Щось засидівся вдома, а часу кудись поїхати бракує, сиджу перед монітором переглядаю Google Earth в пошуку цікавих місць (як я планую свої подорожі можна прочитати тут) недалеко від Львова. Відомі туристичні об'єкти відкинув відразу до них ще дійде черга, зараз хочеться чогось маловідомого і незвичного. Приблизно через півгодини пошуків таки знаходжу.
Вашій увазі подорож в Стільське городище.
Не люблю писати речі котрі можна знайти в вікіпедії, але... Стільльське городище знаходилось на території сучасних сіл: Стільсько, Дуброва, Ілів і займало площу 250га. Першим хто досліджував був Орест Корчинський з його робіт Ви зможете дізнатись більше про історію Стільського городища.
Добиратись вирішили через Миколаїв, до Миколаєва електричкою Львів-Лавочне, що відправляється зі Львова о 8:50, а звідти, як повезе, або маршруткою або пішки. Розкладу маршруток з миколаєва в село Стільсько я на жаль не знайшов. Якщо любите подорожувати ровером Стільське городище на мою думку буде непоганим варіантом веломандрівки.
9:53 виходимо з електрички від вокзалу до самого Миколаєва ще потрібно пройтись приблизно два кілометри, зайшовши в Миколаїв ідемо вулицею Андрія Шептицького з якої звертаємо ліворуч на вулицю Львівську. Якось так сталось, що навіть не подивився де в Миколаєві зупиняться маршрутки котрі їдуть в Стільсько. Тож продовжуємо іти вулицею Львівська до кінця Миколаєва, а там мо щось і зупинимо. Дійшовши вже майже до виїзду з міста побачили великий павільйон поблизу якого було припарковано штук п'ять фур, колись на форумі мандрівників читав, що коли хочете перекусити по дорозі то варто харчуватись там де зупиняються далекобійники - смачно і недорого. Вирішили перекусити, а заодно перевірити пораду прочитану на форумі. Заходимо в павільйон - звичайна палатка від пива "Львівське", правда десь в чотири рази більша від стандартних, всередині чисто, прохолодно на відміну від спеки, що панує знадвору. На стіні чи правильніше буде сказати тенті, над входом величезний плазмовий телевізор. Все набагато краще ніж ми могли подумати. Підходимо до барної стійки, беремо по хот-догу і квас. Квас як всюди, хот-дог невеликий зате смачний, ціни також як всюди квас 5 хот-дог 9. В порівнянні з іншими придорожніми барами, кафе і т.п., а тим більше з заправками - непогано. Поїли, виходимо до дороги і бачимо, як маршрутка з написом:
МИКОЛАЇВ
Стільсько
Дуброва
Ілів
на боковому склі проїжджає за метра три від нас). Це було приблизно о 12:00, подумали, що наступного автобуса з таким написом прийдеться чекати довго тож вирішили іти пішки).
МИКОЛАЇВ
Стільсько
Дуброва
Ілів
на боковому склі проїжджає за метра три від нас). Це було приблизно о 12:00, подумали, що наступного автобуса з таким написом прийдеться чекати довго тож вирішили іти пішки).
Вийшовши за Миколаїв, обабіч дороги побачили пагорби Львівського Опілля,
пам'ятаю, як їхав до Скель Довбуша, а їхали ми тоді дуже довго і я собі дрімаючи почув радісний дитячий крик: "О гори, нарешті гори", та прокинувшись побачив пагорби перед Миколаєвом).
пам'ятаю, як їхав до Скель Довбуша, а їхали ми тоді дуже довго і я собі дрімаючи почув радісний дитячий крик: "О гори, нарешті гори", та прокинувшись побачив пагорби перед Миколаєвом).
Через хвилин двадцять дійшли до повороту в село Тростянець. Пройшовши високий пагорб, в котрому зробили собі гнізда пташки,
йдемо поміж невисоких пагорбів, котрі нагадали мені краєвиди Ширу) з фільму "Володар перснів".
Пагорби закінчуються і ми крокуємо посеред поля, а тим часом попри нас проїжджає маршрутний автобус з табличкою "Новий Розділ", видно не дано нам їхати до Стільська, ще й погода почала портитись коли дійшли до роздоріжжя і звернули на Стільсько, негода, що вирувала над пагорбами городища добралась до нас. Одягаю дощовик, а колєга який не взяв дощовика набирає темп))). Я майже сухий, окрім ніг, а колєга зовсім мокрий, злива нас не пожаліла) доходимо до села.
Ось такими хмарами посеред пагорбів і калюжами на розбитій дорозі нас зустріло Стільсько, зате дощ уже майже перестав. На зупинці в селі викручуємо мокрі речі, заодно чекаючи поки остаточно закінчиться дощ, а тим часом на протилежну сторону дороги прийшов хлопець з парасолею і зупинився навпроти зупинки, вирішили спитати чи бува не маршрутку він чекає, та як тільки він відповів:"так", з за повороту виїхав автобус з уже знайомою табличкою:
МИКОЛАЇВ
Стільсько
Дуброва
Ілів
Біжимо по калюжах, на протилежну сторону дороги, до автобуса. Автобусом їдемо від Стільська до села Дуброва. Саме в Дуброві є скеля Дірявець або Столовий камінь, або Храм сонця.
Питаємо в водія де краще вийти щоб ближче до скель, у відповідь чуємо: "Не переживайте не проїдете" і справді, хоч скелі зустрічаються на протязі усієї дороги від Стільська до Дуброви, та скелі до яких ми прямуємо проїхати неможливо.
Виходимо на зупинці, що відразу за скелею, окрім нас на скелі група людей котрі приїхали машинами на білоруських номерах, дивно та переважно в своїх мандрах я зустрічаю іноземців.
Та група білорусів мабуть тут уже довго, тож хвилин через п'ять скелі залишаються в нашому розпорядженні.
Першим ділом оглянули скелю з вирізаними кімнатами
Вікіпедія каже нам що колись в них мешкали служителі язичницького культу, а пізніше християнські монахи, незнаю, як колись а зараз в цих кімнатах люди зробили собі погреби, напевне правильно чому добру пропадати, державі, як видно об'єкт не цікавий, єдине на що спромоглись можновладці - це внести Стільське городище до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і все.
Ідемо стежкою, що веде з скельного масиву до скелі Дірявець, як тепер її називають через отвір.
На скелі залишки від багаття, а в отворі скелі багато битих пляшок. Колись за думкою все тої ж Вікіпедіїї тут був Храм Ссонця і на скелі стояв ідол, біля якого жерці проводили ритуали.
Спускаємось донизу і повертаємось в Стільсько, наступний автобус буде тут приблизно в 18:00, а зараз на годиннику 15:30 тож знову ідемо пішки, зате тепер є можливість краще роздивитись скелі котрі ми бачили з вікна автобуса дорогою сюди.
Згідно досліджень, колись на цих скелях височіли вежі.
Повернувшись в Стільсько йдемо шукати оборонні вали, що по розповідях повинні бути на пагорбі в лісі за церквою. Дорогою зустрічаємо бабусю, питаємо чи правильно йдемо, каже, що правильно та немає чого туди іти, дорога позаростала, а самі вали більше нагадують невеличкі насипи, та час до автобуса ще є тож все таки йдемо далі шукати оборонні вали древнього городища. Поблукавши трішки лісом і добряче замочивши ноги, котрі вже встигли підсохнути) таки знаходимо вали.
Справді, теперішній стан оборонних валів не вражає, мабуть якби не знав, що це вони то просто перейшов через них і пішов би далі. Походив по валах, місцями є розриви, колись тут мабуть стояли брами, а ще видно де не де місця розкопок, скоріш за все чорні археологи щось шукають, цікаво чи знаходять і якщо знаходять то що?. Про це ми скоріш за все не дізнаємось(, а було б гарно зробити хоча б невеличкий музей, як приміром в Уричі.
Час повертатись, сходимо вниз зараз на годиннику 17:30, а в 18:00 приїжджає автобус до Миколаєва, котрим ми доїхали до траси на Львів де пересіли в автобус до Львова.
З натертими ногами від пройдених кілометрів в мокрому взутті і щасливим обличчям від того, що все таки вирвався з сірих буднів, присів на лавочку в рідному дворику перекурити, де нічого за день моєї відсутності не змінилось, цікаво що зміниться в Стільському городищі коли приїду туди наступного разу, адже ще потрібно поглянути на скелі в селі Ілів котрі ми не встигли побачити.
Більше фото з мандрівки тут
йдемо поміж невисоких пагорбів, котрі нагадали мені краєвиди Ширу) з фільму "Володар перснів".
Пагорби закінчуються і ми крокуємо посеред поля, а тим часом попри нас проїжджає маршрутний автобус з табличкою "Новий Розділ", видно не дано нам їхати до Стільська, ще й погода почала портитись коли дійшли до роздоріжжя і звернули на Стільсько, негода, що вирувала над пагорбами городища добралась до нас. Одягаю дощовик, а колєга який не взяв дощовика набирає темп))). Я майже сухий, окрім ніг, а колєга зовсім мокрий, злива нас не пожаліла) доходимо до села.
Ось такими хмарами посеред пагорбів і калюжами на розбитій дорозі нас зустріло Стільсько, зате дощ уже майже перестав. На зупинці в селі викручуємо мокрі речі, заодно чекаючи поки остаточно закінчиться дощ, а тим часом на протилежну сторону дороги прийшов хлопець з парасолею і зупинився навпроти зупинки, вирішили спитати чи бува не маршрутку він чекає, та як тільки він відповів:"так", з за повороту виїхав автобус з уже знайомою табличкою:
МИКОЛАЇВ
Стільсько
Дуброва
Ілів
Біжимо по калюжах, на протилежну сторону дороги, до автобуса. Автобусом їдемо від Стільська до села Дуброва. Саме в Дуброві є скеля Дірявець або Столовий камінь, або Храм сонця.
Питаємо в водія де краще вийти щоб ближче до скель, у відповідь чуємо: "Не переживайте не проїдете" і справді, хоч скелі зустрічаються на протязі усієї дороги від Стільська до Дуброви, та скелі до яких ми прямуємо проїхати неможливо.
Виходимо на зупинці, що відразу за скелею, окрім нас на скелі група людей котрі приїхали машинами на білоруських номерах, дивно та переважно в своїх мандрах я зустрічаю іноземців.
Та група білорусів мабуть тут уже довго, тож хвилин через п'ять скелі залишаються в нашому розпорядженні.
Першим ділом оглянули скелю з вирізаними кімнатами
Вікіпедія каже нам що колись в них мешкали служителі язичницького культу, а пізніше християнські монахи, незнаю, як колись а зараз в цих кімнатах люди зробили собі погреби, напевне правильно чому добру пропадати, державі, як видно об'єкт не цікавий, єдине на що спромоглись можновладці - це внести Стільське городище до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і все.
Ідемо стежкою, що веде з скельного масиву до скелі Дірявець, як тепер її називають через отвір.
На скелі залишки від багаття, а в отворі скелі багато битих пляшок. Колись за думкою все тої ж Вікіпедіїї тут був Храм Ссонця і на скелі стояв ідол, біля якого жерці проводили ритуали.
Спускаємось донизу і повертаємось в Стільсько, наступний автобус буде тут приблизно в 18:00, а зараз на годиннику 15:30 тож знову ідемо пішки, зате тепер є можливість краще роздивитись скелі котрі ми бачили з вікна автобуса дорогою сюди.
Згідно досліджень, колись на цих скелях височіли вежі.
Повернувшись в Стільсько йдемо шукати оборонні вали, що по розповідях повинні бути на пагорбі в лісі за церквою. Дорогою зустрічаємо бабусю, питаємо чи правильно йдемо, каже, що правильно та немає чого туди іти, дорога позаростала, а самі вали більше нагадують невеличкі насипи, та час до автобуса ще є тож все таки йдемо далі шукати оборонні вали древнього городища. Поблукавши трішки лісом і добряче замочивши ноги, котрі вже встигли підсохнути) таки знаходимо вали.
Справді, теперішній стан оборонних валів не вражає, мабуть якби не знав, що це вони то просто перейшов через них і пішов би далі. Походив по валах, місцями є розриви, колись тут мабуть стояли брами, а ще видно де не де місця розкопок, скоріш за все чорні археологи щось шукають, цікаво чи знаходять і якщо знаходять то що?. Про це ми скоріш за все не дізнаємось(, а було б гарно зробити хоча б невеличкий музей, як приміром в Уричі.
Час повертатись, сходимо вниз зараз на годиннику 17:30, а в 18:00 приїжджає автобус до Миколаєва, котрим ми доїхали до траси на Львів де пересіли в автобус до Львова.
З натертими ногами від пройдених кілометрів в мокрому взутті і щасливим обличчям від того, що все таки вирвався з сірих буднів, присів на лавочку в рідному дворику перекурити, де нічого за день моєї відсутності не змінилось, цікаво що зміниться в Стільському городищі коли приїду туди наступного разу, адже ще потрібно поглянути на скелі в селі Ілів котрі ми не встигли побачити.
Більше фото з мандрівки тут
Немає коментарів:
Дописати коментар