Маршрут: село Корчин - водоспад Гуркало - гора Парашка (Параска) - місто Сколе.
Повернувшись з Горган - це було в неділю ввечері, понеділок провів в спогадах походу і повсякденних справах, в вівторок переглядав фото з походу і починав скучати за горами, а в середу уже штурмував інтернет в пошуках маршруту))).Спланував сам і сам вирішив коли і куди їхати)
Тоді я наївний ще думав, що складність підйому залежить тільки від висоти гори) і вибираючи маршрут орієнтувався на щось просте, тобто не високе). Вибирав, вибирав і вибрав іти на гору Парашка через водоспад Гуркало.
Проїхавши зранку на вокзал взяли білети на електричку Львів-Лавочне, подивитись що де і як брати я описав в "Як спланувати подорож", тоді вона ще відправлялась в 9:10, до відправлення залишалось більше ніж півгодини, взяли каву і помаленьку попивали дивлячись, як народ штурмує якийсь потяг, весело стало тоді коли виявилось, що юрби людей за якими ми спостерігали біжать саме на електропоїзд Львів-Лавочне. Виявилось, в білетах на цей електропоїзд місця не вказано і тут вже хто скорше забіг той і присів, цього ми, мандрівники початківці, не знали). До Стрия їхали в тамбурі, а далі народ вийшов і ми присіли на вільні місця, до Нижнього Синьовидного ноги відпочили і на станції наша група вийшла повна сил і готова до сходження на гору Парашка або Параска.
Тоді я ще користувався такою штукою, як "описи маршруту" котрі шукав в інеті, та після походу на гору Лопата, в моєму користуванні тільки карта і компас, наблукався я тоді добряче). Опис казав вернутись по трасі в сторону Львова і звернути вліво на дорогу до села Корчин, але ми порозпитувавши в людей, дізнались, що скоро повинна бути маршрутка до Корчина, правда ніхто не знав коли саме), на питання: "А коли повинна бути?" відповідали: "Та вже десь, скоро має їхати". Вирішили іти трасою і дорогою ловити маршрутку котра "вже скоро, має десь бути"))).
Ішли ми, ішли, а маршрутки так і не було, хоча дорогою уже біля повороту з траси до села Корчин зустріли людей, що чекали маршрутку котра "вже скоро, має десь бути", звернули і пішли собі помаленьку до села, навіть якщо і "вже скоро, десь буде" то враховуючи кількість людей, ми з своїми рюкзаками туди вже не вліземо).
Маршрутку побачили коли ішли селом, але нам вона уже була непотрібна, бо на наступному повороті ми звернули на дорогу котрою не їздить громадський транспорт та і не громадському тут буде важкувато, місцями проїхати, на дорогу котра веде подалі від суєти цивілізації.
Першою цілю походу був водоспад Гуркало, до нього і вела дорога на котру ми звернули, час від часу долаючи водні перешкоди
і читаючи опис походу, десь за дві годинки ми дійшли і відшукали водоспад Гуркало, чому відшукали? Та тому, що сам водоспад знаходиться, якщо вірити лінійці в Google Earth, за 170 метрів від дороги і хоча в описі походу писало, що Гуркало легко відшукати за звуком падаючої води, як виявилось не так уже й легко. Правда допоміг ще один орієнтир з опису - труба що стирчала по лівій стороні дороги. Не знаю в якому стані ця труба зараз, бо коли ми ішли її ледве було видно з трави, а звук від водоспаду залежить від кількості води, тож якщо довго не було дощів і рівень води невисокий то і звук буде не такий гучний).
Ось вам карта з позначенням водоспаду коли надумаєте іти.
А ми пофотографували водоспад, дехто спробував скупатись, та коли до колін заходив в холодну воду покидав цю ідею. Я тоді лише починав відвикати від матрацу) і хоч на дворі був серпень місяць лише намочив руки і лице). Тоді ще тільки завикав до гір, це тепер можу без сумніву, в березні, ходити по гірським річкам і сміливо ставати під водоспади, як в поході східними Горганами.
Вирішили пообідати, поки що все ішло за планом і часу нам повинно вистачити щоб піднятись від водоспаду Гуркало на гору Парашка, де була запланована ночівля. Обідали ми десь годину, а то і довше, дехто навіть встиг перекімарити).
Зібрались і вирушили далі назустріч з Параскою, залишаючи водоспад Гуркало позаду. Біля дороги, протікав струмок з якого ми поповнили запаси води, бо згідно опису маршруту - води біля Парашки немає, хоча дехто каже, що навпроти колиби під Парашкою є невеликий струмок.
Ішли ми цією дорогою доки вона не закінчилась лісоповалом, все згідно опису та тільки часу ми витратили, щоб дійти сюди, від водоспаду Гуркало, набагато більше ніж написано в описі походу, як виявилось ми десь пропустили орієнтир і поворот на дорогу праворуч, тому зайшли задалеко і забагато спустились вниз, тепер потрібно було підніматись вверх. Почали підйом на хребет по повалених деревах.
Ближче до вершини хребта повалених дерев стало менше, зате побільшало хащів)
Але всі труднощі підйому ми стійко витримали і таки вийшли на хребет
На хребті ми таки знайшли стежину - котра згідно опису маршруту, повинна привести нас до гори Парашка. Після підйому по повалених деревах іти гірською стежиною, як кажуть в рекламі батончиків: "райське задоволення"). Та задоволення тривало недовго, стежина привела нас до першого підйому.
Було важко, та ми таки подолали його), а от коли побачили другий підйом уже на саму Парашку, моральний дух групи стрімко упав вниз), а ще сонце помаленьку ховалось за гори. Навіть прозвучали ідеї залишитись тут на ночівлю, але після коротких роздумів, вирішили таки не здаватись і дійти до вершини Парашки.
Після цього підйому зрозумів, що не тільки висота гори впливає на складність підйому, а ще перепад висоти між місцем старту і фінішу та кут нахилу).
Але, як би не було важко, побачене на вершині перекреслило усі негативні емоції віл складного підйому.
Пробули на вершині досить довго, сонце майже сховалось за вершини Карпат.
Потрібно спускатись, хоч до місця ночівлі залишилось метрів 200 вниз, та поки розкладемо намети, назбираємо дров, розпалимо багаття - стемніє. "Потрібно" або "треба" слова котрі також набули для мене нових значень в горах це не ті "потрібно" і "треба", що в цивілізованій суєті, коли треба вставати, треба іти на роботу, треба... а так не хочетеся))), тут треба іти щоб побачити відчути пережити, а коли не хочеться, то стоїш на місці і бачиш, відчуваєш, живеш).
Вранці дуже хотілось пити, вчора трішки не послухав "мінздрав", турботливі друзі з останніх запасів води зробили усім по кружці кави, а так хотілось простої води, але хто мені винуватий, спав довше всіх і прекрасно знав, що до води з місця ночівлі іти ще десь 7км))).
А ранок в горах незважаючи ні на що - все одно чудовий).
Спакувались і вирушили в сторону Сколе. Від спраги мене рятувала чорниця), а ще навколишні краєвиди, коли дивишся на красу яка тебе оточує, то уже не зважаєш на невеличкі труднощі.
Коли уже ішли лісом, спускаючись з хребта, що веде до гори Парашка, назбирав ожини, спрагу було поборено остаточно і я повен сил продовжив похід). Дійшли до джерела, тут зустріли групу котра тільки піднімалась на Парашку, поговорили. Група продовжила свій підйом, а ми поповнивши запаси води, ще трішки спустились в сторону Сколе назбирали дров, розпалили багаття
пообідали і просто лежали на каріматах, говорили, хтось дрімав, часу до електрички було вдосталь та й не дуже хотілось поспішати в цивілізацію, принаймні мені.
Та все, рано чи пізно закінчується, закінчився і наш похід і як би не хотілось, але поки що ми змушені повертатись в цивілізацію...
Було нелегко, але враховуючи, що в нашій групі тільки двоє були раніше в поході а троє вперше ідуть отак в гори, думаю ми справились прекрасно).
Ось так в першому самоспланованому) поході, я познайомився з Сколівськими Бескидами, в котрі після цього походу ще не раз повертався і ще не раз, прийду знову.
Більше фото з походу тут
Карта (мапа) маршруту: село Корчин - водоспад Гуркало - гора Парашка - місто Сколе ТУТ
Немає коментарів:
Дописати коментар