Східні Горгани. Від гори Довбушанка до водоспаду Гук.

Похід по маршруту: Буковель - гора Довбушанка - гора Малий Горган - гора Синяк - полонина Хом'яків - водоспад Гук (Женецький водоспад) - Микуличин.

   Після зимової перерви, розімнувшись в одноденному поході на гору Парашка, збираю групу і вирушаємо в Східні Горгани.
   О 7:02 поїздом Київ - Івано-Франківськ зі Львова їдемо до Франківська далі пересідаємо на автобус до Буковелю і близько 13:00 ми в Буковелі, звідки починається наш маршрут.
   Буковель зустрів нас сонячною погодою, розкішшю курорту і болотом на закритих трасах котрі вже не посипають штучним снігом. Діставши з автобуса рюкзаки вирушаємо на пошуки 14 підйомника. В Буковелі я вперше, все красиво, чисто, тротуари виложені бруківкою на проїжджій частині ні одної ямки - справжній європейський курорт з вишуканими готелями, великими екранами на вулицях, мерехтінням рекламних вивісок, освітленими трасами для лижників, мабуть справжній рай для українців котрі люблять кататись на лижах.
   Але ми не лижники та і комфорт номерів готелю залюбки проміняємо на ночівлю в наметі, тож звіряючись з картою і питаючи дорогу (як в анекдоті: "Діду, дивись туристи карту дістали, зара дорогу питати будуть"), виходимо до потрібного нам підйомника і починаємо підйом в гори, подалі від цивілізації, туди де все справжнє без мішури і суєти, де вночі нам будуть світити не неонові вивіски, а тисячі зір.


   Весна бере своє і штучний сніг, подібний не замерзлу піну, уже не придатний для катання, підйомник не працює, ідемо вверх по лижній трасі. Озираюсь назад



   Далеко позаду видніється Говерла і Петрос та частина Чорногірського хребта, там ще лежить сніг - справжній, не штучний ...
   Решту підйому іду прокручуючи в пам'яті свій похід на Петрос і Говерлу. Дійшовши до верхньої станції підйомника, зустрічаємо охоронця. Старший, добродушний чоловік коли почув про запланований підйом на Довбушанку ще сьогодні, співчутливо махає головою говорячи: "йой йой йой". Ото йой йой йой мене насторожило, читаючи раніше (коли планував маршрут) про складний підйом і дивлячись на годинник котрий показує 14: 20, думаю чи не перенести підйом на завтра, та покладаючись на "якось воно буде" все ж відмовляюсь від цієї думки.
   Далі дорога веде нас хвойним лісом в котрому прокинувшись після зими помаленьку проростає трава вздовж дороги. 


   На деревах зустрічаються жовті маркери, хоча на моїй карті цей маршрут не позначений. Дійшовши до перехрестя повертаємо ліворуч, тепер до жовтого маркеру додався червоний. 


   Тепер потрібно знайти стежку праворуч, щоб спуститись з хребта до річки Зубринка, знайшовши спускаємось і сідаємо пообідати. Пообідавши переходимо річку і йдемо по дорозі на захід, місцями нам трапляється ожеледиця.


   Пройшовши п'ятсот метрів по дорозі, виходимо до колиби, оглянувши її вирішуємо ночувати тут, за планом ми маємо ще сьогодні піднятись на Довбушанку і спуститись сюди.
   На годиннику 17:17. Знаходимо дорогу, що веде догори, пройшовши метрів сто підйому в одного з групи заболіла нога тож він повернувся до колиби обживати місце ночівлі), а у нас, метрів за сто закінчилась дорога). Продовжуємо підйом по бездоріжжю, на щастя недовго, трішки продираємось через кущі і чіпляємось за дерева виходимо на стежку яка привела нас на безіменну висоту (1520м) перед горою Довбушанець.
   Темніє


   Продовжуємо підйом, думаючи, що далі все буде просто і десь, під снігом, загубивши стежку заходимо у жереп).
   Вперше отак продираюсь, добре, що хоч були тренування - через кущі під час походу на гору Лопата і по свіжоповаленому лісі коли ішли на озеро Синевир, і по несвіжоповаленому на маршруті від водоспаду Гуркало до гори Парашка. Тренування  тренуваннями, а продиратись в сутінках через густий жереп, час від часу повисаючи на ньому наче на павутинні чи провалюючись по коліна або по пояс в сніг, важкувато. Згадалось ото йой йой йой.
   Поки видерлись з жерепу стемніло). Піднявшись ще метрів п'ятдесят, присів перекурити, а двоє що не курять побігли вверх, дивитись, що там далі.
   Сиджу курю.  


   І от тільки зараз, описуючи похід, зрозумів, що сидячи вночі на камінні Горган під вершиною Довбушанки і дивлячись на вогні Буковелю, чомусь згадував сцену з фільму "Кривавий діамант"), а не думав, як мабуть зараз добре в теплому номері готелю.
   Оцінивши ситуацію, вирішили повертатись назад, так і не піднявшись на Довбушанку, а толку? Гори затягнуті молоком, місяць не світить, видимість погана, тож особливих краєвидів з вершини ми не побачимо), а іти заради галочки нема бажання.
   Спускаємось. Обійшли жереп, далі шукали стежку якою піднімались. Спускаючись дорогою, кілька разів виходили до перехресть, котрі не позначені на карті, тут в пригоді ставав компас, інколи ішли краями дороги світячи в різні сторони ліхтариками і шукаючи цю саму дорогу, а вона якраз була посередині, просто на ній уже повиростали молоді сосни). Спускались ми довго) у одного навіть виникло відчуття, що ми ходимо по кругу))) та паніка була придушена в зародку і більше не поверталась). Отак в темноті, при світлі ліхтарів в незнайомій місцевості ми таки спустились до ріки Зубринка, ще й точно в тому місці звідки повинні були підніматись, бо піднімались ми за рішенням групи дорогою, що починалась біля колиби де ми зупинились на ніч, до чого це привело ви знаєте. Тепер нам залишилось пройти десь пів кілометра вниз по течії ріки і ми в колибі.



   Ще йдучи до колиби ми думали, що на нас чекають тепла буржуйка, чай і можливо якісь канапки, та зайшовши в середину побачили тільки спальник і мирно спавшого в ньому члена групи))), тож замість тепла і вечері, ми поскидали рюкзаки і пішли по дрова і воду. 
   Мабуть не варто було підніматись на гору Довбушанка коли до заходу сонця залишається десь дві з половиною години, а дорогу ти знаєш тільки з описів походів) і мабуть треба було повернутись до колиби і залишити там рюкзаки разом з травмованим) та так склалось і нічого вже з тим не зробиш і хоч не варто ходити вночі лісом, щей незнайомими місцями), зате тепер я вже знаю дорогу і наступного разу обов'язково піднімусь на Довбушанку до заходу сонця))).
   Розпалили буржуйку і повечеряли, а далі ще довго ділились враженнями від нашого хоч і невдалого зате повчального і цікавого підйому.
   Вранці, спакувавши рюкзаки, повертаємось дорогою до місця вчорашнього обіду, тут повертаємо ліворуч і прямуємо до шлагбауму, котрий перегороджує дорогу при в'їзді на територію природного заповідника "Горгани".


      Звідси, по жовтому маршруту, починається наш підйом на гору Малий Горган. Та спочатку потрібно перейти річку. Моста немає, роззуваюсь і заходжу в воду. Коли роззувся і став на землю босою ногою вона здалась мені холодною, тепер перейшовши річку, ступаю по землі, як по піску на пляжі в липні місяці, усе пізнається в порівнянні).


   А які відчуття, коли після кількох кілометрів в черевиках, пройти кілька метрів, по гірській ріці, цього я Вам не зможу описати, тільки щиро пораджу - спробуйте. 
   Витерши ноги і знову взувши черевики, починаємо підйом, хоч на карті цей шлях позначений, як дорога та насправді тут мілководний потічок, по якому тала вода стікає вниз. Через метрів п'ятсот звертаємо ліворуч і уже йдемо нормальною дорогою, котра підіймається круто вверх. Підйом, доволі, крутий і затяжний, вкотре задумуюсь про свою шкідливу звичку. Двоє, що не палять відриваються вперед, доки вони не відійшли далеко, нагадую їм, що потрібно набрати води в наступному джерелі, бо далі від полонини Блажів майже до самої полонини Хом'яків, поповнити запас не буде де. 
   Вийшовши до колиби поблизу гори Веснарка, присів перепочити, поки чекаю ще одного "курящого" учасника групи, а "некурящих"  уже і слід простиг. Дочекався, поповнили запаси води, ідемо весняним лісом


 з захопленням розглядаючи хребет Довбушанки, котрий час від часу показується крізь дерева. 


   Вийшли на полонину Блажів, наші спортсмени були вже тут. Позаду Довбушанка, на котру так і не вдалось піднятись, збоку видніється Чорногірський хребет, а попереду нас чекає підйом на гору Малий Горган.


   Спортивна частина групи, біжучи вперед, пропустила джерело і води в нас тепер 1,5 літри, а коли всі втамували спрагу і почали підйом (на сьогодні останній, не враховуючи невеличкий на гору Синяк) то залишилось десь 1 літра, на весь хребет, від Малого Горгана і майже до полонини Хом'яків (спускаючись з гори Синяк в лісі перед полониною Хом'яків є два джерела).
 

   Залишивши всі запаси води нам "некурящі" знову побігли вперед, а ми помаленьку почимчикували ззаду). Вказівник на полонині Блажів сповіщав нас, що до гори Малий Горган 1 кілометр або півгодини  ходу.
   Піднімались ми майже годину), багато сил було втрачено на цьому останньому підйомі) і багато хороших чи не дуже хороших слів було сказано про себе на рахунок своєї шкідливої звички і слабкої сили волі. Та все-таки ми на вершині і вершина гори Малий Горган варта цих зусиль, як і весь хребет. На північному заході - Довбушанка, півночі - хребет Явірник, південному сході - Чорногірський хребет, а попереду наступна ціль нашого походу - гора Синяк.




   Подзвонили до передового загону групи), ті біжучи на Синяк, десь, пропустили стежку і з розгону забігли в жереп))), тепер, згадуючи, вчорашній підйом на Довбушанку, пробираються крізь нього. А ми перепочивши, перекурили, допили воду і також вирушили, по хребту в сторону гори Синяк, крізь марево, що йшло від нагрітого весняним сонцем каміння, уважно дивлячись під ноги, щоб не пропустити поворот стежини і також не зайти у жереп, та не забуваючи роздивлятись красу Карпатських гір.
   Від Малого Горгану до Синяка ми зайшли за півтори години, успішно оминувши всі зарослі жерепу та набравши снігу в пляшки щоб розтанув, бо дуже хотілось пити).



   На Синяку знову вийшли на зв'язок з "некурящими" вони уже спустились до лісу, говорю їм, що коли мають бажання можуть ще піднятись на Хом'як, сказали, що наберуть води і зачекають нас на полонині Хом'яків.
   Захотілось пити, сніг трішки розтанув і на дні пляшки назбиралась вода, пробуємо на смак талу воду,  скажу вам чесно - не сподобалась, тож надалі використовував її тільки щоб прополоскати рот і змочити пересохлі губи.
   Спускаючись з Синяка натрапляємо на таку скульптуру


невідомого архітектора. Хтось побачить в ній лише поскладане каміння, а хтось зупиниться помилуватись простою красою.
    Спустились до лісу, як легко йдеться по землі після пройдених кілометрів по камінню, набираємо води (з дзвінків передовиків знаємо, що краще набирати воду в другому джерелі, яке витікає з-під коріння молодого дерева). Попили і набрали води, замерзли, тож прийшлось трішки пробігтись, щоб зігрітись).
   19:30 виходимо на полонину Хом'яків. Поки дійшли з одного кінця полонини до іншого - сонце сховалось.


    Та ті, що на нас чекали, часу дарма не гаяли, уже розвідали, де поблизу є вода, назбирали дров, розпалили багаття.


   Нам залишилось, тільки скинути рюкзаки і приготувати вечерю. Спали знову в колибі, на полонині Хом'яків їх декілька, в одній вистачить місця на організацію невеликого бенкету))), ця колиба нагадала  мені зал в одному кіно, в стилі фентезі (на жаль забув назву), там також посередині, в підлозі було зроблено місце для вогнища, а по боках стояли столи і лавки.
   Вранці, поснідавши, вирушили до останньої цілі походу - водоспад Гук або Женецький водоспад. Попереду нас чекав спуск з полонини Хом'яків, довжиною приблизно два кілометри до дороги що веде на водоспад, позначений зеленим маркером.


   Спустившись на галявину, відшукали вихід до дороги на якій звернули ліворуч і попрямували до водоспаду Гук. (Спускаючись тримайтесь маркованої дороги в кінці спуску, по лівій стороні галявини буде стежина котра виведе Вас до дороги).


   Два кілометри дорогою без перепадів висот та інших перешкод і ми біля водоспаду Гук.


     Поруч з водоспадом стенди з яких можна дізнатися багато цікавої інформації про водоспад та маршрути Східними Горганами, також тут обладнані місця для відпочинку, перед водоспадом є крамнички де можна придбати сувеніри та багато іншого. Водоспад Гук зараз повен сил, надворі кінець березня і тала вода сходить з гір наповнюючи його, купатись в водоспаді не ризикнули, та все-таки роздягнувшись до пояса трішки сполоснулись). Якщо Ви ще не бачили водоспад Гук (Женецький), а змоги вибратись до нього найближчим часом немає, то у фільмі "Тіні незабутих предків" у Вас буде така можливість).
    Перепочиши, виходимо на дорогу ідемо нею до кінця нікуди не звертаючи. Приблизно на пів дороги з'являються ознаки цивілізації.





   Кажуть десь тут дача Ющенка, мабуть тому дорога краща ніж подекуди до міст і сіл. Цивілізація - котеджі і асфальтовані дороги, після каменів Горган по них ідеться, як вдома по килимі), але погодьтесь ці дороги з ось цими


   Не порівняти
Не порівняти ні красу, ні відчуття, коли ідеш по них, а зручність? А зручності, як я писав спочатку, ми з легкістю обмінюємо на те, що любимо.
   Дорога приводить нас до траси між селом Микуличин і Татарів. В кінці маршруту перед самою трасою підвісний міст, ну яка подорож Горганами без підвісного мосту?).


   Переходимо міст, звертаємо ліворуч, ще кілька метрів до зупинки і чекаємо на автобус до Івано-Франківська, чекали недовго, десь за хвилин двадцять ми вже дрімали на сидіннях автобуса.
 
   Також плануєте пройтись цим маршрутом і виникли запитання? Запитуйте, буду радий допомогти.

Більше фото з походу тут

Відео тут

Карта (мапа) маршруту: Буковель - гора Довбушанка - гора Малий Горган - гора Синяк - полонина Хом'яків - водоспад Гук (Женецький водоспад) - Микуличин ТУТ

2 коментарі:

  1. Це фотографії з походу цього року? в яких чилах? Там уже немає снігу зараз?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Так, з 29 по 31 березня 2014р. Знайомі минулого тижня були на Малому Горгані, місцями лежав сніг.

      Видалити