Повертаючись з походу Полониною Красна, трясся я на задньому сидінні бусіка, час від часу поправляючи навушники які вилітали з вух і їхав в місто Хуст, де мав пересісти на ще один бусік в Мукачево. Вірніше водій мав подбати про мене і пересадити на бус в Мукачево), я ж не місцевий ше сі заблуджу). Але доїжджаючи вже до Хуста, пальнула мені в голову думка - "в Хусті ж є замок".
Виліз з бусіка, витягнув рюкзак, водій якраз гукнув свого колегу і сказав мені, що вон він відвезе тебе в Мукачево. Не хочу в Мукачево, принаймні вже, хочу в Хустський замок). Тож замість того щоб пересісти з одного буса в інший, спитав в водіїв, як пройти до замку, подякувавши за те, що довезли, подбали щоб я таки добрався в те Мукачево і звісно ж за підказку "як зайти до Хустського замку", вдів на плечі рюкзак і потопав.
Дорогою ще кілька разів розпитував дорогу, кожен розказував щось інше), зліпивше те все докупи, таки вийшов до підніжжя замкової гори. Тут би тре було зупинитись, спитати ще в когось, як краще вийти до замку, але переді мною була стежина вверх і здається хтось навіть в переді ішов, десь поміж гілок кущів). Чого буду ше сі допитував, починаю підйом), за мною вирушили ще народ, які кілька хвилин тому під'їхали до підніжжя. Точно вєрним путьом ідю, во народ в смуртфоні дивиться, куда тре іти і впевнено тапає позаду.
Десь на половині схилу "правильний путь" розділився на ще кілька "путів"). Тре знов вибирати "вєрний". Підійшла купка народу з смуртфоном, виявилось - гаджет тож не в курсі куди далі. Відгалуження стежки вліво, вело вверх, його й обрали "вєрним" бо замок ж зверху. За метрів 50 "вєрний" напрямок виявився завалений деревами і корчами). Народ ще щось пробував продиратись крізь завали, а мені зовсім не було охоти лізти в ті епеня, розвернувся і потопав глянути, що там справа. Стежина спочатку повела вниз, але вже скоро вперлась в доволі стрімкий підйом вверх, по якому якраз до гори вперто пер хлоп тягнучи з собою ровер).
Ну велотуристи з гаджетами, як показує досвід, дружать і користуватися ними вміють, тож навіть не роздумуючи поплентався я тим ж підйомом, що і хлоп з ровером.
На підйомі було, порівняно, людно - одні ішли вверх, інші спускались вниз. Вкінці підйому стежка вивела на дорогу, яка виявляється таки є до Хустського замку).
Пройшов браму Хустського замку, вірніше місце, що колись слугувало брамою, а тепер входом в руїни колишнього замку.
На замковій горі є оглядовий майданчик з якого відкривається непоганий краєвид на Хуст.
Оглядовий майданчик облаштовано лавочками для відпочинку
та встановлено стенди з історією та зображеннями план-схеми замку до моменту коли в 1766 замок зруйнувала гроза.
Розповідають, що тієї ночі, коли замок було безповоротно пошкоджено, страшна гроза нависла над Хустом, блискавці раз у раз осяювали нічне небо, кілька блискавок вже влучили в замкові мури та будови, навіть зайнялось кілька будівель, але остаточну крапку поставила блискавка, що влучила в порохові склади. Була спроба відновлення замку, але й вона завершилась ударом стихії, блискавиця знову завдала руйнувань.
Можна б було сказати, що на цьому історія Хустського замку завершилась, але ж як завершилась? Якщо досі існує назва, і досі тут відбуваються якісь, хоч не значні, але події). Сюди досі приходять, щоб поглянути на залишки фортечних мурів, на Хуст, на Тису, на довколишні гори.
Потопав і я, пройтись серед руїн колишньої твердині.
Доволі цікаво виглядають ті руїни на фоні міста і навколишніх гір, якось навіть гармонійно чи шо).
Підходити близько до залишків мурів і башт не рекомендується, про що нагадують відповідні таблички,
але ніц з собою не зробиш коли хочеться пощупати бувальщину).
Тож майже нікого, як я помітив, ті таблички не зупиняли, народ ходив туди-сюди, роздивлявся, фотографувався, просто відпочивав десь в цікавій місцині з гарним краєвидом.
Поневолі порівнюєш руїни Невицького і Хустського замків, краще там чи тут? І розумієш, що порівняти в такій категорії важко тут просто, по іншому.
Обходивши всі закутки, повертаюсь до стендів, трохи почитати про Хустський замок та відпочити на лавочці.
Присів, закурив, зараз б ше пива - для повноти відчуття відпочинку, ну а бо хоча б води, бо нич рідкого з собою не прихопив, а сонце пече аж страх). Шось надумалось мені, зак відпочивав, шо то і з людьми таке буває, як з тим замком, товче їх життя удар за ударом і буває так гепне "шо фдрєбезгі", але на відміну від замків, людина може відновитись сама від таких ударів, без жодної сторонньої допомоги, полежить, подумає, а потім збере ті дрєбезги в купу скаже чи то комусь, чи то сама собі - "не дочекаєшся" і відновиться), дрєбєзгі зростуться, заростуть, зміцніють і вже набагато краще будуть тримати наступні "удари" жізні), і вже тяжко їй знов завдати "нищівних ударів", правда, є й один недолік - з часом людина може покритися таким панциром, що достукатись до неї крізь той панцир, дуже важко та й то через тривалий час. Такс, пора вертатись, мо ще й сьогодні доберусь до хати і почну перепаковувати рюкзак до наступного походу).
Біля колишньої в'їзної брами Хустського замку зустрів велотуриста, якого обігнав ще на підйомі сюди, привітав з успішним підйомом), "ага, спасибо, таки дошел, а эти как лохи пусть внизу сидят)))", так зрозумів, що "еті лохі" то решта групи велотуристів). Ну тут вже кожному своє, комусь добре там внизу, а когось тягне вверх і все, і навіть якщо волочиш за собою важкий груз, змурдований, здається, що сил вже нема, а все одно йдеш, крок за кроком і рано чи пізно таки приходиш куди хотів), як отой хлоп з ровером, а там було таки тре добре намордуватися тою стежкою, щоб витягнути себе і ровер).
Сказав велотуристу "щасливо" та й потопав собі далі вниз, тепер вже дорогою довкола гори на якій колись височів Хустський замок, зараз намалюю вам карту, щоб коли надумаєте відвідати це місце то не ходили хто зна де, як я).
Ще кілька фото з Хустського замку тут
Відео
Виліз з бусіка, витягнув рюкзак, водій якраз гукнув свого колегу і сказав мені, що вон він відвезе тебе в Мукачево. Не хочу в Мукачево, принаймні вже, хочу в Хустський замок). Тож замість того щоб пересісти з одного буса в інший, спитав в водіїв, як пройти до замку, подякувавши за те, що довезли, подбали щоб я таки добрався в те Мукачево і звісно ж за підказку "як зайти до Хустського замку", вдів на плечі рюкзак і потопав.
Дорогою ще кілька разів розпитував дорогу, кожен розказував щось інше), зліпивше те все докупи, таки вийшов до підніжжя замкової гори. Тут би тре було зупинитись, спитати ще в когось, як краще вийти до замку, але переді мною була стежина вверх і здається хтось навіть в переді ішов, десь поміж гілок кущів). Чого буду ше сі допитував, починаю підйом), за мною вирушили ще народ, які кілька хвилин тому під'їхали до підніжжя. Точно вєрним путьом ідю, во народ в смуртфоні дивиться, куда тре іти і впевнено тапає позаду.
Десь на половині схилу "правильний путь" розділився на ще кілька "путів"). Тре знов вибирати "вєрний". Підійшла купка народу з смуртфоном, виявилось - гаджет тож не в курсі куди далі. Відгалуження стежки вліво, вело вверх, його й обрали "вєрним" бо замок ж зверху. За метрів 50 "вєрний" напрямок виявився завалений деревами і корчами). Народ ще щось пробував продиратись крізь завали, а мені зовсім не було охоти лізти в ті епеня, розвернувся і потопав глянути, що там справа. Стежина спочатку повела вниз, але вже скоро вперлась в доволі стрімкий підйом вверх, по якому якраз до гори вперто пер хлоп тягнучи з собою ровер).
Ну велотуристи з гаджетами, як показує досвід, дружать і користуватися ними вміють, тож навіть не роздумуючи поплентався я тим ж підйомом, що і хлоп з ровером.
На підйомі було, порівняно, людно - одні ішли вверх, інші спускались вниз. Вкінці підйому стежка вивела на дорогу, яка виявляється таки є до Хустського замку).
Пройшов браму Хустського замку, вірніше місце, що колись слугувало брамою, а тепер входом в руїни колишнього замку.
На замковій горі є оглядовий майданчик з якого відкривається непоганий краєвид на Хуст.
Оглядовий майданчик облаштовано лавочками для відпочинку
та встановлено стенди з історією та зображеннями план-схеми замку до моменту коли в 1766 замок зруйнувала гроза.
Розповідають, що тієї ночі, коли замок було безповоротно пошкоджено, страшна гроза нависла над Хустом, блискавці раз у раз осяювали нічне небо, кілька блискавок вже влучили в замкові мури та будови, навіть зайнялось кілька будівель, але остаточну крапку поставила блискавка, що влучила в порохові склади. Була спроба відновлення замку, але й вона завершилась ударом стихії, блискавиця знову завдала руйнувань.
Можна б було сказати, що на цьому історія Хустського замку завершилась, але ж як завершилась? Якщо досі існує назва, і досі тут відбуваються якісь, хоч не значні, але події). Сюди досі приходять, щоб поглянути на залишки фортечних мурів, на Хуст, на Тису, на довколишні гори.
Потопав і я, пройтись серед руїн колишньої твердині.
Доволі цікаво виглядають ті руїни на фоні міста і навколишніх гір, якось навіть гармонійно чи шо).
Підходити близько до залишків мурів і башт не рекомендується, про що нагадують відповідні таблички,
але ніц з собою не зробиш коли хочеться пощупати бувальщину).
Тож майже нікого, як я помітив, ті таблички не зупиняли, народ ходив туди-сюди, роздивлявся, фотографувався, просто відпочивав десь в цікавій місцині з гарним краєвидом.
Поневолі порівнюєш руїни Невицького і Хустського замків, краще там чи тут? І розумієш, що порівняти в такій категорії важко тут просто, по іншому.
Обходивши всі закутки, повертаюсь до стендів, трохи почитати про Хустський замок та відпочити на лавочці.
Присів, закурив, зараз б ше пива - для повноти відчуття відпочинку, ну а бо хоча б води, бо нич рідкого з собою не прихопив, а сонце пече аж страх). Шось надумалось мені, зак відпочивав, шо то і з людьми таке буває, як з тим замком, товче їх життя удар за ударом і буває так гепне "шо фдрєбезгі", але на відміну від замків, людина може відновитись сама від таких ударів, без жодної сторонньої допомоги, полежить, подумає, а потім збере ті дрєбезги в купу скаже чи то комусь, чи то сама собі - "не дочекаєшся" і відновиться), дрєбєзгі зростуться, заростуть, зміцніють і вже набагато краще будуть тримати наступні "удари" жізні), і вже тяжко їй знов завдати "нищівних ударів", правда, є й один недолік - з часом людина може покритися таким панциром, що достукатись до неї крізь той панцир, дуже важко та й то через тривалий час. Такс, пора вертатись, мо ще й сьогодні доберусь до хати і почну перепаковувати рюкзак до наступного походу).
Біля колишньої в'їзної брами Хустського замку зустрів велотуриста, якого обігнав ще на підйомі сюди, привітав з успішним підйомом), "ага, спасибо, таки дошел, а эти как лохи пусть внизу сидят)))", так зрозумів, що "еті лохі" то решта групи велотуристів). Ну тут вже кожному своє, комусь добре там внизу, а когось тягне вверх і все, і навіть якщо волочиш за собою важкий груз, змурдований, здається, що сил вже нема, а все одно йдеш, крок за кроком і рано чи пізно таки приходиш куди хотів), як отой хлоп з ровером, а там було таки тре добре намордуватися тою стежкою, щоб витягнути себе і ровер).
Сказав велотуристу "щасливо" та й потопав собі далі вниз, тепер вже дорогою довкола гори на якій колись височів Хустський замок, зараз намалюю вам карту, щоб коли надумаєте відвідати це місце то не ходили хто зна де, як я).
Ще кілька фото з Хустського замку тут
Відео
Немає коментарів:
Дописати коментар