Телефонний дзвінок, відірвав мене від мого уявного походу, вершин і снігу, нахабно повертаючи в крісло маршрутки та вулиць Львова за вікном. Дзвонили з роботи, ось такі дзвінки після зміни, як правили нічого доброго не віщували, підносячи трубку до вуха і кажучи: "алло", я вже передчував накриття мого походу в гори "мідним тазіком". "В понеділок їдеш в Польщу, а в відпустку підеш коли повернешся" - сповістив мене голос начальника, сьогодні була п'ятниця, а з того самого понеділка я хотів завершити планування маршруту, зібрати групу, подати заявку на перебування в прикордонній зоні і під кінець тижня взяти рюкзак та почати похід, але якщо ненька Україна потребує то єдине, що можна відповісти в такій ситуації: "ну раз треба, то поїду".
Приїхав до дому, першим ділом завершив планування маршруту і скинувши план походу, переклав усі заходи з організації цього самого походу на плечі знайомого з яким колись ходив Чорногорою, а сам вписав у пошуку гугла "цікаві місця Познань"
Саме в Познань я мав відправитись через два дні, з цікавих місць гугл показав мені: Старий Бровар, Площу Ринок з Ратушею, кілька костелів і дійство котре відбувається о 12:00 за місцевим часом, а саме Познанських козликів - символів міста. Небагато я знайшов цікавого, але й їхав туди не на екскурсію, а здобувати знання в області надання першої долікарської допомоги. Загалом якщо зібрати все докупи: віза - майже на халяву, яка б не була, але мандрівка та і знання набуті там - згодяться в поході і плюс до всього - погода в Українських Карпатах на наступний тиждень обіцяла не тішити сонячними днями, а в Познані навпаки повинно світити сонце та й організація походу в надійних руках - отож все супер, пакую в рюкзак зубну щітку, парадні мешти, запасний комплект чистої білизни і чекаю понеділка.
Зі Львова до Шегинь ми повинні їхати автобусом котрий чекав усіх на Львівському залізничному вокзалі. Приїхав я трішки раніше до запланованого часу виїзду і пішов на вокзал взяти кави з апарату, поки допив каву біля автобуса уже зібралось купа народу, здобувати знання в Познань їхали з Одеси, Черкас, Вінниці, а зі Львова був тільки я і ще один мій давній знайомий. Докурили, порахували чи всі є, спакувались і поїхали.
Переходили кордон ми пішки, бо на польській стороні нас уже чекав інший автобус, а наш повертався до Львова. Стражі кордону виділили нам окрему смугу і ми не затримуючись в черзі на пішому переході за кілька хвилин уже були в Польщі.
Обмінявши гривні на злоті в канторі поблизу Бедронки закинули речі в багажні відсіки автобуса і почали пробиватись в салон крізь натовп людей котрі намагались продати нам і водіям полякам українську горілку та сигарети, після пояснень, що ми тільки з дому і в нас все своє, натовп трішки прорідів, правда коли водій автобуса спитав чи має хтось Nemiroff на продаж по 10 злотих - це знов викликало фурор хоча в "продавців без кордонів)" і не було потрібного продукту), в нас він був, але їхали ми аж на 5 днів тож усі запаси були розраховано тільки для підтримання робочої атмосфери закордонного відрядження.
Автобус завив двигуном залишаючи позаду кордон і рідні простори, а попереду нас чекали 10 годин в автобусі.
Дорогою народ дивувався самій дорозі), а точніше якості покриття, щитам на узбіччі - висуваючи різні теорії їхнього призначення, турбінам вітроелектростанцій, а мені найбільше сподобались паркінги для вантажівок))),
кажуть далекобійники під час роботи думають тільки про те, як швидше приїхати відвантажити товар, завантажити новий і повернутись - навіть не помічаючи місць котрі вони проїжджають чи в які приїжджають. Хто його знає, як воно насправді, але отак присівши на лавочку і поки курив, дивився на сонце, що заходило за насип автостради та уявляв собі життя далекобійника тільки в яскравих тонах))).
Перекурили і поїхали далі. в Познані ми були пізно ввечері, тут нас першим ділом нагодували, далі зібрали в аудиторії, записали наші дані, роздали ключі від кімнат, розказали план роботи на завтра і побажали спокійної ночі, а ми розійшовшись по своїх кімнатах переодяглись, а далі приступили до древніх ритуалів "ну за приїзд" і "ну за знайомство" бо поки їхали, познайомитись між собою встигла тільки "гальорка"), решта хто кімарив, а хто роздивлявся Європу через вікна.
Непомітно промайнули робочі будні, під час навчань ми говорили розповідали цікаві випадки з нашої роботи, а польські інструктори про свої, у вільний час, на перекурах, говорили про життя в Польщі та Україні, все зводилось до одного - ми хочемо жити, як вони, а вони, як німці). Поляки показували нам свою техніку вживу, а ми їм свою на фотографіях з телефонів, більшість з них, переважно молоді, котрі не застали "польського оговтання після совка", побачивши наші машини - захоплено вигукували: "О muzeum"))), правда у Львові ситуація з матеріальною базою набагато краща тож до їхньої техніки я звик, лише деякі авто спецпризначення були новими і цікавими, а от народ з інших областей був настільки вражений, що здавалось прийшли ми не в гараж, а на космодром.
Після закінчення курсів з надання першої долікарської допомоги, нас відвезли на полігон де
ми "зі сльозами на очах") дивились, як поляки розрізають гідравлічними ножицями, майже, нові машини щоб добути з них манекена.
Чи навчились ми чогось нового - так, але от потрібного обладнання щоб застосувати здобуті знання на практиці у нас, на жаль, немає, але будемо надіятись на краще...
Особисто мені сподобалась така штука, як - аплікатор для видалення кліщів і отрути, корисна річ в походах.
В останній день нашого відрядження нас повезли на екскурсію по місту Познань, бо жили ми далеку від усіх цікавих місць в одному з спальних районів.
Враження від історичної частини міста? Ну майже, як Львів). Ті самі вузькі вулички вимощені бруківкою,
старі будівлі, правда, з іншими фасадами.
Коротше кажучи, почувався я в центрі міста Познань, як вдома, от тільки люди довкола говорили іншою мовою).
Подивились ми на Познанських козликів котрі в 12:00 виїжджають з вежі Ратуші і стукаються лобами, а далі розбрелись оглядати місто. Вільного часу на прогулянку було не так і багато (от чому я не люблю організованих екскурсій), побродивши Старим Броваром повернулись на площу Ринок де випили пива в одному з кафе і пішли по сувеніри.
Ціни на магнітики трішки кусались, але дверцята холодильника таки треба вже доклеїти до кінця), а загалом якщо порівняти польські зарплати з польськими цінами на продукти та одяг, а потім поглянути на наші зарплати і ціни то починаєш дивуватись, як ми ще всі тут не здохли(.
Після екскурсії ми повернулись до своїх кімнат, пообідали, пройшлись магазинами бо ціни тут, навіть тепер, на деякі товари нижчі чим в Україні і повернувшись почали підготовку до повернення додому.
Десять годин дороги додому пролетіли на диво швидко і от ми уже в Україні наш автобус летить по таким знайомим ямкам в асфальті), обабіч дороги горять трави в повітрі пахне димом, водії крутих іномарок обганяють один одного порушуючи всі існуючі правила, але все і в нас колись буде добре).
Поїздка пройшла набагато краще ніж я міг подумати все було супер, а до мого повернення похід в Мармароси уже пройшов усі організаційні етапи тож все, що мені залишалось зробити - витягнути парадні мешти і закинути в рюкзак додаткову пару кросівок, попереду мене таки чекали засніжені вершини...
старі будівлі, правда, з іншими фасадами.
Коротше кажучи, почувався я в центрі міста Познань, як вдома, от тільки люди довкола говорили іншою мовою).
Подивились ми на Познанських козликів котрі в 12:00 виїжджають з вежі Ратуші і стукаються лобами, а далі розбрелись оглядати місто. Вільного часу на прогулянку було не так і багато (от чому я не люблю організованих екскурсій), побродивши Старим Броваром повернулись на площу Ринок де випили пива в одному з кафе і пішли по сувеніри.
Ціни на магнітики трішки кусались, але дверцята холодильника таки треба вже доклеїти до кінця), а загалом якщо порівняти польські зарплати з польськими цінами на продукти та одяг, а потім поглянути на наші зарплати і ціни то починаєш дивуватись, як ми ще всі тут не здохли(.
Після екскурсії ми повернулись до своїх кімнат, пообідали, пройшлись магазинами бо ціни тут, навіть тепер, на деякі товари нижчі чим в Україні і повернувшись почали підготовку до повернення додому.
Десять годин дороги додому пролетіли на диво швидко і от ми уже в Україні наш автобус летить по таким знайомим ямкам в асфальті), обабіч дороги горять трави в повітрі пахне димом, водії крутих іномарок обганяють один одного порушуючи всі існуючі правила, але все і в нас колись буде добре).
Поїздка пройшла набагато краще ніж я міг подумати все було супер, а до мого повернення похід в Мармароси уже пройшов усі організаційні етапи тож все, що мені залишалось зробити - витягнути парадні мешти і закинути в рюкзак додаткову пару кросівок, попереду мене таки чекали засніжені вершини...
Відео Познанських козликів тут
Більше фото з Познані тут
Немає коментарів:
Дописати коментар