Вулиця Підвальна.
От, як воно буває - ви так само, як і я раніше, думаєте, що назва вулиці походить від слова підвал?)
Ага, вже))). Виявилось, що ні до якого підвалу, Підвальна відношення не має.
Сформувалась вулиця Підвальна спочатку ХІХ століття на місці східних укріплень Львова.
Спочатку теперішню Підвальну називали "На валу" - саме так її вперше згадують в документах 1801 році. Далі були назви вулиця Збройовні нижча і вища, а також площа Збройовні. В 1821 році верх валів було розрівняно і засаджено деревами, а в 1841 вулицю починають називати Верхні Вали, на противагу одній з колишніх назв сучасного проспекту Свободи - Нижні вали. З часом територія під старим валом починає забудовуватись, а вулиця отримує назву Подвалє, в 1944 польська назва Подвалє стає більш милозвучною для українського вуха) і ми отримуємо Підвальну - вулицю, що проходить під старим оборонним валом.
От так от, ніяким підвалом тут і не пахне).
Зараз по Підвальній їздять авто, трамваї, метушаться люди, групи туристів бігають за своїми екскурсоводами, а в часи середньовіччя на місці вулиці стояли східні захисні споруди Львова які ще й були найбільш укріпленими з усіх решта бо ця сторона вважалась найнебезпечнішою.
уявіть собі два ряди мурів над якими височать вежі, до мурів прилягають арсенали повні зброї, рів заповнений водою, вал з бастеями, вежами та белюардами - будувалось це все на протязі трьохсот років.
Можливо допоможе краще уявити собі все це - перше фото з старих фотографій до одної з попередніх публікацій.
А до всього цього ще й укріплений монастир кармелітів, озеро поблизу місця де тепер обласна рада і болото з іншого кінця валу.
В 1894 році, Підвальної починає їздити трамвай. З трамвайною колією на Підвальній пов'язана доволі цікава історія, а саме з зигзагоподібним поворотом з вулиці Винниченка на вулицю Підвальну.
Спочатку планувалось зробити поворот колії вище, на вулиці Винниченка, біля теперішньої будівлі облради, в якій в часи коли прокладали колію було намісництво Галичини. Спускатись колія мала б до вулиці Руської. Проект був розроблений "з головою" і передбачав мінімальну кількість поворотів, але тогочасний намісник Галичини - граф Бадені, побачивши проект прокладання колії наказав переробити його, мотивуючи це - "ЩО?! Буде мені скреготати під вікнами? Не дозволю!". Через примху намісника, Львів отримав значно дорожчий проект, незручності для населення і жахливий скрегіт коліс трамваїв бо замість одного різкого повороту, в новому проекті їх було три.
Зигзаг, в народі, нарекли - "Закрутом Бадені" і кожного разу коли скрегіт коліс лоскотав нерви - львів'яни "з вдячністю" згадували намісника.
Багато років минуло з того часу, трамвайні колеса тепер не скриплять так гучно, в Галичині вже давно немає намісників, принаймні офіційно), та й назва "Закрут Бадені" вже забулась...
Йдемо роздивлятись, що ще є цікавого на вулиці під валом.
Про Міський арсенал
я вже розповідав в одній з попередніх публікацій.
Будинок №7
тепер одне ціле з будинком за адресою Руська 20, про нього я вже також згадував). Єдине про що тоді не згадав - в підвалі цього будинку після смерті Федорова, на протязі кількох років, зберігались станки з його друкарні.
З Підвальної можна добре розгледіти архітектурний комплекс Успенської церкви, пам'ятник Федорову та Королівський арсенал.
Про все це я вже також згадував))).
А от про Босяцьку хвіртку, точне місце розташування якої знайшли в 1975 році,
ще не було ні слова).
Навпроти Успенської церкви колись стояла одна з веж бастей в якій зробили хвіртку для того щоб міщани могли швидко пройти до монастиря кармелітів босих. Бо коли в 1641 році було завершено будівництво костелу при монастирі то виявилось, що туди майже ніхто не ходить, ще б пак адже дорогу до костелу перегороджували з однієї сторони ставок, а з іншої болото. Як відомо, нема прихожан - нема пожертв. От тоді духовенство монастиря кармелітів босих і наполягло на облаштування хвіртки, яка й отримала назву Босяцька. Військові були категорично проти такої ідеї, але хто зміг б перечити церкві в середньовіччя?
Дарма тоді не послухали військових - в 1704 році, саме через Босяцьку хвіртку, шведська навала вдерлась у Львів.
Піднімаємось вище в сквер "На валах" і поглянемо на Спеціалізовану загальноосвітню школу №8.
Саме на місці теперішньої школи була зовнішня частина Босяцької хвіртки. До речі, рештки конструкцій хвіртки зберегли і використали, коли в 1818 році збудували цей будинок. А ще - це найстаріше шкільне приміщення у Львові, саме в ньому діяла Домініканська гімназія.
От ми й піднялись з-під валу на вал), а точніше в сквер На валах.
Кажуть, що сквер На валах займає друге місце по віку у Львові серед львівських скверів). Заснував парк в 1821 році Райценгайм, що був радником намісника Галичини, через болото було перекинуто підвісний міст, в сквері облаштували прогулянкові доріжки, висаджені молоді дерева та декоративні чагарники. Згодом новий парк отримав назву - Губернаторські вали, хоча на довгий час за парком була закріплена неофіційна назва - Райценгаймівка.
По закінченню Другої світової війни в північній частині скверу виставили трофейну німецьку техніку, а частина скверу отримала ще одну з неофіційну назву - Трофейка.
В сквері На валах ви зможете побачити пам'ятник В'ячеславу Чорноволу
В сквері На валах ви зможете побачити пам'ятник В'ячеславу Чорноволу
та найбільший синьо-жовтий прапор у Львівській області.
Окрім найстарішого шкільного будинку, в сквері На валах є ще одна цікава будівля - Порохова вежа.
Єдина з оборонних веж, що збереглась до наших днів.
Збудували Порохову вежу в 1556 році. Для будівництва використовували камінь з старого Міського арсеналу. Порохова вежа була найміцнішою з усіх оборонних веж середньовічного Львова, товщина стін Порохової вежі від 2,5 до 3 метрів, кажуть, що в деяких місцях товщина стіни досягає 3,5 метри. Вежа обладнана бійницями з яких можна було обстрілювати ворогів.
Зберігали в Пороховій вежі, звичайно ж, порох), як вже можна здогадатись з назви, а ще тут був склад зброї та військової амуніції.
Розповідають, що колись вежа була прикрашена скульптурами, але до нашого часу не дійшли не те що скульптури, а навіть їхній опис, їх було знищено під час реставрації в 1821 році.
Левів яких ви побачите біля одного з входів в Порохову вежу було встановлено тут в ХХ столітті. Цих левів, з білого мармуру, привезли з Австрії після війни, в якості трофею, військові медичної служби радянської армії.
Кажуть, що саме з Порохової вежі обстрілював домініканський монастир Лукаш Гурка, коли домагався видачі Гальшки Острозької, а ще кажуть, що в 1648 нащадок Убальдіні з Порохової вежі стріляв в гетьмана Богдана Хмельницького, на щастя, куля не влучили в ціль, а застрягла біля копит копит на якому сидів гетьман.
В мирний час вежу використовували, як склад. Були спроби зробити тут архів і музей, але всі вони закінчились на рівні ідей. Лише в 1959 році в Пороховій вежі розміщують Будинок архітектора,
Збудували Порохову вежу в 1556 році. Для будівництва використовували камінь з старого Міського арсеналу. Порохова вежа була найміцнішою з усіх оборонних веж середньовічного Львова, товщина стін Порохової вежі від 2,5 до 3 метрів, кажуть, що в деяких місцях товщина стіни досягає 3,5 метри. Вежа обладнана бійницями з яких можна було обстрілювати ворогів.
Зберігали в Пороховій вежі, звичайно ж, порох), як вже можна здогадатись з назви, а ще тут був склад зброї та військової амуніції.
Розповідають, що колись вежа була прикрашена скульптурами, але до нашого часу не дійшли не те що скульптури, а навіть їхній опис, їх було знищено під час реставрації в 1821 році.
Левів яких ви побачите біля одного з входів в Порохову вежу було встановлено тут в ХХ столітті. Цих левів, з білого мармуру, привезли з Австрії після війни, в якості трофею, військові медичної служби радянської армії.
Кажуть, що саме з Порохової вежі обстрілював домініканський монастир Лукаш Гурка, коли домагався видачі Гальшки Острозької, а ще кажуть, що в 1648 нащадок Убальдіні з Порохової вежі стріляв в гетьмана Богдана Хмельницького, на щастя, куля не влучили в ціль, а застрягла біля копит копит на якому сидів гетьман.
В мирний час вежу використовували, як склад. Були спроби зробити тут архів і музей, але всі вони закінчились на рівні ідей. Лише в 1959 році в Пороховій вежі розміщують Будинок архітектора,
а також в цьому році біля входу встановлюють левів котрі до цього стояли біля спортивного манежу ПрикВО.
В 1973 році вежу реставрують і вона набуває такого вигляду якою ми ми її бачимо тепер.
Ще цікавий факт про Порохову вежу, спочатку свого існування вежа була помітно вищою, на сьогоднішній день 2,5 метри вежі осіло і знаходиться під землею.
Спустимось з скверу На валах знову на Підвальну щоб поглянути на будинок за адресою вулиця Підвальна 6.
А поки ідемо до будинку №6 то можна порозглядати ще один з масонських символів котрі зустрічаються на будівлях Львова.
Всевидюще Око на Домініканському соборі, яке я шукав зовсім в іншому місці на фасаді собору коли писав про домініканський монастир і собор).
Підвальна №6.
В 1973 році вежу реставрують і вона набуває такого вигляду якою ми ми її бачимо тепер.
Ще цікавий факт про Порохову вежу, спочатку свого існування вежа була помітно вищою, на сьогоднішній день 2,5 метри вежі осіло і знаходиться під землею.
Спустимось з скверу На валах знову на Підвальну щоб поглянути на будинок за адресою вулиця Підвальна 6.
А поки ідемо до будинку №6 то можна порозглядати ще один з масонських символів котрі зустрічаються на будівлях Львова.
Всевидюще Око на Домініканському соборі, яке я шукав зовсім в іншому місці на фасаді собору коли писав про домініканський монастир і собор).
Підвальна №6.
Збудовано будівлю в 1900 році на місці де колись стояв один з бастіонів Львова.
З самого початку в будівлі було розміщено пожежну команду та станцію швидкої допомоги, також деякий час тут була телефонна станція. Тепер в будівлі знаходяться 1 пожежна частина Львова, а також головне управління ДСНС у Львівській області.
Фасад будівлі прикрашений скульптурою Святого Флоріана - покровителя пожежних.
Про одного з начальників львівських пожежних розповідають містичну легенду.
Більше ста років тому, начальником пожежної охорони Львова був Антін Чарницький. Люди розповідали, що його тіло було невразливим до вогню, Антін міг спокійно проходити через найсильніше полум'я та тримати в долонях розпечене вугілля. Незважаючи на керівну посаду, Антін завжди приймав безпосередню участь в гасінні пожеж виконуючи найнебезпечнішу роботу.
Окрім відваги і мужності, Антін запам'ятався ще й неабиякими розумовими здібностями. З-під його пера вийшла книжка про закономірність виникнення пожеж, а також він працював над новими технологіями для ліквідації пожеж.
В народі Антіна називали Неопалимим, а слава про його подвиги поширилась далеко за межі Львова, про його життя ходили оповідки й легенди, а люди з усієї імперії приїжджали щоб поглянути на живу легенду.
Але якось повернувшись додому після гасіння пожежі, Антін відчув запах диму. Оглянувши, разом з слугою Мартином, все помешкання - так і не знайшли джерела задимлення, але коли Мартин вигорнув з печі недогарки, щось змусило Чарницького краще роздивитись їх. Антін попросив слугу висипати недогарки на стіл. Пильно розглянувши візерунки на давно вже погаслих вугликах, Неопалимий помітив, що вони нагадують букви. Розглядаючи далі цю головоломку погаслого вогню, Антін склав з букв слова, великим було його здивування коли він прочитав - "Забирайся геть! Не чіпай більше нас, бо буде тобі біда! Жарник, Чернівець і Димник". Впізнав Неопалимий в цих підписах духів вогню, але чи могли вони злякати людину яка присвятила своє життя боротьбі з цим самим вогнем?
Минали місяці, Антін гасив пожежі, рятував людей та їхнє майно з виру неконтрольованої стихії - все, як завжди, от тільки почались Чарницькому снитись сни в яких він покидав своє тіло і десь далеко мандрував, а слуга Мартин розповідав, що вже кілька разів йому вночі ввижалось ніби хтось ходить будинком, та коли Мартин обходив дім то нікого, окрім Антіна, що спить в ньому не знаходив.
Однієї ночі Львів сколихнувся від дзвонів монастиря бернардинів і церкви Святого Онуфрія - вони сповіщали мешканців міста, що Львів знову в вогні.
Горіло в різних кінцях Львова. Вогнеборці вкотре прийняли бій, але цього разу серед людей, що приборкували полум'я, ніде не було їхнього легендарного командира.
Те, що Львів підпалили спеціально сумнівів не викликало бо вогонь спалахнув в зовсім різних районах Львова і з невеликим проміжками часу. Люди кинулись шукати палія і в одній з кам'яниць, що на колишній вулиці Гродзіцьких, таки впіймали його. "Злодій! Палій!" - кричав натовп, в'яжучи злочинця, а коли витягли його під світло ліхтарів то побачили чогловіка вдягнутого в обдертий і обгорілий мундир пожежного з нашивками начальника пожежної охорони, а його лице було настільки викривлене в звірячій гримасі, що Чарницького змогли впізнати лише його підлеглі. Воно й не дивно бо, як розповідається в легенді про Неопалимого, душа Антіна покинувши, уві сні, тіло - уже не змогла повернутись, бо її місце зайняли духи вогню.
Можна ще багато розповідати про пожежну охорону Львова, але ...
Йдемо поглянемо на площу Данила Галицького.
Мабуть усім відомо на чию честь названо площу?) А якщо ні - короля Галичини і Волині, засновника міста Львів, князя Галицько-Волинського князівства з династії Романовичів.
Але таку назву площа отримала зовсім нещодавно), для львівських мірок, в 1944 році.
А заснували площу на місці третьої (зовнішньої) лінії оборонних укріплень Львова. Між валами і муром було влаштовано стрільбище де вчились стріляти з луків і вогнепальної зброї - саме через це, коли було розібрано фортифікації Львова, площа отримала назву Стрілецька, але і то тільки "в народі". Офіційна Стрілецькою, площа стала в 1871 році, коли у Львові було проведено впорядкування назв львівських площ та вулиць, а перед цим площа називалась Дров'яною, через те, що тут продавали дрова для опалювання домівок.
В 1902 році на площі Стрілецькій відбулись сутички будівельників які вийшли на страйк та поліцією, якщо бути точнішим то будівельники уже розходились після страйку, але саме в цей момент площею проходила сотня 15-го піхотного полку. Хтось з будівельників вигукнув якусь образу на адресу вояків, а ті його затримали. Зав'язалась сутичка, яка переросла в масові заворушення, для втихомирення страйкарів на площу стягнули військо та поліцію. Будівельники почали кидати і війська каміння, поліція з вояками відкрила вогонь по страйкарям. В наслідок заворушень загинуло п'ятеро людей, а десятки отримали поранення.
З площі Данила Галицького починається підйом на Високий Замок про який я розповім в наступних публікаціях про цікаві місця Львова.
А ще на Площі Данила Галицького колись діяла перша у Львові автобусна станція.
Єдине, що дивує на площі названій в честь великого князя - немає пам'ятника Данилу Галицькому. плани встановити пам'ятник Данилу були, але чомусь їм не судилось втілитись. Планувалось, також, тут встановити пам'ятник Тарасу Шевченку, а ще президенту Львова в 1905-1907 роках Михайлові Михальському, але як і у випадку з пам'ятником Данилу, плани так і залишились планами.
Але в 2013 році площа таки отримала свій пам'ятник - Юрію Кульчицькому.
Юрій Кульчицький - людина яка навчила Європу пити каву.
Існує легенда в якій розповідають, що Юрій Кульчицький ще малим пішов на Січ і під час одного з походів потрапив в полон до турків. Перебуваючи в полоні Кульчицький вивчив турецьку мову і традиції, зокрема дізнався, як приготувати і пити каву.
В одному з походів козаки відбили в турків своїх побратимів серед яких був і Юрій Кульчицький.
Після цього доля занесла Кульчицького аж до Відня. І от в 1683 році 200-тисячне турецьке військо бере Відень в облогу. Коли місто вже було ладне впасти перед ворогом, магістрат вирішив спробувати останній шанс - послати до цісаря і герцога людину щоб вона сповістила про ситуацію в місті і попросила про допомогу. Цим посланцем став Юрій Кульчицький, знаючи турецьку мову і звичаї, переодягнувся в турецьке вбрання та вільно пройшов крізь полчища ворогів просто співаючи собі османських пісень).
Прийшла підмога, ворог відступив, а Кульчицький став героєм, котрого городяни назвали - "Рятівник Відня".
Згодом Юрій Кульчицький відкрив у Відні першу в Європі кав'ярню. Клієнтів своєї кав'ярні він завжди зустрічав в турецькому вбранні - тому самому в якому врятував Відень. Слава про кав'ярню Кульчицького поширилась Австрією і далі на всю Європу. А ще Кульчицький придумав готувати каву з цукром і молоком, що дуже сподобалось європейцям.
Ось так виходець з Самбірщини врятував від ворогів Австрійську столицю та навчив всю Європу пити каву.
Що цікаво в цій легенді - це те, що майже все сказане правда. Окрім частини про козацьке минуле Кульчицького. Насправді Юрій Кульчицький був купцем, а ще перекладачем котрий досконало знав декілька мов, серед яких і турецьку. Разом з початком кар'єри купця, Кульчицький залишався перекладачем при дворі австрійського цісаря.
Коли в Кульчицького спитали, чого він хоче за порятунок Відня, Юрій обрав мішки з дивним синьо-зеленим зерном
З самого початку в будівлі було розміщено пожежну команду та станцію швидкої допомоги, також деякий час тут була телефонна станція. Тепер в будівлі знаходяться 1 пожежна частина Львова, а також головне управління ДСНС у Львівській області.
Фасад будівлі прикрашений скульптурою Святого Флоріана - покровителя пожежних.
Про одного з начальників львівських пожежних розповідають містичну легенду.
Більше ста років тому, начальником пожежної охорони Львова був Антін Чарницький. Люди розповідали, що його тіло було невразливим до вогню, Антін міг спокійно проходити через найсильніше полум'я та тримати в долонях розпечене вугілля. Незважаючи на керівну посаду, Антін завжди приймав безпосередню участь в гасінні пожеж виконуючи найнебезпечнішу роботу.
Окрім відваги і мужності, Антін запам'ятався ще й неабиякими розумовими здібностями. З-під його пера вийшла книжка про закономірність виникнення пожеж, а також він працював над новими технологіями для ліквідації пожеж.
В народі Антіна називали Неопалимим, а слава про його подвиги поширилась далеко за межі Львова, про його життя ходили оповідки й легенди, а люди з усієї імперії приїжджали щоб поглянути на живу легенду.
Але якось повернувшись додому після гасіння пожежі, Антін відчув запах диму. Оглянувши, разом з слугою Мартином, все помешкання - так і не знайшли джерела задимлення, але коли Мартин вигорнув з печі недогарки, щось змусило Чарницького краще роздивитись їх. Антін попросив слугу висипати недогарки на стіл. Пильно розглянувши візерунки на давно вже погаслих вугликах, Неопалимий помітив, що вони нагадують букви. Розглядаючи далі цю головоломку погаслого вогню, Антін склав з букв слова, великим було його здивування коли він прочитав - "Забирайся геть! Не чіпай більше нас, бо буде тобі біда! Жарник, Чернівець і Димник". Впізнав Неопалимий в цих підписах духів вогню, але чи могли вони злякати людину яка присвятила своє життя боротьбі з цим самим вогнем?
Минали місяці, Антін гасив пожежі, рятував людей та їхнє майно з виру неконтрольованої стихії - все, як завжди, от тільки почались Чарницькому снитись сни в яких він покидав своє тіло і десь далеко мандрував, а слуга Мартин розповідав, що вже кілька разів йому вночі ввижалось ніби хтось ходить будинком, та коли Мартин обходив дім то нікого, окрім Антіна, що спить в ньому не знаходив.
Однієї ночі Львів сколихнувся від дзвонів монастиря бернардинів і церкви Святого Онуфрія - вони сповіщали мешканців міста, що Львів знову в вогні.
Горіло в різних кінцях Львова. Вогнеборці вкотре прийняли бій, але цього разу серед людей, що приборкували полум'я, ніде не було їхнього легендарного командира.
Те, що Львів підпалили спеціально сумнівів не викликало бо вогонь спалахнув в зовсім різних районах Львова і з невеликим проміжками часу. Люди кинулись шукати палія і в одній з кам'яниць, що на колишній вулиці Гродзіцьких, таки впіймали його. "Злодій! Палій!" - кричав натовп, в'яжучи злочинця, а коли витягли його під світло ліхтарів то побачили чогловіка вдягнутого в обдертий і обгорілий мундир пожежного з нашивками начальника пожежної охорони, а його лице було настільки викривлене в звірячій гримасі, що Чарницького змогли впізнати лише його підлеглі. Воно й не дивно бо, як розповідається в легенді про Неопалимого, душа Антіна покинувши, уві сні, тіло - уже не змогла повернутись, бо її місце зайняли духи вогню.
Можна ще багато розповідати про пожежну охорону Львова, але ...
Йдемо поглянемо на площу Данила Галицького.
Мабуть усім відомо на чию честь названо площу?) А якщо ні - короля Галичини і Волині, засновника міста Львів, князя Галицько-Волинського князівства з династії Романовичів.
Але таку назву площа отримала зовсім нещодавно), для львівських мірок, в 1944 році.
А заснували площу на місці третьої (зовнішньої) лінії оборонних укріплень Львова. Між валами і муром було влаштовано стрільбище де вчились стріляти з луків і вогнепальної зброї - саме через це, коли було розібрано фортифікації Львова, площа отримала назву Стрілецька, але і то тільки "в народі". Офіційна Стрілецькою, площа стала в 1871 році, коли у Львові було проведено впорядкування назв львівських площ та вулиць, а перед цим площа називалась Дров'яною, через те, що тут продавали дрова для опалювання домівок.
В 1902 році на площі Стрілецькій відбулись сутички будівельників які вийшли на страйк та поліцією, якщо бути точнішим то будівельники уже розходились після страйку, але саме в цей момент площею проходила сотня 15-го піхотного полку. Хтось з будівельників вигукнув якусь образу на адресу вояків, а ті його затримали. Зав'язалась сутичка, яка переросла в масові заворушення, для втихомирення страйкарів на площу стягнули військо та поліцію. Будівельники почали кидати і війська каміння, поліція з вояками відкрила вогонь по страйкарям. В наслідок заворушень загинуло п'ятеро людей, а десятки отримали поранення.
З площі Данила Галицького починається підйом на Високий Замок про який я розповім в наступних публікаціях про цікаві місця Львова.
А ще на Площі Данила Галицького колись діяла перша у Львові автобусна станція.
Єдине, що дивує на площі названій в честь великого князя - немає пам'ятника Данилу Галицькому. плани встановити пам'ятник Данилу були, але чомусь їм не судилось втілитись. Планувалось, також, тут встановити пам'ятник Тарасу Шевченку, а ще президенту Львова в 1905-1907 роках Михайлові Михальському, але як і у випадку з пам'ятником Данилу, плани так і залишились планами.
Але в 2013 році площа таки отримала свій пам'ятник - Юрію Кульчицькому.
Юрій Кульчицький - людина яка навчила Європу пити каву.
Існує легенда в якій розповідають, що Юрій Кульчицький ще малим пішов на Січ і під час одного з походів потрапив в полон до турків. Перебуваючи в полоні Кульчицький вивчив турецьку мову і традиції, зокрема дізнався, як приготувати і пити каву.
В одному з походів козаки відбили в турків своїх побратимів серед яких був і Юрій Кульчицький.
Після цього доля занесла Кульчицького аж до Відня. І от в 1683 році 200-тисячне турецьке військо бере Відень в облогу. Коли місто вже було ладне впасти перед ворогом, магістрат вирішив спробувати останній шанс - послати до цісаря і герцога людину щоб вона сповістила про ситуацію в місті і попросила про допомогу. Цим посланцем став Юрій Кульчицький, знаючи турецьку мову і звичаї, переодягнувся в турецьке вбрання та вільно пройшов крізь полчища ворогів просто співаючи собі османських пісень).
Прийшла підмога, ворог відступив, а Кульчицький став героєм, котрого городяни назвали - "Рятівник Відня".
Згодом Юрій Кульчицький відкрив у Відні першу в Європі кав'ярню. Клієнтів своєї кав'ярні він завжди зустрічав в турецькому вбранні - тому самому в якому врятував Відень. Слава про кав'ярню Кульчицького поширилась Австрією і далі на всю Європу. А ще Кульчицький придумав готувати каву з цукром і молоком, що дуже сподобалось європейцям.
Ось так виходець з Самбірщини врятував від ворогів Австрійську столицю та навчив всю Європу пити каву.
Що цікаво в цій легенді - це те, що майже все сказане правда. Окрім частини про козацьке минуле Кульчицького. Насправді Юрій Кульчицький був купцем, а ще перекладачем котрий досконало знав декілька мов, серед яких і турецьку. Разом з початком кар'єри купця, Кульчицький залишався перекладачем при дворі австрійського цісаря.
Коли в Кульчицького спитали, чого він хоче за порятунок Відня, Юрій обрав мішки з дивним синьо-зеленим зерном
якого ще тоді в Австрії майже ніхто не бачив і всі думали, що це корм для верблюдів. Ось такі були передумови появи знаменитої Віденської кави.
У Відні є також пам'ятник Юрію Кульчицькому, а ще вулиця - названа на його честь.
Спустимось трішки нижче площею Данила Галицького щоб краще роздивитись будинок під номером 1.
У Відні є також пам'ятник Юрію Кульчицькому, а ще вулиця - названа на його честь.
Спустимось трішки нижче площею Данила Галицького щоб краще роздивитись будинок під номером 1.
В цьому будинку збудованому в 1919 році до сьогодні діє ляльковий театр, а ще тут був культовий клуб "Лялька" котрий багато хто називав символом епохи). На жаль, стару Ляльку закрили, а нова - це вже зовсім не те.
Фасад будинку прикрашено фігурами муляра та коваля, які ще називають пам'ятниками загиблим будівельникам та президентові-ковалю.
Фасад будинку прикрашено фігурами муляра та коваля, які ще називають пам'ятниками загиблим будівельникам та президентові-ковалю.
Ну, на сьогодні досить в наступних публікаціях покинемо межі середньовічного Львова, а ще можливо, таки вже піднімемось на Високий Замок).
Немає коментарів:
Дописати коментар