Маршрут: Ділове - Піп Іван Мармароський - полонина Бербелашка - Рахів.
Початок цього походу трішки подібний до початку попереднього).
Так само "накривається" мій похід, правда тепер уже на Пішконю. Так само дивлюсь в мережі хто куди збирається.
І тут оголошення про похід в Мармароси. В Мармароси я вже ходив, але ж не сидіти вдома в останні дні відпустки). Пакую торбу, беру квитки, їду). До речі, ще один цікавий варіант, як добратись зі Львова в Ділове - вже знайомий, з попередньої розповіді, поїзд Ковель-Чернівці відправляється о 1:20 зі Львова і ним їдемо в Коломию, о 5:55 ви вже в Коломиї, а з Коломиї в 8:16 до Рахова їде електричка Коломия-Рахів, з Рахова до Ділового можна доїхати автобусом.
Дві години в Коломиї, поки чекаєте на електропоїзд, можна присвятити екскурсії по місту, чим і зайнялась більша частина групи поки я дрімав на вокзалі). Якщо врахувати, що від вокзалу до музею "Писанки" орієнтовно 2 км, туди і назад буде 4 км то двох годин цілком достатньо щоб поглянути на найбільшу писанку в світі, треба буде і собі колись піти глянути, бо вже кілька разів був в Коломиї, а крім вокзалу і автостанції нічого толком й не бачив. Ну цього разу в мене були поважні причини - кілька діб перед цим походом я дуже мало спав, а отже використовував кожну хвилину щоб подрімати))).
Їхати з Коломиї в Рахів електропоїздом ну дуже довго) - більше чотирьох годин, зате було весело, на носі якраз травневі свята, а на "майскіе") славнозвісний "Раховоз" на 99% забитий туристами, отож скучати не доведеться.
Погода, коли ми сідали в електричку, була "не дуже", а перед приїздом в Рахів ще й почався дощ, народ з іншої, доволі чисельної групи, почав одягати дощовики, бахіли і тому подібне. Якщо іти за стандартною схемою походів в Мармароси), то з Рахова ще потрібно добратись в Ділове, там взяти дозвіл на перебування в прикордонній зоні, а тоді вже йти до Мармароських вершин, в Рахові з вокзалу до автостанції іти метрів 20, отож дощовиків, бахіл і тд. теоретично та й практично) не потрібно - вирішив поцікавитись яким маршрутом ітиме сусідня група, а мо пригодиться). Виявилось, що народ прямує з Рахова до географічного центру Європи, що знаходиться неподалік села Ділове, а тоді вже в Мармароси, ми ж, згідно плану), вирушили на автостанцію, взяли квитки, ледве запакувались в переповнений автобус з Рахова в Ділове і поїхали...
В Ділове взяли в прикордонників дозвіл, до речі про дозвіл на перебування в прикордонній зоні - проблем немає жодних, остаточний список учасників походу в Мармароси був поданий лише кілька днів тому, але якщо всі хто іде в похід має з собою паспорти то орієнтовно через хвилин 10-20 вам дадуть дозвіл, при умові, що на заставі "буде світло" - електроенергію не відключили))).
Дозвіл маємо, зайшли ще в магазин і йдемо до початку маршруту.
До Ялинського водоспаду не заходили, народ вирішив іти одразу, червоним маршрутом, з Ділове до гори Піп Іван Мармароський, на похід виділено два дні, отож часу не так вже й багато, та й на Ялинському водоспаді я вже був тож і рватись туди не було сенсу).
На обід зупинились якраз в місці де закінчується або починається, залежно з якої сторони іти), маркований маршрут до водоспаду.
Чи то через куріння чи то через недосипання, але підйом до Мармароських гір давався мені важко, а точніше я ледве плентався десь ззаду)))☺.
Зате невелика швидкість руху дозволяла добре роздивитися навколишню природу).
А далі було ще веселіше, в урочищі Обніж почався підйом і тут я вже вкотре щиро жалів, що все ще не кинув курити))). Поглянув карту, цієї частини маршруту я ще не ходив, хм - вверх ще іти і іти. Ну що ж, покашлюючи в такт крокам, я вперто тягнув себе і рюкзак вверх - до Мармароських вершин).
Привал зробили біля хатини в урочищі Обніж, приблизно на 1/3 підйому.
Саме тут збиралась ночувати група яка з вокзалу в Рахові вирушила до центру Європи).
Нам для зупинки на ночівлю було ще зарано, тож перепочивши ми вирушили далі.
Вище, по дорозі, уже можна було, роздивлятись гірські пейзажі, що трішки відволікало від бажання закурити, а ще "здохнути" від задишки).
Також, почали зустрічатись туристи з інших груп, а це додавало сил бо дуже вже хотілось ночувати в отому туристичному притулку на полонині Латундур, а для цього потрібно було прийти туди першим). Наївний, я не часто буваю в горах на державні свята і навіть уявлення не мав, що тут буває так людно), а тур. притулок, мабуть вже був давним-давно зайнятий.
Але тоді я ще про це не знав і наплювавши на те що бронхи забиті смолами, якось не дуже добре переносять фізичну активність, старався таки обігнати інші групи))).
Дорогою ще роздивлявся в пошуках вказівника до полонини Бербелашка, бо знав, що після нього іти вже буде легше - не буде дуже стрімких підйомів.
Цю частину маршруту, від вказівника до полонини Лисича, я вже проходв в минулому своєму поході в Мармароси, правда тоді снігу було трішки більше).
Біля вказівника зробили привал, розібрали по цукерку, мені дісталась зі смаком пертусіну - смак знайомий з дитинства) і пішли далі, дорогою роздивляючись гірські краєвиди.
Ще трішки... і вже зовсім знайомі місця - полонина Лисича.
Колиба, звичайно ж, зайнята.
Вирішуємо де поставити намети, більшість хороших місць вже зайняті, а народ все прибуває і прибуває). Нє, ну не гори, а автостанція якась))), згадав собі, як в одному з походів за три дні не зустрів в горах жодної людини), але "майскіе" є "майскіе" і нич тут не зробиш).
Поки туди, поки сюди, поки вирішили де поставимо намети, гори почало затягувати хмарами і вже помаленьку темніло.
Поки туди, поки сюди, поки вирішили де поставимо намети, гори почало затягувати хмарами і вже помаленьку темніло.
Народ, з групи, хотів ще сьогодні піднятись до вершини Піп Івана Мармароського, а йти туди ще трохи треба, отож вирішили, що я і ще один з групи поставимо тент, скинемо під нього рюкзаки і по можливості наздоженемо решту групи, яка вирушає до вершини негайно).
Тент поставили, рюкзаки поскладали і вперед.
Решту групи ми зустріли на полонині Квасний, якраз перед початком стрімкого підйому вверх.
Тут вже було вітряніше, холодніше і сніжніше, а ще темніше))).
Народ задумався чи варто сьогодні підніматись, а чи таки дочекатись завтра. Вершина в хмарах, скоро вже зовсім стемніє і нічорта звідти і так не буде видно, так що толку туди іти - тільки для галочки "я був тут".
Для відмітки "я був тут" захотіло іти двоє, ще один в якого вистачало досвіду щоб не пертись вночі до вершини і який в разі чогось міг би чимось зарадити, залишився на полонині Квасний чекати двох, що пішли вверх.
Я ж, з рештою групи, почали спускатись до полонини Лисича щоб розкласти табір, а тим часом в гори приходила ніч.
Тент поставили, рюкзаки поскладали і вперед.
Решту групи ми зустріли на полонині Квасний, якраз перед початком стрімкого підйому вверх.
Тут вже було вітряніше, холодніше і сніжніше, а ще темніше))).
Народ задумався чи варто сьогодні підніматись, а чи таки дочекатись завтра. Вершина в хмарах, скоро вже зовсім стемніє і нічорта звідти і так не буде видно, так що толку туди іти - тільки для галочки "я був тут".
Для відмітки "я був тут" захотіло іти двоє, ще один в якого вистачало досвіду щоб не пертись вночі до вершини і який в разі чогось міг би чимось зарадити, залишився на полонині Квасний чекати двох, що пішли вверх.
Я ж, з рештою групи, почали спускатись до полонини Лисича щоб розкласти табір, а тим часом в гори приходила ніч.
Спускаючись, вступив в потічок) від чого одна нога стала мокрою, черевики які я взяв в Мармароси уже доживали своє і брались в похід з метою "добити", правда в потічок я вже вступив вдруге), а перше занурення старенькі черевики, незважаючи на кілька дірок в обшивці, таки витримали. Отакими роздумами "про черевики" я був зайнятий "на спуску" і не помітив, що спускаємось ми вже, так впевнено, в сторону потоку Квасний). До тями привели обриси Бербелашки і Петроса Мармароського. Розворот, трішки вверх і вже слідкуючи куди йдемо, повертаємось на правильний маршрут).
Розклали намети, назбирали дров, розпалили вогонь, ще трішки почекали, а народу, що зашився зверху все ще нема і телефони "позазоною".
Топаю вверх, щ я там буду робити - поняття немаю. Хмари вже повністю затягли гори, темно - скоріш за все прийдеться ходити туди-сюди і кричати, ну а шо?) Досвіду пошукових робіт в мене 0☺.
Снігу в горах залишилось дуже мало, на "карниз" зайти майже нереально, зірватись зі скель якщо бути обачним також "майже нереально", отож "найстрашніше", що могло статись - народ заблукав, а в такому випадку головне тоді було не замерзнути, бо температура добряче знизилась, а ще варто було подумати, про всяк випадок, що розповісти румунським прикордонникам))).
Розклали намети, назбирали дров, розпалили вогонь, ще трішки почекали, а народу, що зашився зверху все ще нема і телефони "позазоною".
Топаю вверх, щ я там буду робити - поняття немаю. Хмари вже повністю затягли гори, темно - скоріш за все прийдеться ходити туди-сюди і кричати, ну а шо?) Досвіду пошукових робіт в мене 0☺.
Снігу в горах залишилось дуже мало, на "карниз" зайти майже нереально, зірватись зі скель якщо бути обачним також "майже нереально", отож "найстрашніше", що могло статись - народ заблукав, а в такому випадку головне тоді було не замерзнути, бо температура добряче знизилась, а ще варто було подумати, про всяк випадок, що розповісти румунським прикордонникам))).
Піднімаючись, думав і я собі, як буду розповідати румунам якого милого приперся в Євросоюз, бо чесно кажучи видимість була в межах - "ніхрена не видно", а світло від ліхтарика, розсіяне в хмарах, ото "ніхрена" робило ще гіршим.
На щастя в такій "печалі") топав я недовго, вже біля колиби, де мав надію переночувати, почув знайомі голоси).
Поки повертались до "місця базового табору"), послухав історію сходження та історію рятувальної операції яка супроводжувала спуск після сходження).
А діло було так - після крутого підйому з полонини Квасний до безіменної вершини перед Піп Іваном Мармароським, один з учасників "сходження" вирішив далі не йти і зачекати іншого, благо що неподалік того місця стояв намет фотографа який вже кілька днів фотографує світанки та заходи сонця, а також красу гір з Мармароського хребта. Фотограф і приютив одного з учасників "сходження", поки той чекав іншого, бо стояти, коли спітнів під час підйому, довго на хребті де дме холодний вітер то таки не дуже корисно для здоров'я.
Той, що залишився на полонині Квасний, почекавши і змерзнувши, а ще зауваживши, що народ затримується пішов шукати учасників сходження). Першого знайшов в наметі фотографа, куди завітав щоб спитати чи не бачив хто двох хлопів, а от другого знайшов неподалік вершини Піп Івана Мармароського і якраз вчасно бо "другий" вже починав, помаленьку перетинати кордон і рухатись в такий омріяний, більшістю українців, Євросоюз). Ну а далі позбирав він учасників "сходження" докупи і повів вниз.
Варто відзначити, що "другий" учасник "сходження" таки побував на вершині Піп Івана, що в Мармаросах, піднімаючись туди вперше, вночі і в хмарах).
Прийшли до наметів, знову розпалили вогонь, повечеряли і спати.
Ранок.
На щастя в такій "печалі") топав я недовго, вже біля колиби, де мав надію переночувати, почув знайомі голоси).
Поки повертались до "місця базового табору"), послухав історію сходження та історію рятувальної операції яка супроводжувала спуск після сходження).
А діло було так - після крутого підйому з полонини Квасний до безіменної вершини перед Піп Іваном Мармароським, один з учасників "сходження" вирішив далі не йти і зачекати іншого, благо що неподалік того місця стояв намет фотографа який вже кілька днів фотографує світанки та заходи сонця, а також красу гір з Мармароського хребта. Фотограф і приютив одного з учасників "сходження", поки той чекав іншого, бо стояти, коли спітнів під час підйому, довго на хребті де дме холодний вітер то таки не дуже корисно для здоров'я.
Той, що залишився на полонині Квасний, почекавши і змерзнувши, а ще зауваживши, що народ затримується пішов шукати учасників сходження). Першого знайшов в наметі фотографа, куди завітав щоб спитати чи не бачив хто двох хлопів, а от другого знайшов неподалік вершини Піп Івана Мармароського і якраз вчасно бо "другий" вже починав, помаленьку перетинати кордон і рухатись в такий омріяний, більшістю українців, Євросоюз). Ну а далі позбирав він учасників "сходження" докупи і повів вниз.
Варто відзначити, що "другий" учасник "сходження" таки побував на вершині Піп Івана, що в Мармаросах, піднімаючись туди вперше, вночі і в хмарах).
Прийшли до наметів, знову розпалили вогонь, повечеряли і спати.
Ранок.
Народ снідає нашвидкоруч і виходить до Піп Івана. Я з вчорашнім "підкорювачем" залишаємось на "сторожівці", ну, а чого попремся?))) Він там був вчора, а я рік тому), ще й спати далі хочеться))) і щось мені здавалось, що хмари затягнули верхів'я гір надовго.
Помилявся, просвіт в хмарах таки був, мо таки треба було перебороти сонливість і іти, ну але шо вже зробиш).
Народ спустився і ми встигли спакуватись, якраз до того, як хмари принесли нам дощ.
Помилявся, просвіт в хмарах таки був, мо таки треба було перебороти сонливість і іти, ну але шо вже зробиш).
Народ спустився і ми встигли спакуватись, якраз до того, як хмари принесли нам дощ.
Попереду нас чекала дорога по якій проходить зелений маршрут яким ми повертаємось в Рахів.
Дрібний дощ, болото під ногами, хм, але йдеться якось легше аніж вчора, принаймні мені), а дощ то таке - заодно випробую свій новий дощовик,правда він для велопоходів, але то нічого - верх рюкзака закриває і вже добре).
Дощ супроводжував нас не довго, з-за хмар вийшло сонце і гори "задиміли").
Дрібний дощ, болото під ногами, хм, але йдеться якось легше аніж вчора, принаймні мені), а дощ то таке - заодно випробую свій новий дощовик,правда він для велопоходів, але то нічого - верх рюкзака закриває і вже добре).
Дощ супроводжував нас не довго, з-за хмар вийшло сонце і гори "задиміли").
Дорогою "димів" і я, чим створював деякі незручності для групи, ну але шо зробиш якщо людина має залежність, а залежність - це ж майже хвороба, а суспільство замість того щоб допомогти хворим людям, не те що відвернулось від них))), а й створило їм нестерпні умови. Отож замість того щоб "знущатися" з "залежних", краще б зробили для людей які палять нормальні умови: окремий громадський транспорт де можна курити, зупинки, вагони, ресторани, кафе і бари і тд і тп))). А то суспільство тільки бубнить і бубнить, можна подумати мені це бубніння якось допоможе).
Ну це я так... невеликий ліричний відступ).
А тим часом дійшли ми до полонини Магура, тут також було людно, групи приходили і ішли, стояло кілька наметів, ще дехто з тих що приходили розкладав намети щоб залишитись тут.
Погода ставала все кращою,
Ну це я так... невеликий ліричний відступ).
А тим часом дійшли ми до полонини Магура, тут також було людно, групи приходили і ішли, стояло кілька наметів, ще дехто з тих що приходили розкладав намети щоб залишитись тут.
Погода ставала все кращою,
а коли ми підійшли до безіменної гори, що неподалік Рахова, небо над нами було повністю чистим, лише над Чорногорою та Свидовцем клубились хмари.
Виникла ідея піднятись на гору і зачекати на захід сонця. Щось я тоді дуже хотів пива, завжди кидаю в рюкзак кілька баночок, а в цьому поході забув, але ж жодне пиво в світі не зрівняється з заходом сонця в горах).
Стояли на горі, аж доки сонце повністю сховалось за хмари
і після цього продовжили спуск в Рахів.
До Рахова дорога виявилась довшою аніж нам здавалось, але до поїзда Рахів-Львів ми встигли ще й час залишився щоб сходити в магазин).
В 8:10 уже були у Львові. Якщо врахувати, що виїхали ми в ніч з п'ятниці на суботу, а на ранок понеділка повернулись додому, то на все про все у нас вистачило двох вихідних днів, отож якщо не знаєте куди поїхати на вихідні зі Львова то похід в Мармароси до вашої уваги).
А я ще обов'язково, правда не знаю коли), повернусь в Мармароси бо дуже вже мені захотілось піднятись на Бербелашку та Петрос Мармароський, а ще таки пройтись до Міка-Маре та Стогу, що я планував зробити ще в першому свому поході в Мармароси,
але тоді через погіршення погоди та лавинну небезпеку ми вирішили не ризикувати.
Ну що ж, нехай все задумане здійсниться). До нових зустрічей.
Більше фото з походу тут
Відео тут
Карта (мапа) з походу в Мармароси тут
До Рахова дорога виявилась довшою аніж нам здавалось, але до поїзда Рахів-Львів ми встигли ще й час залишився щоб сходити в магазин).
В 8:10 уже були у Львові. Якщо врахувати, що виїхали ми в ніч з п'ятниці на суботу, а на ранок понеділка повернулись додому, то на все про все у нас вистачило двох вихідних днів, отож якщо не знаєте куди поїхати на вихідні зі Львова то похід в Мармароси до вашої уваги).
А я ще обов'язково, правда не знаю коли), повернусь в Мармароси бо дуже вже мені захотілось піднятись на Бербелашку та Петрос Мармароський, а ще таки пройтись до Міка-Маре та Стогу, що я планував зробити ще в першому свому поході в Мармароси,
але тоді через погіршення погоди та лавинну небезпеку ми вирішили не ризикувати.
Ну що ж, нехай все задумане здійсниться). До нових зустрічей.
Більше фото з походу тут
Відео тут
Карта (мапа) з походу в Мармароси тут
Немає коментарів:
Дописати коментар