дістав сигарети. Вже вкотре збирався кинути і думав, що після походу до Довбушанки таки постараюсь кинути, але ж як можна кинути тих хто завжди поряд "і в смутку, і в радості"?)))
Стою до колін в воді, десь посеред гір, дивлюсь то на місяць, то на воду), бо з боків все що видно - тільки нависаючі над тобою схили і дерева, курю.
Чаю захотілось))) і чомусь саме такого, як пив в попередньому поході - а нема чаю, зовсім нема, ніякого))). Кава є - а не хочеться (вже вдома випив дві кружки чаю того, що п'ю завжди, а все одно хотілось "того"- мусів си допитувати шо за чай).
Ну нема то нема, не всім ж бажанням здійснюватись), похлептав води з потічка і потопав далі.
Ще трохи пройшовши побачив пологий схід до води, мо служить водопоєм, навіть якісь сліди були, але я не приглядався бо й так темно та й один хрен я в них не розбираюсь).
Виліз з потічка, поряд з "водопоєм" була навіть нібито стежка, ще й в потрібному мені напрямку та і схил став пологішим, далі іду "по суші").
Чавкаючи водою в кросівках ще трохи пройшов і таки надибав вже добротну стежку,
яка, з часом, вивела мене на "широку дорогу"). Вибрався), залишилось тільки взнати куди).
Пройшов повз якусь будівлю для отари, глянув на карту - шось нема нічого схожого, іду далі. Протопавши кількасот метрів помічаю в темряві знайомі обриси хатки, а поряд альтанки. Ну от я і "знайшовся", попереду місце де живуть "злі лісники").
Підходжу ближче, перелаз відчинений, на подвір'ї сплять корови, з будки виліз "бобко" гавкнув неохотно зо три рази і поліз далі спати, "злі лісники" в контакт не вступали, або їх вже тут не було, або крепко спали і не почули, як "бобко" сумлінно відробляє свій хліб).
"Ну тепер ше чуть протопаю і пора тож йти спати" - подумав собі. Пройшов ще трохи і нечайно налякав якусь більшечку звірину, що була зайнята чимось в лісі обабіч дороги. Напевно то був коняка або якась інша "коптна") тварина, бо коли воно почало гонити по корчах туди-сюди - здається почув звук, якби копитом вдарили в камінь, але про всяк випадок, зупинився послухати чи не гарчит). Не гарчит, а значить не злиться), а то шо бігає туди-сюди - ну, мо йому так хочеться))). Пройшов ще трохи, знайшов рівне місце між дорогою і рікою, увімкнув ліхтарик, поставив намет, запарив мівіни, повечеряв, перекурив і спати.
Вранці мене розбудили звуки дзвоників - корови йшли здобувати їжу, виглянув з палатки, дві корови з цікавістю розглядали "новобудову" на їхньому звичному шляху).
Стояли вони так весь час поки я: варив і пив каву, складав палатку, пакувався). Спакувався, сказав "щасливо" коровам і пішов в Бистрицю.
До приїзду автобуса залишалось ще "вагон" часу, я сидів на лавочці в зупинці де колись закінчився мій перший похід і відпоював стомлений і спраглий організм пивом).
... Над містом світив той самий місяць, що вчора освічував мені шлях в яру, ріці і лісі). Правда, тут його світло було затьмарене електролампами, я примостився на задніх сидіннях автобуса і дивився на вже спорожнілі вулиці. Завтра тре буде разом з всіма виходити сюди щоб іти "здобувати їжу"), блін, ше б дзвіночки поначіпляли), а хоча нашо? Ми самі їх собі купили і носимо в кишенях - задзвонив і тебе вже знайшли. Пора свій увімкнути, а то ше "загублюсь"...
Більше фото з походу тут
Відео
Немає коментарів:
Дописати коментар