Виникла Валова спочатку ХІХ століття на місці оборонних валів довкола Високого муру, власне від цих валів і походить назва вулиці.
Є кілька цікавих історій пов'язаних з Валовою.
Кажуть, що вулицею доволі часто проходили багаті і щедрі люди, тож жебрак, котрий просив тут милостиню за рік міг назбирати грошей за які можна було придбати житло на околиці Львова.
І ще одна історія яка, як розповідають, сталася в середньовічні часи на вулиці Валовій. Одного разу чоловік ідучи додому зустрів двох незнайомців, що запропонували йому купити фіру сіна. Після недовгих торгів чоловік таки купив те сіно, а в додачу, за зовсім мізерні гроші, придбав ще й фіру, на якій було сіно, разом з кіньми. Радісний від такого, можна сказати, подарунку долі він приїхав додому, але коли почав скидати з воза сіно, то побачив під сіном зв'язаного чоловіка з зав'язаним ротом, який виявився справжнім власником воза, коней та сіна.
От така історія, чи сталась вона саме на Валовій та й чи була насправді - зараз вам не скаже ніхто, але історія доволі цікава ще й повчальна, тож варто було про неї згадати).
то підтвердили наявність залишків "Королівської бастеї", яка слугувала третьою лінією оборонних укріплень середньовічного Львова.
Пройдусь вулицею Валовою від Підвальної до проспекту Свободи - подивлюсь на цікаві будівлі.
Будинок №18
Це частина колишнього Бернардинського монастиря, про який я розповім, більш детальніше, трішки згодом.
Зовсім поряд, з адресою вулиця Валова 18а, знаходиться Львівський "Музей ідей".
Заснований в 1992 році львівським художником Олесем Дзиндрою, на сьогоднішній день став справжнім культурно-мистецьким центром Львова, завдяки якому реалізовується велика кількість заходів, про які ви, мабуть, вже чули, а про один, завдяки якому у Львові з'явилась ще одна традиція, я точно згадував в попередній публікації про цікаві місця Львова - це КіноЛев.
Серед інших, не менш цікавих культурно-мистецьких акцій: Львів - столиця ремесел; Бернарденгарден (територія вільних пластичних ідей); СклоКоко; ЛеоПолтвіс.
Також в Музеї Ідей ви зможете оглянути частину підземель колишнього монастиря бернардинів.
Колись на місці будинку з номером 13,
височіла одна з веж бастея.
Будинок на вулиці Валовій 11,
збудовано в 1909. Фасад прикрашено лицарями з щитами на яких зображено герби Східної і Західної Галичини, а також щит з гербом Львова. Ці скульптури, з плином часу, зазнали руйнувань, але в 2007 році скульптори Олег Капустяк та Юрій Полідович відновили кам'яних лицарів.
Будинки за адресою вулиця Валова 7 і 9,
збудовані в 1910-1911 роках замість менших житлових кам'яниць, котрі в свою чергу стояли на місці розібраної Галицької брами.
На фасадах будівель можна побачити барельєфи, що зображають мистецтво та промисловість, економіку і ремесло.
Будинок №5,
як і два попередніх, також стоїть в місці де колись була Галицька брама.
А на будинку №4
можна побачити грифонів).
Йдемо поглянемо на площу Галицьку та на цікаві будівлі, що приписані до цієї площі, а також на пам'ятник королю Данилу.
Площа Галицька бере свій початок ще з ХІІІ століття, тоді перед Галицькою брамою була незабудована територія від якої ішли дороги в Галич, до Карпат, в Глиняни та до соляних шахт. Сучасних обрисів площа Галицька почала набирати з кінця XVIII століття, коли мури Львова розібрали і почалась забудова нової території.
В 1880 році через площу Галицьку прокладають трамвайну колію та пускають кінний трамвай, а вже в 1894 році, паралельно з кінним, площею Галицькою їздить і електричний трамвай. Зараз ви не побачите на Галицькій, а ні трамвая, а ні трамвайних колій - їх забрали з площі в 2003 році.
Пам'ятник королю Данилу Галицькому.
Встановили пам'ятник першому королю земель Галичини та Волині в 2001 році до 800-річчя з народження Данила Галицького.
Хтось жартівливо прозвав новий пам'ятник - "пам'ятник коню" і на диво, ця назва прижилась серед Львів'ян - не раз чув, як пояснюючи комусь місце розташування чи призначаючи зустріч, місцеві використовували цю назву. Можливо все завдяки величній постаті королівського коня?).
Мабуть таке прізвисько пам'ятника не є образливим, адже відомо, що королівський кінь Вітер був улюбленцем Данила Галицького, про це навіть переповідають жартівливу легенду чи то байку, але, як кажуть - в кожній байці є доля правди.
Коли улюблений кінь короля, що мав прізвисько Вітер, та який пройшов не одну битву, вірно служачи королю - постарів., віддав його Данило у свою конюшню на відпочинок, а разом з тим наказав - "щоб пильнували коня, як зіницю ока, а хто скаже, що кінь здох - буде відданий кату".
Але, як б не доглядали за королівським улюбленцем, а літа та бойові рани взяли своє - кінь здох і потрібно було комусь іти доповідати королю.
І от коли вже головний конюх короля надумав попрощатись з родиною та й іти до Данила Галицького з сумною звісткою - нагодився молодий Олелько, що ще й місяця не пропрацював в королівських конюшнях.
- Гей Грицю! Ти чому такий зажурений? - спитав Олелько в головного конюха.
- А хіба ти не знаєш про наказ короля? Мусіли ми доглядати і оберігати королівського коня, як зіницю ока, а хто сповістить короля про смерть коня, того до ката відправлять. Сьогодні той кінь протягнув ноги, а я тепер не знаю, як далі бути. Чи відразу з родиною прощатись, чи спершу йти до короля та й розповісти все як є? Бо хто ж то за мене зробить?
- Е Грицю, погано ти своїх друзів знаєш. Я піду з цією новиною до короля - сказав Олелько.
Прийшов Олелько до короля і каже:
- Пане, а чи чули ви новину?
- Яку? - спитав Данило Галицький.
- Ваш улюблений кінь Вітер їсти - не їсть, пити - не п'є, рухатись - не рухається і дихати - не дихає.
- То він, напевно, здох!!! - вигукнув король.
- Правда Ваша, але то не я сказав, а Ви і можете собі самі з катом домовитись. Бо я вже в тім не дуже тямлю.
Король хоч і був засмучений звісткою про смерть улюбленого коня, але дотепна витівка Олелька трішки розвеселила його і він замість того щоб віддати молодого конюха в руки ката наказав нагородити Олелька.
Окрім короля з його вірним конем, на постаменті ви зможете побачити левів, що спостерігають на чотири сторони світу, а також грифонів зображених на сідлі вершника.
Неподалік пам'ятника Данилу Галицькому, за адресою площа Галицька №7,
є будинок на місці якого колись стояла "Бойківська кам'яниця". В цій камяниці зупинялись бойки, що привозили свої товари до Львова, а також ті вихідці з Бойківщини, котрі приїжджали у Львів на навчання. Кажуть, що зупинявся тут і Іван Франко.
От ми й пройшлись частиною площі Галицької, решта цікавого з Галицької в наступних публікаціях, а зараз шпацеруємо на площу Соборну.
Після того, як було розібрано південну частину мурів Бернардинського монастиря, почалась забудова площі, що тепер носить назву Соборна.
А вперше, письмово, про сучасну Соборну згадали ще в 1650 році, під назвою Бернардинська площа, але в ті далекі часи площа була набагато меншою.
Невеликий сквер на площі було висаджено лише в 60-х роках минулого сторіччя, після того, як розібрали залишки мурів на перетині вулиць Академічної і Валової. До речі в сквері ще можна побачити залишки мурів.
Сучасну назву площа отримала в 1993 році, на честь Акту Злуки ЗУНР і УНР.
Вперше, трамвай цією площею поїхав, так само, як і площею Галицькою, в 1880 році. Правда на відміну від площі Галицької, площа Соборна зберегла частину трамвайної колії в місці біля початку вулиці Івана Франка (про цю частину площі Соборної я розповім в наступних публікаціях).
Ідемо поглянемо на цікаві будівлі).
Площа Соборна 1.
Раніше на цьому місці стояла кам'яниця в якій в 1772 році відкрили аптеку "Під Угорською короною". Назвали аптеку так, через те що в Бернардинському монастирі був похований святий Стефаній - король і покровитель Угорщини.
На фасаді сучасного будинку, збудованого в 1902 році, можна побачити напис - "Рік заснування 1772" - котрий вказує на рік заснування першої аптеки в цьому місці.
Тепер тут знаходиться інтерактивна аптека-музей "Таємна аптека" в якій можна почути легенду про Лева-аптекаря.
Розповідають, що коли князь Лев звів для своєї дружини Констанції храм, при якому з часом виріс монастир з лікарнею та першою у Львові аптекою то в тій аптеці сама княжна, разом з ченцями, виготовляла ліки. Бувало й таке, що допомогти дружині в аптечній справі приходив князь Лев. Кажуть, що ченці монастиря були вражені людиною котра окрім правління князівством і містом, ще й встигає безпосередньо допомагати людям займаючись виготовленням ліків. На честь великого князя виготовили скульптуру, що символізувала князя-аптекаря, щоб увіковічнити пам'ять про достойну людину. Так у Львові з'явився лев з аптечною ступкою.
Окрім легенд в Таємній аптеці можна зустріти й цікаві матеріальні речі, як от таблетки від нудної роботи).
А тепер йдемо вже детальніше роздивимось прикрасу площі Соборної - Храм Святого Андрія та монастир бернардинів.
В XV столітті на місці теперішнього кам'яного монастиря стояв невеликий дерев'яний монастир, але в час чуми, міщани спалили його, щоб не допустити розповсюдження хвороби. На його місці будують новий в якому з 1470 по 1484 рік жив Ян з Дуклі, але й цей монастир було спалено в 1511 році, правда, тепер під час облоги Львова.
Збудували монастир бернардинів, таким, як ми його зараз бачимо в 1630 році.
Монастир був захищений мурами, частина яких збереглась до сьогодні та ровом і хоча оборонні фортифікації сполучались з укріпленнями Львова - монастир був окремою фортецею.
Така оборона монастиря була зумовлена тим, що міська влада дала дозвіл на будівництво за межею міських мурів лише після того, як король Сигізмунд ІІІ Ваза дозволив будівництво на ділянці, але при умові, що новий Бернардинський монастир буде мати власні укріплення.
Як б там не було, але завдяки цьому ми тепер маємо змогу поглянути на оригінальні середньовічні фортифікації, частина яких збереглась до наших днів, але то - трохи пізніше).
Після того, як було розпущено орден тамплієрів, багато рицарів перейшли до бернардинів, а ще - більшість відставних солдат, того часу, приймали постриг у монахи ордену бернардинів. Отож у випадку облоги монастиря, вороги могли отримати гідну відсіч.
Ви можете почути похмуру легенду, що в приміщенні на подвір'ї монастиря монахи топили новонароджених дітей - це неправда, але, як вже давно відомо в кожній легенді є шмат правди.
От тільки попробуй віднайди той шмат правди через стільки років).
Розповім вам всі версії звідки з'явилась похмура легенда, а ви вже вирішуйте. Отож...
Версія перша.
Коли турки в 1672 році взяли в облогу Львів то почали копати підкоп до монастиря бернардинів з боку теперішньої площі Митної, але через підрив боєзапасу підземний хід завалило разом з копачами. Кажуть, що після цього заваленим підкопом скористались монахи. Вони відновили його і продовжили до монастиря кларисок, щоб таємно відвідувати монашок. Коли в кінці ХІХ століття прокладали трамвайну колію то виявили закинутий підкоп, а в ньому останки новонароджених дітей. Про знахідку одразу ж оголосили, а виявлені тіла назвали неблагочестивим наслідком таємних відвідин бернардинцями монашок кларисок.
Версія друга.
Версія друга.
Згідно цій версії, ніяких новонароджених дітей в підземному ході, виявленому при прокладанні трамвайної колії, не було, а знайдені тіла належали туркам, котрих завалило в тунелі. Все просто - виявляється в той час коли було виявлено залишки підземного ходу в Європі запекло боролися проти духовенства і всю історію з підкопом використали, як наклеп щоб звинуватити монашок і монахів.
Знаю я і ще одну легенду про зв'язки бернардинів з кларисками. Правда вона не така похмура, як попередня і на мою думку набагато цікавіша).
Отож розповідають, що коли від звязків бернардинів і кларисок в останніх народжувались діти то малюкам робили невеликі надрізи в районі лопаток і казали, що новонароджені малюки - це янголята які з певних причин позбулись крил. Після чого малюків залишали під опікунством монастиря аж до повноліття. От так от))).
Тепер частину монастиря займає Центральний державний історичний архів у Львові. В архіві зберігаються документи від часів Галицько-Волинського князівства. Серед найцікавіших документів - колекція пергаментних грамот 1176-1800 років, Берестейська унія 1596 року, "грамота Дракули" - написана кров'ю.
Щоб оглянути документи потрібно попередньо домовитись з працівниками архіву.
Костел Бернардинів,
а тепер костел Святого Андрія, збудували спочатку XVII століття. Архітектором, як і майже всіх величних будівель Львова, був Павло Римлянин. Але смерть завадила великому архітектору довершити своє творіння і закінчував будівництво костелу учень Павла Римлянина - Амвросій Прихильний, а третій ярус надбудував вже Андреас Бемер.
Фасад костелу прикрашений статуями святих ордену бернардинів, а також зображеннями Матері Божої та апостолів Петра і Андрія.
Також на стіні костелу Бернардинів можна побачити рельєф на якому зображений воїн, що молиться - на честь Станіслава Вижицького.
В інтер'єрі костелу ви побачите образи з історіями чудес які творив Ян з Дуклі. Правда підписані вони латиною. Також ви знайдете тут цитати богословів.
А ще в костелі Бернардинів є орган XVIII століття.
В січні 2008 року фасад костелу "підсвітили" тож варто подивитись на костел Бернардинів і ввечері. В мене, маю надію), також колись "дійдуть руки" щоб проїхатись нічним Львовом і сфотографувати все це диво), але то буде ще не скоро(.
Колона біля костел Бернардинів.
Перша колона була встановлена в 1648 році на честь Яна з Дуклі. В 1736 році на зміну старої дерев'яної колони встановлюють кам'яну на якій, зверху, була скульптура Яна з Дуклі. Кам'яна колона збереглась до наших днів, а от скульптура безслідно зникла в 1944 році, а на її місце встановили... вазу.
Першу колону встановили в пам'ять про облогу монастиря визвольними військами Богдана Хмельницького. Згідно легенді, коли монастир був в облозі, святий Ян з Дуклі з'явився в небі над Львовом і цим врятував місто від штурму. Думаю правдивого в цій легенді мало, але така легенда існує, тож я її вам розказав).
Згадав ще одну цікаву і реальну історію.
В 1641 році у Львові трапилась надзвичайна подія - суд звинуватив ченця Альберта Віроземського в укладанні угоди з дияволом. В матеріалах справи цей випадок назвали:"Найганебнішим людським вчинком за всю історію міста". А все почалось з того, що Віроземський вкрав у настоятеля монастиря печатку та підробив документи - за якими він, нібито, є священником ордену і має право одружувати, сповідати, причащати і хрестити людей. З цим документом Віроземський їздив селами і, можна сказати, заробляв гроші. Коли підробку документів викрили лжесвященник одразу втік з монастиря Бернардинів, але монахам ордену вдалось схопити шахрая і посадити до підземелля монастиря де він повинен був сидіти чекаючи страти. Бажання жити в Віроземського було настільки сильним, що він уклав угоду з нечистим - обмінявши душу на життя. Контракт було написано і підписано кров'ю Віроземського на стіні камери. Але ніхто йому так і не допоміг уникнути кари - грішника, окрім підробки документів звинуватили ще й в богохульстві і після судового розгляду, спалили.
З криницею на подвір'ї монастиря Бернардинів
також пов'язані легенди.
Розповідають, що в місці де зараз криниця було поховано Яна з Дуклі, але через рік після поховання з цього місця вдарило цілюще джерело. Яна з Дуклі перепоховали, а на місці джерела викопали криницю.
Є й похмурі легенди пов'язані з криницею. Про те що буцімто бернардинці топили в ній немовлят я вже згадував. А є ще одна схожа легенда. Кажуть, коли війська Хмельницького взяли в облогу Львів, то група українців зі Львова домовилась з гетьманом, що відкриють йому ворота в місто. Але про змову довідались монахи ордену бернардинів. Українців, що повинні були відкрити браму козакам запросили на обід в монастир і під час обіду викликали по одному у двір та топили в криниці.
Те що перша легенда, про немовлят, нісенітниця ми вже знаємо, а друга легенда, про втоплених українців - ще більша нісенітниця. От хто буде скидати трупи в єдине джерело води монастиря-фортеці ще й тоді коли монастир в облозі? А якщо ще й взяти до уваги, що криниця вважається священною то відразу відпадуть усі сумніви.
Вежа костелу Бернардинів.
Вежу, висотою 38 метрів, використовували для дозору. В 1753 році на вежі встановлюють годинник. От з тим годинником і тою вежею пов'язана ще одна цікава історія.
Якось монах, що доглядав годинник, піднявся на вежу, побачив велике військо чи то татар, чи то турків, що мчали до Галицької брами. Брама була відчиненою, а до закриття Галицької брами на ніч залишалось ще п'ять хвилин. Цього часу вистачило б нападникам щоб домчати до брами і увірватись у Львів. Крик монаха з вежі, ніхто не чув, але монах не розгубився і просто перевів годинник на 5 хвилин вперед. Пролунав гучний звук годинникового дзвона, що сповіщав годину в котрій потрібно зачиняти міські брами.
Галицьку браму зачинили, Львів врятовано, а з того часу у Львові з'явилась ще одна традиція - годинник на вежі бернардинського монастиря завжди спішив на п'ять хвилин.
Звичайно ж, можна довго дивуватись куди дивилась сторожа брами, що ворожа армія прийшла до них мало не під ніс, але те що бернардинський годинник до 2001 року завжди спішив на 5 хвилин - факт.
Чому до 2001, а тому, що після 2001 - він зупинився(. Після смерті Василя Котика - людини котра відновила годинник після другої світової війни і до кінця життя опікувався годинником, доглядати годинник нікому(.
Але, коли я робив фото до публікації то помітив,
що годинник на вежі монастиря Бернардинів працює). Хто тепер слідкує за роботою годинника точно сказати не можу. Кажуть, годинником зараз опікуються монахи.
І ще одне, годинник тепер не спішить на 5 хвилин, а добряче так відстає від решти годинників Львова.
А тепер пішли таки вже глянемо на ті середньовічні мури, що збереглись до наших днів).
Східна стіна укріплень Бернардинського монастиря з Глинянською вежею.
Ворота в вежі було пробито ще в 1618 році, але вже через два роки, в 1620 їх замурували з огляду на безпеку Львова. Знову відкрили ворота Глинянської вежі приблизно через 350 років, в 1976-1977 коли проводили реставрацію стіни та вежі, а ще тоді відкопали частину стін, та зробили рів котрий в "сезон дощів") заповнюється водою.
Поруч з вежею підземний перехід до площі Митної.
При будівництві переходу, використали залишки вже відомого вам підкому через який виникло стільки похмурих легенд.
Львівський квітковий годинник.
Перший "квітковий" годинник у Львові було встановлено в 60-х роках минулого століття біля входу Глинянської вежі (його фото ви можете побачити в старих фотографіях, посилання на які знайдете в кінці публікації), але при реконструкції площі його було розібрано.
Відновлено квітковий хронометр в 2010, правда трішки в іншому місці.
От ми і пройшлись цікавими місцями вулиці Валової, а також частинами трьох площ: Галицької, Соборної і зовсім невелику частину площі Митної. Інші частини обійдемо в наступних публікаціях про цікаві місця у Львові, а на завершення, як завжди карта).
Читайте далі про вулицю Підвальну і площу Данила Галицького
Весь Львів тут
Більше фото з вулиці Валової, площі Галицької та площі Соборної тут
Старі фотографії тут
Якось монах, що доглядав годинник, піднявся на вежу, побачив велике військо чи то татар, чи то турків, що мчали до Галицької брами. Брама була відчиненою, а до закриття Галицької брами на ніч залишалось ще п'ять хвилин. Цього часу вистачило б нападникам щоб домчати до брами і увірватись у Львів. Крик монаха з вежі, ніхто не чув, але монах не розгубився і просто перевів годинник на 5 хвилин вперед. Пролунав гучний звук годинникового дзвона, що сповіщав годину в котрій потрібно зачиняти міські брами.
Галицьку браму зачинили, Львів врятовано, а з того часу у Львові з'явилась ще одна традиція - годинник на вежі бернардинського монастиря завжди спішив на п'ять хвилин.
Звичайно ж, можна довго дивуватись куди дивилась сторожа брами, що ворожа армія прийшла до них мало не під ніс, але те що бернардинський годинник до 2001 року завжди спішив на 5 хвилин - факт.
Чому до 2001, а тому, що після 2001 - він зупинився(. Після смерті Василя Котика - людини котра відновила годинник після другої світової війни і до кінця життя опікувався годинником, доглядати годинник нікому(.
Але, коли я робив фото до публікації то помітив,
що годинник на вежі монастиря Бернардинів працює). Хто тепер слідкує за роботою годинника точно сказати не можу. Кажуть, годинником зараз опікуються монахи.
І ще одне, годинник тепер не спішить на 5 хвилин, а добряче так відстає від решти годинників Львова.
А тепер пішли таки вже глянемо на ті середньовічні мури, що збереглись до наших днів).
Східна стіна укріплень Бернардинського монастиря з Глинянською вежею.
Ворота в вежі було пробито ще в 1618 році, але вже через два роки, в 1620 їх замурували з огляду на безпеку Львова. Знову відкрили ворота Глинянської вежі приблизно через 350 років, в 1976-1977 коли проводили реставрацію стіни та вежі, а ще тоді відкопали частину стін, та зробили рів котрий в "сезон дощів") заповнюється водою.
Поруч з вежею підземний перехід до площі Митної.
Львівський квітковий годинник.
Перший "квітковий" годинник у Львові було встановлено в 60-х роках минулого століття біля входу Глинянської вежі (його фото ви можете побачити в старих фотографіях, посилання на які знайдете в кінці публікації), але при реконструкції площі його було розібрано.
Відновлено квітковий хронометр в 2010, правда трішки в іншому місці.
От ми і пройшлись цікавими місцями вулиці Валової, а також частинами трьох площ: Галицької, Соборної і зовсім невелику частину площі Митної. Інші частини обійдемо в наступних публікаціях про цікаві місця у Львові, а на завершення, як завжди карта).
Читайте далі про вулицю Підвальну і площу Данила Галицького
Весь Львів тут
Більше фото з вулиці Валової, площі Галицької та площі Соборної тут
Старі фотографії тут
Немає коментарів:
Дописати коментар