Збираючись в мандрівку до
Скель Довбуша, що в селі Бубнище і скельного монастиря в
Розгірче, домовились зустрітись на вокзалі щоб взяти квитки на автобус до села Труханів - звідки планували старт походу.
До часу зустрічі залишалось ще пів години, тож вирішив випити кави, та замість запашної і смачної кави, автомат видав мені стаканчик гарячої води), уявляю, як зараз цінителі кави з осудом подумали про мене. Є такий за мною гріх - люблю каву з автоматів), пам'ятаю, як в
Кам'янець-Подільську, в який ми приїхали з самого ранку, в пошуках де б попити кави (зранку більшість кафе, кав'ярень, барів, піцерій і тд. і тп. були зачинені) зайшли в супермаркет, недалеко від входу стояла невеличка барна стійка, за якою на вітрині не було нічого окрім незліченної кількості сортів кави. Продавець, чи то бармен, чи то кавовар почувши, що ми зі Львова, зрадів, як відомо Львів - кавова столиця України, нарешті хтось оцінить увесь асортимент і буде з ким поговорити про його захоплення (поговоривши , виявилось, що він давно захоплюється кавою і кавоварінням, а нещодавно розпочав власну справу). Та коли на запитання: "яку будете пити каву?" почув відповідь: "любу, аби багато" - був трішки розчарований.
Знайшовши таки працюючий автомат, став біля кованої пальми (Пальма Мерцалова) на Львівському вокзалі і поки є час просто спостерігав за життям вокзалу. За людьми і групами людей котрі метушливо бігають туди сюди), таксистами, що на перебій пропонують довезти вас куди захочете, туристичними автобусами, що привозять організовані групи туристів з великими валізами на колесах котрі їдуть чи приїхали на цивілізований, комфортний відпочинок, людьми в ділових костюмах з портфелями і серед цього натовпу виділяються люди з великими туристичними рюкзаками в зручному одязі і щасливими обличчями, котрі на відміну від інших не бігають за екскурсоводом не говорять без перестану по телефону нервово махаючи руками, котрі просто ідуть собі незважаючи на важкість ноші, курс долара, наявність кабельного в номерах). Вже скоро вони будуть іти зовсім по інших дорогах і в інших місцях, стомлені, але щасливі. Помітив, що навіть в телеящику туристичний рюкзак - символ свободи, не кейс, не валіза, не гроші, а рюкзак - початок нового, щасливого і вільного життя, якого прагне кожен.
Отакі думки крутились у мене в голові поки пив каву, можете не погодитись, можете погодитись, а можете додумати щось своє).
Тим часом підійшов колєга і ми пішли по квитки.
... люди з рюкзаками ішли до своїх поїздів і автобусів, а ми, поки що повертались до дому, щоб через декілька днів взяти свої рюкзаки і також відправитись в гори, міняючи ліжко на спальний мішок, а стіни дому на тент намету - котрий за стільки часу став другим домом, правда без постійного місця прописки))).
