Повертаючись з походу Полониною Красна, трясся я на задньому сидінні бусіка, час від часу поправляючи навушники які вилітали з вух і їхав в місто Хуст, де мав пересісти на ще один бусік в Мукачево. Вірніше водій мав подбати про мене і пересадити на бус в Мукачево), я ж не місцевий ше сі заблуджу). Але доїжджаючи вже до Хуста, пальнула мені в голову думка - "в Хусті ж є замок".
Виліз з бусіка, витягнув рюкзак, водій якраз гукнув свого колегу і сказав мені, що вон він відвезе тебе в Мукачево. Не хочу в Мукачево, принаймні вже, хочу в Хустський замок). Тож замість того щоб пересісти з одного буса в інший, спитав в водіїв, як пройти до замку, подякувавши за те, що довезли, подбали щоб я таки добрався в те Мукачево і звісно ж за підказку "як зайти до Хустського замку", вдів на плечі рюкзак і потопав.
Дорогою ще кілька разів розпитував дорогу, кожен розказував щось інше), зліпивше те все докупи, таки вийшов до підніжжя замкової гори. Тут би тре було зупинитись, спитати ще в когось, як краще вийти до замку, але переді мною була стежина вверх і здається хтось навіть в переді ішов, десь поміж гілок кущів). Чого буду ше сі допитував, починаю підйом), за мною вирушили ще народ, які кілька хвилин тому під'їхали до підніжжя. Точно вєрним путьом ідю, во народ в смуртфоні дивиться, куда тре іти і впевнено тапає позаду.
Десь на половині схилу "правильний путь" розділився на ще кілька "путів"). Тре знов вибирати "вєрний". Підійшла купка народу з смуртфоном, виявилось - гаджет тож не в курсі куди далі. Відгалуження стежки вліво, вело вверх, його й обрали "вєрним" бо замок ж зверху. За метрів 50 "вєрний" напрямок виявився завалений деревами і корчами). Народ ще щось пробував продиратись крізь завали, а мені зовсім не було охоти лізти в ті епеня, розвернувся і потопав глянути, що там справа. Стежина спочатку повела вниз, але вже скоро вперлась в доволі стрімкий підйом вверх, по якому якраз до гори вперто пер хлоп тягнучи з собою ровер).
Ну велотуристи з гаджетами, як показує досвід, дружать і користуватися ними вміють, тож навіть не роздумуючи поплентався я тим ж підйомом, що і хлоп з ровером.
На підйомі було, порівняно, людно - одні ішли вверх, інші спускались вниз. Вкінці підйому стежка вивела на дорогу, яка виявляється таки є до Хустського замку).
Пройшов браму Хустського замку, вірніше місце, що колись слугувало брамою, а тепер входом в руїни колишнього замку.
Виліз з бусіка, витягнув рюкзак, водій якраз гукнув свого колегу і сказав мені, що вон він відвезе тебе в Мукачево. Не хочу в Мукачево, принаймні вже, хочу в Хустський замок). Тож замість того щоб пересісти з одного буса в інший, спитав в водіїв, як пройти до замку, подякувавши за те, що довезли, подбали щоб я таки добрався в те Мукачево і звісно ж за підказку "як зайти до Хустського замку", вдів на плечі рюкзак і потопав.
Дорогою ще кілька разів розпитував дорогу, кожен розказував щось інше), зліпивше те все докупи, таки вийшов до підніжжя замкової гори. Тут би тре було зупинитись, спитати ще в когось, як краще вийти до замку, але переді мною була стежина вверх і здається хтось навіть в переді ішов, десь поміж гілок кущів). Чого буду ше сі допитував, починаю підйом), за мною вирушили ще народ, які кілька хвилин тому під'їхали до підніжжя. Точно вєрним путьом ідю, во народ в смуртфоні дивиться, куда тре іти і впевнено тапає позаду.
Десь на половині схилу "правильний путь" розділився на ще кілька "путів"). Тре знов вибирати "вєрний". Підійшла купка народу з смуртфоном, виявилось - гаджет тож не в курсі куди далі. Відгалуження стежки вліво, вело вверх, його й обрали "вєрним" бо замок ж зверху. За метрів 50 "вєрний" напрямок виявився завалений деревами і корчами). Народ ще щось пробував продиратись крізь завали, а мені зовсім не було охоти лізти в ті епеня, розвернувся і потопав глянути, що там справа. Стежина спочатку повела вниз, але вже скоро вперлась в доволі стрімкий підйом вверх, по якому якраз до гори вперто пер хлоп тягнучи з собою ровер).
Ну велотуристи з гаджетами, як показує досвід, дружать і користуватися ними вміють, тож навіть не роздумуючи поплентався я тим ж підйомом, що і хлоп з ровером.
На підйомі було, порівняно, людно - одні ішли вверх, інші спускались вниз. Вкінці підйому стежка вивела на дорогу, яка виявляється таки є до Хустського замку).
Пройшов браму Хустського замку, вірніше місце, що колись слугувало брамою, а тепер входом в руїни колишнього замку.
