Маршрут: село Дубина - водоспад на ріці Кам'янка - озеро Журавлине - скеля Орел.
І так, повертаючись до своїх "мемуарів") про мандри...
В далекому 2013 я спробував віднайти наш місцевий "Острів Пасхи" в Сколівських бескидах.
Нич в мене тоді не вийшло і от через три роки) я вирішив повторити спробу.
Автобус Львів-Сколе, зупинка в селі Дубина (тепер вже та, що треба) і я на маршруті.
Помітив, що маркування оновили, наскільки чув в той час - "Карпатські Стежки" зайнялись маркуванням маршрутів в Сколівських бескидах, правда це чи ні, я вам точно не скажу.
Ну, дорогу до водоспаду на ріці Кам'янка й без маркування, думаю, знайде кожен), а як воно далі - побачу. А хоча, дорогою до водоспаду біля мене кілька разів зупинялась машина і народ питав - "Як доїхати до водоспаду Кам'янка?" або "Чи правильно ми їдемо до водоспаду?", "Весь час прямо по дорозі" - відповідав я і топав собі далі, дорогою згадуючи які тут лежали сніги в 2013.
Води в мене було ще багато, тож пройшов повз (воду з цього джерела я таки спробував, але через півроку), про цей похід в наступних "мемуарах").
Прийшов до водоспаду, спустився до оглядового майданчику біля альтанки, порозглядав скелі,
водоспад на ріці Кам'янка,
перекурив, зауважив, що людей тепер тут набагато більше аніж в 2013 в такий період і пішов до озера Журавлине, яке ще називають Мертвим та, інколи, Чорним.
Дорогою натрапив на карту, на якій позначено цікаві місця поблизу водоспаду Кам'янка, а також маршрут на гору Лопата.
Згадав, як колись блукав, коли ішов на гору Лопата).
Далі по дорозі встановили новий, або пофарбували старий), вказівник до озера,
невеликий підйом
і ось я вже стою на березі озера, яке з кожним роком набуває все більшої популярності - "Журавлине", ще трішки і стане таким ж відомим, як Синевир))).
Кажуть Журавлине отримало свою назву через рослину "Журавлина болотна" яку можна зустріти на берегах озера, ще є думка, що колись місцевість довкола озера була досить болотистою і в цих краях любили харчуватись і селитись журавлі. До речі, з болотами довкола озера пов'язана й інша його назва - Мертве.
Існує легенда в якій розповідають про те, що в ті часи коли довкола озера було багато боліт - в цій місцевості дуже часто зникали люди.
Правда є й не така моторошна версія походження назви "Мертве озеро" - через гниття дерев, гілок, листя в воді озера дуже високий рівень сірководня і тому в цій воді не можуть жити живі істоти, от тому воно і Мертве.
"Чорним" озеро прозвали через темний колір води, хоча навесні вода в озері мені не здалась такою вже й "чорною".
До речі, порівняно, неподалік від цього Мертвого озера є ще одне озеро яке називають "Мертве" і багато хто вважає, що те інше озеро і є справжнім "Мертвим озером", а те біля якого я зараз - то казка для туристів.
Яке з цих двох озер і є справжнім я вам точно не скажу), але про те інше розповім в наступних публікаціях, бо таки вже вдалось дійти і туди))).
А тоді коли стояв на березі Журавлиного озера, я ще тільки подумував собі про те, що варто таки вже відвідати "справжнє" Мертве озеро, бо все збираюсь, збираюсь...
А ще тоді я не знав легенду про зникнення подорожніх в районі озера, тож сміло пошпацерував собі вверх, в пошуках бескидського "Острова Пасхи").
Як і три роки тому пішов дорогою, що звертає ліворуч перед містком до озера,
Тепер снігу набагато менше) та й ще одне оновлення котре має допомогти мені таки відшукати "Острів Пасхи" - з'явилось маркування.
Не таке до якого багато хто звик, а проста червона стрічка на стовбурах дерев, але все ж є...
Подумки дякуючи людям які роблять цю роботу (маркують маршрути), щоб такі, як я могли простіше ходити горами, я впевнено потопав стежкою вверх.
Ішов я, порівняно, довго). Кілька разів, коли довго не було маркеру, звертав з основної стежини, кілька разів звертав на якісь сліди чи то мисливця, чи то єгера, чи то браконьєра, а чи просто такого ж мандрівника як я, який можливо, так само, поняття не мав де той "Острів Пасхи"), але знаючи, що ціль десь на хребті гори Ключ і орієнтовно над озером Журавлиним - я далі продовжував підйом вгору.
Дорогою мені зустрічались каменюки і невеликі розколи довкола яких я ходив щоб поглянути чи бува це не початок каньйону поблизу вершини гори Ключ))), але то все було не те,
можливо це були так звані "Печери Пілігримів", точно не скажу, бо далі я не ліз).
Ну шо ж, йду далі), в навушниках Шевчук хриплим голосом співає шо "Ти не один", а й справді - який я тут один?)
Щойно над головою пролетів крук, високо в небі кружляє чи то яструб, чи орел, а десь з-за дерев за мною спостерігає, мабуть, якийсь лис в надії, що я дорогою залишу щось їстівне, а ще скільки всякої дуже малої живності довкола, що пробудилась від променів весняного сонця)))...
Іду собі, маркерів вже давно не видно, але таки, майже на хребті, я побачив величеньку скелю),
Ось - щось таки найшов), що сам ще не знаю, але прогулянка вже не даремна), та й хіба може бути прогулянка в горах даремною?).
Скеля Орел.
Це вже вдома я дізнався, що скеля Орлом зветься, а коли я вперше її побачив то скеля нагадала мені слона).
Інформації в мережі про скелю Орел, окрім тої, що хтось тут колись був - нема, а когось поруч щоб розказав про неї також не було. Отож вмикаємо фантазію).
Ось ще один ракурс скелі Орел.
А ось це -
вигляд зверху. Видряпався на сусідню скелю щоб порозглядати краєвиди).
Видряпатись то видряпався - вилізти, виявилось зовсім просто і легко), а от злазити, як завжди важче). Згадався фільм 172 години, звичайно руку тут застромити кудись - дуже важко, ну хіба спеціально), що й добре бо в одноденні прогулянки ножа з собою не ношу))), а от ногу підвернути, спускаючись по мокрій скелі, цілком реально, от би була "радість" славській ПРЧ допомагати зійти мені вниз).
Зліз без пригод і продовжив шукати "острів Пасхи".
Поруч з скелею, знову, знайшов маркер,
маркування вело кудись вниз, а я пішов ще вверх щоб поглянути що там в лісі.
А в лісі розсипи величезних каменів.
От не знаю точно, знайшов я "Острів Пасхи" чи ні, але кам'яні розсипи таки вражають - неначе хтось граючись порозкидав в лісі каміння, правда каміння досягає більше п'яти метрів в діаметрі).
Розглядаючи камені, подумав, що можливо назва місцевості походить не від далекого заокеанського острова, а назвали її так тому, що багато каменів нагадують пасочки, які печуть на Великдень,
а залишки снігу на каменях тільки додають схожості.
Можливо такі думки навіялись тому що бродив я цими місцями якраз в "Польський", католицький Великдень.
Ось ще цікавий витвір природи,
чимось нагадує голову змії.
І про змій) - їх тут в теплу пору року дуже багато, тому варто бути обережними.
Походив, подивився - час повертатись додому.
Дорогою ще завітав до джерела Живої Води,
а тим часом довкола водоспаду Кам'янка стало надто людно - неначе в центрі Львова у вихідні). Народ привозили автобусами, багато приїжджали на своїх авто, були і такі як я, що добирались до водоспаду "своїм ходом". Навіть не очікував, що з останнього мого візиту сюди, водоспад Кам'янка набув такої популярності.
На автобус з Кам'янки до Львова чекати не став, лише в одному з павільйонів взяв собі кави, поспостерігав за людом та й потопав далі до траси Київ-Чоп на якій за кілька хвилин зупинив маршрутку Сколе-Львів і до вечора уже був вдома.
Більше фото тут
Відео тут
Карта (мапа) маршруту: село Дубина - водоспад на ріці Кам'янка - озеро Журавлине - скеля Орел ТУТ
Немає коментарів:
Дописати коментар