Маршрут: Воловець - Верецький перевал - Воловець.
Розглядаючи карту згадав, що давно вже збирався до Верецького перевалу, але через важкість добирання все відкладав відвідини перевалу. Їхати туди поїздами і автобусами зі Львова якось не дуже, а включати перевал в пішохідний маршрут зовсім не дуже))), ну хіба якщо ідеш Карпатським туристичним шляхом.
Але в мене ж тепер є ровер типу "ашанбайк", а отже відстані на які я колись дивився, як пішохідний турист, тепер для мене, як велотуриста), стали значно доступніші.
Зі Львова до Верецького перевалу вирішив добиратись так - поїзд Львів-Мукачево, а далі велосипедом до перевалу, ну а вибиратись вже, як получиться.). Правда пам'ятаючи про дефіцит квитків в літній період на напрямок з Воловця, Славська і Сколе до Львова - квитки на зворотній шлях я таки придбав заздалегідь з надією, що таки встигну повернутись на поїзд.
Щей квитки я взяв не прості, а в веловагон).
Зранку, в день мандрівки, щось дуже не хотілось вставати, але в такі моменти головне стягнути дупу з ліжка, а далі вже все буде норм), що я й зробив і от я вже в поїзді до Воловця, в веловагоні))). На спеціальному стелажі для велосипедів мирно хитається в такт вагону мій "вєздєход" який поміж монстрів для downhill'у виглядає наче дистрофічний поні серед табуна мустангів).
До Воловця добрався майже без оказій, а якби не шкідлива - то доїхав б зовсім без них. Бо потягнуло мене курити, пішов у напрямку туалету і на місці де в вагоні повинен був би бути туалет виявив підсобку в якій зберігалось різне приладдя для прибирання і тому подібне. "Вов, ну чим не курілка" - подумав я, закрив за собою двері і прикурив сигарету. Все б нічого, але коли докурив і зібрався виходити то виявив, що зсередини клямки немає, от так - ззовні є, а тут нема). Клас, погрюкав в двері, та де там - стук коліс гучніший за моє грюкання.
Сів на перекинуте відро і став думати, як мені звідси вийти). Підважиити язичок замка не вийде бо нич плоского я не знайшов, тре чекати зупинки і знов постукати - мо хтось почує, з телефону толку ніякого, бо кому дзвонити?). Щей задня кришка телефону не влазила між дверима і відкосом.
На зупинці народ був сильно зайнятий погрузкою і вигрузкою так шо я повернувся до відра, вмостився зручніше і їхав собі розглядаючи краєвиди, ну а шо? В Мукачево думаю випустять, а як ні то у Львові точно).
На щастя через хвилин 20 двері рипнули і в "підсобку" завалився хлоп. "Ой перепрошую" - вимовив хлопака, ледь не випустивши сигарету яку збирався прикурити, побачивши мене на відрі, "мужик, ти головне двері зсередини не закривай коли курити буш)" - відповів я і подякувавши за "порятунок" уступив місце на відрі.
Воловець. Вигружаю свій "вєздєход" і прямую до Верецького перевалу. Правда, ще спочатку потрібно піднятись на перевал Менчил, ідучи трасою і волочачи за собою ровер, помічаю грунтову дорогу, що веде з основної траси вверх. "О, можна зрізати" - подумав я і замість того шоб поглянути на карту, куди веде дорога, я почав тягнути себе і ровер на доволі крутий підйом.
Витягнув, ще трохи проїхався - зрозумів, що їду в зовсім не туди куди мені треба. Ну зате на Боржаву подивився з нового місця).
Знову, тією самою дорогою, спускаюсь до траси і вже нікуди не звертаючи підіймаюсь на перевал Менчил, дорогою розглядаючи Воловець і гори.
Вибрався на перевал Менчил, тут встановлено вказівник з маршрутами до перевалу Середній Верецький та Біласовиці, а також до сіл Бозьова і Яблуня.
А ще тут купа авто і народу ну і циганчат які обступили мене намагаючись "стрельнути" сигарету - "не собі, а неню". Сигарет я їм не дав, бо найвищий з делегації циганчат ледь досягав до руля мого велосипеда.. Циганчата зрозумівши, що "певні неньо ниська курити не будут" - пішли збирати данину з народу який повиходивши з машин любувався Карпатськими краєвидами.
Я також роздивлявся Карпати, добре було видно Пікуй
який хлоп з селфі-палкою авторитетно перейменував в "Гавєрлу", від чого решта народу з його компанії була в захваті і вже почала планувати "сходження" на Пікуй-Говерлу).
З перевалу Менчил мені тре було в сторону компресорної станції "Воловець" до якої вела добротна "бетонка", схожа на ту, що на полонині Руна.
Проїхавши поворот на компресорну станцію, та пройшовши біля шлагбауму з написом "Проїзд заборонено" (я ж не їхав - я ішов), а ще якусь територію з купою труб та манометрів і де сильно смерділо газом, почав підйом на хребет, що розділяє Львівську і Закарпатську області.
Вибрався на хребет, перепочив розглядаючи Боржаву,
сів на велосипед і поїхав в сторону Верецького перевалу.
Ну поїхав - то трішки не так було). більшу частину шляху я топав, а ровер волочив за собою. Хоча й прокатався кілька разів, правда, одного разу недооцінивши маленьку калабаньку ледь не гепнувся, калабанька хоч і була невеличка, але болота в ній вистачило щоб заліпити ним ровер і мене. Прийшлось зупинятись щоб протерти очі і писок.
Їхав, чи то йшов я доволі довго, вже навіть сі спереживав, що на поїзд додому не встигну). А ше закралась думка шо мо не помітив і проїхав. Включив карту на смуртфоні - ні не проїхав, згідно гугл карти ще кулькасот метрів і я на Верецькому перевалі.
Цікавив мене не так перевал, як споруда на перевалі - пам'ятний знак з нагоди 1100 роковин переходу фіно-угорських племен через Карпати.
Коли я вперше побачив цю арку незвичної для Карпат архітектурної форми на фото то одразу ж почав пошуки де ж це чудо "росте" бо окрім фото і напису "Українські Карпати" більше інформації не було. Скинув фото знайомому щоб той спитав в свого знайомого) гіда який водить комерційні групи Карпатами мо він знає де та "штука" є. Відповідь була така - "то в Перу, або в Мексиці"))). Та фіг там, мурдуючи Google Earth я таки знайшов місце розташування арки - Верецький перевал, було це в 2013 і от в 2016 я вже поруч, за кількасот метрів).
Перед трасою на перевалі, якщо їхати або іти хребтом, як я, є кілька, доволі величеньких, закинутих будівель, мабуть колишні бази відпочинку - будуть цікаві любителям постапокаліптичних краєвидів.
Верецький перевал, як виявилось має доволі складну та цікаву історію, колись тут проходив кордон між державами, а отже і точились бої. В пам'ять про ці події на перевалі встановлені пам'ятники - їх тут аж три. Пам'ятний знак українським партизанам, воїнам визволителям і фіно-угорським племенам. А от Січовим Стрільцям які боронили Закарпатську Україну та були взяті в полон угорцями, а після цього передані полякам які їх розстріляли на Верецькому перевалі - жодної згадки немає.
Можливо не "вигідно" нагадувати про ці події, а то ше кредиту не дадуть. Ех, коротше блог не про це...
Так от, ще з півкілометра, а мо трохи більше, від траси і я на місці.
Ровер вже поскрипує, але ж доїхав).
Верецький перевал хоч і не найвищий перевал України, але красою краєвидів не поступається іншим
та й арка гармонійно вписується в гірські пейзажі.
Місце таки варте того щоб тут побувати.
Порозглядав гори,
перекурив, відпочив, до речі, біля арки є лотки з стандартним набором краму для цікавих місць (магніти, сувеніри, кава, шашлик і тд).
Пора додому.
Майже весь шлях назад до Воловця з Верецького перевалу я проїхав, одного разу так захопився спуском, що не розрахував швидкість і добряче гепнувся. Перша думка після падіння: "Все, відірваложо важливий орган який відповідає за шосте чуття і притягує на себе пригоди" встав, порухався - ні, все на місці, тільки з ноги яку, скоріш за все, роздерло педалкою, добряче так тече кров. Аптечки в рюкзаку з яким я катаюсь на ровері до цієї мандрівки я не носив. Поплював на рану, полив водою, подув - не помогло), кров текла далі. Ну не хоче зупинятись то як си хоче, до Воловця точно зупиниться - сів на ровер і поїхав далі.
В Воловець заїхав набагато швидше ніж очікував, до поїзда ще залишалось купа часу. Зайшов в аптеку щоб закупити бинтів, перекисів і пластирів в нову аптечку, заклеїв ногу, пообтрясав "з грубшого" болото з ровера, а далі, як завжди буває зі мною в Воловці, поплутав сторони перону - яка на Львів, а яка на Мукачево, проїхався з одного кінця перону в інший, запакувався в вагон, повішав на стелаж "вєздєход" і радий, що таки нарешті відвідав Верецький перевал, поїхав додому.
Більше фото тут
Відео тут
Карта велопоходу тут
Сів на перекинуте відро і став думати, як мені звідси вийти). Підважиити язичок замка не вийде бо нич плоского я не знайшов, тре чекати зупинки і знов постукати - мо хтось почує, з телефону толку ніякого, бо кому дзвонити?). Щей задня кришка телефону не влазила між дверима і відкосом.
На зупинці народ був сильно зайнятий погрузкою і вигрузкою так шо я повернувся до відра, вмостився зручніше і їхав собі розглядаючи краєвиди, ну а шо? В Мукачево думаю випустять, а як ні то у Львові точно).
На щастя через хвилин 20 двері рипнули і в "підсобку" завалився хлоп. "Ой перепрошую" - вимовив хлопака, ледь не випустивши сигарету яку збирався прикурити, побачивши мене на відрі, "мужик, ти головне двері зсередини не закривай коли курити буш)" - відповів я і подякувавши за "порятунок" уступив місце на відрі.
Воловець. Вигружаю свій "вєздєход" і прямую до Верецького перевалу. Правда, ще спочатку потрібно піднятись на перевал Менчил, ідучи трасою і волочачи за собою ровер, помічаю грунтову дорогу, що веде з основної траси вверх. "О, можна зрізати" - подумав я і замість того шоб поглянути на карту, куди веде дорога, я почав тягнути себе і ровер на доволі крутий підйом.
Витягнув, ще трохи проїхався - зрозумів, що їду в зовсім не туди куди мені треба. Ну зате на Боржаву подивився з нового місця).
Знову, тією самою дорогою, спускаюсь до траси і вже нікуди не звертаючи підіймаюсь на перевал Менчил, дорогою розглядаючи Воловець і гори.
Вибрався на перевал Менчил, тут встановлено вказівник з маршрутами до перевалу Середній Верецький та Біласовиці, а також до сіл Бозьова і Яблуня.
А ще тут купа авто і народу ну і циганчат які обступили мене намагаючись "стрельнути" сигарету - "не собі, а неню". Сигарет я їм не дав, бо найвищий з делегації циганчат ледь досягав до руля мого велосипеда.. Циганчата зрозумівши, що "певні неньо ниська курити не будут" - пішли збирати данину з народу який повиходивши з машин любувався Карпатськими краєвидами.
Я також роздивлявся Карпати, добре було видно Пікуй
який хлоп з селфі-палкою авторитетно перейменував в "Гавєрлу", від чого решта народу з його компанії була в захваті і вже почала планувати "сходження" на Пікуй-Говерлу).
З перевалу Менчил мені тре було в сторону компресорної станції "Воловець" до якої вела добротна "бетонка", схожа на ту, що на полонині Руна.
Проїхавши поворот на компресорну станцію, та пройшовши біля шлагбауму з написом "Проїзд заборонено" (я ж не їхав - я ішов), а ще якусь територію з купою труб та манометрів і де сильно смерділо газом, почав підйом на хребет, що розділяє Львівську і Закарпатську області.
Вибрався на хребет, перепочив розглядаючи Боржаву,
сів на велосипед і поїхав в сторону Верецького перевалу.
Ну поїхав - то трішки не так було). більшу частину шляху я топав, а ровер волочив за собою. Хоча й прокатався кілька разів, правда, одного разу недооцінивши маленьку калабаньку ледь не гепнувся, калабанька хоч і була невеличка, але болота в ній вистачило щоб заліпити ним ровер і мене. Прийшлось зупинятись щоб протерти очі і писок.
Їхав, чи то йшов я доволі довго, вже навіть сі спереживав, що на поїзд додому не встигну). А ше закралась думка шо мо не помітив і проїхав. Включив карту на смуртфоні - ні не проїхав, згідно гугл карти ще кулькасот метрів і я на Верецькому перевалі.
Цікавив мене не так перевал, як споруда на перевалі - пам'ятний знак з нагоди 1100 роковин переходу фіно-угорських племен через Карпати.
Коли я вперше побачив цю арку незвичної для Карпат архітектурної форми на фото то одразу ж почав пошуки де ж це чудо "росте" бо окрім фото і напису "Українські Карпати" більше інформації не було. Скинув фото знайомому щоб той спитав в свого знайомого) гіда який водить комерційні групи Карпатами мо він знає де та "штука" є. Відповідь була така - "то в Перу, або в Мексиці"))). Та фіг там, мурдуючи Google Earth я таки знайшов місце розташування арки - Верецький перевал, було це в 2013 і от в 2016 я вже поруч, за кількасот метрів).
Перед трасою на перевалі, якщо їхати або іти хребтом, як я, є кілька, доволі величеньких, закинутих будівель, мабуть колишні бази відпочинку - будуть цікаві любителям постапокаліптичних краєвидів.
Верецький перевал, як виявилось має доволі складну та цікаву історію, колись тут проходив кордон між державами, а отже і точились бої. В пам'ять про ці події на перевалі встановлені пам'ятники - їх тут аж три. Пам'ятний знак українським партизанам, воїнам визволителям і фіно-угорським племенам. А от Січовим Стрільцям які боронили Закарпатську Україну та були взяті в полон угорцями, а після цього передані полякам які їх розстріляли на Верецькому перевалі - жодної згадки немає.
Можливо не "вигідно" нагадувати про ці події, а то ше кредиту не дадуть. Ех, коротше блог не про це...
Так от, ще з півкілометра, а мо трохи більше, від траси і я на місці.
Ровер вже поскрипує, але ж доїхав).
Верецький перевал хоч і не найвищий перевал України, але красою краєвидів не поступається іншим
та й арка гармонійно вписується в гірські пейзажі.
Місце таки варте того щоб тут побувати.
Порозглядав гори,
перекурив, відпочив, до речі, біля арки є лотки з стандартним набором краму для цікавих місць (магніти, сувеніри, кава, шашлик і тд).
Пора додому.
Майже весь шлях назад до Воловця з Верецького перевалу я проїхав, одного разу так захопився спуском, що не розрахував швидкість і добряче гепнувся. Перша думка після падіння: "Все, відірвало
В Воловець заїхав набагато швидше ніж очікував, до поїзда ще залишалось купа часу. Зайшов в аптеку щоб закупити бинтів, перекисів і пластирів в нову аптечку, заклеїв ногу, пообтрясав "з грубшого" болото з ровера, а далі, як завжди буває зі мною в Воловці, поплутав сторони перону - яка на Львів, а яка на Мукачево, проїхався з одного кінця перону в інший, запакувався в вагон, повішав на стелаж "вєздєход" і радий, що таки нарешті відвідав Верецький перевал, поїхав додому.
Більше фото тут
Відео тут
Карта велопоходу тут
Немає коментарів:
Дописати коментар