Гора Пікуй

Гора Пікуй

Маршрут: село Біласовиця - гора Пікуй - село Біласовиця

 Почну з фрази, яку мабуть чув кожен: "Хто не бачив Пікуя, той не бачив ні...чого)"

(фото зроблене з с.Біласовиця)

 Ну що ж, тепер ви бачили Пікуй. Найвища вершина львівської області. Висота 1408м.

Похід на гору Пікуй

 А тепер про мандрівку.

Зустрілись на З/Д вокзалі, звідси відправляється наш автобус до села Біласовиця. Саме з нього запланований підйом на Пікуй. 

 Ще раз перевірили чи все взяли, хоч і так, як відомо з досвіду, щось, але обов'язково мусиш забути. Традиція))).

 І от пакуємось в автобус, а попереду чотири години поїздки, що чесно кажучи не дуже й радує.

Рушили. Пробую заснути, получається погано, до Стрия так і не спалось. В Стрию напаковується повний автобус і під монотонні розмови людей про те хто, з ким, де і як) вдалось закімарити. 

 Сколе. Прокинувся. Народ впевнено доводить, те що пише про місткість автобуса - брехня). Зате весело. Тут люди, якісь не такі вічно похмурі і замкнуті, як у великих містах. Напевне клімат не той.

 Ех, а за вікном вершини величних і вічних гір, споглядають на нас, вічно заклопотаних і метушливих.

 Їдемо далі. Попереду перевал, а за перевалом і наша останівка.

 Поки їхали від Сколе до Біласовиця погода мінялась разів зо п'ять, від чистого неба до проливного дощу, та коли вийшли з автобуса нас чекала така картина

 Гарно. На годиннику 13:40, пора іти вгору. Дорога пролягає через село Біласовиця. Гора Пікуй здіймається над ним, чіпляючи своєю вершиною хмари, які пливуть по синій блакиті неба.
 Йдемо дорогою через село. Звірившись з картою, шукаємо поворот ліворуч, який повинен вивести нас до короткого, але стрімкого підйому. Як на зло нікого не зустрічаємо по дорозі, щоб спитати де краще звернути. Тож продовжуємо іти прямо, як я десь прочитав, звідси усі дороги ведуть на Пікуй. Дійшовши майже до краю села, зустріли малого, який будував дамбу), спитавши в нього, як вийти на Пікуй, переконались, що дійсно звідси всі дороги ведуть на Пікуй. Якщо далі рухатись дорогою по якій зараз йдемо, то вийде у нас непоганий гак, а коли тут звернути вліво, піднятись до пасовиська і повернути вправо то втрапимо саме на той підйом, яким і було заплановано підніматись.

 Звернули вліво, трішки піднялись і звірившись з картами, де дорога на Пікуй пролягала біля самого струмка, вирішили звертати вправо, так і не доходячи "до вівчарів", як сказав хлопчина.
 Що ж, мабуть, традиція трішки заблукати, яка започаткувалась в мому першому поході (без гіда, без провідників, без тих хто вже тут був і тд. і тп.) буде підтримана і тут).
 Трішки поблукавши, вирішили зробити привал і оцінити обстановку, а заодно і зашити босоніжок, який я умудрився вже порвати, хоч аварія і не була серйозною, але на швидкість таки трохи впливала).
 Звірившись з мапами

і думаючи, куди ж нам тепер

Попрямували далі по руслу струмка, вверх. Ще трішки поблукавши, ми таки вийшли на дорогу

 Красота, шлях знайдено, чисте повітря, пташки співають, босоніжок зашитий, ще разок звіритись з картою і вперед.
 Через хвилин 20, дійшли до водної перешкоди через яку було перекинуто колоду.

 Та щось, переходити по ній мені було незручно)

І я вирішив штурмувати струмок вбрід.

 Після успішного подолання водної перешкоди вирушили далі, а далі нам потрібно підніматись по ось такому.

 Болото перемішане з камінням, скажу Вам не дуже добре впливає на такі показники, як сила і швидкість.
 Годину часу піднімаючись болотом і роблячи невеликі привали, бо таки не дуже це легка справа скажу я Вам, ми вийшли на відкриту місцевість де можна було оприділити куди ж ми таки зайшли, бо згідно з описами маршрутів нам давно вже пора бачити перед собою вершину.

 Судячи з краєвидів і позначок Закарпатського туристичного шляху, вийшли ми зовсім з іншої сторони ніж було заплановано). Мабуть, десь, таки пропустили поворот.
 На годиннику 17:00 до вершини ще трішки йти, а потім ще й місце для ночівлі шукати, зате тепер вже точно знаємо де ми і куди нам іти). Через тридцять хвилин підйому по жерепі, до вершини залишається зовсім мало. Частина групи зробила привал щоб відпочити і перекурити.

 А частина, яка не курить, вже давно на вершині фотографує нас замучених, кашляючих і вкотре обіцяючих кинути курити)

17:50 група в повному складі на вершині гори Пікуй.

 Таки правду кажуть, що хто не бачив Пікуя той не бачив нічого. На самій вершині з південної сторони мальовничі скелі та стрімкі урвища, з півночі пороги якими ми піднімались. На захід простягається Вододільний хребет. Ні фотографіями, ні словами всю красу вершини неможливо передати її просто потрібно побачити. Ця вершина дійсно вражає. Також нам пощастило побачити орла який кружляв над горами.
 Пробувши годину часу на вершині, зробивши купу фотографій і відео починаємо спуск, потрібно ще знайти воду і розбити табір. Спускались тим шляхом яким хотіли піднятись.
 Спустились до рівня лісу, пройшовши трішки лісом знайшли струмок

 А ще вперше побачили синього слимака)

 Якого зразу нарекли Аватаром)
 Ще трішки спустившись знайшли непогане місце для наметів. Тож почали розкладати табір, розпалювати вогонь, готувати вечерю.

 Прокинувшись вранці побачив, що пакет, в який ми спакували продукти розірвано, а на туалетному папері сліди зубів, частина продуктів пропала)

А ось і сам злодій

Мабуть повертався за папером)
 Поснідавши мівіною і консервами, які лисиця нам залишила, спакувались і вирушили до села Біласовиця. Дійшовши до села, а далі до магазину, випили пива і розпитали як краще добратись до Львова. З слів продавщиці скоро повинен їхати автобус до Львова. Тож поспішили на зупинку.

 І справді через хвилин десять під'їхав старенький ЛАЗ "Турист".
 На календарі неділя, на годиннику, приблизно, пів дванадцятої додому ще не дуже хочеться тож вирішили вийти в Сколе).

 Погулявши по Сколе і пообідавши, недалеко від місця де Павлів потік впадає в Опір, ще трішки побувши на ріці Опір таки зібрались додому.
 Пікуй залишив незабутні враження. Краса вершини, нікого не залишить байдужим. Тепер людям, які запитують мене, що я знайшов в тих горах, раджу просто піти і подивитись на Пікуй.

Відео тут
Більше фото тут: http://velukuy.blogspot.com/2013/12/blog-post_15.html
Карта (мапа) маршруту: село Біласовиця - гора Пікуй - село Біласовиця тут