Сучасна Вірменська простягнулась від проспекту Свободи до Домініканського монастиря, колись це було кілька вуличок древнього міста які в 1871 році об'єднали в одну. Правда, після цього Вірменську ще кілька разів знову роз'єднували і перейменовували, а почалась історія вулиці приблизно в XIII столітті, коли вірмени почали селитись у Львові.
Вірмени мали рівні права з руським населенням Львова, у вірмен була своя рада старійшин, суд, шпиталь, бібліотека. З наданням Львову магдебурзького права почалась розбудова вірменського кварталу, котрий в ті часи був одним з найкрасивіших у Львові, у XV столітті в вірменському кварталі вже були водопостачання і каналізація, а територія сучасної вулиці Вірменської була вкрита кам'яним бруком.
Вулиця Вірменська вважалась центром тогочасного вірменського кварталу, який в ті часи був середмістям середньовічного Львова.
Давно це було, а сьогодні я пройдусь вулицею і погляну, що є цікавого на теперішній Вірменській, котра вже давно стала частиною "Центру" сучасного Львова.
В середньовіччі культурним центром вірменського кварталу був Вірменський собор,
а зараз - це один з найдавніших і цікавих храмів сучасного Львова, перлина якій вже більше 650 років.
Збудовано вірменський собор в 1363 році. Є цікава легенда пов'язана з будівництвом Вірменської церкви. Розповідають, що колись на місці теперішнього храму був сад, серед цього саду росла айва яку привезли з Вірменії і родила вона дивні плоди - якщо розрізати плід, то кожен всередині мав орнамент схожий на хрест. Юрко Івашкович - багатий житель вірменського кварталу, побачив в цьому знак і виділив кошти щоб на місці де росла айва збудували церкву котра в плані була хрестоподібною. Також жертвували кошти на будівництво храму вірменські купці Яків з Кафи і Панос з Райцараца, а будував храм зодчий Дорхі, за іншими версіями імені - Доре або Дорінг.
Вірменський собор кілька разів перебудовували і реконструювали, під час масштабної реставрації 1908-1927 років, було відкрито ще один прохід до собору з вулиці Краківської.
В інтер'єрі храму, до наших часів збереглись фрески XIV-XVI століть, а ще тут можна побачити зображення, єдиних в Україні, стилізованих жертовних хрестів - хачкарів, які зустрічаються лише у вірменській культурі. Також не залишать байдужим вітражі Вірменської церкви. Особливо цікавими вважаються фрески: "Розп'яття","Тайна вечеря","Поховання святого Оділона", які створив художник Розен.
Потрапити всередину Вірменського дворику і собору можна лише в неділю, під час Служби Божої. Я проходив тут в четвер усе було зачиненим, тож поглянути на Вірменську церкву я зміг лише через паркан.
Майже, на протязі всього свого існування Вірменський собор слугував духовним та громадським центром для львівських вірмен. В часи радянської окупації Вірменський собор закрили, а багато вірменських священників заарештували, під час цих подій майже всі львівські вірмени виїхали в Польщу.
Лише в 2000 році собор повернули вірменській громаді. Тепер Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці належить Українській єпархії Вірменської апостольської церкви. А ще - це пам'ятка архітектури національного значення, що внесена до світової спадщини ЮНЕСКО.
Вірменський дворик
всередині ансамблю Вірменського собору до якого входять споруди XIV - XX століть:
- Вірменська церква про яку я розповів вище, яка є центром архітектурного комплексу;
- дзвіниця, збудована в 1571 році Петром Квасовським. На будівлі поруч з дзвіницею можна побачити Всевидяче око;
- палац вірменських архієпископів XVIII століття;
- вірменський банк XVII століття, що діяв тут аж до 1939 року;
- монастир вірменських бенедиктинок, збудований в 1682 році, котрий тепер має адресу вулиця Лесі Українки 10;
- пам'ятна колона з фігурою святого Христофора (1726 рік);
- вівтар "Голгофа" (XVIII століття).
Місцями збереглись огорожі і брами (XVII-XIX століття) вірменського дворика.
Вірменський дворик розділено на три окремі частини. Південну частину вимощено стародавніми надгробними плитами з старого цвинтаря, що був колись біля собору,
але не варто боятись, що зайшовши сюди ви потривожите чийсь спокій - усі поховання перенесено ще в часи Австро-Угорщини, а ходячи по плитах ви, згідно віруванню вірмен, допомагаєте людині потрапити в Рай - бо чим більше стирається надгробна плита - тим більше гріхів відпускається тому, чиє ім'я на ній вибито.
Багато років на вірменський дворик можна було поглянути лише через грати, але все змінюється і тепер кожен може сюди зайти щоб поглянути на місце де зберігся дух середньовічного Львова, от тільки не забувайте, що зайти можна лише під час Богослужінь, а то будете, як я розглядати дворик через грати паркану, відчуваючи себе ніби в часи "совка".
Ще одне цікаве місце на вулиці Вірменській знаходиться під номером 20 - Миколаєвичівська кам'яниця.
Біля цієї кам'яниці ви зустрінете пам'ятник Яну Зегу, що сидить за столом, а в вікні кам'яниці побачите пам'ятник Ігнатію Лукасевичу - це творці гасової лампи. Ці люди були першими в світі хто отримав гас з сирої нафти, а сталося це так...
Осінню, в 1853 році, до власника однієї з Львівських аптек, що була в ті часи на теперішній вулиці Коперніка, звернулись двоє євреїв котрі хотіли перегнати нафту на спирт. Міколаш - тогочасний власник аптеки, доручив цю справу фармацевтам Яну Зегу і Ігнатію Лукасевичу, але замість спирту львівські фармацевти отримали гас, а згодом створили першу у світі гасову лямпу.
До цієї історії я ще повернусь, щоб розповісти її більш детально, коли писатиму про вулицю Коперніка, бо саме там відбувались події пов'язані з винайденням гасової лампи.
Ще в Миколаєвичівській кам'яниці знаходиться ресторан-музей "Гасова лямпа" де ви зможете побачити копію першої гасової лампи.
На Вулиці Вірменські, під номером 23 знаходиться вже легендарний львівський "Будинок пір року" або "Будинок знаків зодіаку"
Такі назви будинок отримав завдяки зображенням на фасаді.
На фасаді цього будинку, між верхніми поверхами ви побачите зображення знаків зодіаку, від цього назва - Будинок знаків зодіаку. А в нішах, між другим і третім поверхом, можна побачити рельєфи, що зображають життя селян в різні пори року: "Оранка" - весна, "Жнива" - літо, "Збирання врожаю" - осінь, "Катання на санях" - зима. Завдяки цим барельєфам і назва будинку - "Пори року". Під зображеннями з життя селян, якщо знаєте латинь, зможете прочитати цитати з поеми Вергілія "Георгіки".
Також на фасаді будинку зображено лелек які тримають надписи на латині, що перекладаються: "Все має свій початок, все має свій кінець", між лелеками знаходяться маски вітрів з чотирьох сторін світу.
У центральній ніші - давньогрецький бог Кронос тримає півкулю яка символізує всесвіт, а ще, ця півкуля - це діючий сонячний годинник.
Вулиця Вірменська 35.
Поруч з будинком є, кажуть єдиний у світі, пам'ятник усмішці).
Автором оригінального пам'ятника є Олег Дергачов, а ще, згідно задуму, цей пам'ятник мають змінювати кожних сім років.
Також тут є акваріум та залишок дерев'яного водогону який колись використовували у Львові.
На самому будинку можна побачити плиту з датою "1741", гербом з короною та зайця, що біжить.
Цей заєць є повною протилежністю свого відомого заокеанського родича з Чикаго - колись будинок належав Домініканському монастирю, а кролик на гербі символізує перемогу над хтивістю.
Ще на будинку є драбина в небо).
Зараз в будинку на Вірменській 35 знаходиться Міський архів і культурно-мистецький центр "Дзига".
Пройдусь ще вулицею Друкарською.
В далекому 1686 році Друкарська називалась "Дорога за оленем". Таку назву вулиця отримала через те, що починалась від кам'яниці "Під оленем", про яку я згадував в пості про площу Ринок.
За своє існування вулиця багато разів змінювала свою назву, та й довгий час вона була набагато коротшою. З часу першої письмової згадки і до 1858 року вулиця була тупиковою і впиралась в будинок Августиновичів, що стояв, приблизно, перед теперішнім перехрестям з вулицею Вірменською.
Лише після того, як в 1858 році будинок знесли, Друкарська набула своїх сучасних розмірів, а теперішню назву вулиця отримала лише в 1949 році.
Йдучи вулицею можна помітити обриси колишніх укріплень Львова - якщо ідете від площі Ринок то спочатку буде спад, а далі підйом.
В XVII - XVIII століттях Друкарська була частиною вірменського кварталу.
Починається вулиця Друкарська аптекою "Під чорним орлом" - про яку я вже також писав в пості про площу Ринок.
За адресою Друкарська 3 знаходиться кам'яниця "Під Богородицею",
що отримала свою назву завдяки фігурі Діви Марії на фасаді будинку. В радянські часи скульптуру було знято, а повернули її на місце лише в 1996 році.
Будинок №4
не вирізняється особливою архітектурою, але завдяки тому, що за часів Польщі тут торгував кінським м'ясом Хенрик Бабачка, він став причиною збагачення львівського фольклору. В популярній батярській пісні співається:
А там знову якась менда по салі сі швенда
Мальовані лиця, шукає си кібіца
Але вона його не знайде, бо вона бідачка
Піде на шмельц до Бабачка.
А в львівській приказці про безтолкову людину кажуть: "така нездара може піти тільки до Бабачка на шмельц". Шмельц - це непотріб або обрізки, обривки. Кому цікаво дізнатись більше слів з львівської ґвари то шукайте тут).
За адресою вулиця Друкарська 6а ви можете знайти пам'ятник винолюбу, от тільки я його щось на місці не застав, можливо вам пощастить більше.
На фасаді будинку №11 можна побачити фігуру Архангела Михаїла, статуї рицарів та орлів.
А ще, за неперевіреною інформацією, в цьому будинку свого часу бував Тарас Шевченко.
На цьому буду завершувати свою екскурсію вулицями Вірменською та Друкарською. До наступних зустрічей.
Читайте далі:"Вулиця Ставропігійська, площа Музейна, трішки вулиці Івана Федорова і кавалок Підвальної"
Весь Львів тут
Більше фото з вулиць Вірменської і Друкарської тут
Старі фотографії тут
Немає коментарів:
Дописати коментар