Маршрут: село Бистриця - гора Гропа - гора Велика Братківська - перевал Околе - гора Татарука - гора Трояска - гора Геришаска - хребет Апшинець - гора Крачунєска - гора Стіг - Драгобрат
Нарешті вибрався на Свидовець, поглянути на красу гірських озер про котру не раз чув і читав. Довго роздивлявся карту вибираючи звідки почати похід і все ж вирішив буду іти з Бистриці через Гропу до перевалу Околе, а далі в Драгобрат і звідти в Ясіню.
Маршруткою Львів - Івано-Франківськ, що відправляється о 7:35 з головного вокзалу Львова доїхав до вокзалу в Франківську, вартість 60 гривень, а з Франківська до Надвірної комфортабельним автобусом за 12 гривень, відправлення о 11:20. Тепер до наступної маршрутки потрібно трішки пройтись, ось карта.
Правильну дорогу мені підказали на автостанції і навіть трішки провели, за що я щиро вдячний. Автобус з Надвірної в Бистрицю відправляється о 13:00. Дорога скажу вам чесно більше нагадує танковий полігон тому цих 30 кілометрів ми плелись півтори години.
14:30 ось я і в Бистриці, на зупинці де колись закінчився мій перший похід, а тепер починається новий, уже навіть не знаю який по рахунку.
Спер рюкзак до плота, прикурив сигарету і поки курив, згадував, як колись прийшли ми сюди мокрі, змучені, але щасливі. Спогади штука хороша, але зараз час творити нові, відправляю недопалок в урну дістаю карту, компас і вперед по спогади, і не тільки).
Небо захмарене під ногами калюжі, але надія, що до завтра усе пройде не залишає. Обминаючи калабані крокую на зустріч вершинам. Дорогою зустрічаю трьох мандрівників з рюкзаками котрі спішать в Бистрицю, мабуть на автобус, а мені спішити нікуди попереду мінімум три вільних дні, хіба що було б добре сьогодні, поки ще день, дійти до запланованого місця ночівлі.
З Бистриці до села Причіл дійшовши нормально, правда тоді навіть не помітив, що я вже в селі), а от в Причілі, де дорога розходиться звернув не туди). Хоча на карті добре видно, що на роздоріжжі є міст і добре видно, що переходити його не треба. Та якось задумався і пішов прямо через от такий міст,
а треба було перед ним звернути вправо і піднятись вверх).
Та це я вже зрозумів пізніше, пройшовши кілометрів два. Вперше помітив, що мабуть кудись не туди іду, тільки тоді, коли зустрів двох хлопців на конях, що попросили закурити, а заодно спитали, чи на Братківську іду, ішов я на Гропу, а вже потім на Велику Братківську. "Дивно чому питають про Братківську, адже Гропа ближче по маршруту, можливо Братківська популярніша серед туристів і часто питають дорогу до неї" - подумав тоді я і пішов далі). Та тепер вже не занурений в роздуми і споглядання краєвидів, а роздивлявся дерева в пошуках маркерів маршруту і карту, звіряючи з нею кожен поворот дороги. Після кількох поворотів і звіряння з компасом, зрозумів, що я вже давно пройшов село Причіл і зараз крокую дорогою на котрій немає маршрутів), хоча нею можна піднятись на Малу Братківську. Іти на Малу Братківську в мої плани не входило, розвертаюсь на 360 і прискореним темпом повертаюсь до мостика.
Коли ішов селом Климпуші, на годиннику було уже 16:30, люди помаленьку завершували свої справи і збирались на подвір'ях біля хат, дехто пакував сумки в машини і їхали, мабуть, в Бистрицю на автобус, на одному з подвір'їв діти ганяли м'яча, а я ішов в гори. До запланованого місця ночівлі залишалось пройти приблизно 7 кілометрів, повинен встигнути дійти поки стемніє.
Дорога від села Климпуші до підніжжя Гропи розбита лісовозами, подекуди розходиться на декілька об'їздів і поворотів з основної дороги тепер набагато більше ніж позначено на моїй карті. Вирубка лісу і заготівля дров місцями іде одразу при дорозі, маркування погане, мабуть багато дерев з маркерами уже пішли на дрова(, тепер іду повністю зосереджений на дорозі, звіряючи кожен поворот та кожне роздоріжжя з картою і компасом.
Дійшов до місця де потічок Правий впадає в Гропинець тут мені потрібно звернути на дорогу в північному напрямку, та для цього ще треба перебратись через цей Правий потічок, котрий після кількох дощових днів став повноводний та швидкоплинний. Над потічком перекинуто дві колоди по яких я спершу і спробував перейти водну перешкоду, після кількох кроків по дереву відмовився від цієї ідеї. Колоди діаметром по 10 сантиметрів, без кори і від вологи були настільки слизькі, що на третьому невеличкому кроці я ледь не гепнувся в воду). Гепнутись, навіть з метра висоти, на кам'яне дно потічка, в соло поході, мені не хотілось. Переходити вбрід також бажання не було, вирішив побудувати переправу). Хоча, побудувати переправу - якось дуже сильно сказано, просто накидав в воду каміння побільше і по ньому перейшов потічок). Скоро дорога звернула праворуч і почався помітний підйом,
в кінці котрого на мене чекала колиба. В гори уже, помаленьку, насувались сутінки, на годиннику 18:30, а в кінці жовтня темніє швидко.
Зайшов в колибу, котра складається з двох частин, в одній частині замість двох стін проста загорожа з дошок, тут стоїть стіл і лавки, а з неї уже можна зайти в іншу частина в котрій буржуйка і настил на котрому так гарно можна відпочити після денного переходу).
Перед ти, як увійти в спальну частину колиби, про всяк випадок постукав і спитав чи є хто дома. Дома нікого не було, що ж, сьогодні господар тут буду я, ну не тільки я - я і миші). Хто ночував в таких от притулках серед гір знає - коли засинають люди, тоді прокидаються миші), запаси їжі в таких будиночках варто складати в окремий кульок і підвішувати до стелі.
Розпалив буржуйку, набрав води, приготував вечерю, перекусив посидів на веранді думаючи трохи про прекрасне, трохи про мотори, трактори... Ось один з великих мінусів соло походу в короткий світловий день - темніє скоро, спати ще не хочеться і години дві-три треба знаходити собі якійсь заняття.
Посидів подумав, скурив кілька сигарет і потопав спати. Миші навіть не дочекались поки засну, тільки я гарно вмостився і перестав товктись, на нічне полювання повилазили миші, я намагався заснути, а вони бігали по хаті неначе стада диких бізонів по преріях, одна добралась до целофанового пакету, що висів на стіні і почалось. . . Через хвилин десять, безрезультатних спроб заснути, ввімкнув ліхтарик. Спершу посвітив на пакет, над ним на перекладені сиділо біле чудо і намагалось залізти всередину чи просто поглянути, що в ньому. На слова брись і псика, біла, як лабораторна, миша не реагувала, так само не вразили ці слова мідянку коли я спускався з тростяну, мабуть пора вивчати якісь нові. Миша трішки подивилась на мене з ліхтариком і знову відновила спроби пробратись в пакет, зрозумівши, що їм до лямпочки мої спроби їх прогнати, гепнув п'ятою по настилу і враз стало тихо))), біла миш втекла на двір через отвір в дверях, а інші не знаю, або просто притихли, або також повибігали з хати. Відновились мишачі забіги, коли я вже майже заснув і мене це вже не турбувало, ще щось велике пробігло повз колибу, "потрібно буде поглянути вранці чи не залишило слідів" - подумав тоді я, та про те що хотів поглянути на сліди згадав тільки зараз - коли писав про похід).
Ранок в Карпатах зустрів мене інеєм на траві та помаранчевим відблиском хмар.
Хрустячи замерзлою землею, котра вчора була болотом і обережно ступаючи по слизьких дошках дійшов до потічка, набрав води, сполоснув обличчя - проганяючи залишки дрімоти, зварив кави, поснідав, спакував рюкзак і вирушив до Гропи.
Тим часом, сонце уже піднялось над лісами Карпат і відігрівало гірські схили після морозної ночі.
Маршрут від колиби до Гропи маркований добре, чорний маркер зустрічається, аж занадто, часто).
Важко мені даються підйоми, дякуючи шкідливій звичці, але нічого кашляючи і тяжко дихаючи) виходжу на відкриту місцевість, а поки віддихаюсь, розглядаю краєвиди).
За ранковими туманами, впізнаю Малий Горган, Синяк і Хомяк, на Хом'як в березні ми не встигли піднятись, але все ще попереду, зараз пора іти на Гропу, згадувати попередні походи буду вдома). Дихання нормалізувалось чи може вже відкрилось друге), одягнув рюкзак і продовжив підйом.
Тим часом, хмари помаленьку наповзали на вершини(.
Вершина Гропи, була уже в хмарах і мені, лише залишалось уявляти, що можна побачити звідси в безхмарну погоду). На півночі вершини Свидовця, півдні Горгани, а далеко на південному-сході, мабуть, можна побачити Говерлу та Петрос.
Класна штука уява), можна замість сірої пилини намалювати вражаючі пейзажі) і не потрібно забувати, що ця сіра пилина - це хмари, на які купа народу дивляться знизу і навіть не здогадуються, що в цих хмарах можна ходити))).
Постояв, перекурив, поуявляв краєвиди і потопав в хмарах до Великої Братківської. Дорогою, на стежці помітив вирваний Ісландський мох - корисна рослинка, від кашлю допомагає, давно вже хотів поповнити запаси, тих, що назбирав на Смотричі, приблизно рік тому, уже майже не залишилось, та от ніяк не міг знайти.
З гори Велика Братківська я побачив те саме, що й Гропи)
хмари навколо себе.
Правда вітер став дути сильніше і похолоднішало, привалу не робив, відразу почав спуск до перевалу Околе.
Дорогою натрапив на цікаву річ - трос діаметром приблизно 2 сантиметри, місцями виходив з -під землі і тягнеться мабуть аж до витоків Чорної Тиси, а то і до самого перевалу Околе, цікаво для чого він тут. Корисної інфо в гуглі про трос я так і не знайшов(, тож якщо комусь щось відомо про нього відпишіть, будь ласка).
Десь за кілометр спуску з Великої Братківської є хороше місце для наметів, поблизу вода і доволі багато рівного місця навіть попри дорогу за галявиною, правда і сміття трішки є(, ось тут я і відпочив,
та вирушив до витоків Чорної Тиси. Небо захмарене, лише іноді сонце таки пробивається крізь хмари даруючи тепло і надію, що хмари розійдуться.
Біля джерела Чорної Тиси встановлено пам'ятний камінь з написом "Тут починається Чорна Тиса", а от, що написано на іншому камені, неподалік витоку, угорською мовою я так і не зрозумів, перекладач google, як завжди видав набір слів), а в неті, переважно пише про камінь над самим джерелом. Ось камінь з написом.
Коли хтось знає румунську або знає, що на ньому написано, то напишіть, будь ласка, переклад в коментарях, буду дуже вдячний).
Ще оди об'єкт котрий мене зацікавив і про який не знайшов інформації.
Ось так за спуск з Великої Братківської, знайшов три цікавих штуки і зовсім не знайшов інформації про них).
Від витоків Чорної Тиси до перевалу Околе іти 15 хвилин. На перевалі стоїть справжня хатина).
На дверях висить колодка,
але незамкнена), тож тут сміло можна зупинятись на ночівлю, правда шибки, на жаль, де не де повибивані(. Зупинятись на ніч мені, ще зарано, зупинився просто пообідати, після чого продовжив свій шлях до Свидовця.
За кілька метрів від колиби на перехресті двох доріг чекав неприємний сюрприз - велика купа сміття, відповідь на запитання - "Звідки?", можна мабуть знайти в слідах протекторів на роз'їжджених дорогах, привести можуть, а от забрати і викинути в відведених місцях, мабуть, не дозволяє виховання(.
Дорога від Перевалу Околе до полонини Ріпта уся в коліях від коліс машин, здається, їздять тут усюди - по старій дорозі, по об'їздах, поміж дерева, коротше куди хочуть туди їдуть. Маркери маршруту потрібно шукати, якщо ідете від перевалу, по ліву сторону цієї шестиполосної (можливо більше) "автомагістралі".
Коли виходив на полонину Ріпта, місцями крізь хмари почало пробиватись синє небо.
На полонині Ріпта, згідно моєї мапи, повинна бути колиба. ЇЇ я побачив, як тільки вийшов на полонину, двері були відчинені навстіж, зайшов подивитись. Не знаю, закинута колиба чи ні, та її стан дуже поганий, місцями видно сліди пожежі, правда дах над центральною кімнатою недавно ремонтували, видно по свіжих дошках, але загальне враження занедбаності - остаточно відвадило мене від колиби. Вирішив ночувати в наметі, а що даремно я його тягну вже двадцять з лишнім кілометрів.
Залишив рюкзак на столі біля колиби і пішов вибирати місце для намету, а заодно і поглянути на джерела, що позначені на моїй карті, вода в джерелі біля колиби мені також не сподобалась.
Через метрів 300, від колиби, знайшов джерело, біля нього і поставив намет. Вітер розганяв хмари і разом з збільшенням чистого неба над головою, росла надія, що завтра таки з вершин Свидівця вдасться розгледіти озера, а сьогодні залишилось повечеряти і лягати спати.
Вранці я зрозумів, що погожої днини сьогодні не буде, за ніч вітер нагнав ще більше хмар, ніж було вчора, вони гнані вітром, тепер нависали в кількох метрів наді мною(. Борючись з вітром склав намет, побігав по полонині за каріматом, бо не поклав на нього нічого важкого і вітер тепер ганяв його куди хотів, а я ганяв за ними). Склав речі в рюкзак і вирушив до вершин Сводовця, на зустріч штормовому вітру.
Чим вище я піднімався тим гіршою ставала видимість, маркер я востаннє бачив ще біля початку підйому з полонини Ріпта, стежок, що вели на хребет декілька і я обрав не ту. Стежка якою я ішов почала спускатись вниз, пройшовши по ній ще метрів 30, зрозумів пора підніматись на хребет і потопав я на пряму вгору. Кажуть гірше за жереп тільки мокрий жереп, та іти по мокрому жерепі доводилось небагато, переважно по високій мокрій траві.
Вийшов на хребет, знайшов стежку, через кілька метрів і маркер. Іноді стежка розходилась, тож що знову не забрести кудись дістав карту і компас, бо розгледіти в хмарах куди далі йти, було нереально.
Після гори Татарука, ішов краєм хребта і тільки уявляв собі, що можна побачити звідси в безхмарну погоду, мабуть розглядати звідси Свидовець, одне задоволення, та зараз я міг розгледіти тільки метрів 10 стежки переді мною).
Після гори Трояска, дорогою до гори Геришаска, вітер був такий, що ледь не збивав з ніг і це враховуючи моїх 100 кг плюс 20 кг рюкзак. Ішов ледь не лежачи правим боком на вітрі іноді впираючись палицями в протилежну до вітру сторону, почав мерзнути в руки і в праве вухо, виявилось, що зимова шапка і капюшон батніка не надто переконлива перепона Карпатським вітрам, зате, тепер вже червоний, маркер маршруту зустрічався частіше).
Підійшов до вказівника на якому писало Геришаска, правда, це ще не вершина гори, до вершини потрібно пройти 100 метрів. Іти цих 100 метрів, щоб побачити те саме, що й зараз - хмари мені не хотілось та й вітер тут дув слабше, зупинився перепочити.
Від Геришаски до гори Стіг залишалось 7 кілометрів, а до Драгобрату 9,5. Що ж попереду ще 9,5 кілометрів дороги в хмарах і в штормовому вітрі.
Відпочив і вирушив далі по хребту Апшинець, з якого можна спуститись до озер Ворожеска і Геришаска - які так хотілось побачити, але за такої погоди, зробити це з хребта нереально, а спускатись з хребта мені не хотілось. Колись зберусь пройти цей маршрут знову, але вже подивлюсь на сайти з погодою і тоді обов'язково провідаю всі озера Свидовця, а зараз просто постараюсь дійти до Драгобрату, щоб мене не здуло вітром).
Гору Стіг я обійшов траверсом, а заодно поповнив запаси води в джерелі під вершиною, правда вода була більше дощовою, аніж джерельною).
А далі вийшов до підйомників Драгобрату, піймав себе на думці, що зараз хочеться не в тепло, кудись в огорожу зі стінами, дахом де тепло і немає вітру, а хочеться щоб сталось диво), хоч на кілька секунд, цей вітер таки розігнав хмари на Свидовцем...
Дива не сталось))). Пора спускатись з Свидівця, так і не побачивши того за чим ішов, зате цілий і неушкоджений, трішки мокрий, з вітряної сторони) і маленько змерз. Підійшов до вказівника, про всяк випадок пересвідчитись, що саме тут пора спускатись а Драгобрат, табличка з зеленим маркером була відірвана, але хтось положив її під вказівником в правильному напрямку, за що я йому дуже вдячний.
Спустившись за хребет, зупинився перепочити, вітер тут був на багато слабший тож заодно вирішив і перекурити, поки курив повз мене в Драгобрат, на мопеді), спустилися двоє хлопців. Коли вони порівнялись зі мною то ми поглянули одні на одних з посмішкою (читайте, як на варятів))), можливо вони подумали, що я тільки піднімаюсь, а я навіть уявити не міг, як при такому вітру можна їхати на мопеді.
Докурив і продовжив спуск в Драгобрат.
В Драгобраті моросив дрібний дощ, чи правильніше сказати - мряка, місцями люди добудовували майбутні готелі, щоб встигнути до початку лижного сезону, під ногами місцями було важкопрохідне болото), на годиннику, майже, 15:00, а до Ясіні залишалось ще приблизно 10 кілометрів. Після випробувань на Свидовці, дрібненький, прямий дощ, навіть незручністю, важко було назвати, ішов собі помаленьку доброю дорогою, іноді постукуючи наконечниками палиць по дрібних камінцях. Знаю, що сьогоднішній вітер і хмари - це ще не найгірша погода котра буває в горах і з котрою, мабуть, ще доведеться зустрітись...
До вокзалу в Ясіні прийшов, коли вже стемніло. Народу не було зовсім, лише біля службового входу тарабанив кружкою по асфальту собака, мабуть вечеряв). Присів на лавочку, збоку поставив рюкзак під який, добре вигодуваний вокзальний собака, закінчивши прийом їжі, сховався від осіннього дощу, зробивши собі гніздо з опалого листя. До поїзда залишалось ще дуже багато часу, відкрив пиво, котре завбачливо придбав в одному з магазинів при трасі. Хоч на дворі +3, згідно сайту погоди, холодно не було. Просидів приблизно пів години і таки почав змерзати, поклав пляшку в невеликий смітник біля службового входу, собаці якраз винесли добавки і він виліз з свого гнізда перекусити, а я забрав рюкзак і пішов в середину вокзалу, подрімати.
Оголосили прибуття потягу Рахів-Львів, вийшов на перон і поки чекав потяг, дивився, як осінній дощ переходить в перший сніг...
Немає коментарів:
Дописати коментар