Тепер пора подивитись, що ще цікавого є на площі Міцкевича та парній стороні проспекту Свободи.
Пам'ятник Адаму Міцкевичу, хоча сам Міцкевич ніякого відношення до Львова не мав, але в 1904 році, завдяки Львівському літературному товариству імені А. Міцкевича, Львів отримав пам'ятник поетові котрий донині вважається одним з найкрасивіших пам'ятників Міцкевичу.
І все б добре, от тільки місце де стоїть пам'ятник, на час його зведення було уже зайняте, тут стояла статуя Матері Божої, котру перенесли на проспект Свободи, де вона стоїть тепер, до неї ми ще повернемось, а от в зв'язку з перенесенням у Львові довгий час дивлячись на пам'ятник мешканці говорили: "Посунься, Матір Божа, бо Міцкевич іде".
Ще одна невесела історія пов'язана з пам'ятником. В часи "совка" навіть наближатись до пам'ятника Міцкевича було не варто - це могло бути розцінено, як антирадянська пропаганда. Розповідають про польського режисера театру, що поклав квіти до пам'ятника на початку 1980-х, влада оцінила цей жест, як акцію проти радянського "світлого майбутнього" і режисер був змушений покинути Львів.
Та незважаючи на все, "Міцкевич" в центрі міста став для львів'ян своїм, чи пов'язано це з тим, як він дратував своєю присутністю ненависну львів'янам радянську владу, чи можливо з босими ногами крилатого генія, що визирають з за колони коли поглянути на пам'ятник ззаду від вулиці Валової, але уже важко уявити собі площу Міцкевича без того самого Міцкевича.
Коли йдеш дивитись на босі ноги крилатого генія важко не помітити будівлю Укрсоцбанку, колись на цьому місці була кам'яниця споруджена ще в 1830 році, котра через електричні табло "совдепівських" інформагентств згоріла в 1991 році. Тогочасній владі було байдуже до, майже, втраченої пам'ятки, тільки громадські організації пробували щось зробити - було проведено фестиваль "Вивих", щоб хоч якось привернути увагу до будівлі. На жаль цього було не достатньо, кам'яницю знесли, а замість неї Львів отримав "Унітаз" - так прозвали львів'яни "витвір мистецтва" в самому центрі древнього міста.
Завдяки цій будівлі Львів ледь не виключили з світової спадщини ЮНЕСКО, це був перший скандал такого роду у Львові, наступний був з будівлею за адресою проспект Свободи №45, про котру я згадував в попередній публікації, але там хоч будинок зберегли, правда надбудували зайві поверхи.
Площа Міцкевича №9.
Тепер тут руїна, на місці якої зводиться щось нове, правда зводиться вже дуже довго), можливо через те, що будинок за адресою площа Міцкевича №9 досі не позбавлено статусу "Пам'ятки архітектури загальнодержавного значення"))).
Різні легенди та цікаві історії переказують про причину руйнувань двох пам'яток архітектури в самісінькому центрі, але всі вони зводяться до людською жадібності і людської байдужості. Отож нічого містичного, ніяких проклять на будівлях не було і чиновники німіли, коли їх питали про причину руйнації, не через накладені закляття, а скоріш через банальну жадібність(.
Ще одна скандальна будівля Будинок Книги на площі Міцкевича,
правда скандали довкола цього будинку відбувались, ще в 1921 році і пов'язані вони були не з виглядом будинку, а з його поверховістю. Тогочасний власник будинку Йона Шпрехер, вирішив збудувати перший львівський хмарочос), нахабно порушуючи заборону про будівництво будинків, що мають більше чотирьох поверхів, котра вийшла в 1910 році. Згідно проекту, надбудова, над першим поверхом, за поверх не рахувалась, а над четвертим збудували мансарду, що також офіційно поверхом не вважається. В результаті Йона отримав майже шести поверховий будинок, що закрив собою Катедру і був набагато вищим за пам'ятник Міцкевичу, хоча Шпрехер й обіцяв збудувати будівлю рівною по висоті з пам'ятником, а можливо навіть нижчою. Про Йону я вже згадував в попередніх публікаціях, зокрема, що розповідали про його звички та вдачу в публікації присвяченій вулиці Городоцькій, на котрій він мешкав.
Не так давно будинок книги "прикрашала" реклама мобільного оператора,
 |
| Будинок книги, фото взято з вікіпедії |
Повертаємось на проспект Свободи, а точніше його парну сторону.
Будинок на проспекті Свободи №6/8, порівняно сучасна будівля, його збудували в 1964 році, на місці двох кам'яниць 1830 року, котрі обвалились не витримавши танкових парадів проспектом Свободи, часів совка.
Віденська кав'ярня за адресою проспект Свободи №12, збудована в 1829 році - одна з найстаріших кав'ярень Львова.
Цікаво, що будівля спеціально проектувалась під кав'ярню, отож це автентична, оригінальна і унікальна кав'ярня Львова. Перед першою світовою війною, коли будинок перейшов у власність міста, магістрат розробляв плани знесення будівлі, а на її місці розпочати будівництво нової ратуші, але мабуть, на щастя, плани так і не стали реальністю.
Поруч з Віденською кав'ярнею можна зустріти бравого вояку Швейка, що замріяно дивиться кудись вверх розглядаючи чи то дахи старого міста, чи то похмуре львівське небо, попиваючи пиво і мабуть згадуючи свої пригоди.
 |
| Фото взято з Вікіпедії |
Відразу за кав'ярнею знаходиться одна з найменших площ Львова, зате названа на честь великої людини - площа Івана Підкови. В XIV-XVIII ст. на місці теперішньої площі стояв шпиталь Святого Духа.
В центрі площі встановлено пам'ятник козацькому гетьману, а візерунок викладений червоною цеглою - це контури колишнього шпиталю. Зверніть увагу на пам'ятник Підкові, а саме на напис, перед словом: "українського" є накладка з підковою, існує цікава історія про її появу. Спочатку на камені був напис такий який можна прочитати тепер, але в роки "совка" тогочасна влада вирішила відшліфувати камінь і дописати до народів борців з поневолювачами ще й російський, кажуть львів'янам ця брехня відразу не сподобалась і вони її помаленьку затирали, коли зайве слово вже було майже стерте, аби приховати це - камінь оздобили стилізованою накладкою).
Поряд з площею Івана Підкови знаходиться костел Петра і Павла ордену Єзуїтів.
Детальніше до костелу повернусь в наступній публікації про вулицю Театральну, а зараз лише скажу, що позаду центрального входу в храм є вхід в підземелля, куди можна піти на безкоштовну екскурсію.
P/s про підземелля Львова також в наступних публікаціях).
За адресою проспект Свободи 16-18 знаходиться частина відновленої оборонної стіни міста Львова про які я згадував в першій частині, та вежа крамарів.
Колись Львів мав 18 веж котрі з початком набігів татар закріпили за ремісничими цехами, кому цікаво більше дізнатись про древні мури Львова ось посилання. Тепер у Львові з 18 залишилась одна вежа, відновлена в 1998 році - "Вежа крамарів".
Про вежу крамарів розповідають цікаву легенду. Згідно договору, власники веж не лише жили та обслуговували ввірені їм вежі, але й у випадку нападу повинні були обороняти закріплену за гільдією вежу та частину стіни. До цеху крамарів входили переважно купці, а це в більшості були огрядні та неповороткі люди, котрим було далеко до військових справ, свою здатність обороняти вежу, вони доводили міській владі підкупами та дорогими дарунками. Окрім крамарів на вежу претендував цех ковалів, ковалі вважали принизливим, що вони мусять тулитись в невеликій кам'яниці, тоді коли купці маючи розкішні будинки, ще й займають оборонну вежу.
Ковалі домовившись з губернатором міста організували змагання між гільдіями, переможець в яких отримає право користуватись вежею наступних сто років. Для підкупу часу уже не залишалось і крамарі зібрались на нараду, в програму змагань входили: стрільба, рукопашний бій і бій на мечах - в жодному з цих змагань крамарі не могли конкурувати з іншими гільдіями. Коли на столом за яким проводили нараду нависла тиша, бо єдине, що могли запропонувати купці - це гроші і більше жодних ідей, Сташевич - тогочасний голова гільдії запропонував бочку пива тому хто хоч щось запропонує щоб перемогти в змаганнях, а хто переможе отримає все чого душа забажає, на пожаліє Сташевич навіть власної дочки і видасть її за переможця. З віддаленого закутку озвався хлопець, котрий ще навіть тижня не пропрацював в цеху крамарів, він впевнено заявив, що переможе в цих змаганнях. Деяких крамарів охопив сміх інших шок, їхня гільдія вже 50 років не могла перемогти в жодних змаганнях, а Сташевич відповів хлопцю, що дотримає свого слова, але якщо той не зможе перемогти то втопить його в обіцяній бочці пива. Олекса, хлопець з гуцульського краю лише посміхнувся у відповідь на слова Сташевича.
Настав день змагань, давно не було такого у Львові, пиво лилось рікою, вуличні музики, галас дітвори, виступи вуличних театрів та інші дива народної творчості та промислу зібрав Львів. Та все це не могло зрівнятись з гуцульським парубком Олексою, котрий з легкістю отримував перемогу за перемогою у всіх змаганнях, над усіма суперниками.
Оголосили переможця і тепер прийшов час Сташевичу виконувати свою обіцянку, а заодно й святкувати весілля). За весільним столом Сташевич спитав в Олекси, як йому вдалось так легко перемогти стількох учасників змагань, Олекса посміхнувся, так само загадково, як тоді коли обіцяв крамарям здобути перемогу, встав, підняв гальбу пива і вигукнув:
- Вип'ємо за дружбу, яка міцніша за зброю!
Все стало зрозуміло коли з-за довжелезного весільного столу піднялись всі, колишні, супротивники Олекси - найсильніші представники ковалів, ткачів, гончарів, пекарів, золотарів, пивоварів...
Ось таку легенду про непереможну силу дружби зберегла в своїх стінах вежа крамарів.
Поруч з вежею стоїть пам'ятник ченцеві-пивовару.
Не оминайте його своєю увагою в ньому є цікава особливість, зверніть увагу на діжку котру несе пивовар на своєму плечі, помітили годинник? А тепер поставте стрілки годинника на час 17:15 і насолоджуйтесь піснею броварів яку виконав гурт Піккардійська Терція). Стрілки годинника на точний час наставляти не потрібно, завдяки спеціальному механізму, через деякий час, вони самі перейдуть на точну годину.
Йдемо далі до Національного музею імені Андрея Шептицького, що за адресою проспект Свободи №20.
Це єдина споруда в місті котра була спроектована і збудована в 1898-1904 роках спеціально для музею, правда тоді ще Міського промислового музею імені цісаря Франца Йосифа І. На жаль скульптури та рельєфи головного фасаду до наших часів не дійшли, їх було знищено в часи "совка". В музеї зберігається кілька оригінальних творів Тараса Шевченка, відвідати музей можна у всі дні крім понеділка з 10:00 до 18:00, каса працює до 17:30.
А ще тут варто вперше згадати про львівський "Низький замок", котрий так багато туристів хоче побачити після відвідин високого замку, але, на жаль, побачити його вже не можливо, хіба що на древніх малюнках чи реставраціях. Національний музей зведено на колишній площі Каструм, що утворилась на місці розібраного Низького замку. Більше про Низький замок в наступній публікації, а зараз варто звернути на алею проспекту Свободи і просто пошпацерувати розглядаючи центральну вулицю міста, а заодно я розповім про пам'ятники котрі є зараз на алеї та про ті, що були тут колись.
Важка доля випала на статую Станіслава Яблоновського, встановлена в 1859 році. Кілька разів статую переносили, а в кінці XVIII ст. її закинули і забули. Фігура рятівника Львова від татарів лежала під водостоком з обламаною рукою, без ніг та з ушкодженнями шолома і обличчя, але завдяки Іполіту Ступинському і Каєтану Яблонському її відреставрували і знову повернули Львову, але в 1944 році статуя безслідно зникла.
 |
| Фото взято з Вікіпедії |
 |
| Фото взято з Вікіпедії |
Були на проспекті Свободи і пам'ятники встановлені "совками", перший такий - це пам'ятник Сталінській конституції, правда довго він не простояв, в 1941 році, ще до приходу "нових" окупантів, юрба рознесла його вщент. В 1952 в центрі Львова встановили пам'ятник Леніну "що вилазить з димаря", єдине чого він удостоївся у Львові - це бути першим демонтованим пам'ятником в незалежній Україні.
Пам'ятник який відкрили 24 серпня 1992 року і який стоїть до сьогодні - пам'ятник Тарасу Шевченку.
А через п'ять років позаду Кобзаря встановлено 12 метрову стелу "Хвиля національного відродження". Поруч з Кобзарем завжди людно, в тривожний час - усі збори громади Львова проводяться тут, а в мирний закохані призначають тут побачення, виступають вуличні музиканти, батьки прогулюються з дітворою - місце перед пам'ятником Шевченка стало одним з улюблених для жителів Львова.
В кінці проспекту Свободи знаходиться Марійська площа, ви не знайдете жодного будинку з цією адресою - це відновлення історичної назви площі де стоїть криниця-фонтан з фігурою Матері Божої.
Фігуру з фонтаном перенесли сюди коли встановлювали пам'ятник Міцкевичу, в часи тоталітаризму фонтан зруйнували, тепер тут копія фонтану та скульптури, відновлено покровительку Львова в 1997 році, оригінальну статую Матері Божої вдалось врятувати, тепер вона зберігається в церкві Святого Андрія.
Пора повертатись до місця де ми звернули на центральну алею проспекту Свободи, бо звідти буде продовжуватись наша екскурсія Львовом, його цікавими та легендарними місцями.
А дорогою, ще декілька цікавих історій про проспект Свободи).
На території де зараз стоїть пам'ятник Кобзареві в XVII-XVIII ст. діяли невеликі, тимчасові театри, де виступали вільні актори, барди і менестрелі, також тут можна було побачити жонглерів, ілюзіоністів та інших людей, що живуть дорогою і приносять радість людям в місцях де вони вирішили зупинитись на кілька днів. Перший "стаціонарний" театр Львів отримав в 1787 році, його відкрили в костелі Святого Хреста, що стояв на місці теперішнього Національного музею.
А на місці сучасного "Гранд-Готелю", колись стояла дирекція львівської поліції, де 27 січня 1836 року в службовій квартирі родився відомий австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох. Його батько був головним львівським міліціонером.
В 1858 році відбулась заміна масляних ліхтарів на газові, а в 1901 центральну вулицю освітили електричні ліхтарі. Полтву закрили в 1887-1888 роках, так Львів отримав підземну ріку, так що тепер у Львові є ріка про яку всі знають, але майже ніхто її не бачив). 1888 році по непарній частині сучасного проспекту Свободи поїхав кінний трамвай, а в 1893 році - електротрамвай.
З початку 90-х біля одного з кіосків зліва від пам'ятника Кобзарю, почали збиратись любителі посперечатись про політику, тут можна було зустріти людей всіх прошарків населення: пенсіонери, політичні агітатори, керівники тоді ще тільки започаткованих партій та громадських рухів, випивші перехожі і просто перехожі, коротше всі хто хоче поділитись своїми планами про долю країни і вирішую, що кухні для таких грандіозних планів вже замало). В народі це місце прозвали "клюмбою".
Тепер на проспекті Свободи можна зустріти, майже все, що було тут колись. вечорами, а можливо і вдень, ви обов'язково натрапите на вільних музик, "кухонних політиків", дідусів з шахами на лавочках (можна навіть напроситись зіграти з ними) хоча останнім часом вони все більше покидають проспект свободи і мігрують в парк імені Івана Франка, якщо пощастить зустрінете виступи факірів з своїми фаєршоу, на різдвяні свята побачите виступи вертепів за які колись можна було отримати "на горіхи" від "народной власті", також тут стоять кіоски з різними смаколиками та напоями (попробувати всі представлені напої за один підхід - погана ідея), хоча чесно кажучи останнім часом цих ярмарків в центрі міста вже забагато, а що забагато то нездорово.
Отак прогулюючись проспектом можна, окрім прочитаних тут цікавих історій та легенд, почути та побачити ще багато цікавого і нового, тож не жалійте часу щоб просто пройтись алеєю).
Ну що ж, попереду театр імені Марії Заньковецької, а з ним і наступна публікація про вулицю Театральну.
А на завершення, вже традиційно, кілька карт.
Весь Львів тут
Більше фото з проспекту Свободи та площі Міцкевича тут
Старі фотографії
Немає коментарів:
Дописати коментар