Маршрут: водоспад на ріці Кам'янка - меморіал на горі Ключ - Мертве Озеро - водоспад Сукіль - село Кам'янка
Сколівські Бескиди, можна сказати - рідні місця), вершини Бескиду були першими гірськими вершинами, що я побачив). А ще, Сколівські Бескиди з маркуванням "часів совка" і такими ж картами поки що залишаються куточком Карпат де замість маркерів ви шукаєте стежки, а частіше напрямки))) до цікавого вам місця. Туристичні маршрути в Сколівських Бескидах, якщо порівнювати з іншими частинами Карпат, промарковано поганенько і все це, що я понаписував вище), робить для мене Бескиди особливими).
От в Сколівські Бескиди я цього разу й вибрався - буду шукати "справжнє" Мертве Озеро і "справжній" водоспад Сукіль, а ще поглянути на меморіал Січовим Стрільцям поблизу вершини гори Ключ.
Маршрут наш починається неподалік водоспаду Кам'янка, як доїхати чи дійти до водоспаду - можна прочитати тут.
Сьогодні тут людно, а якось було так, що окрім мене та кількох продавців в магазинчиках над водоспадом - тут більше нікого не було, ані душі).
Кілька фото на водоспаді і йдемо далі. Дорогою зустрічаємо ось такий стенд з поганенькою картою частини Сколівських Бескидів
на якій, так само поганенько, позначено маршрут з водоспаду Кам'янка до гори Лопата і далі в Сколе.
Ще трішки проходимо далі і спочатку однієї з найкрасивіших долин (на мою думку)
починаємо підйом до гори Ключ і о диво))) - на стовбурі одного з дерев я помічаю маркер.
Маркер звичний для Сколівських Бескидів - жовтий (тепер більше оранжевий) і з номером маршруту на ньому, але окрім темнішого "жовтого" є ще одна відмінність цього маркеру від тих, що я раніше бачив в Бескидах - він новий), саме це мене так і здивувало, а ще трішки засмутило - звик я вже ходити в цих краях трішки блукаючи).
Коротше я вже спереживався - не дуже люблю зміни))), а тут таке... Невже скоро і в Бескидах замість вигуків - "Ну шо? Є там якась стежка?", буде чутно - "Бачиш маркер?". Спереживавсі даремно, бо якщо спочатку все і було більш-менш промарковано то вище - орієнтовно на "окраїні" місцевого Острова Пасхи", маркери зникли,
чи то ми десь не там звернули), але вже скоро дорога закінчилась і далі наш шлях пролягав такою звичною, для мене в Бескидах, зарощеною і ледь помітною стежиною, аж від серця відлягло).
Правда, з часом, стежина стала кращою і нею ми вийшли до місця вирубки.
Все офіційно і законно - стоять таблички з інформацією: кому, скільки і де - от тільки Карпатському лісу від цього мабуть не легше.
Пообідали неподалік зрубу, навіть вогонь для обіду розпалили - он скільки дров довкола валяється та й часу в нас купа, а забирати те гілля звідси точно вже ніхто не буде, бо для продажу не підходять.
Кількасот метрів від зрубу і ми біля меморіалу на честь Українських Січових Стрільців, що полягли в бою з російською армією, поблизу гори Ключ, в часи Першої світової війни.
Неподалік меморіалу встановлено карту з туристичними маршрутами в Сколівських Бескидах.
Карта набагато краща за ту, яку ми бачили неподалік водоспаду Кам'янка, а трішки далі від меморіалу на горі Ключ, ми знову знайшли маркери,
Правда, з часом, стежина стала кращою і нею ми вийшли до місця вирубки.
Все офіційно і законно - стоять таблички з інформацією: кому, скільки і де - от тільки Карпатському лісу від цього мабуть не легше.
Пообідали неподалік зрубу, навіть вогонь для обіду розпалили - он скільки дров довкола валяється та й часу в нас купа, а забирати те гілля звідси точно вже ніхто не буде, бо для продажу не підходять.
Кількасот метрів від зрубу і ми біля меморіалу на честь Українських Січових Стрільців, що полягли в бою з російською армією, поблизу гори Ключ, в часи Першої світової війни.
Неподалік меморіалу встановлено карту з туристичними маршрутами в Сколівських Бескидах.
Карта набагато краща за ту, яку ми бачили неподалік водоспаду Кам'янка, а трішки далі від меморіалу на горі Ключ, ми знову знайшли маркери,
що вказували напрямки і відстані до водоспадів Кам'янка та Гуркало, а також Скель Довбуша.
До жодного з цих місць ми сьогодні не збирались, тож маркування нам не згодилось, а йти нам треба було орієнтовно на схід). Карти я не брав, та й для чого мені тут стара "генштабівська" карта на якій позначені дороги, що тепер перетворились на ось таке, а то й гірше).
напрямок відомий, компас є, навіть якісь стежки є, ідемо).
На шляху зустрічається каміння, як в місцевому Острові Пасхи,
а далі ми виходимо до скель.
Навіть не знав, що тут стільки скельних виступів, ще й доволі цікавих.
Тягнуться ці скельні виступи до межі з Івано-Франківською областю і далі, а починаються, мабуть, від Тустані. От тільки тут скелі оброслі деревами, кущами і мохами.
Люди заходять сюди не часто, принаймні стежок тут нема, а як є то якісь ледь помітні і зовсім не під людський зріст - якщо під ногами щось ледь схоже на стежину, то вже вище пояса все заросле гілками - ноги йдуть нормально, а руки продираються крізь хащі))).
"Якісь ведмежі стежки" - пожартував я, а колєга сприйняв жарт серйозно і про всяк випадок уточнив, як там правильно тікати від ведмедя).
Тікати від ведмедя - дурне заняття, але є версія, що коли бігти вниз по схилу і по діагоналі то ведмедю буде важче вас наздогнати.
Далі по хребту "ведмежі" стежки також закінчились) і ми, трішки по хащах,
трішки по буреломах,
але таки вийшли до потрібної нам дороги на межі Львівської і Франківської областей.
Тепер залишилось тільки перейти дорогу по кісточки в болоті, спуститись вниз і знайти "справжнє" Мертве Озеро.
Дорогу перейшли, а з іншої сторони навіть надибали щось схоже на стежку,
нею зійшли вниз і пішли шукати озеро).
Знайшли на диво скоро - таки правильно звернули після спуску до пересохлого русла), бо був вибір де шукати озеро - верху чи внизу).
Ну що ж, не заблукали, ведмеді нас не з'їли), ніяка живність не вкусила, трохи руки пообдирались об гілляки, але в двох запланованих на сьогодні місцях побували маючи лише компас (який я так жодного разу не дістав з кишені) і в пам'яті зображення місцевості з Google Earth) - все сказане вище, можна сприймати, як саморекламу "які ми круті туристи, ми ж, аж два кільометра по хабазах пройшли"))).
Пора зупинятись на ночівлю. Обходимо озеро в пошуках місця для намету,
а тимчасом почав накрапати дощ, правда до того, як дощ перейшов в зливу ми таки встигли поставити намет. Тепер ще б вогонь розпалити бо пальник я забув взяти і води набрати.
Вода хоч і добряче так лила з неба, але все ж набрали ми її відразу з потічка, що стікає в Мертве Озеро, а от з вогнем прийшлось помудохатись, щось не дуже хотіло горіти наше багаття коли на нього лив, як з відра дощ, але якось вогонь таки розгорівся, ми зготували нехитру вечерю, повечеряли і спати.
Вранці хоч і було хмарно, але дощ вже не падав. Спакували пожитки і збирались вже йти, як до нас підійшов єгер.
Мабуть з годину, а то й більше проговорили ми з єгером. Дізнались, що "справжнє" Мертве Озеро таки тут, інша його назва Безіменне
ще єгер нам розповів, що колись тут було повно риби поки якісь дегенерати, яким все мало, не кинули в озеро два мішки з хімією (яка хімія то була я вже забув) від чого на поверхні води утворилась плівка і риба загинула. Розповів, що й тепер браконьєри бувають в цих місцях, отой пліт на фото фото вище використовують якраз вони. В мене ще була ідея покататись на тому плоті, але на дворі мокро, холодно і сиро, а варіант гепнутись з плота в воду мені в таких умовах зовсім не подобався.
Окрім місцевих браконьєрів сюди навідуються й заїжджі "мажорні" з хорошою оптикою та тепловізорами, приїжджають "зграями" і що може зробити в такій ситуації один єгер з старенькою "двухстволкою" ще й в місці де немає зв'язку?
Поговорили про скелі, виявляється довкола Мертвого Озера доволі багато скельних комплексів, в одному місці можна навіть доволі комфортно переночувати без намета. Розказав нам єгер про ведмедицю з ведмежатами яка полюбляє заходити в ці краї.
Пора іти далі, єгер показав нам нормальну стежку якою можна піднятись до дороги на межі областей по якій ми плануємо дійти до "справжнього" водоспаду" Сукіль.
На дорозі нам знову трапилось маркування,
але наш шлях сьогодні, як і минулого разу), пролягав в зовсім інші місця.
Вітер помаленьку розганяв хмари і в горах ставало світліше).
Хоча, хребта Зелемянка це не торкалось), він, якщо мені не зраджує пам'ять, так і крутив до кінця дня над собою хмари.
Коли ми спустилось в село Сукіль над нами вже було майже чисте небо.
В селі якась бабушка криком доводила якомусь хлопу шо церква то наше, а костьол то чуже, причому доводила так яро, що мені аж здалось якби в той момент, в руках бабушки була каністра з бензином і сірники то горів б той костьол синім полум'ям. Коли проходив біля місцевої релігієзнавиці, аж захотілось "заради приколу") ляпнути - "бабцю розслабтись і церква , і костьол - то не наше, то всьо імпортне, а якби не було весєлєм на Русі пітіє то мо зараз Ви б Коран цитували)", добре шо стримався, бо можна б було дістати, за такі слова від бабці чимось тяжким, а мені ше треба було топати кілька км))).
Ну люблять люди сваритись через релігії, мови, вождів, політиків, що тут зробиш? Як казав якийсь вумний дядько - "разделяй и властвуй".
Коротше, щось мене занесло "в сторону". Спустились ми в село, а отже час для "релаксу і медитації" - з цими думками я й топав до магазину по пиво, а як показує досвід - в селі біля церков і костьолів завжди є магазин, бо як б там не було, а здоров'я в неділю вранці поправити треба і тут вже неважливо куди ти далі підеш чи з якої сакральної споруди вийшов).
В магазині відразу й спитав де шукати водоспад, як виявилось їх в селі Сукіль два. Спитали який вищий та й пішли до нього.
Ну от "справжній" Сукільський водоспад).
Була ідея ще вилізти вище, але з часом в нас не дуже, тож побувавши біля водоспаду пішли ми в село Кам'янка.
Остаточно розпогодилось, краєвиди чудові, правда, над хребтом Зелем'янка все одно нависали величезні хмари.
Дорога з Сукіля в Кам'янку хороша, заблукати нереально)
і ми доволі швидко дійшли до зупинки автобусів в Кам'янці, але, як нам сказали місцеві - автобус поїхав 15 хвилин тому, а наступний буде через 5 годин).
Чекати нема сенсу, ідемо до місця, звідки починали наш маршрут). Неподалік водоспаду Кам'янка робимо привал на обід і йдемо до траси.
Проходимо через міст в селі Дубина
подумки кажу горам "До побачення"))). Маршрут наступного походу вже сплановано і навіть орієнтовно з датами визначився, що в мене буває не часто, а в цьому поході мені вдалось побачити все, що хотів - меморіал поблизу вершини гори Ключ, "справжнє" Мертве Озеро та "справжній" водоспад Сукіль, можна спокійно повертатись в "коробочку" до наступної "вилазки" вражень вистачить, щоб не захандрити)...
Більше фото з походу тут
Відео тут
Карта маршруту тут
Навіть не знав, що тут стільки скельних виступів, ще й доволі цікавих.
Тягнуться ці скельні виступи до межі з Івано-Франківською областю і далі, а починаються, мабуть, від Тустані. От тільки тут скелі оброслі деревами, кущами і мохами.
Люди заходять сюди не часто, принаймні стежок тут нема, а як є то якісь ледь помітні і зовсім не під людський зріст - якщо під ногами щось ледь схоже на стежину, то вже вище пояса все заросле гілками - ноги йдуть нормально, а руки продираються крізь хащі))).
"Якісь ведмежі стежки" - пожартував я, а колєга сприйняв жарт серйозно і про всяк випадок уточнив, як там правильно тікати від ведмедя).
Тікати від ведмедя - дурне заняття, але є версія, що коли бігти вниз по схилу і по діагоналі то ведмедю буде важче вас наздогнати.
Далі по хребту "ведмежі" стежки також закінчились) і ми, трішки по хащах,
трішки по буреломах,
але таки вийшли до потрібної нам дороги на межі Львівської і Франківської областей.
Тепер залишилось тільки перейти дорогу по кісточки в болоті, спуститись вниз і знайти "справжнє" Мертве Озеро.
Дорогу перейшли, а з іншої сторони навіть надибали щось схоже на стежку,
нею зійшли вниз і пішли шукати озеро).
Знайшли на диво скоро - таки правильно звернули після спуску до пересохлого русла), бо був вибір де шукати озеро - верху чи внизу).
Ну що ж, не заблукали, ведмеді нас не з'їли), ніяка живність не вкусила, трохи руки пообдирались об гілляки, але в двох запланованих на сьогодні місцях побували маючи лише компас (який я так жодного разу не дістав з кишені) і в пам'яті зображення місцевості з Google Earth) - все сказане вище, можна сприймати, як саморекламу "які ми круті туристи, ми ж, аж два кільометра по хабазах пройшли"))).
Пора зупинятись на ночівлю. Обходимо озеро в пошуках місця для намету,
а тимчасом почав накрапати дощ, правда до того, як дощ перейшов в зливу ми таки встигли поставити намет. Тепер ще б вогонь розпалити бо пальник я забув взяти і води набрати.
Вода хоч і добряче так лила з неба, але все ж набрали ми її відразу з потічка, що стікає в Мертве Озеро, а от з вогнем прийшлось помудохатись, щось не дуже хотіло горіти наше багаття коли на нього лив, як з відра дощ, але якось вогонь таки розгорівся, ми зготували нехитру вечерю, повечеряли і спати.
Вранці хоч і було хмарно, але дощ вже не падав. Спакували пожитки і збирались вже йти, як до нас підійшов єгер.
Мабуть з годину, а то й більше проговорили ми з єгером. Дізнались, що "справжнє" Мертве Озеро таки тут, інша його назва Безіменне
ще єгер нам розповів, що колись тут було повно риби поки якісь дегенерати, яким все мало, не кинули в озеро два мішки з хімією (яка хімія то була я вже забув) від чого на поверхні води утворилась плівка і риба загинула. Розповів, що й тепер браконьєри бувають в цих місцях, отой пліт на фото фото вище використовують якраз вони. В мене ще була ідея покататись на тому плоті, але на дворі мокро, холодно і сиро, а варіант гепнутись з плота в воду мені в таких умовах зовсім не подобався.
Окрім місцевих браконьєрів сюди навідуються й заїжджі "мажорні" з хорошою оптикою та тепловізорами, приїжджають "зграями" і що може зробити в такій ситуації один єгер з старенькою "двухстволкою" ще й в місці де немає зв'язку?
Поговорили про скелі, виявляється довкола Мертвого Озера доволі багато скельних комплексів, в одному місці можна навіть доволі комфортно переночувати без намета. Розказав нам єгер про ведмедицю з ведмежатами яка полюбляє заходити в ці краї.
Пора іти далі, єгер показав нам нормальну стежку якою можна піднятись до дороги на межі областей по якій ми плануємо дійти до "справжнього" водоспаду" Сукіль.
На дорозі нам знову трапилось маркування,
але наш шлях сьогодні, як і минулого разу), пролягав в зовсім інші місця.
Вітер помаленьку розганяв хмари і в горах ставало світліше).
Хоча, хребта Зелемянка це не торкалось), він, якщо мені не зраджує пам'ять, так і крутив до кінця дня над собою хмари.
Коли ми спустилось в село Сукіль над нами вже було майже чисте небо.
В селі якась бабушка криком доводила якомусь хлопу шо церква то наше, а костьол то чуже, причому доводила так яро, що мені аж здалось якби в той момент, в руках бабушки була каністра з бензином і сірники то горів б той костьол синім полум'ям. Коли проходив біля місцевої релігієзнавиці, аж захотілось "заради приколу") ляпнути - "бабцю розслабтись і церква , і костьол - то не наше, то всьо імпортне, а якби не було весєлєм на Русі пітіє то мо зараз Ви б Коран цитували)", добре шо стримався, бо можна б було дістати, за такі слова від бабці чимось тяжким, а мені ше треба було топати кілька км))).
Ну люблять люди сваритись через релігії, мови, вождів, політиків, що тут зробиш? Як казав якийсь вумний дядько - "разделяй и властвуй".
Коротше, щось мене занесло "в сторону". Спустились ми в село, а отже час для "релаксу і медитації" - з цими думками я й топав до магазину по пиво, а як показує досвід - в селі біля церков і костьолів завжди є магазин, бо як б там не було, а здоров'я в неділю вранці поправити треба і тут вже неважливо куди ти далі підеш чи з якої сакральної споруди вийшов).
В магазині відразу й спитав де шукати водоспад, як виявилось їх в селі Сукіль два. Спитали який вищий та й пішли до нього.
Ну от "справжній" Сукільський водоспад).
Була ідея ще вилізти вище, але з часом в нас не дуже, тож побувавши біля водоспаду пішли ми в село Кам'янка.
Остаточно розпогодилось, краєвиди чудові, правда, над хребтом Зелем'янка все одно нависали величезні хмари.
Дорога з Сукіля в Кам'янку хороша, заблукати нереально)
і ми доволі швидко дійшли до зупинки автобусів в Кам'янці, але, як нам сказали місцеві - автобус поїхав 15 хвилин тому, а наступний буде через 5 годин).
Чекати нема сенсу, ідемо до місця, звідки починали наш маршрут). Неподалік водоспаду Кам'янка робимо привал на обід і йдемо до траси.
Проходимо через міст в селі Дубина
подумки кажу горам "До побачення"))). Маршрут наступного походу вже сплановано і навіть орієнтовно з датами визначився, що в мене буває не часто, а в цьому поході мені вдалось побачити все, що хотів - меморіал поблизу вершини гори Ключ, "справжнє" Мертве Озеро та "справжній" водоспад Сукіль, можна спокійно повертатись в "коробочку" до наступної "вилазки" вражень вистачить, щоб не захандрити)...
Більше фото з походу тут
Відео тут
Немає коментарів:
Дописати коментар