Назбиралось нас в цю мандрівку четверо. Всі, так само, вже давно збирались, але вибратись до Прийми ніяк не могли.
Вибрали варіант велопоходу. До Миколаєва електричкою, а далі вже на велосипедах. Першу електричку до Миколаєва ми пропустили, ну не всі, а тільки я і ще один, бо вирішили підсісти на Скнилові, але, як виявилось - на Скнилові електропоїзд Львів-Трускавець, що відправляється в 6:54 з Приміського, не зупиняється) хот на сайті УЗ зупинка в розкладі є. Постояли, подивились вслід електричці, сіли на велосипеди і поїхали на Приміський, щоб вже точно таки сісти на наступну електричку.
На наступну сіли). Народ, що чекав нас в Миколаєві вже встиг прокататись по магазинах та закупитись на обід.
Ну що ж, всі в зборі - відправляємось. Як доїхати до урочища Прийма ніхто поняття не мав), але ж коли розглядали вдома карту то здавалось, що все просто. Та й всі четверо таки вже намотали добрячий кілометраж по лісам, горам і тд.). Що там до тої Прийми доїхати яка ледь не в самому Миколаєві))).
Їхти вирішили через село Верен. В Google Earth виглядало все просто: з станції Миколаїв-Дністровський, через село Розвадів, їдемо до початку села Верен, там звертаємо ліворуч в поле, трішки польовою дорогою, а далі кілька км лісом і ми вже в урочищі Прийма, ну просто все ж?).
Карти, компасу з собою не взяли, свого смуртфона який більше використовую, як GPS, аніж телефон також не брав, а нашо? Я ж вже казав шо ми "круті туристи" і шо нам того лісу))).
Ну до Верену ми доїхали, в поле звернули, в ліс заїхали... оп, а не такі ми вже й круті туристи). Нє, ну спочатку ми впевнено перли лісом орієнтуючись по сонцю, полярних зірках, мохах на деревах, а також за допомогою фраз-заклинань які допомагають знайти правильний шлях, типу: "здається тут наліво" або "давайте може вправо", але коли завдяки нашому великому досвіду та всього переліченого вище ми добрались до місця "хрен зна де ми зараз є" то вирішили виїхати кудись з лісу, а звідти заново вже починати пошуки гроту Прийма).
Виїхали до хутора, який здається навіть носить однойменну назву з потрібним нам урочищем та гротом - Прийма, але точно не скажу бо точно не знаю).
Тут навіть було маркування якогось маршруту
і навіть з стрілочкою та цифрою 1, можливо це й був маршрут до Прийми 1 - так ще називають грот Прийма, але ми вирішили спитати дорогу в хлопа який якраз вийшов на дрогу.
Послухали ми, як доїхати до урочища Прийма, ще раз послухали, ще кілька питань щоб вже точно запам'ятати, ще ... коротше після 10-ти хвилин розмови ми зрозуміли, що доїхати до Прийми простіше-простого, тільки й треба, що знайти стежку яку майже не видно).
Ну що ж, взявши стежку "яку майже не видно" за основний орієнтир ми поїхали у вказаному нам напрямку.
В принципі, пояснили нам все правильно, але вся проблема в тому, що коли людина описує місце яке бачила кілька разів людині яка ще жодного разу в цих місцях не була то в уяві цих людей можуть вимальовуватись зовсім різні речі. Ну якось так).
А ще, чомусь ми вирішили, що стежка "яку майже не видно" повинна бути справа від дороги по якій ми їхали і знайшовши щось подібне звернули в, як далі виявилось, зовсім іншу сторону від потрібної.
От так катались ми лісом, що в Миколаївському районі Львівської області в пошуках урочища Прийма вже третю, а мо й четверту годину))).
Цього разу з лісу ми виїхали на околиці Миколаєва про, що нас сповістив місцевий житель, звичайно ж ми знову спитали про дорогу до гроту Прийма і знову у відповідь: "все просто").
"Просто" у нас цього дня не виходило) і заїхали ми слідуючи вказівкам в Миколаїв))). Видко, як то кажуть "не судьба" нам сьогодні до Прийми доїхати.
Їдемо поглянемо хоча б на залишки оборонних укріплень довкола миколаєва які залишились ще з часів "бабці Австрії", а саме на ДОТ поблизу траси Львів-Миколаїв.
ДОТ, скоріш за все, слугував спостережним пунктом, а також, можливо, для корекції вогню артилерії яка розміщувалась в гротах, що поблизу Миколаєва, є ще один ДОТ схожий на цей, але його відвідин в планах на сьогодні не було.
І ще одне "скоріш за все" - ДОТ облаштовано на залишках оборонного або храмового комплексу Білих Хорватів.
Поглянувши на ДОТ ззовні, поліз всередину.
Кажуть тут бувають кажани, але цього разу я їх не зустрів, зате була велика купа сміття всередині.
Піднявся вирізаними в скелі чи то вилитими з бутону східцями до частини ДОТу яка служила для ведення спостереження.
Піднявся вирізаними в скелі чи то вилитими з бутону східцями до частини ДОТу яка служила для ведення спостереження.
Подивився на Миколаїв.
Пообідали, час возрождаться. Народ їде до Стільського городища, а я ще загляну в печери біля Миколаєва і додому бо обіцяв потрапити на День Народження знайомого.
Надиво))), після сьогоднішніх невдач в пошуках потрібних місць, печери я знайшов відразу, ті що найбільш відвідувані).
Кажуть, що в часи бабці Австрії в цих печерах стояла артилерійська батарея,
а за багато століть до цього ці печери були одним з капищ Білих Хорватів.
Усі печери з'єднані між собою і увійшовши в одну можна вийти з іншої, що я і зробив).
Вийшовши на пагорб в якому знаходяться печери можна побачити наскрізну діру
Надиво))), після сьогоднішніх невдач в пошуках потрібних місць, печери я знайшов відразу, ті що найбільш відвідувані).
Кажуть, що в часи бабці Австрії в цих печерах стояла артилерійська батарея,
а за багато століть до цього ці печери були одним з капищ Білих Хорватів.
Усі печери з'єднані між собою і увійшовши в одну можна вийти з іншої, що я і зробив).
Вийшовши на пагорб в якому знаходяться печери можна побачити наскрізну діру
яка, скоріш за все, використовувалась в проведенні ритуалів.
Ще кажуть, що під печерами є ще пустоти і навіть була ідея їх дослідити, але через банальний брак коштів цього на було зроблено.
І зовсім смілива теорія - розповідають, що під всією територією колишньої столиці Білих Хорватів існує підземне (печерне) місто з лабіринтами, галереями, переходами. Можливо навіть колись, хтось відкриє нам ці таємниці древнього поселення.
Звичайно ж, що таке місце не могло залишитись без уваги Рідновірів та людей які захоплюються езотерикою, тут буває проводять ритуали, а ще печери біля Миколаєва вважаються Місцем Сили.
Решту печер мо ще колись відвідаю, а зараз пора на вокзал бо ше електричку пробімбаю.
Урочище Прийма. Частина 2. Таким доїхав).
Ще кажуть, що під печерами є ще пустоти і навіть була ідея їх дослідити, але через банальний брак коштів цього на було зроблено.
І зовсім смілива теорія - розповідають, що під всією територією колишньої столиці Білих Хорватів існує підземне (печерне) місто з лабіринтами, галереями, переходами. Можливо навіть колись, хтось відкриє нам ці таємниці древнього поселення.
Звичайно ж, що таке місце не могло залишитись без уваги Рідновірів та людей які захоплюються езотерикою, тут буває проводять ритуали, а ще печери біля Миколаєва вважаються Місцем Сили.
Решту печер мо ще колись відвідаю, а зараз пора на вокзал бо ше електричку пробімбаю.
Урочище Прийма. Частина 2. Таким доїхав).
Того дня я якогось милого прокинувся біля 5 ранку, на дворі яскраво світило сонце, а календар казав шо нинька вихідний. Перша думка була - "якого ж хрена я не сплю", друга - "певні же виспався". Сповз з ліжка поставив чайник, поплентався на балкон щоб на повні груди вдихнути аромати літнього ранку, послухати спів пташок... коротше покурити.
Зварив кави, включив ПК, пішов викурив ще одну - ні спати вже точно не хочеться. Виключив ПК, кинув в рюкзак пару банок пива (день обіцяв бути спекотним), взяв ровер і попедалив на Приміський, дорогою ще докупив два снікерси (ті що їдять, а не ті в яких ходять) на обід, запакував себе і ровер в електричку й вирушив до Миколаєва з твердими намірами цього разу вже точно знайти урочище Прийма).
Миколаїв. Вирішую їхати до Прийми напряму), тобто через кар'єр.
Дорогою, перед в'їздом в кар'єр, зустрів охорону, уточнив чи правильно їду, відповідь була ствердною, але з попередженням, що через кар'єру проїхати буде важкувато і порадили об'їхати дорогою. За пораду подякував, але все одно поїхав в кар'єр).
Вниз ще так-сяк з'їхав, але потрібно мені було на іншу сторону кар'єру, а от до іншої сторони я дерся по піщаному схилу з купою мурашників в яких жили кусючі червоні мурахи. Мурахи були сильно проти мого вторгнення в на їхню територію і свій протест виразили десятком укусів на моїх ногах, але то таке і я все ж таки видерся на іншу сторону.
Правда, рекомендую усім хто збирається іти до гроту Прийма, таки робити це дорогою в обхід кар'єру.
Трішки збило мене з пантелику маркування якогось маршруту, а вірніше стрілочки на табличці які вказували в зовсім іншу сторону аніж мені потрібно,
але я все-таки виїхав на потрібну мені дорогу, що вела в ліс де повинно бути урочище Прийма.
Дорогою біля мене зупинилось авто і народ спитав, як доїхати до гроту Прийма, "сам шукаю)" - ну а шо ше я міг відповісти?).
Авто поїхало далі, а я за ними, рухались ми поки що в потрібному напрямку.
Заїхав в ліс і почав шукати стежку, що вела б з дороги вправо, бо десь внизу і праворуч повинна бути Прийма 1, кому цікаві приблизні координати - 49°30'15,46" Пн. широти; 23°59'58,39"Сх. довготи.
Так от, шукаючи стежку зустрів чоловіка, спитав про грот Прийма. Він якраз повертався з пробіжки тож не те що розказав, а й показав куди їхати далі, бо його авто стояло якраз біля стежки що веде до гроту Прийма. Виявилось, що заїхав я занадто далеко, а потрібна мені стежка знаходиться майже одразу при в'їзді в ліс.
Поки повертались, ще поговорили про цікаві місця біля Миколаєва, а їх тут багатенько і сьогодні заїхати до ще одного окрім Прийми є в моїх планах.
Подякував за підказки, як доїхати до гроту Прийма та інші цікаві місця, тут якраз повернувся народ на авто, що питав в мене дорогу, вони також зустріли цього чоловіка, але ще шукали місце де розвернутись щоб повернутись до початку лісу.
Вирушаю вниз по стежці, спуск на велосипеді зайняв в мене кілька хвилин. Виїхав я якраз на ту дорогу якою ми мали потрапити до Прийми ще при першій спробі знайти грот. Вирішив перед тим як їхати до гроту поглянути куди виходить ця дорога.
Дорога майже повністю заросла, все що залишилось - невелика стежка якою я й проїхав мо кілометр поки на стежці не об'явився ось такий слимак.
Крутанув кермо щоб уникнути ДТП) і гепнувся в кропиву. Тепер до укусів мурах додались незабутні відчуття від падіння в високі і густі зарослі кропиви))) ну кропива то не борщівник ще й кажуть для здоров'я корисно, але щось перехотілось їхати далі), розвернувся, їду до гроту Прийма.
Перед самим гротом на мене чекав ще невеликий підйом по мокрій і слизькій стежці, але цього разу без травматизму я таки врешті-решт добрався до місця грот Прийма.
Стоянка неандертальців, а точніше - мисливський табір печерних людей. Грот Прийма - це вже друге поселення неандертальців яке було знайдено на території України, є археологічною памяткою європейського значення.
Але окрім всього цього, грот Прийма ще вражає своєю красою і навіть містичністю, скам'янілі залишки коріння дерев утворюють картину яку ви точно не побачите більше ніде в Україні.
Побродив ще довкола скелі, вийшов наверх, там є ще невелика печера над гротом Прийма,
поглянув з краю скелі вниз,
коли ходив внизу навіть не помітив, що весь майданчик перед гротом - суцільна скеля. Спускаючись ще заглянув в печеру другого ярусу Прийми.
Грот Прийма - це безумовно цікава місцина, кажуть тут буває маса народу, але мені пощастило, окрім мене тут було лише двоє людей - тих що питали дорогу до гроту, та й то недовго.
Пора повертатись, сьогодні в планах є заїхати до ще одного цікавого місця поблизу Миколаєва - Бандерівські скелі.
До Бандерівських скель я добрався досить швидко і навіть не блукаючи), а ще перед заїздом в ліс, неподалік скель, знову зустрів маркер веломаршруту,
тільки тепер без стрілок під велосипедом, що це за маршрут, де його початок і закінчення - я не знаю й до сьогодні.
Далі кількасот метрів лісовою дорогою, на якій також зустрічається маркування
і на схилах пагорбів вже добре помітні скельні виступи.
Друга ціль моєї мандрівки вже десь поруч.
Дарма хвилювався, що не знайду колишню криївку УПА, при дорозі встановлено пам'ятний хрест воїнам які полягли у боротьбі за волю.
Позаду видніється вхід в печеру яка слугувала криївкою.
Перед входом, на скелі, меморіальна табличка з іменами вояків.
За розмірами печера зовсім невелика, існує версія, що її видовбав під свою келію монах-самітник, а можливо вона існувала ще задовго до цього...
Свою теперішню назву скелі і урочище в якому вони знаходяться отримали після трагічних подій 12 серпня 1949 року, коли загони НКВС оточили криївку в якій було шість повстанців, зав'язався бій, але не маючи більше боєприпасів щоб продовжувати оборону криївки, а тим паче прориву з оточення, у воїнів УПА було лише два виходи - здатись або покінчити з життям. Повстанці обрали смерть. З того часу скелі де була криївка стали називати Бандерівськими, а урочище Бандерівським.
До цих подій урочище називалось (та й тепер це його географічна назва) - Теребеже. Кажуть слово Теребеже є кельтського походження і має корінь, що від кельтського слова перекладається, як дім. А знаючи скільки років на цих землях живуть люди можливо, що зовсім не монах видовбав печеру в скелі, а зробили це задовго до нього...
Але це вже нехай вирішують історики, археологи і решта людей котрі в цьому розбираються).
Я ще трішки походив вздовж скель,
пороздивлявся чи то природні, чи то рукотворні виїмки, які тепер служать гніздами для птахів,
та й зібрався додому.
Зупинився на околиці лісу,
закурив, розглядаючи краєвид, а скелі тут усюди, он навіть з іншого краю озера і там видніються невеликі скельні виступи, цікаво скільки їх ще в лісі біля Миколаєва, можливо є й ще подібні до тих, що в урочищі Прийма чи печер, що на околиці міста, просто про них мало хто знає, а мо й зовсім не знає).
Перша половина дня позаду, все таки добре, що я не ліг далі спати...)
Більше фото тут
Відео тут
Карта тут
Зварив кави, включив ПК, пішов викурив ще одну - ні спати вже точно не хочеться. Виключив ПК, кинув в рюкзак пару банок пива (день обіцяв бути спекотним), взяв ровер і попедалив на Приміський, дорогою ще докупив два снікерси (ті що їдять, а не ті в яких ходять) на обід, запакував себе і ровер в електричку й вирушив до Миколаєва з твердими намірами цього разу вже точно знайти урочище Прийма).
Миколаїв. Вирішую їхати до Прийми напряму), тобто через кар'єр.
Дорогою, перед в'їздом в кар'єр, зустрів охорону, уточнив чи правильно їду, відповідь була ствердною, але з попередженням, що через кар'єру проїхати буде важкувато і порадили об'їхати дорогою. За пораду подякував, але все одно поїхав в кар'єр).
Вниз ще так-сяк з'їхав, але потрібно мені було на іншу сторону кар'єру, а от до іншої сторони я дерся по піщаному схилу з купою мурашників в яких жили кусючі червоні мурахи. Мурахи були сильно проти мого вторгнення в на їхню територію і свій протест виразили десятком укусів на моїх ногах, але то таке і я все ж таки видерся на іншу сторону.
Правда, рекомендую усім хто збирається іти до гроту Прийма, таки робити це дорогою в обхід кар'єру.
Трішки збило мене з пантелику маркування якогось маршруту, а вірніше стрілочки на табличці які вказували в зовсім іншу сторону аніж мені потрібно,
але я все-таки виїхав на потрібну мені дорогу, що вела в ліс де повинно бути урочище Прийма.
Дорогою біля мене зупинилось авто і народ спитав, як доїхати до гроту Прийма, "сам шукаю)" - ну а шо ше я міг відповісти?).
Авто поїхало далі, а я за ними, рухались ми поки що в потрібному напрямку.
Заїхав в ліс і почав шукати стежку, що вела б з дороги вправо, бо десь внизу і праворуч повинна бути Прийма 1, кому цікаві приблизні координати - 49°30'15,46" Пн. широти; 23°59'58,39"Сх. довготи.
Так от, шукаючи стежку зустрів чоловіка, спитав про грот Прийма. Він якраз повертався з пробіжки тож не те що розказав, а й показав куди їхати далі, бо його авто стояло якраз біля стежки що веде до гроту Прийма. Виявилось, що заїхав я занадто далеко, а потрібна мені стежка знаходиться майже одразу при в'їзді в ліс.
Поки повертались, ще поговорили про цікаві місця біля Миколаєва, а їх тут багатенько і сьогодні заїхати до ще одного окрім Прийми є в моїх планах.
Подякував за підказки, як доїхати до гроту Прийма та інші цікаві місця, тут якраз повернувся народ на авто, що питав в мене дорогу, вони також зустріли цього чоловіка, але ще шукали місце де розвернутись щоб повернутись до початку лісу.
Вирушаю вниз по стежці, спуск на велосипеді зайняв в мене кілька хвилин. Виїхав я якраз на ту дорогу якою ми мали потрапити до Прийми ще при першій спробі знайти грот. Вирішив перед тим як їхати до гроту поглянути куди виходить ця дорога.
Дорога майже повністю заросла, все що залишилось - невелика стежка якою я й проїхав мо кілометр поки на стежці не об'явився ось такий слимак.
Крутанув кермо щоб уникнути ДТП) і гепнувся в кропиву. Тепер до укусів мурах додались незабутні відчуття від падіння в високі і густі зарослі кропиви))) ну кропива то не борщівник ще й кажуть для здоров'я корисно, але щось перехотілось їхати далі), розвернувся, їду до гроту Прийма.
Перед самим гротом на мене чекав ще невеликий підйом по мокрій і слизькій стежці, але цього разу без травматизму я таки врешті-решт добрався до місця грот Прийма.
Стоянка неандертальців, а точніше - мисливський табір печерних людей. Грот Прийма - це вже друге поселення неандертальців яке було знайдено на території України, є археологічною памяткою європейського значення.
Але окрім всього цього, грот Прийма ще вражає своєю красою і навіть містичністю, скам'янілі залишки коріння дерев утворюють картину яку ви точно не побачите більше ніде в Україні.
Побродив ще довкола скелі, вийшов наверх, там є ще невелика печера над гротом Прийма,
поглянув з краю скелі вниз,
коли ходив внизу навіть не помітив, що весь майданчик перед гротом - суцільна скеля. Спускаючись ще заглянув в печеру другого ярусу Прийми.
Грот Прийма - це безумовно цікава місцина, кажуть тут буває маса народу, але мені пощастило, окрім мене тут було лише двоє людей - тих що питали дорогу до гроту, та й то недовго.
Пора повертатись, сьогодні в планах є заїхати до ще одного цікавого місця поблизу Миколаєва - Бандерівські скелі.
До Бандерівських скель я добрався досить швидко і навіть не блукаючи), а ще перед заїздом в ліс, неподалік скель, знову зустрів маркер веломаршруту,
тільки тепер без стрілок під велосипедом, що це за маршрут, де його початок і закінчення - я не знаю й до сьогодні.
Далі кількасот метрів лісовою дорогою, на якій також зустрічається маркування
і на схилах пагорбів вже добре помітні скельні виступи.
Друга ціль моєї мандрівки вже десь поруч.
Дарма хвилювався, що не знайду колишню криївку УПА, при дорозі встановлено пам'ятний хрест воїнам які полягли у боротьбі за волю.
Позаду видніється вхід в печеру яка слугувала криївкою.
Перед входом, на скелі, меморіальна табличка з іменами вояків.
За розмірами печера зовсім невелика, існує версія, що її видовбав під свою келію монах-самітник, а можливо вона існувала ще задовго до цього...
Свою теперішню назву скелі і урочище в якому вони знаходяться отримали після трагічних подій 12 серпня 1949 року, коли загони НКВС оточили криївку в якій було шість повстанців, зав'язався бій, але не маючи більше боєприпасів щоб продовжувати оборону криївки, а тим паче прориву з оточення, у воїнів УПА було лише два виходи - здатись або покінчити з життям. Повстанці обрали смерть. З того часу скелі де була криївка стали називати Бандерівськими, а урочище Бандерівським.
До цих подій урочище називалось (та й тепер це його географічна назва) - Теребеже. Кажуть слово Теребеже є кельтського походження і має корінь, що від кельтського слова перекладається, як дім. А знаючи скільки років на цих землях живуть люди можливо, що зовсім не монах видовбав печеру в скелі, а зробили це задовго до нього...
Але це вже нехай вирішують історики, археологи і решта людей котрі в цьому розбираються).
Я ще трішки походив вздовж скель,
пороздивлявся чи то природні, чи то рукотворні виїмки, які тепер служать гніздами для птахів,
та й зібрався додому.
Зупинився на околиці лісу,
закурив, розглядаючи краєвид, а скелі тут усюди, он навіть з іншого краю озера і там видніються невеликі скельні виступи, цікаво скільки їх ще в лісі біля Миколаєва, можливо є й ще подібні до тих, що в урочищі Прийма чи печер, що на околиці міста, просто про них мало хто знає, а мо й зовсім не знає).
Перша половина дня позаду, все таки добре, що я не ліг далі спати...)
Більше фото тут
Відео тут
Карта тут
На фото - не слимак, а равлик.
ВідповістиВидалити