Велопохід, село Оброшино - село Годовиця - село Басівка - село Лапаївка.

   З-за хмар виглянуло сонце я дістав з гаражу велосипед і поїхав в кілька цікавих місць поблизу Львова.
   Першою ціллю було село Оброшино де знаходиться палац архієпископів, дендропарк і зоопарк.
   Ось карта всього велопоходу.


   Відстань від Львова до Оброшино приблизно 4,5 кілометри, добратись легко, від кільця об'їзної Львова їдьте в сторону Городка, а біля поста ДАІ поверніть ліворуч, кілька кілометрів трасою через ліс і ви в Оброшино. Якщо їхати громадським транспортом то з приміського вокзалу Львова відправляється маршрутка №187.
   Їхати велосипедом по трасі в Оброшино не дуже зручно, асфальт з проїзної частини вирішив, що йому зручніше буде ближче до узбіччя дороги і утворив напливи котрі чергувалися з ямками, а ще водії, що несуться по трасі так, ніби уже встигли в цьому житті все, що хотіли і спішать побачити інший світ...
   Коротше їхав я більше узбіччям, аніж трасою, болото з узбіччя чіплялось на колеса тож педалі, які і так з непривички було важкувато крутити, з кожним новим шаром болота, ставало крутити все важче, але я вперто їхав дивитись на оленів, котрі згідно інформації з інтернету повинні жити в зоопарку села Оброшино.
   Проїхавши зупинку на котрій ще збереглись залишки фресок часів совдепу, біля ресторану відомого колись на всю Львівську область звернув ліворуч, через метрів 300, перед шлагбаумом з правої сторони звертаю праворуч в дендропарк державного значення.


   Кілька метрів доріжкою вниз і переді мною брама палацу архієпископів.


   За котрою і сам палац.


   Збудований на початку XVIII століття. Вікіпедія називає його: "видатний зразок заміської садиби доби бароко в Україні", а ще прочитавши статтю я дізнався, що подібний аналог до цього палацу є аж в Варшаві, от так от).
   Фасад палацу відреставровано, також в чудовому стані будівлі біля брами та скульптури над нею.


   Загалом все подвір'я перед палацом в хорошому стані - чисто, гарно, відновлено та збережено.


   Але - це тільки спереду, ззаду палац, коли уже спускатись до зоопарку, в дуже поганому стані(, сходи і ганок руйнуються, фасад в плачевному стані та якщо вже відновили частину видатного зразка заміської садиби то мабуть не дадуть зруйнуватись і решті.
   В парку за палацом уже по-весняному, трава прокинувшись від зимового сну помаленьку набирає сил і барв, дерева скидаючи з себе дрімоту тягнуть гілля до сонця, звільнившись від снігу тут і там з трави визирають кульки та інше сміття.


   В кінці парку проїжджаю місток, що веде в зоопарк


   і з лівої сторони помічаю народ та оленів, котрі з не меншою цікавістю спостерігають за людьми, що прийшли на них подивитись.


   Вожак стада сховався подалі від людських очей і щоб підійти до нього ближче, прийшлось залишити велосипед та йти по болоті, котре місцями діставало до кісточок.


   Палац побачив, покатався дендропарком, подивився на оленів в зоопарку - усе це сконцентровано в одному місці), тепер пора їхати в Годовицю дивитись на костел.
   Дорогою до Годовиці вирішив, що кудись я не туди їду), зупинився подивитись по GPS чи правильно їду. Згідно GPSу і консультацій з колєгою в телефонному режимі, все гаразд рухаюсь я в правильному напрямку, доречі зупинився я поряд з церквою в селі Оброшино на подвір'ї якої збереглись руїни парафіяльного костелу, але що це за руїни я дізнався тільки коли вже писав цю розповідь, а тоді просто сів на велосипед і поїхав.
   За кількасот метрів від церкви звичайна асфальтована дорога перейшла в дорогу вимощеною бруківкою, правда не старовинною подібною до тої, що лежить на вулицях Львова, а звичайною "сучасною", зате велосипедом по такій бруківці їхати набагато зручніше.



   Дорога з бруківки привела мене до залізничного переїзду, за яким я виїхав на пагорб перед селом Басівка. Велосипед летів з пагорба неначе навіжений, а я згадував собі свій перший похід бо тоді так само, як і зараз був без шапки).
   В Басівці, згадуючи карту яку я роздивлявся вдома, рахував повороти праворуч, щоб не пропустити потрібний). Пропустити його важко, одразу навпроти церкви котру я обрав, як орієнтир ще коли тільки починав спуск з пагорба, було роздоріжжя з зупинкою пофарбованою в синьо-жовті кольори на якому і потрібно звернути праворуч, що я і зробив, а далі приблизно 2,5 кілометри селом Годовиця і зліва від дороги побачив другу ціль - костел Всіх Святих.


   Архітектор Бернард Меретин і скульптор Пінзель створили гарний костел на березі озера, та от час і вогонь котрий знищив дах костелу не захотіли щоб ми побачили його таким, яким він був збудований, до наших часів збереглась лише руїна.


   Руїна - руїною, але варта того щоб її побачити,


поруч з дверима висить табличка яка сповіщає про те, що костел - памятка архітектури,


до речі двері костелу зачинені,


щоб потрапити всередину, потрібно обійти костел і ззаду буде діра в стіні.


   Перше, що побачив, коли заліз в середину - це "водний" ось таке от використання знайшли пам'ятці архітектури та храму місцеві наркомани, а ще на стінах присутні написи типу "тут був..."(.
   Можливо колись таки знайдуться кошти щоб хоч трішки відновити костел і можливо навіть вже хтось думає про це, мабуть не даремно у Львові висіли реклами костелу в селі Годовиця на білбордах, а як воно буде далі покаже час.


   Поки що крізь зруйнований дах видно небо, на стінах місцями збереглись внутрішні розписи котрі востаннє реставрувались у 1931 році, загалом стан дуже поганий, але повторюсь - костел вартий того щоб його побачити.
 

   Оглянувши костел вирушаю до музею-криївки.
   Дорогою, уже ближче до села Басівка, побачив маршрутний автобус №171, якщо захочете з'їздити сюди громадським транспортом то починає свій рух 171 від площі святого Юри у Львові.
   Кілька кілометрів селами Годовиця і Басівка під музику в плеєрі і гавкіт собак), а далі кілька метрів дорогою по межі лісу і я перед поворотом до музею-криївки.


   На інформаційних щитах історія криївки, а також карта, як добратися до музею, тож проблеми знайти криївку нема, а я перед поїздкою уже уявляв, як буду шукати по лісі потрібне мені місце).
   Сфотографував карту і поїхав по лісовій дорозі котра від дощів перетворилась на болото перемішане з опалим листям.


   Приблизно півкілометра і ось переді мною остання ціль велопоходу,


а також грати і кілька колодок).


   Щоб потрапити в криївку потрібно попередньо домовитись, номер телефону на вказівниках, про всяк випадок ще напишу його тут - 097 117 70 30.
   Походив біля криївки, пороздивлявся.


   Прикидати виходи гілками та листям, замаскувати вентиляційні виходи і ніхто тебе не знайде). Цікаво скільки ще в наших лісах таких криївок, про які ніхто не знає і дотепер.
   Просунув руку з фотоапаратом крізь грати, клацнув.


   Колись зберу побільше народу і відвідаю музей, а зараз пора повертатись. Сідаю на велосипед, зверху крізь гілля дерев падають краплі дощу, зовсім не весняного, але вирішую заїхати ще на озеро в селі Лапаївка.


   Влітку тут повно народу, а зараз не сезон), навіть рибаків не видно.
   За озером починається асфальтована дорога, їхати коли моросить дощ не дуже приємно, але не біда, а можливо навіть добре - позмиває болото з ровера).

Карта (мапа) велопоходу тут


1 коментар:

  1. На жаль музей-криївка УПА згоріла в ніч з 1 на 2 січня 2017 року, чи буде відновлено криївку поки що невідомо(

    ВідповістиВидалити