Маршрут: село Мислівка - гора Пустошак Малий - гора Пустошак Великий - полонина Німецька - гора Горган Ілемський - озеро Аршиця - гора Нивка - озеро Росохан - село Осмолода
Автобус Львів-Хуст - якщо пам'ять не зраджує, виходимо в селі Мислівка. Звідси й починається наш похід на Аршицю, а точніше - на відомі озера Аршиці: однойменне - Аршиця і Росохан. Ну звісно ж, що дорогою і на Горган Ілемський зайдемо.
Дорогу до початку маркованого маршруту пам'ятаю, ще з того часу, коли злякався снігопаду і втік з гір).
Тепер літо, снігу сіноптіки не прогнозували, отож можна сміло йти).
Неподалік місця, де розходяться маршрути (на Аршицю і Яйко Ілемське), нас зустріли пацєта, не дикі, можна сказати, шо зовсім домашні, як песєта.
Підійшли, обнюхали мешти,
при цьому, заглядаючи в очі, як кіт, що просить їсти).
Чим їх нагодувати, я поняття не мав. Колись в селі стояла виварка куди скидали недоїдки, лушпиння від картоплі, черствий хліб, ше варили дрібну бульбу, потім то всьо перемішували і давали нашим "сільським" пацєтам.
З собою ми не мали ні бульби, ні черствого хліба, навіть виварки не мали). "Гірські" пацєта, певно зрозуміли, що хрен від нас шось дочекаєшся, розвернулись і потопали по своїх справах.
А ми потопали далі на Аршицю.
Отаке воно, як шершень, але чорне і з білою плямою на плечах. Повідали мені - же дуже рідкісний отой мохуй, мо навіть "земляна оса".
Було на стежці ше багато отої живності, типу: "синіх" слимаків і жуків гнойовиків. На жаль, інколи їм "не щастило", а мене потім мучила совість. Тож старався частіше дивитись під ноги, а не навколо.
Поки розглядали живність попри нас, вже й дотопали в місця, де можна й гори подивитись.
Вийшли ми на хребет з горами Пустошак Малий і Пустошак Великий.
А фото з вершини Пустошак Малий не маю, чого? Не зробив, бо там таблички не було.
Та й заким ми отак тудим-сюдим топали помалу, роздивляючись світ довкола нас, вже і вечоріти почало.
Ми якраз на полонині Німецька, можна пошукати, яке файне місце під намет і ставати на ніч.
Вночи, вроді, падав дощ і над раня ліс став отаким,
а полонина Німецька і відповідно навколишні вершини - отакими).
Дорогою до гори Горган Ілемський здибали вказівник.
Мабуть, заважав комусь, а мо й сама природа його звалила. Таке буває - дерев'яні стовпи згнивають при землі, якщо їх не обробити.
Згідно вказівнику, до Горгану Ілемського 2км або година ходу.
Йдемо,
добре протоптаними стежками, крізь хвойний ліс, який огорнув туман. Вітер в писок не дує, дощем не січе, птички співають, а хоча - я вже й не пам'ятаю, співали тоді птички чи нє). Коротше, йдеш і роздивляєшся довкола себе отакі картинки.
Чугайстра якого бракує, чи шо? Для повноти картини). Таки та - виріс, світ довкола зробився звичним і "приївся", а так ся хочит дива якого))). Хм, отово воно чого з 21 року горівку продають.
Вийшли,
кудись, а куди хз, нич не видно.
Нє, шутю, троха почало розвиднюватись,
вже й вершину гори Горган Ілемський видно,
мабуть.
Прийшли,
А нам пора обідати). Зак обідали, прийшла ще одна група на вершину Горгана Ілемського, перекинулись кількома словами, вони вроді тоже починали обід, а ми свою трапезу закінчили й потопали далі.
Зовсім троха стежкою по гограм і крізь жереп, а далі лісом,
йшли ми до озера Аршиця, від назви якого й називають всю місцину, а мо й навпаки).
Крім спуску з Горгану Ілемського, де ше можна вздріти горганські камені,
решта маршруту прходить траверсом хребта, а траверс є траверс - ідеш собі без різких підйомів та спусків, розглядаєш ліс довкола і переступаєш невеликі потічки, що іноді трапляються на маршруті.
Потічків там вистачає, інколи трапляються доволі цікаві - з каскадами мініатюрних водоспадів).
Один з таких "міні водоспадів", був споруджений) людиною з якою ми йшли в цей похід, мо ше й далі по ньому стікає вода з високих горганських гір).
Трохи відпочивали, трохи йшли і прийшли до озера Аршиця.
Підійшов, глянув і замість того, щоб споглядати відображення смерек і чистого неба на водному плесі. В макітрі нагадалось - "Задача: пройти социализацию" і відповідно один випадок, що трапився давно на одному з озер Аршиці, про який взнав від працівника ПРЧ, а далі вже було в новинах. Не знаю чому згадалось, але згадалось. Не буду розглогольствувати на ту тему, бо життя складна штука і всяке буває.
Тре лізти в воду "почистити" голову від дурних думок, а що краще чистить аніж прохолодна вода, заодно й тільце прополощиться.
Вже й пізня година. На ніч розклались біля озера Аршиця. Сталося так, що нажаль, вечерню випало готувати мені. Чому нажаль? Бо нічого, ані корисного, ані смачного я зварганити не вмів, хоча чого не вмів і донинька не вмію).
Трохи посиділи біля вогню і спати.
Від озера Аршиця, далі по маршруту вела нас стежина через хвойний ліс "проріджений" буреломами і вирубками,
Тепер нам, окрім струмочків, інколи було видно й гірські вершини, на південь від Аршиці.
Та й на схід не зле видко було
і на захід. Та шо тут казати, місцями, все довкола було гарно видко).
Йдем.
Перед спуском до озера Росохан, є можливість піднятись, чорним маршрутом,
до гір Нивка і Менчелик, якщо така можливість є, то чому б нею не скористатись? Тим більше, що хрен го зна, коли знову будеш в цих краях, щоб знов була можливість.
Попратали за пеньком рюкзаки і потопали вгору.
Вийшли. Тут не тільки на південь все видко, а й на північ).
Прийшли на Нивку.
Відпочили, роздивились навколо, ше троха відпочили, почало хмаритись і накрапати маленьким дощем.
На менчелик не ходили. Чого? Ну, бо дощ і щось стежки, крізь жереп не видко було).
Спустились до "розвилки", забрали торби і почимчикували вниз до озера Росохан.
Якесь таке, Аршиця гарніше, більш дике чи шо). А тут вигляд, як калабаня, ну то тільки моя думка, а відомо, що на колір і смак всі фломастери різні.
Спускаємось до ріки Мшана, а там вже наїждженої лісовозами дорогою, тра буде довго і нудно топати до славного села Осмолода.
Тимчасом небо хмариться, вершини затягують хмари, але дощу, ше не є.
Правда, хмарно було не завжди, інколи над нами з'являлись клапті чистого неба, но вони тільки підкреслювали "чорноту" грозових хмар, які клубились довкола.
З одної такої "чорної" хмари на нас влило і певно не тільки на нас, бо все довкола було "чорне" і всюди лило), а високо в горах щей гарчіли громи.
Сильно не змокли, нє). Понакидали на себе карімати та й йшли собі, тільки по ногах трохи цяпало. Чого карімати? Та просто - дощовиків в нас не було, дощовики то для "слабих", а карімати саме то шо тре))).
Влило, погриміло і пішло, а ми? А ми й не зупинялись, лише поскидалм карімати і продовжили шлях, роздивляючись, як після зливи, парують гори.
Неподалік лісництва "Мшана", зупинились перекусити. Зіли карася в оливі, який гордо іменувався "сардина в маслі", від фірми аквамарин, а на вигляд і смак - карась-карасьом, троха посушили, шо було мокре, відпочили і далі в дорогу.
Вечоріло, небо очистилось, літо, жара - красота, одним словом).
Надибавася нам дорогою монастир, є він на мапах і вроді відомий доволі, але шось й уваги не звертав, шо то таке намальовано на карті, а тут хоп і брама при дорозі, ше й шось на тій брамі пише.
Прийшли, прочитали - "Скит св. Андрія Первозванного".
Брама заперта, пише - "з (забув з якої) до 17:00". От тобі й подорожнього приюти, на маєш подорожнього нагодуй і так далі по списку. Не встиг до 17:00, кого цей самий чужі проблеми).
До 17:00 ми не встигли, тож на вечерню не втрафим), буває, нич страшного в жилудку ще бовтається карась в оливі, а прихисток в нас за пелчима, в рюкзаку лежить, намет називається).
Пройшли трохи далі від монастиря в напрямку Осмолоди і отаборились неподалік ріки,
знайшовши клапоть рівного місця - стара дорога чи шось таке.
Троха сполокались в ріці перед виходом в "цівілізацію", троха перекусили і спати.
Вранці тре було вставати вдосвіта, щоб на автобус з Осмолоди встигнути. Вже не пам'ятаю, як я тоді справився з вранішнім пробудженням, но певно справився, бо пишу не з Осмолоди.
А нагадавсі - протопали той кавальчик шляху, що лишився до славного села Осмолода, прийшли на останівку, а там нас підібрав таксист, що віз якогось монаха з Осмолоди в Франківськ чи шо, а ... вже не згадаю. Пам'ятаю тіко (во як нині то було), добуває монах два смуртфона і каже - "одін я купіл, а второй нашол". Спитав чого знайдений власнику не повернули?. "Потому что он нє заботілса о ньом, пльонкі нє наклєіл, чєхла нє одєл, вот бог і забрал у нєго тєлєфон, а я чєхол купіл і плєнку поклєіл і тєпєрь он у мєня".
Отак от). Будьте пурядними християнами, дбайте про свої смуртфони і пошле вам бозя ше, а як нє, то і той шо маєте відбере.
От таки був наш похід на Аршицю, однойменне озеро, Горган Ілемський та Нивку, а ше озеро Росохан.
... ми проїжджали, не менш славетне, аніж Осмолода, село Дуба(ї),
монах далі шось розказував на "мирські" теми, водій скучивши за більш-менш нормальною дорогою, давив педалко газу, а ми - а на нас, ще чекала довга дорога до місць постійного обітанія.
Відео
Немає коментарів:
Дописати коментар