Маршрут: село Дземброня - гора Смотрич - гора Піп Іван Чорногірський - гора Дземброня - гора Мунчел - гора Бербенескул - гора Ребра - озеро Несамовите - Заросляк.
Пропоную Вашій увазі опис походу по найвищому хребті Українських Карпат - Чорногірському.
З часу походу минув уже майже рік, отож продовжуючи серію спогадів, правда - це вже не "Як все починалось", бо коли ішов Чорногорою позаду був уже добрий десяток походів Українськими Карпатами.
Давно збирався пройтись від Піп Івана до Петроса, ще літом 2013, та через брак вільних днів, вибрався в цей похід тільки під кінець осені і то тільки від гори ПІЧ до озера Несамовите, хоча, на Петросі і Говерлі встиг побувати влітку, тож можна сказати все задумане виконав).
Старт маршруту запланував з села Дземброня. Добратись в Дземброню виявилось не так легко, заїхали ми спочатку в Верховину, де виявилось, що автобус на Дземброню буде тільки через годину, а людей на нього уже назбиралось на два автобуси). Вирішили повертатись в Ільці, котрі ще півгодини тому проїхали, а звідти уже добиратись в Дземброню. Зате побували в, як писав Франко, "Гуцульській столиці".
З Ільців ми вирушили пішки, дорогою, котра повторюючи всі згини Чорного Черемошу,
привела нас до повороту в село Дземброня. Автобуса котрий повинен був їхати, ми так і не побачили, а машини, що проїжджали повз нас були заповнені, та в 18:00 ми таки стояли в Дземброні, біля стенду з картою маршрутів.
Звідси і починається наш маршрут Чорногорою.
Починаємо підйом до колиби під горою Смотрич, де плануємо переночувати, а сонце, тим часом, помаленьку ховається за гори додаючи гарячих барв осені.
Трішки непокоївся, що в темряві, знайти колибу буде важкувато, бо цим маршрутом, як і всіма попередніми, іду вперше, непокоївся навіть не так про колибу, бо за плечима в рюкзаках намети в котрих можна переночувати майже де захочеш), а більше про джерело котре повинно бути поблизу колиби. Та ще тільки виходячи на полонину Смотрич, ми здалеку побачили світло ліхтариків, а згодом почули і веселі голоси.
В колибі уже зупинилась група з семи чоловік зі Львова, та місця тут вистачить усім. Багаття уже горіло, ще й залишилися дрова котрі заготовляли пастухи. Все, що нам залишалось зробити - це набрати води і зайняти вільну кімнату, котрих тут, якщо мені не зраджує пам'ять, три з групками і ліжками, плюс коридор та одна простора кімната без ліжок і групки, одразу біля кімнатки в якій можна палити багаття.
Десь, через півгодини, після нас, на нічліг прийшов досвідчений турист з Тернопільського турклубу. Посідавши довкола вогню слухали цікавих і веселих історій про мандри і пригоди, поговорили про спорядження та й порозходились, по кімнатах, спати.
Зранку, поповнивши запаси води, наступне джерело буде аж в кінці перемички між Смотричем і Чорногірським хребтом і то, воно часто пересихає, всі дружно вирушаємо на гору Смотрич.
З часом група розтягнулась на всю довжину підйому). Я, хоч і викурив з самого ранку уже сім сигарет, ще непогано тримався), правда хлопці зі Львова вчора непогано відсвяткували першу ніч в горах, а ще вони тягнули з собою велике емальоване відро та здоровенний ліхтарик і ще кілька важкуватих речей, можуть собі дозволити їх багато).
Час від часу сходимось на привалах, на одному з таких привалів досвідчений мандрівник показав мені корисну рослину Ісландський мох - добряче допомагає при бронхіті.
Та до вершини Смотрича розтягнулись так, що я тільки вийшов на вершину, де мене чекали двоє з моєї групи, а досвідчений мандрівник та двоє з Львівської групи уже біля вказівника, посередині перемички,
а другої частини Львівської групи, ще навіть не видно.
Поки доганяв "передовиків" весь час крутив головою бо навіть не знав куди дивитись), праворуч Чорногора вкрита золотистими травами, а зліва на Піп Івані височіє обсерваторія "Білий Слон".
Красиво, коли ішов з Петроса на Говерлу побачити Чорногірський хребет не вдалось, через хмари, тепер небо майже чисте, лише місцями, неначе вуаллю, затягнуте прозорими хмаринками.
Порівнялись з "передовим загоном", трішки перепочили і продовжили далі наш похід, попереду нас чекав Піп Іван Чорногірський. Мандрівник з Тернопільського турклубу вирушив з нами, а двоє з Львівської групи залишились чекати своїх.
Пройшовши перемичку між Смотричем і Чорногірським хребтом, звернули ліворуч до гори ПІЧ.
Приблизно 2,5 кілометри по золотистій траві осінньої Чорногори і ми на вершині гори перед обсерваторією "Білий Слон".
Відкрита у 1938 році пережила війну, кілька разів переходила з рук у руки ворожих армій, але до наших часів зберегла свої мури, прихисток в яких знаходять мандрівники від негоди, за однією з легенд колись тут навіть базувалась УПА. Зараз в обсерваторії почались відновлювальні роботи.
Коли ми були тут в жовтні 2013 року, то було відновлено тільки дах над центральною частиною обсерваторії. Цікава історія з старим дахом Білого Слона, його досі можна побачити на Карпатських полонинах, він послужив добрій справі ставши чанами для варіння сиру.
На момент написання опису походу мені відомо, що також відновлено дах над вежею, а ще в одній з кімнат обсерваторії відкрито магазин - добре це, чи погано покаже час.
На вершині окрім нас ще двоє туристів - батько з дочкою, котрі піднімались зі сторони озера Марічейка.
Тут зробили привал на обід, обідали всі разом. Ми дістали консерви, мандрівник з Тернополя пригостив гарячим чаєм, звареним з гірських трав, а новий знайомий домашнім вином. Після гарячого чаю та домашнього вина захотілось подрімати), та часу на це немає сьогодні ще потрібно дійти до озера Несамовите.
Попрощавшись з новими знайомими, залишаємо вершину гори Піп Іван і обсерваторію Білий Слон.
На спуску зустрічаємо групу львівських туристів, яка вже в повному складі піднімається на вершину.
За браком часу, їм ще сьогодні повертатись у Львів, а на годиннику уже 14:00, перекинулись кількома словами і побажавши одні одним щасливої дороги розходимось.
Поблизу Сідловини, від нашої групи відлучається мандрівник з Тернополя, давши нам корисні поради по нашому маршруту, звертає праворуч, ідучи, на Вухатий Камінь, а ми продовжуємо свій шлях по найвищому хребті Українських Карпат.
По всьому хребті стоять невеличкі стовпчики старого кордону, давно неіснуючих держав, котрі тепер слугують маркером для мандрівників.
Пройшовши гору Дземброня, обійшли траверсом, за порадою і маркуванням, гору Менчул. Я то відстаючи від двох моїх некурящих супутників, чимчикуючи собі з цигаркою (не судіть строго залежну людину), а усі недопалки складаю в порожню пачку)
то їх наздоганяючи, роздивлявся Чорногору, а з сторони Мармаросів до нас помаленьку добирався туман.
Хоча уже кінець жовтня та коли на мить стихав вітер сонце припікало наче в липні, мабуть через те, що тут ближче до сонця), а ще тут ближче до природи, до чистого повітря, до свіжої води котру набираєш відразу з джерела, а не з іржавого трубопроводу. Тут навіть в штормовий вітер на душі спокій.
Доки ішов і порівнював в думках життя тут і в місті наздогнав решту групи, правда вони і не втікали), сиділи на привалі під вершиною гори Бребенескул. До речі, якщо іти траверсом вершини Бребенескула, по маркованому маршруту, то натрапите аж на тори джерела, а ще є непогане місце для наметів.
Ми ж вирішили не йти по маркованому маршруту, а підніматись на вершину і вирішили правильно, бо з вершини Бербенескула просто прекрасний краєвид.
Звідси видно Петрос, Говерлу, Шпиці, а також однойменне озеро Бербенескул. Усе це разом залишає незабутні враження.
Кажуть, Боржава восени незрівнянна коли кущики чорниці переливаються, золотистим блиском, не знаю, поки що не бачив(.Та сувора Чорногора, котра і влітку буває не дуже привітною, увесь день дарувала нам не тільки красу котра не поступиться ніжній Боржаві, але і чудову погоду.
Спускаємось з Бребенескула, біля стовпчика №18 зупинились ще раз поглянути на Піп Іван
і вирушаємо до озера несамовите, траверсуючи гору Ребра та розглядаючи, дорогою, Шпиці.
Ідучи Чорногорою згадав, як поляки, з якими колись їхав в поїзді говорили про наші Карпати, як про дикі місця). Тепер почав розуміти чому, у нас не знайдеш на маршрутах платних туристичних притулків з усіма вигодами, де тобі зготують теплу вечерю, зате ми з легкість знайдемо прихисток в колибах де завжди знайдеться місце подорожньому і за потребую з тобою поділяться їжею, де люди привітні не тому, що ти їм платиш. У нас немає зручних під'їздів до гір з чудовими дорогами, немає гелікоптерів в пошуково-рятувальних частинах, у нас немає багато чого, що є там, але ж у нас є надійні супутники котрі не залишать в біді, у нас є місце куди можна піти і відпочити від шуму і суєти, де замість асфальту - стежки, замість неонових вивісок - зорі, замість батарей опалення - багаття, замість телевізора - краса природи, на котру дивишся без перерв на рекламу.
Підійшли до озера Несамовите, вирішуємо - залишатись тут на ночівлю, чи спробувати ще сьогодні піднятись на Говерлу.
Вирішили ночувати біля Несамовитого, коли спускались вниз до озера побачили, як якась група плескається в озері. Чи то справдилась одна з легенд, що пов'язана з Несамовитим згідно з якою не варто тривожити воду в озері, а тим паче каламутити її, чи так склались обставини, та як тільки ця група вирушила далі в сторону Говерли, здійнявся дуже сильний вітер. Намети ставили троє - один намет, щоб його не здуло вітром. Про приготування вечері надворі не було навіть мови, вогонь з пальника горів тільки з одної сторони), не допомагав навіть захист від вітру. Приготували все в наметі, повечеряли і полягали спати.
Зранку прокинулись в густому тумані.
Раніше я тільки чув про такий туман в горах), тепер зрозумів емоції людей, що розповідали мені про нього. Справді коли з двох метрів ледь видно намет, то про які позначки маршруту, чи вершини гір, або хребти для орієнтування може іти мова).
Сиділи ми в наметах ще добру годину, чекали може пройде). Не пройшло, вирішили спускатись в Заросляк, бо іти на Говерлу, щоб побачити те саме, що зараз - туман), не було бажання.
З Несамовитого до Заросляка ніхто з групи ще ніколи не ходив, про шукання маркерів маршруту навіть не думали, які тут маркери коли відійдеш на метрів сім від намету і вже мусиш повертатись орієнтуючись на голоси). На щастя, компас і карта зберігають свої властивості навіть в густому тумані.
Без пригод, спустились нижче рівня хмар.
Десь над Шпицями, навіть, видно чисте небо. Та скоріш за все це ненадовго, за кілька годин хмари затягнуть усю Чорногору від Петроса до Піп Івана.
Нижче і ближче до Заросляка синього неба ставало все більше, а хмари стараючись перебратись через гори уже повністю укутали хребет, принаймні ту частину яку нам було видно.
З Заросляка в Ворохту нічого не їхало, вирішили не замовляти бус і пройтись пішки до траси, через скорочення маршруту - часу було багато. Дорогою перекусили в одній з альтанок, а коли дійшли до КПП то влаштували дуже довгий привал, купивши в магазині усе чого нам бракувало в горах.
А ще нам пощастило, не встигли ми відійти метрів сто від КПП нас підібрав автобус, котрим возили дітей на екскурсію. Доїхали ми з ними аж до Яремче, дітей, екскурсоводи повели дивитись на водоспад та сувенірний ринок, а у нас часу на це не було, бо за кілька хвилин повинна була їхати маршрутка до Івано-Франківська.
Більше фото з походу тут
Відео з походу тут
Карта (мапа) маршруту: село Дземброня - гора Смотрич - гора Піп Іван Чорногірський - гора Дземброня - гора Мунчел - гора Бербенескул - гора Ребра - озеро Несамовите - Заросляк. ТУТ
Давно збирався пройтись від Піп Івана до Петроса, ще літом 2013, та через брак вільних днів, вибрався в цей похід тільки під кінець осені і то тільки від гори ПІЧ до озера Несамовите, хоча, на Петросі і Говерлі встиг побувати влітку, тож можна сказати все задумане виконав).
Старт маршруту запланував з села Дземброня. Добратись в Дземброню виявилось не так легко, заїхали ми спочатку в Верховину, де виявилось, що автобус на Дземброню буде тільки через годину, а людей на нього уже назбиралось на два автобуси). Вирішили повертатись в Ільці, котрі ще півгодини тому проїхали, а звідти уже добиратись в Дземброню. Зате побували в, як писав Франко, "Гуцульській столиці".
З Ільців ми вирушили пішки, дорогою, котра повторюючи всі згини Чорного Черемошу,
Звідси і починається наш маршрут Чорногорою.
Починаємо підйом до колиби під горою Смотрич, де плануємо переночувати, а сонце, тим часом, помаленьку ховається за гори додаючи гарячих барв осені.
Трішки непокоївся, що в темряві, знайти колибу буде важкувато, бо цим маршрутом, як і всіма попередніми, іду вперше, непокоївся навіть не так про колибу, бо за плечима в рюкзаках намети в котрих можна переночувати майже де захочеш), а більше про джерело котре повинно бути поблизу колиби. Та ще тільки виходячи на полонину Смотрич, ми здалеку побачили світло ліхтариків, а згодом почули і веселі голоси.
В колибі уже зупинилась група з семи чоловік зі Львова, та місця тут вистачить усім. Багаття уже горіло, ще й залишилися дрова котрі заготовляли пастухи. Все, що нам залишалось зробити - це набрати води і зайняти вільну кімнату, котрих тут, якщо мені не зраджує пам'ять, три з групками і ліжками, плюс коридор та одна простора кімната без ліжок і групки, одразу біля кімнатки в якій можна палити багаття.
Десь, через півгодини, після нас, на нічліг прийшов досвідчений турист з Тернопільського турклубу. Посідавши довкола вогню слухали цікавих і веселих історій про мандри і пригоди, поговорили про спорядження та й порозходились, по кімнатах, спати.
Зранку, поповнивши запаси води, наступне джерело буде аж в кінці перемички між Смотричем і Чорногірським хребтом і то, воно часто пересихає, всі дружно вирушаємо на гору Смотрич.
З часом група розтягнулась на всю довжину підйому). Я, хоч і викурив з самого ранку уже сім сигарет, ще непогано тримався), правда хлопці зі Львова вчора непогано відсвяткували першу ніч в горах, а ще вони тягнули з собою велике емальоване відро та здоровенний ліхтарик і ще кілька важкуватих речей, можуть собі дозволити їх багато).
Час від часу сходимось на привалах, на одному з таких привалів досвідчений мандрівник показав мені корисну рослину Ісландський мох - добряче допомагає при бронхіті.
Та до вершини Смотрича розтягнулись так, що я тільки вийшов на вершину, де мене чекали двоє з моєї групи, а досвідчений мандрівник та двоє з Львівської групи уже біля вказівника, посередині перемички,
а другої частини Львівської групи, ще навіть не видно.
Поки доганяв "передовиків" весь час крутив головою бо навіть не знав куди дивитись), праворуч Чорногора вкрита золотистими травами, а зліва на Піп Івані височіє обсерваторія "Білий Слон".
Красиво, коли ішов з Петроса на Говерлу побачити Чорногірський хребет не вдалось, через хмари, тепер небо майже чисте, лише місцями, неначе вуаллю, затягнуте прозорими хмаринками.
Порівнялись з "передовим загоном", трішки перепочили і продовжили далі наш похід, попереду нас чекав Піп Іван Чорногірський. Мандрівник з Тернопільського турклубу вирушив з нами, а двоє з Львівської групи залишились чекати своїх.
Пройшовши перемичку між Смотричем і Чорногірським хребтом, звернули ліворуч до гори ПІЧ.
Приблизно 2,5 кілометри по золотистій траві осінньої Чорногори і ми на вершині гори перед обсерваторією "Білий Слон".
Відкрита у 1938 році пережила війну, кілька разів переходила з рук у руки ворожих армій, але до наших часів зберегла свої мури, прихисток в яких знаходять мандрівники від негоди, за однією з легенд колись тут навіть базувалась УПА. Зараз в обсерваторії почались відновлювальні роботи.
Коли ми були тут в жовтні 2013 року, то було відновлено тільки дах над центральною частиною обсерваторії. Цікава історія з старим дахом Білого Слона, його досі можна побачити на Карпатських полонинах, він послужив добрій справі ставши чанами для варіння сиру.
На момент написання опису походу мені відомо, що також відновлено дах над вежею, а ще в одній з кімнат обсерваторії відкрито магазин - добре це, чи погано покаже час.
На вершині окрім нас ще двоє туристів - батько з дочкою, котрі піднімались зі сторони озера Марічейка.
Тут зробили привал на обід, обідали всі разом. Ми дістали консерви, мандрівник з Тернополя пригостив гарячим чаєм, звареним з гірських трав, а новий знайомий домашнім вином. Після гарячого чаю та домашнього вина захотілось подрімати), та часу на це немає сьогодні ще потрібно дійти до озера Несамовите.
Попрощавшись з новими знайомими, залишаємо вершину гори Піп Іван і обсерваторію Білий Слон.
На спуску зустрічаємо групу львівських туристів, яка вже в повному складі піднімається на вершину.
За браком часу, їм ще сьогодні повертатись у Львів, а на годиннику уже 14:00, перекинулись кількома словами і побажавши одні одним щасливої дороги розходимось.
Поблизу Сідловини, від нашої групи відлучається мандрівник з Тернополя, давши нам корисні поради по нашому маршруту, звертає праворуч, ідучи, на Вухатий Камінь, а ми продовжуємо свій шлях по найвищому хребті Українських Карпат.
По всьому хребті стоять невеличкі стовпчики старого кордону, давно неіснуючих держав, котрі тепер слугують маркером для мандрівників.
Пройшовши гору Дземброня, обійшли траверсом, за порадою і маркуванням, гору Менчул. Я то відстаючи від двох моїх некурящих супутників, чимчикуючи собі з цигаркою (не судіть строго залежну людину), а усі недопалки складаю в порожню пачку)
то їх наздоганяючи, роздивлявся Чорногору, а з сторони Мармаросів до нас помаленьку добирався туман.
Хоча уже кінець жовтня та коли на мить стихав вітер сонце припікало наче в липні, мабуть через те, що тут ближче до сонця), а ще тут ближче до природи, до чистого повітря, до свіжої води котру набираєш відразу з джерела, а не з іржавого трубопроводу. Тут навіть в штормовий вітер на душі спокій.
Доки ішов і порівнював в думках життя тут і в місті наздогнав решту групи, правда вони і не втікали), сиділи на привалі під вершиною гори Бребенескул. До речі, якщо іти траверсом вершини Бребенескула, по маркованому маршруту, то натрапите аж на тори джерела, а ще є непогане місце для наметів.
Звідси видно Петрос, Говерлу, Шпиці, а також однойменне озеро Бербенескул. Усе це разом залишає незабутні враження.
Кажуть, Боржава восени незрівнянна коли кущики чорниці переливаються, золотистим блиском, не знаю, поки що не бачив(.Та сувора Чорногора, котра і влітку буває не дуже привітною, увесь день дарувала нам не тільки красу котра не поступиться ніжній Боржаві, але і чудову погоду.
Спускаємось з Бребенескула, біля стовпчика №18 зупинились ще раз поглянути на Піп Іван
і вирушаємо до озера несамовите, траверсуючи гору Ребра та розглядаючи, дорогою, Шпиці.
Ідучи Чорногорою згадав, як поляки, з якими колись їхав в поїзді говорили про наші Карпати, як про дикі місця). Тепер почав розуміти чому, у нас не знайдеш на маршрутах платних туристичних притулків з усіма вигодами, де тобі зготують теплу вечерю, зате ми з легкість знайдемо прихисток в колибах де завжди знайдеться місце подорожньому і за потребую з тобою поділяться їжею, де люди привітні не тому, що ти їм платиш. У нас немає зручних під'їздів до гір з чудовими дорогами, немає гелікоптерів в пошуково-рятувальних частинах, у нас немає багато чого, що є там, але ж у нас є надійні супутники котрі не залишать в біді, у нас є місце куди можна піти і відпочити від шуму і суєти, де замість асфальту - стежки, замість неонових вивісок - зорі, замість батарей опалення - багаття, замість телевізора - краса природи, на котру дивишся без перерв на рекламу.
Підійшли до озера Несамовите, вирішуємо - залишатись тут на ночівлю, чи спробувати ще сьогодні піднятись на Говерлу.
Вирішили ночувати біля Несамовитого, коли спускались вниз до озера побачили, як якась група плескається в озері. Чи то справдилась одна з легенд, що пов'язана з Несамовитим згідно з якою не варто тривожити воду в озері, а тим паче каламутити її, чи так склались обставини, та як тільки ця група вирушила далі в сторону Говерли, здійнявся дуже сильний вітер. Намети ставили троє - один намет, щоб його не здуло вітром. Про приготування вечері надворі не було навіть мови, вогонь з пальника горів тільки з одної сторони), не допомагав навіть захист від вітру. Приготували все в наметі, повечеряли і полягали спати.
Зранку прокинулись в густому тумані.
Раніше я тільки чув про такий туман в горах), тепер зрозумів емоції людей, що розповідали мені про нього. Справді коли з двох метрів ледь видно намет, то про які позначки маршруту, чи вершини гір, або хребти для орієнтування може іти мова).
Сиділи ми в наметах ще добру годину, чекали може пройде). Не пройшло, вирішили спускатись в Заросляк, бо іти на Говерлу, щоб побачити те саме, що зараз - туман), не було бажання.
З Несамовитого до Заросляка ніхто з групи ще ніколи не ходив, про шукання маркерів маршруту навіть не думали, які тут маркери коли відійдеш на метрів сім від намету і вже мусиш повертатись орієнтуючись на голоси). На щастя, компас і карта зберігають свої властивості навіть в густому тумані.
Без пригод, спустились нижче рівня хмар.
Десь над Шпицями, навіть, видно чисте небо. Та скоріш за все це ненадовго, за кілька годин хмари затягнуть усю Чорногору від Петроса до Піп Івана.
Нижче і ближче до Заросляка синього неба ставало все більше, а хмари стараючись перебратись через гори уже повністю укутали хребет, принаймні ту частину яку нам було видно.
З Заросляка в Ворохту нічого не їхало, вирішили не замовляти бус і пройтись пішки до траси, через скорочення маршруту - часу було багато. Дорогою перекусили в одній з альтанок, а коли дійшли до КПП то влаштували дуже довгий привал, купивши в магазині усе чого нам бракувало в горах.
А ще нам пощастило, не встигли ми відійти метрів сто від КПП нас підібрав автобус, котрим возили дітей на екскурсію. Доїхали ми з ними аж до Яремче, дітей, екскурсоводи повели дивитись на водоспад та сувенірний ринок, а у нас часу на це не було, бо за кілька хвилин повинна була їхати маршрутка до Івано-Франківська.
Більше фото з походу тут
Відео з походу тут
Карта (мапа) маршруту: село Дземброня - гора Смотрич - гора Піп Іван Чорногірський - гора Дземброня - гора Мунчел - гора Бербенескул - гора Ребра - озеро Несамовите - Заросляк. ТУТ
Немає коментарів:
Дописати коментар