Мій другий соло похід. Знайомство з Чорногорою.
Маршрут: Кваси - гора Петрос- гора Говерла - Заросляк.
Вже пройдені гори: Висока, Ігровець, Сивуля, Пікуй, Парашка (Параска), Лопата, Великий Верх, Плай, Темнатик. А на найвищій вершині України, горі Говерла ще не побував, тож виправляючи такі справи, беру квиток на потяг і вирушаю...
15:57 виїжджаю поїздом Львів-Рахів, крім мене в вагоні, з мандрівників, ще сім поляків, які також їдуть відвідати Чорногору. З їхніх розмов (польський знаю недуже) зрозумів, що для них Чорногірський хребет - дикі місця, мало не частина гір куди не ступала нога людини))). Мабуть ця група не була в наших Сколівських бескидах де маркування зроблено - аби було, а зустріти туристичну групу можна тільки на місцях ночівлі і то не завжди. Цікаво, як у них, в Європі, розвинений гірський туризм.
Слухаючи музику в плеєрі і роздивляючись неньку Україну, через вікно потягу, вибігаючи перекурити на зупинках, довіряючи охорону рюкзака полякам, інколи кімарячи під стукіт коліс, доїхав до села Кваси.
22:39 Виходжу з потяга з надією, що будуть ще мандрівники, та на вокзалі з туристичним рюкзаком тільки я. Ну що ж, дістаю карту ліхтарик і компас, і пробую вийти на маршрут, проблем з цим не виникає, від вокзалу виходжу на трасу, далі п'ятсот метрів по трасі на північ і я уже біля таблички з маркером маршруту. Звірившись з картою іду далі, до місця ночівлі, яке позначене на карті ще йти і йти. Хм, якось незручно іти одному в гори вночі ще й місцями де ти вперше. Та пройшовши менше кілометра доходжу до закинутої будівлі на краю села, по лівій стороні дороги на невеликому підвищенні чути звуки гітари і голоси. Видираюсь верх і бачу ціле наметове містечко. Що ж іти одному вночі не прийдеться). Знаходжу вільне і рівне місце, розкладаю намет, вечеряю і лягаю спати.
Ранок, погода чудова, наперекір всім сайтам, з надією, що сонячно буде увесь день, складаю намет, випиваю каву, пакую рюкзак і вирушаю до гори Петрос.
Недалеко від місця ночівлі КПП Карпатського біосферного заповідника.
Тут мене зустрічає єгер. Поцікавившись чи є у мене номера телефонів МНС і моїм досвідом походів, виписує квиток та на всякий випадок записує свій номер телефону з іншої сторони квитка, кажучи, що нехай буде, в горах різне буває, бажає щасливої дороги.
Ідучи далі натикаюсь на отари овець, що пасуться на полонині. Пропоную і Вам подивитись та послухати передзвін дзвоників)
Дорогою помічаю туристів які використовують тенти замість наметів, а ще з білою заздрістю дивлюсь на туристів котрі обганяють мене на конях))). Ех добре їм, а коням мабуть не дуже.
Знову задумуюсь, що пора переходити в категорію так званих "легкоходів", бо для соло походу моє спорядження заважке.
З цими думками доходжу до джерела.
Набравши води іду далі, а попереду уже видніються цілі походу.
Петрос і Говерла. Пам'ятаю як років десять назад прочитав про Петрос в журналі Карпати, як далеко і довго до нього потрібно добиратись - так думав я тоді, а тепер, ось він, переді мною. Тоді я навіть не думав що колись буду іти сам по горах на зустріч цій вершині, тоді я тільки читав і мріяв. Що ж мрії здійснюються).
Коли ідете від села Кваси, Петрос видається вищим за Говерлу.
Маю надію дійти до Петроса поки його остаточно не затягне хмарами (на жаль прогноз погоди починає справджуватись) і мені все-таки вдасться побачити неперевершений краєвид Чорногірського хребта, прискорюю крок.
Через 15 хвилин я на полонині Менчул.
За вказівником до Петроса ще 10 кілометрів або 5 годин ходьби. На годиннику 9:30 тож за сьогодні спокійно повинен встигнути піднятись на Петрос, спуститись і дійти до туристичного притулку, перед Говерлою, де планував переночувати.
Небо майже повністю затягується хмарами тож вже можна не спішити і дійшовши до полонини Шумнєска вирішую пообідати.
До Петроса залишилось 4,5 кілометри. Тут я трішки не туди пішов замість того щоб вийти на хребет і іти по ньому, пішов дорогою паралельно хребту. Дійшовши до повороту на полонину Рогнєска зрозумів, що кудись не туди іду, дорога повертає праворуч на південь, а згідно карти, до Петроса на північний схід. Ну що ж - данина традиції, як іти кудись вперше і не заблукати?). Беру ліворуч і за кілька метрів крутого підйому бачу маркер маршруту.
А хмари уже повністю укутали вершини
Трішки перепочивши, останній ривок і ось я уже на Петросі.
Капличку на вершині розбив грім, принаймні так кажуть, з розповідей чув, що в ній не раз знаходили мандрівники захист від негоди, хоча і зараз попри вибиті двері і відірваний купол, тут в разі потреби можна сховатись від дощу і вітру.
Вершину все більше затягують хмари, а мені ще потрібно спуститись вниз східним схилом гори Петрос, яким спускатись, як я чув і читав, за поганої погоди не рекомендується.
Та бачу люди ідуть, що ж йду собі за ними)
Не все так страшно, як писали і розповідали, чи може це через те, що все в хмарах і не видко скільки до низу потрібно летіти))), хоча в зливу тут дійсно небезпечно.
Спустившись нижче хмар, де вже можна щось розгледіти, помічаю Говерлу, яка на секунду пробилась крізь хмари.
Та це було лише кілька секунд і знову весь Чорногірський хребет закрили хмари.
Підібравши місце, присів перепочити, позаду приблизно половина спуску. Знизу підіймаються групи туристів, сиджу і думаю собі, все таки добре, що почав похід з села Кваси, а то б прийшлось також, отак з останніх сил штурмувати Петрос. Вразила пара старших людей, років за шістдесят, що вперто ішли вгору з рюкзаками не меншими за мій, розмовляли вони англійською, цікаво те, що це не перші старші мандрівники яких я зустрічаю в горах, та поки що всі вони іноземці.
Відпочивши, продовжую спуск. Розминаюсь з групою де кілька дорослих і з десяток дітей, відповідаючи на дитячу цікавість, довелось кожному розповідати, чи далеко ще до вершини), а так як діти розтягнулись на всю довжину до підніжжя гори, то розмовами я був забезпечений до самого низу).
Спустився, іду до туристичного притулку, обернувшись бачу вершину Петроса, яка на кілька хвилин звільнилась від хмар.
Дійшовши до полонини Головчеська, з вказівника дізнаюсь, що до притулку КБЗ залишилось чотири кілометри.
Далі по маршруту, на полонині Скопеська, біля місць для наметів, корови мирно пасуться серед сміття залишеного, навіть не знаю, як назвати, тих хто залишає після себе таке. Невже так важко забрати з собою ці кульки і обгортки, пластикові пляшки, чи хоча б спалити.
Десь за годину доходжу до туристичного притулку Карпатського біосферного заповідника.
Поговоривши кілька хвилин з працівниками КБЗ, дізнаюсь про можливі місця ночівлі, де краще набрати води і про небезпеки на Чорногірському хребті.
Воду можна набрати в джерелі, що за кілька метрів до входу в туристичний притулок зі сторони Петроса, та через посуху потік води слабкий, а до іншого джерела звідси десь півтора кілометра, яке вже під самою Говерлою, та не знати чи є там зараз вода.
На годиннику 16:30. Поповнивши запаси води, вирішую пройти ще трішки до Говерли. Та відійшовши кілька десятків метрів від притулку, зустрічаю двох туристів, що відпочивають біля дороги. Розпитую, яка ситуація з водою і місцями для ночівлі далі по дорозі, а заодно і познайомившись, дізнаюсь, що до води йти ще далеко та й з місцями для наметів проблематично. Тож вирішую з новими знайомими ночувати біля притулку КБЗ.
Розклали намети, сходили по воду та повечеряли, а далі посиденьки біля вогню і розповіді про пригоди в походах. Розганяє нас по наметах дощ, який за кілька хвилин переходить в зливу. Ховаю речі в намет, залажу в спальник і майже відразу засинаю під звуки крапель дощу, що розбиваються об тент намету.
Прокинувся, під той самий звук дощу. Підніматись в таку зливу на Говерлу немає бажання. Сусіди, які ідуть тим самим маршрутом, що і я тільки з іншої сторони Заросляк - гора Говерла - гора Петрос - Кваси, також вирішили на Петрос не підніматись. Та з надією, що можливо хмари розвіються, розходимось, я в сторону Говерли, вони прямують до Петроса.
Підніматись розмитими стежками важкувато, а дощ навіть не думає закінчуватись. Вирішую дійти до повороту на Лазещину і спуститись в село.
Ідучи в дощ, при видимості метрів десять і плюс до всього в капюшоні і дощовику, коли побачив вказівник на ньому писало 450 метрів до гори Говерла, так, поворот на село Лазещина я пропустив і повертатись назад згідно карти прийдеться десь так само 450-500 метрів.
Життя непередбачуване і в ньому багато різного, і хто його знає чи зможу я ще колись піднятись на Говерлу, і чи не буду потім жаліти, що не пройшов цих 450 метрів. З такими думками, незважаючи на дощ, на болото і на те, що з вершини не буде нічого видно, продовжую підйом.
Піднявся на вершину, крім мене більше нікого))). Отож зараз я найвище в ненці Україні).
А тепер спуск. До малої Говерли ще було порівняно нормально, а от далі... Стежка перетворилась на потічок в який я декілька разів гепнувся). Зразу в голову почали лізти дурні думки і ще трішки пожалів, що іду один. Та все-таки мокрий, брудний, але без травм спустився до підняжжя. А ще настрій підняла, група, яку зустрів десь на середині, між Заросляком і підніжжям гори Говерла, чоловік двадцять - усі, як один в синіх дощовиках, без рюкзаків, зате кожен п'ятий з парасолею).
Перескакуючи потічки доходжу до Заросляка. Мобільна мережа тут не ловить і сигарет не продають, а я весь спуск так мріяв випити кави з сигаретою (мої закінчились, ще вчора ввечері). Виручила група туристів з Києва пригостивши сигаретою, а ще разом з ними заїхав до Ворохти.
Отакий видався мій другий соло похід. Під час якого я зрозумів, що ще не готовий вихидоти сам на тривалий маршрут, але і не перестану один ходити в гори бо, як би там не було, а соло похід - це зовсім інші відчуття... От тільки тепер перед тим як знову піду сам, то тільки в гарну погоду))).
Немає коментарів:
Дописати коментар