Яремче, водоспад Пробій, скелі Довбуша і гора Маковиця

Маршрут: Яремче - водоспад Пробій - скелі Довбуша - гора Маковиця - Яремче

   Зима. Вже більше місяця безвиїзно просидів вдома - ну так сі стало, а глянути на Карпатську зиму, замість роз'їждженої брудної каші під ногами, вже дуже охота. Чєсу кудись вирватись на пару днів -нема(, підходить хандра. Хм, на пару днів - можливості хоч і нема, але день можна вирвати завжди, щоб, як то кажуть "зарядитись") бо шось останнім часом "батарейка" вже не може довго без підзарядки).

   Здзвонився з колєгами - їдемо в Яремче.

   Автобус зі Львова в Франківськ, а далі з Франківська в Яремче. Кілька годин, два автобуси і ми вже далеко від звичної метушні, тепер довкола нас зимовий ліс, засніжені вершини, гірські ріки. Але то довкола), а поряд ще зберігається трохи метушні ну і тої брудної жижі під ногами))), але шо зробиш ми ж в одному з найпопулярніших курортних міст України).

   Але ми тут не надовго. Закупились на обід, поглянули на залізничний міст в Яремче зблизька,

   зара ще пройдемось до водоспаду Пробій та й підемо в гори.

   Довкола водоспаду розкинувся базарчик з автентичною гуцульською продукцією - принаймні такою вона була колись(.

   Але, тепер тут все те, що можна придбати в будь-якому сувенірному кіоску, будь-де в Україні. А ні, є ще здоровенні фото гір в дерев'яних рамках - типу картини, чи шо?) Якось воно все тут "пластмасовим" стало - несправжнім, но народу який приїжджає в Яремче на відпочинок, напевне, подобається, бо народу тут тьма). Збоку чується вигук: "Глинтвейн пойдем пить, туда где всегда?". В голові думка: "то ж скільки ти вже тут сидиш)". До речі, якшо вам набридло сидіти на одному місці в Яремче то ось декілька цікавих місць куди піти.

   Біля водоспаду Пробій також людно, але тут , на щастя, народ затримується ненадовго.

   пару селфі і розходяться). Тож в нас було достатньо часу щоб полазити по льоду, 

   та й собі наклацати хвоточок не заважаючи іншим).

   Поки колєга вибирав вдалі кадри, я наклацав на свою мильничку все підряд) і поперся глянути шо там видно з "оглядового майданчика".

   "Оглядовий майданчик" виявився терасою зібігайлівки), але сюди можна заходити без обов'язкової покупки чогось. Ну, в принципі - комфортно))), сидиш собі за столиком, сьорбаєш каву з пивом), довкола трохи шум, але його майже не чути бо під тобою шумить вода проходячи поріг іменуємий водоспадом Пробій, довкола Карпатські гори і ущелина ріки - хвоткаєш собі нові кадри в альбом "відпочинок"))). Але, як завжди все "хороше" можна зробити ще кращим, тут би згодився бульдозер, щоб троха згорнути все "пластмасове" довкола і хрен з ним - з тим пивом, столиками і комфортом, але то ІМХО бо кожному своє).
   Залишаємо водоспад Пробій і йдемо до Скель Довбуша.
   Був я на тих скелях ще коли вчився в школі, а це дуже-дуже давно). Знайти початок маршруту до скель зовсім просто - ідеш трасою, як до Ворохти і з часом наткнешся на такий вказівник.

   Його я пам'ятаю ще з тих часів коли ми вийшли тут з автобуса, яким нас підвозили з Заросляка, після першого мого візиту до Чорногори.
   А от саму Стежку Довбуша я не пам'ятаю, коли нас водили ще школярами то йшли ми через підвісний міст, а далі стежками. Тепер ж, міст бетонний, а замість стежок вимощені доріжки. Мабуть, ішли ми тоді іншим маршрутом, а мо за роки все змінилось, а ще - каса), тоді каси точно не було),

   як і брами.

   Дали по "двадцєтці" за вхід, касирша попередила, щоб ми дотримувались маркованого маршруту до Скель Довбуша і не затримувались довго бо скоро стемніє, а там (напевне за брамкою ☺) вже гори. Спитав чи будуть нас шукати якшо ми до темряви не повернемось через брамку), сказали, що шукати так скоро не будуть, але будуть переживати). Пообіцяв, що не заблудимось.
   Маршрут до Скель Довбуша таки добре маркований,

   зійти з нього можна лише за бажанням).
   Обабіч доріжок встановлені вказівники, різноманітні скульптури, а ще інформаційні плакати.

   А ще, що добре, то шо доріжки тут лише спочатку маршруту) і вже скоро ми топали гірською стежкою, що вела нас вверх зимовим лісом обабіч скельних виступів.

   Народ оглядав камені з яких валив пар під промінням сонця, фотографував бурульки які пропускали крізь себе наче призма все ті ж сонячні промені, просто дерся кудись наверх), а я спершись на каменюку, стояв і курив - файно, як вдома)...

   Вловивши), перші враження від зимового карпатського лісу, вирушаємо далі.

   Підйом, порівняно, не довгий і не важкий, але після доволі тривалої перерви таки відчувається, що не в хаті по коврику ходиш).

   Осьо й вони - Скелі Довбуша.

   Поглянув на розщелину в скелі і здалось мені, що з часу коли я тут був востаннє, скелі обвалились. Чомусь засіла мені та думка в голові, коли вернувся додому то першим ділом знайшов старі фото щоб звірити))). Ні, скелі непорушні).

   Можливо, Скелі Довбуша біля Яремче не такі вражаючі, як біля Бубнище, але, кажуть, що тут вони "справжні" і Олекса таки бував в цих краях.
   Звичайно ж про Скелі Довбуша поблизу Яремче можна почути легенди у яких обов'язково будуть згадані незліченні скарби Опришків). Хм, а мо всі ці легенди не вигадки, просто люди не той скарб шукають. "Скарб" не завжди повинен блищати, дзвеніти чи шарудіти, "скарб" може бути тихим, непомітним, за нього ти не купиш "щось", але кавальчик щастя), знайшовши такий скарб, ти обов'язково отримаєш.
   Біля Скель Довбуша встановлений стенд на якому окрім різноманітної інформації, є ще два вказівники маршруту - до Яремче

   і до гори Маковиця.

   Нам на Маковицю, але перед тим ще тре видряпатись на скелі - глянути, як там).

   Нічо так), підйом простенький, є стежка (дряпатись не тре), якою без проблем можна вийти на скелі, але все одно варто бути обережним, особливо коли лежить сніг, бо місцями якщо навернутись то додолу тра буде трохи летіти.

   Постояли, покурили, подивились, йдемо далі до гори Маковиця.

   Вийшли з лісу,

   уже видно вершини довколишніх гір, правда, місцями присутнє "молоко").
   Але над нами чисте небо, довкола світло і ясно, навіть троха разить очі), до Маковиці залишилось йти зовсім мало, ідемо розглядаючи довколишні краєвиди і клацаючи фотоапаратами.

   Перед вершиною ще невеликий підйом, який після "зимової перерви" дається щось не дуже легко, але ми таки зверху).

   Низ), вже затягло хмарами, Яремче майже не видно.

   Стоїмо зверху, чекаємо коли сонце почне ховатись за гірські вершини, внизу протікають ріки з хмар чіпляючись за верхівки дерев.

   Я стою з надією знов побачити "рожевий сніг"), але не склалось, не ті умови(. Сонце востаннє цього дня простягає свої промені над Карпатами і йде в інші краї).

   А нам пора йти в Яремче), бо вже і так починає "трясти"), ми таки довго тут простояли, тільки час від часу топтались на місці шоб ноги трохи відігріти), але замерзли не тільки ноги, руки вже починають погано виконувати вказівки - мені тільки з третього разу вдалось прикурити сигарету).
   Розвертаюсь до колєги з словами: "весело б було, якшо зараз ше тре б було ставити палатку і тут ночувати)))", колєгу така перспектива зовсім не втішила, писати його відповідь тут не буду).
   Сходимо вниз, тіло доволі швидко відігрівається від інтенсивного руху - то так завжди, головне почати рухатись і якось воно буде).
   По лісі йдемо вже в темряві. Народ пішов вперед, а я плентався ззаду), троха вхопили корчі, ше й за обидві ноги відразу, але якось пройшло, добув ліхтарик, догнав колєг, які зупинились щоб пофотографувати вогні нічного Яремче.

   Фото позичив в колєги, бо моя мильничка б того не осилила та і діставати її тоді вже з рюкзака не хотілось).
   Подивились, зійшли в місто, зупинили бус, їдемо в Франківськ.
   Гарний був день). Водоспад, скелі, зимовий ліс, засніжені вершини гір над якими заходить сонце. Короткий маршрут з Яремче до Скель Довбуша і звідти на гору Маковиця - лише кілька км, а вражень на місяць, а мо й більше, вистачить до наступної вилазки в справжній світ).

Більше фото тут

Відео 

Карта (мапа) маршруту тут