Перед тим, як почати розглядати проспект Свободи, трішки цікавого про його історію. Центром, проспект Свободи став аж в часи "бабці Австрії", а до цього часу тут було велике болото, скраю якого текла ріка Полтва за якою височіли міські мури Львова. Кілька метрів цих мурів збереглось до наших часів, але про них згодом...
Починаючи з 1772 року проспект Свободи почав помаленьку перетворюватись з мальовничого болота в одну з найкращих центральних вулиць європейських міст. Оборонні мури розібрали, через Полтву збудували мости і стало болото прогулянковим бульваром, а згодом центральною вулицею міста Лева.
Теперішню назву центральна вулиця отримала лише на початку дев'яностих, а спочатку це були Нижні вали, далі було дві назви для парної і непарної сторони - обидві на честь Карла Людвіга, але з приставками нижня і верхня. В 1871 році за Карлом Людвігом залишилась тільки непарна сторона, а парна стала - Гетьманська. З 1919 і непарну сторону перейменували на вулицю Легіонів, хоча в народі уже всі давно називали обидві вулиці Гетьманськими валами. Потім була війна, назви мінялись в залежності від сторони котра окупувала Львів і тільки в 1990 році центральний проспект став - проспектом Свободи, яким є й донині.
З історією проспекту, поки що, закінчу, ще в кінці згадаю про кілька цікавих дат і фактів, а зараз пора подивитись на львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, або просто "Оперний", як називає його все населення Львова).
Навіть не знаю з чого почати, те що це найвідоміша будівля Львова знають напевне всі і що збудував її в 1900 році той самий архітектор, що й одеську оперу, також багатьом відомо, а от про смерть Зиґмунт Ґорґолевського з'явилась легенда. Після відкриття "Оперного" в 1901 ґрунт під театром почала розмивати Полтва від чого з'явилась просадка будівлі та потріскали стіни і нібито, в той самий час, така ж доля спіткала одеську оперу (до Оперного театру в Одесі архітектор Зиґмунт Ґорґолевський немає жодного відношення), але її підмивало море, а не підземна ріка, згідно легенді відомий архітектор не витримав, що два його найкращих творіння руйнуються і покінчив життя самогубством. В цю легенду вірить більшість львів'ян, але вона немає жодного відношення до правди, Зиґмунт Ґорґолевський помер в 1903 році, коли львівській опері вже нічого не загрожувало, від паралічу аорти серця.
Напишу ще кілька цікавих історій та легенд які мені вдалось знайти про львівський оперний театр.
Розповідають, що перший директор Оперного - Павліковський, продав свій маєток щоб доплачувати кошти в театральну касу коли їх бракувало для організації пишних вистав та запрошення іноземних знаменитостей. Сам Павліковський, не будучи професійним актором, іноді з'являвся на сцені театру в другорядних ролях.
Мабуть наступні керівники львівської опери були лише для того, щоб не постувало крісло, бо в 1934 році один з найкращих театрів Європи закрили через фінансові труднощі і відновив він свою роботу аж в 1939.
Окрім трагедій на сцені, стіни Оперного театру Львова бачили нещасне кохання, любовні зради та ревнощі в реальному житті. Нещасливе кохання до однієї з співачок театру, привело до самогубства відомого львівського окуліста Бужинського, а в 1912 році, акторку Яніну Огінську-Шендерович, через ревнощі, застрелив її чоловік.
Так само, як на сцені, в житті, разом з сумними історіями, львівська опера може розповісти і веселі. Якось з "Цісарської ложі" слухав оперу австрійський прем'єр-міністр граф Каземір Бадені і от на сцену виходить актор Мишковський, щоб за сценарієм впасти до ніг японського імператора з криком "МІКАДО!", але замість цього впав перед "Цісарською ложею" і крикнув: "БАДЕНІ!", за що отримав добу арешту за хуліганство))), правда за підлабузника вніс заставу в розмірі однієї гривні, той самий Каземір Бадені.
Кажуть, був в львівському оперному перукар Томаш Жешутко, який мав такий вплив, що навіть обирав репертуар театру та акторів для п'єси).
Розповідають про лайфхак від львівських студентів, ще за часів Польщі, тодішній контролер театру пан Рінглер добродушно відносився до бідних студентів і дуже часто "не помічав", як вони без квитків пробирались на галереї щоб подивитись виставу).
"Парнас" - завіса львівського Оперного театру, на її виготовлення пішло чотири роки, а коли прийшов час забирати "Парнас", який створив відомий художник Генрик Семирадський, виявилось, що грошей на викуп бракує. Будувався львівський Оперний на кошти мешканців міста та меценатів і на завісу давати додаткові кошти меценати відмовились. Люди, що приїхали по завісу повідомили художника про брак грошей, а він замість того щоб розгніватись відвів їх до своєї майстерні та показав "Парнас". Кажуть, цілий день стояли львів'яни перед завісою, милуючись витвором мистецтва, а потім ще й цілу ніч сперечались про художні нюанси картини. Вранці львівяни прийшли до Семирадського з проханням знову поглянути на завісу щоб вирішити їхню суперечку, митець зацікавившись суперечкою і сам разом з гостями провів біля завіси кілька годин). Коли прийшов час повертатись львів'янам додому вони попросили художника дозволу востаннє поглянути на шедевр, саме тоді, згідно легенді, Генрик Семирадський вирішив, що ніхто в світі так не буде цінувати та любити цю картину, як ці люди і що повинна вона прикрашати те місце для якого створювалась. Митець подарував "Парнас" львівській Опері не взявши ні копійки. Вперше її опустили 13 січня 1901 року, а зараз завісу використовують лише в святкові дні або під час прем'єр.
 |
| Завіса Оперного "Парнас" фото взято з сайту http://lvivopera.mow.fm/ |
Погляньте на її живіт, от з ним і пов'язана ще одна легенда Оперного. Якось професор, що викладав акушерство і гінекологію проходив з друзями повз театр, звернув увагу на скульптуру Слави та зауважив, що такий живіт буває у вагітних жінок на четвертому місяці вагітності, виникла суперечка, професор побився об заклад і щоб підтвердити свою теорію пішов до скульптора котрий ліпив "Славу" та взяв адресу натурниці. За адресою він відшукав натурницю в котрої справді виявилась дитина і за датою народження дитини та датою виготовлення скульптури, професор довів свою правоту.
А ще кажуть, що гілка в руках Слави уже не оригінал, під час ремонту оперного театру, гілку зняли і помістили в кафе-ресторан театру, але дивним чином вона звідти зникла, а щоб залагодити таку НС швиденько замовили нову.
Окрім "Слави" Оперний прикрашають й інші цікаві скульптури, на ньому можна побачити композицію "Радості і страждання життя" з десяти скульптур, вісім муз, крилатих постатей Генія комедії, драми і трагедії.
Все це разом з колонами, балюстрадами, нішами - вражає. Оперний залишиться в вашій пам'яті назавжди - недарма - це одна з перлин Львова).
Можна ще довго розповідати про Оперний, про унікальну акустику залу, про вишуканість внутрішнього інтер'єру, про всіх митці, що працювали над цим театром, про те скільки разів змінювали назву львівської опери, але тільки опис львівської опери вже потягне на окрему публікацію, а попереду ще весь проспект Свободи). Та й, як б не називали львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької для всіх він залишиться просто Оперним - таким величним, незабутнім і всіма улюбленим і хоча більша половина львів'ян не назве вам жодного з митців, що працювали на львівською оперою, на запитання: "Що цікавого подивитись у Львові?" - 100% львів'ян скаже: "Оперний"), а це вже найкраща дяка - те що твоє творіння знають, люблять і шанують.
І на завершення, львівська опера зображена на двадцяти гривневій купюрі, тож можна завжди носити з собою цю прекрасну будівлю і в будь-який момент поглянути на неї, а ще й в скрутний момент обміняти на їжу))). Хоча з теперішніми темпами розвитку автостопу і каучсерфінгу в Україні та цінами в порівнянні з зарплатами скоро, мабуть, буде легше поїхати у Львів і побачити Оперний на власні очі))).
Під Оперним в мистецьких підземеллях можна поглянути на Полтву в скляній трубі), але - це, як кажуть, лише приманка для туристів, та все одно подивитись можна).
Поки роздивляєшся Оперний важко не помітити величенький фонтан відразу навпроти головного входу театру, хіба що на дворі зима).
Спорудили цей фонтан в 2008, а запрацював він в 2009 і відразу став улюбленим місцем львів'ян та гостей міста. правда буває, що навіть в літню спеку ви можете застати фонтан без води), проблема банальна окрім монет в фонтан, назву їх недобросовісні люди, кидають ще й сміття(. Дрібні і великі ремонти фонтану перед Оперним уже стали майже традицією Львова. Монети з фонтану повинні іти на реконструкцію фонтанів Львова котрі не діють, але буває, що циганчата випереджають людей котрі відповідають за збір монет з фонтана).
По новому поглянув на Оперний), відпочив біля фонтану, а тепер пора пройтись проспектом Свободи. Почну з непарної сторони.
Непарна сторона проспекту свободи колись була вулицею готелів, банків, кав'ярень та ресторанів, в принципі, з тих часів в цьому плані тут нічого й не змінилось) - йдучи тротуаром ви зможете побачити вивіски готелів, ресторанів, магазинів, кав'ярень і банків))), а ні тепер ще додались суші і макдональдс), та навіть кілька музеїв.
Правда окрім вивісок є ще фасади будинків котрі дійсно варті уваги бо колись замість коробочок створювали шедеври).
Будинок під номером 45 збудували в 1875 році, донедавна знаходився в аварійному стані, але на щастя будівлю було відновлено, тож проспект Свободи зумів зберегти свій історичний вигляд.
На жаль не всі будинки, котрі можна було врятувати дійшли до нашого часу, але про це трішки пізніше.
Важко не помітити будинок під номером 35 - це торговий пасаж Феллерів збудований в 1903 році.
Тут можна увійти на один з п'яти, колишніх, львівських пасажів - теперішню вулицю Михальчука і нею до Наливайка. Цей торговий пасаж не мав скляного даху зверху, магазини розміщувались на перших поверхах кам'яниць. В 1909 році фасад оздобили кам'яними атлантами та фігурами жінок в вікнах другого поверху. Зверху будинку можна побачити фігури, що за задумом митців символізують транспорт і комерцію, а також монограму "SF" - замовник будинку Шимон Феллер. Більше нічого цікавого про цей будинок я не знайшов тож іду далі.
Варто звернути на будинок під номером 29. Цей дім має свого духа-покровителя, який втілився в скульптурі під балконом, над брамою.
Будинок №27.
Збудований в 1895-1896 роках, славився своєю концертною залою. Тут показували перше кіно, а також приїжджали на гастролі відомі гіпнотизери та маги.
А далі цікава і якась зовсім суперечлива історія котру я надибав, але вирішив написати її, а ви вже, як хочете так її і сприймайте). Будинок №23.
Кажуть, що місце на якому зараз стоїть будинок, колись належало до Низького замку, тут була резиденція королівського старости. Після того, як розібрали Низький замок - не стало і резиденції, а на її місці в 1904 році збудували теперішній будинок. Великий сумнів викликає ця історія, але що зробиш "То є Львів", як співав Скрябін і має він таких історії, що з реальністю можна пов'язати лише включивши фантазію - десятки, а то й сотні).
Під номером 17 і 15 два, можливо, найвеличніших будинки непарної сторони Проспекту, що утворюють так звану "Банківську браму".
Будинок з номером 17 - це колишній Празький кредитний банк збудований у 1911-1912 роках. Тут і тепер діє банк - правда уже не Празький).
А от будинок під номером 15 спочатку був Галицькою Ощадною Касою, а тепер тут один з найбільших музеїв етнографії в Україні, в музеї можна побачити найбільшу колекцію писанок, що є в світі.
Вгорі над входом ви помітите цікаву скульптурну групу "Ощадність".
Цікава вона тим, що центральна фігура, дуже нагадує статую Свободи в Нью-Йорку, багато її так і називають - львівською статуєю Свободи, або сидячою статуєю Свободи, а ще цікаво, що багато львів'ян її ніколи не бачили, чи навіть не знають, що така є у Львові). Все через постійну заклопотаність і бігання по вулицях прекрасного міста).
Існує легенда, що львівська статуя Свободи послужила прототипом для тієї, яку Франція подарувала жителям Нью-Йорка, легенда немає жодного відношення до правди, львівська статуя навіть молодша за свою відому сестру з США на 5 років. Це мабуть також історія з серії "То є Львів", але коли слухаєш їх на вулиці старого міста, в них важко не повірити, не здивуюсь якщо через кілька десятиріч десь в затишній кав'ярні за столиком можна буде почути, що Ейфеля на його шедевр надихнула львівська телевежа на Високому Замку), львів'яни люблять своє місто і твердо вірять, що все красиве і величне пішло саме звідси - зі Львова).
"Гранд-Готель", за адресою проспект Свободи 13, відкритий в 1893 році на той час вважався найкомфортнішим з готелів Львова.
В готелі було електричне освітлення, а в пасажі Гаусмана, котрий був єдиним комплексом з Гранд-Готелем, в 1896 році проведено перший у Львові кіносеанс.
Пасаж Гаусмана, збудований в 1893-1895 роках, тепер проїзд Крива Липа.
Таку назву, колишній пасаж, отримав через півторасотрічне дерево, що збереглось від ботанічного саду Маєра, котрий був на цьому місці.
Будинок №11.
Спочатку побудови кілька разів змінював свій зовнішній вигляд та призначення. Від початкового фасаду до наших днів дійшли казкові грифони,
а ще будинок відомий тим, що на фасаді будівлі зображено аж 99 левів) - це рекордсмен серед усіх будинків з зображенням цих звірів на своїх стінах.В 1891 тут був готель "Центральний" де зупинялась відома українська поетеса Леся Українка. Тепер будинок об'єднано з Гранд-Готелем.
Кажуть, що будинки з 15 по 11 єдині зберегли до наших часів композиції перших поверхів такими, як їх і було збудовано з самого початку.
В будинку під номером 5 нещодавно з'явився пасаж з виходом на Банківську і Дорошенка.
але, як відомо усе нове - це добре забуте старе). В 1900 році тут вже був пасаж, котрий так само, як і новий, виходив на теперішню вулицю Дорошенка, єдина відмінність - на Банківську з нього потрапити заважала синагога, котра не дійшла до наших днів.
На фасаді будинку №1 можна побачити міфи втілені в камені,
тут ви знайдете сюжетні рельєфи: "Викрадення Олени", "Амур і Психея", "Еней рятує батька", "Викрадення сабінянок". Збудований в 1822 році був визнаний однією з найгарніших кам'яниць Львова, під час війни зазнав серйозних ушкоджень, навіть були пропозиції розібрати залишки будівлі, але на щастя в 50-х роках його повністю відреставрували.
Пройшов всю непарну сторону проспекту Свободи, поглянув на будинки цікаві своєю історією, архітектурою, легендами. І от я на порозі площі Міцкевиче, праворуч іде вулиця Коперніка на котру ще повернусь в наступних публікаціях, а зараз піду погляну на будинок під №5.
Цей будинок належав найбагатшому львівському власнику нерухомості Йоні Шпрехеру, про якого я вже згадував в публікації про вулицю Городоцьку. В будинку знаходився вхід до ще одного з львівських пасажів - "Марійська галерея".
Поруч, за адресою пл. Міцкевича 4.
Це колишній готель "Європейський" в якому любили зупинятись Леся Українка та її мати Олена Пчілка, а також польська письменниця Марія Конопницька.
Площа Міцкевича №1 - готель "Жорж".
Один з найстаріших готелів України, що працюють до сьогодні. За час існування готелю в ньому зупинялись люди, котрих знає і пам'ятає весь світ, серед яких Оноре де Бальзак, композитори Ференц Ліст і Моріс Равель, письменниця Етель Ліліан Войнич, нобелівський лауреат Владислав Реймонт, граф Алєксєй Толстой, імператор Франц Йосиф, шах Музаффар ад-Дин.
Та не тільки відомими відвідувачами, привертає увагу готель Жорж, фасад будівлі також вартий уваги. Чотири кути будівлі прикрашені скульптурами що символізують чотири частини світу, а на фронтоні барельєф Святого Юрія - все що залишилось від старої будівлі готелю Жорж, котра була на цьому місці до квітня 1899 року.
Попереду ще кілька місць площі Міцкевича з якими пов'язані цікаві історії та легенди, а також уся парна сторона проспекту Свободи і центральна алея, але це вже буде в наступній частині про цікаві місця проспекту Свободи і площі Міцкевича.
А на завершення кілька карт
Читайте далі:"Проспект Свободи та площа Міцкевича. Частина 2"
Весь Львів тут
Більше фото з проспекту Свободи та площі Міцкевича тут
Старі фотографії
Немає коментарів:
Дописати коментар