Чому четверта? Бо моя епопея походів на Свидовець розпочалась ще з походу в 2014 - це була перша). Літом і восени 2017 я ще двічі ходив на Свидовець, але все ніяк не вдавалось пройти його всього - то час, то погода, то погода й час. Навіть після четвертої вилазки ще залишилось кілька вершин на цьому хребті до яких мене не донесло.
Про "другий" і "третій" похід ще щось накалякаю шоб було собі "на пам'ять", коли засяду) за "мемуари", а зара - про "четвертий".
Приїхали ми в Рахів пообіді, докупили продуктів і пігнали до гори по синьому маршруту.
"Пігнали" то сильно сказано), ну, як я можу гнати вверх з своєю дурноватою залежністю від дзигарів?) Але, то вже таке ...
Розглядаючи віддалений закуток міста, місячи болото дороги, слухаючи відгомін машин і поїздів внизу, шукаючи маркер маршруту на перехрестях вулиць. Помалу-помалу і піднялись над Раховом.
Вже доводилось в одному з походів дивитись на Рахів зверху, правда то було вночі і якщо бути точнішим, бачили ми тоді лише вогні Рахова. Тепер ж місто присипане снігом, правда зовсім мало, оно дахи вже без снігу та й на дорогах багнюку. Ну, як не як, а скоро закінчиться перший місяць весни. Народ в соцмережах вже крокусів хоче))), а де їх взяти? В горах ще сніги, хоча й тут вони помалу відступають перед весняним сонцем.
Мо вже скоро стрічка новин й наповниться весняними гірськими квітами).
Скоріш за все, цього року, оті крокуси я й тільки бачитиму, що на моніторі, але ніц страшного, багато хто, все життя їх тільки так і бачить та й минулого року надивився на них досхочу).
Пройшли повз невеликий бугель - згадав, що вже бачив схоже "чудо" на Гавайсгаворі.
Мабуть, якийсь відпочинковий комплекс - такі "завєдєнія", вже давно мені не цікаві), але в цьому комплексі було дещо цікаве - хатинка на дереві). ЇЇ навіть видно на одному фото.
Ось там, справа, приблизно на середині, придивіться).
Зустрілась нам дорогою ще одна цікава хатина, чи то її розміщення, чи то краєвиди довкола неї, чи то все разом.
Класно тут. Нагадало мені побачене - фільм "Територія", просте таке кіно про простих людей, без всяких там "понтів" і без спецефектів, зате з чудовими краєвидами, майже такими, як спостерігали в той момент ми, стоячи десь над Раховом.
Заходить сонце, пора зупинятись на нічліг. Ще трішки піднялись вверх від тої хатини, що на фото, розклали намет,, повечеряли і спати.
Ранок. Місцями проскакує синє небо,
але майже все вкрито хмарами.
Я, як завжди, не годен підняти свою дупу, витягнути її з спальника і почати пакуватись щоб іти далі.
Вийшли. Сніг гарно спресований, йдеться не те щоб зовсім легко (бо таки прем вверх), але хоч не провалюємось. Дорогою поповнили запас води бо, через моє довге пробудження навіть чаю в дорогу не зробили, води набрали вже з весняного струмочка, а не "як завжди" - топили сніг).
Розпогодилось, зак дійшли до гори Терентин де встановлена телевежа, чистого неба над нами стало набагато більше в порівнянні з тим, що було вранці.
Місцями схил гори вже звільнився від снігу, ми навіть примудрились назбирати ісландського моху - можу далі курити, як паровоз))).
Ішли ми по слідах людей, що пройшли раніше, але перед вершиною гори Терентин сліди щось покрутились-покрутились і поплентались в зовсім іншу сторону від потрібного нам напрямку.
Нам тра отак прямо (на фото, що вище), а сліди - оп і тікають вправо. Отам прямо повинен бути траверс, але нашо нам той траверс?) Ше й по глибокому снігу.
Траверсувати вправо по чиїхось слідах теж не хочеться та й східні схили Свидовця від Драгобрату до Рахова в період коли в горах сніг - місця які краще уникати. Отож ми прокладаємо свої сліди на вершину гори Терентин.
Добре так замело будівлі під телевежею. Не знаю чи чергує тут хтось постійно, сліди якісь від дверей і до вишки є, і доволі свіжі, а от чи був хтось "дома", того не відаю, до нас ніхто не виходив.
Постояли, подивились на телевежу з якої якраз облітав лід, пригрітий весняним сонцем. Поглянули на навколишній світ).
Ось Петрос вдалині, ще весь в снігу ніби й не знає, що на дворі вже вже скоро закінчиться перший місяць календарної весни).
Кілька тижнів назад в нас була спроба прийти до зимового Петроса, але не склалось).
Отак станеш на якійсь вершині Українських Карпат, оглянешся довкола на сусідні гори і... і розумієш, що в тебе вже є якась історія, пов'язана з більшістю довколишніх гір. Так, таки вже находився трохи в цих краях, а все одно цікаво, а все одно тягне сюди знов і знов.
Сходимо з гори Терентин, а точніше з'їжджаємо). В мне, як завжди, виходить так собі))).
О, на фото вище, гарно видно чому слід уникати східних схилів, про що я писав раніше).
Зійшли з Терентина, перекусили і знов вверх, до полонин Думин та Довжина.
Гарны краэвиди выдкриваються з полонини Думин.
На "згині" Свидовця, як сторожа височіють Близниці, навіть он Жандарма видно), а на захід від "згину" потягнулось решта вершин Свидовця під якими вже, мабуть, тисячоліттями хлюпочуть талою водою унікальні високогірні озера.
Чи довго ще гірські озера залишатимуться в "порівняному" спокої невідомо бо вже ті кому завжди мало положили око на цей куточок українських Карпат. Чим закінчиться суперечка тих хто "за" розбудову одного з курортів і тих хто "проти", ще невідомо, але, що точно відомо - як б там не було, а природа все одно своє забере, просто ми, скоріш за все, це не побачимо).
А наразі топала наша маленька група в невеличкому прошарку між двома станами води - тому в якому вона може літати
і тому в якому ми можемо по ній ходити.
Озирнувся,
позаду неначе пустеля, тільки верхівки ялинок стирчать з-під снігу і вже так далеченько видніється телевежа, ляпота). Ляпота в якій, на жаль, наш організм без всяких "прибамбасів" довго не протягне. А, як інколи хочеться іти собі, просто так, в щось таке подібне до оцьої "ляпоти" не тягнучи з собою повну торбу отих "прибамбасів", а коли дійдеш то просто гепнутись десь там і провалятись пару днів дивлячись на сніг, гори і хмари, що пролітають над писком. Но нізя, бо можна здохнути), бо так вже склалось, що замість того щоб розвиватись в гармонії з навколишнім світом, ми тисячоліттями ховались від нього і пробували, та й ще пробуємо, підлаштувати його під свої хилі тільця). Ну, але то вже таке - якось воно буде).
Сніг, тим часом, починає виблискувати сріблом,
над нами пролягла, "дорога" з хмар,
мо якийсь з древніх богів гнав десь там над нами свою колісницю щоб по всіх "канонах" закінчити день). Хоча "дорога" вела не зовсім на захід, але враховуючи стан українських доріг, то мабуть їхав туди де менше ям чи мо пробки об'їжджав.
Пройшли полонину Довжина, попереду туристичний притулок Перелісок, ще хотів його схвоткографити, але якось задивився то на гори,
то на карнизи
і забув я схвоткографити той перелісок. З тої інформації, що я надибав коли збирався в цей похід - в туристичному притулку Перелісок постійно є люди, там можна винайняти теплу кімнату і звичайно ж в разі потреби, просто зігрітись чи сховатись від негоди, а також звернутись за допомогою.
Нам не холодно, погода чудова, а от з часом трішки накладно. Сходимо з синього маршруту звертаючи на жовтий, котрий веде з Свидовця до села Білин, чи навпаки).
Трошки протопали від телевежі на горі Терентин
і то добре). Можна б було більше? Можна, але не в відстанях щастя))), мабуть.
Свидовець, ще трішки і буде пройдено "весь", колись дійду те "трішки", можливо...
Зійшли до колиб.
Шукаємо, мо є щось придатне для ночівлі. Знайшли.
Угу, "придатне", мо ця колиба й такою була, колись, а тепер тут "смітник". У випадку вже зовсім скрутного становища тут звичайно й можна якось перекочувати, але скажу відверто - не було бажання навіть заходити всередину. Прибрати і залишитись? Ага, вже, на столі все, як було під час "застілля" так і стоїть - задовбало.
Спускаємось далі, на дворі ще день, до заходу сонця більше години, щось знайдемо, а як ні, то завжди можна поставити намет.
Знайшли, переночували. Світанок.
Пора додолу. Пакуюсь, як завжди довго і тєжко). Не люблю той процес повернення туди де довкола тебе намальовані морди, штучні запахи, ой... ви тіко не подумайте, що я берусь когось судити. Просто в кожного свої "цінності") і вже нічо з тим не зробиш, просто в декого вони під копірку))). Упс.
Певно "дичію" вже помаленьку), але шо вже зробиш - кожному своє...
Але нічо "моє" нікуди не дінеться, те все, що навалилось мине і я знову "тєжко дихаючи") буду тягнути своє тільце "нагружене" рюкзаком туди де добре).
Рахів.
Повертаємось в "цивілізацію".
Більше фото з походу тут
Відео
Карта (мапа) маршруту тут
Про "другий" і "третій" похід ще щось накалякаю шоб було собі "на пам'ять", коли засяду) за "мемуари", а зара - про "четвертий".
Приїхали ми в Рахів пообіді, докупили продуктів і пігнали до гори по синьому маршруту.
"Пігнали" то сильно сказано), ну, як я можу гнати вверх з своєю дурноватою залежністю від дзигарів?) Але, то вже таке ...
Розглядаючи віддалений закуток міста, місячи болото дороги, слухаючи відгомін машин і поїздів внизу, шукаючи маркер маршруту на перехрестях вулиць. Помалу-помалу і піднялись над Раховом.
Вже доводилось в одному з походів дивитись на Рахів зверху, правда то було вночі і якщо бути точнішим, бачили ми тоді лише вогні Рахова. Тепер ж місто присипане снігом, правда зовсім мало, оно дахи вже без снігу та й на дорогах багнюку. Ну, як не як, а скоро закінчиться перший місяць весни. Народ в соцмережах вже крокусів хоче))), а де їх взяти? В горах ще сніги, хоча й тут вони помалу відступають перед весняним сонцем.
Мо вже скоро стрічка новин й наповниться весняними гірськими квітами).
Скоріш за все, цього року, оті крокуси я й тільки бачитиму, що на моніторі, але ніц страшного, багато хто, все життя їх тільки так і бачить та й минулого року надивився на них досхочу).
Пройшли повз невеликий бугель - згадав, що вже бачив схоже "чудо" на Гавайсгаворі.
Мабуть, якийсь відпочинковий комплекс - такі "завєдєнія", вже давно мені не цікаві), але в цьому комплексі було дещо цікаве - хатинка на дереві). ЇЇ навіть видно на одному фото.
Ось там, справа, приблизно на середині, придивіться).
Зустрілась нам дорогою ще одна цікава хатина, чи то її розміщення, чи то краєвиди довкола неї, чи то все разом.
Класно тут. Нагадало мені побачене - фільм "Територія", просте таке кіно про простих людей, без всяких там "понтів" і без спецефектів, зате з чудовими краєвидами, майже такими, як спостерігали в той момент ми, стоячи десь над Раховом.
Заходить сонце, пора зупинятись на нічліг. Ще трішки піднялись вверх від тої хатини, що на фото, розклали намет,, повечеряли і спати.
Ранок. Місцями проскакує синє небо,
але майже все вкрито хмарами.
Я, як завжди, не годен підняти свою дупу, витягнути її з спальника і почати пакуватись щоб іти далі.
Вийшли. Сніг гарно спресований, йдеться не те щоб зовсім легко (бо таки прем вверх), але хоч не провалюємось. Дорогою поповнили запас води бо, через моє довге пробудження навіть чаю в дорогу не зробили, води набрали вже з весняного струмочка, а не "як завжди" - топили сніг).
Розпогодилось, зак дійшли до гори Терентин де встановлена телевежа, чистого неба над нами стало набагато більше в порівнянні з тим, що було вранці.
Місцями схил гори вже звільнився від снігу, ми навіть примудрились назбирати ісландського моху - можу далі курити, як паровоз))).
Ішли ми по слідах людей, що пройшли раніше, але перед вершиною гори Терентин сліди щось покрутились-покрутились і поплентались в зовсім іншу сторону від потрібного нам напрямку.
Нам тра отак прямо (на фото, що вище), а сліди - оп і тікають вправо. Отам прямо повинен бути траверс, але нашо нам той траверс?) Ше й по глибокому снігу.
Траверсувати вправо по чиїхось слідах теж не хочеться та й східні схили Свидовця від Драгобрату до Рахова в період коли в горах сніг - місця які краще уникати. Отож ми прокладаємо свої сліди на вершину гори Терентин.
Добре так замело будівлі під телевежею. Не знаю чи чергує тут хтось постійно, сліди якісь від дверей і до вишки є, і доволі свіжі, а от чи був хтось "дома", того не відаю, до нас ніхто не виходив.
Постояли, подивились на телевежу з якої якраз облітав лід, пригрітий весняним сонцем. Поглянули на навколишній світ).
Ось Петрос вдалині, ще весь в снігу ніби й не знає, що на дворі вже вже скоро закінчиться перший місяць календарної весни).
Кілька тижнів назад в нас була спроба прийти до зимового Петроса, але не склалось).
Отак станеш на якійсь вершині Українських Карпат, оглянешся довкола на сусідні гори і... і розумієш, що в тебе вже є якась історія, пов'язана з більшістю довколишніх гір. Так, таки вже находився трохи в цих краях, а все одно цікаво, а все одно тягне сюди знов і знов.
Сходимо з гори Терентин, а точніше з'їжджаємо). В мне, як завжди, виходить так собі))).
О, на фото вище, гарно видно чому слід уникати східних схилів, про що я писав раніше).
Зійшли з Терентина, перекусили і знов вверх, до полонин Думин та Довжина.
Гарны краэвиди выдкриваються з полонини Думин.
На "згині" Свидовця, як сторожа височіють Близниці, навіть он Жандарма видно), а на захід від "згину" потягнулось решта вершин Свидовця під якими вже, мабуть, тисячоліттями хлюпочуть талою водою унікальні високогірні озера.
Чи довго ще гірські озера залишатимуться в "порівняному" спокої невідомо бо вже ті кому завжди мало положили око на цей куточок українських Карпат. Чим закінчиться суперечка тих хто "за" розбудову одного з курортів і тих хто "проти", ще невідомо, але, що точно відомо - як б там не було, а природа все одно своє забере, просто ми, скоріш за все, це не побачимо).
А наразі топала наша маленька група в невеличкому прошарку між двома станами води - тому в якому вона може літати
і тому в якому ми можемо по ній ходити.
Озирнувся,
позаду неначе пустеля, тільки верхівки ялинок стирчать з-під снігу і вже так далеченько видніється телевежа, ляпота). Ляпота в якій, на жаль, наш організм без всяких "прибамбасів" довго не протягне. А, як інколи хочеться іти собі, просто так, в щось таке подібне до оцьої "ляпоти" не тягнучи з собою повну торбу отих "прибамбасів", а коли дійдеш то просто гепнутись десь там і провалятись пару днів дивлячись на сніг, гори і хмари, що пролітають над писком. Но нізя, бо можна здохнути), бо так вже склалось, що замість того щоб розвиватись в гармонії з навколишнім світом, ми тисячоліттями ховались від нього і пробували, та й ще пробуємо, підлаштувати його під свої хилі тільця). Ну, але то вже таке - якось воно буде).
Сніг, тим часом, починає виблискувати сріблом,
над нами пролягла, "дорога" з хмар,
мо якийсь з древніх богів гнав десь там над нами свою колісницю щоб по всіх "канонах" закінчити день). Хоча "дорога" вела не зовсім на захід, але враховуючи стан українських доріг, то мабуть їхав туди де менше ям чи мо пробки об'їжджав.
Пройшли полонину Довжина, попереду туристичний притулок Перелісок, ще хотів його схвоткографити, але якось задивився то на гори,
то на карнизи
і забув я схвоткографити той перелісок. З тої інформації, що я надибав коли збирався в цей похід - в туристичному притулку Перелісок постійно є люди, там можна винайняти теплу кімнату і звичайно ж в разі потреби, просто зігрітись чи сховатись від негоди, а також звернутись за допомогою.
Нам не холодно, погода чудова, а от з часом трішки накладно. Сходимо з синього маршруту звертаючи на жовтий, котрий веде з Свидовця до села Білин, чи навпаки).
Трошки протопали від телевежі на горі Терентин
і то добре). Можна б було більше? Можна, але не в відстанях щастя))), мабуть.
Свидовець, ще трішки і буде пройдено "весь", колись дійду те "трішки", можливо...
Зійшли до колиб.
Шукаємо, мо є щось придатне для ночівлі. Знайшли.
Угу, "придатне", мо ця колиба й такою була, колись, а тепер тут "смітник". У випадку вже зовсім скрутного становища тут звичайно й можна якось перекочувати, але скажу відверто - не було бажання навіть заходити всередину. Прибрати і залишитись? Ага, вже, на столі все, як було під час "застілля" так і стоїть - задовбало.
Спускаємось далі, на дворі ще день, до заходу сонця більше години, щось знайдемо, а як ні, то завжди можна поставити намет.
Знайшли, переночували. Світанок.
Пора додолу. Пакуюсь, як завжди довго і тєжко). Не люблю той процес повернення туди де довкола тебе намальовані морди, штучні запахи, ой... ви тіко не подумайте, що я берусь когось судити. Просто в кожного свої "цінності") і вже нічо з тим не зробиш, просто в декого вони під копірку))). Упс.
Певно "дичію" вже помаленьку), але шо вже зробиш - кожному своє...
Але нічо "моє" нікуди не дінеться, те все, що навалилось мине і я знову "тєжко дихаючи") буду тягнути своє тільце "нагружене" рюкзаком туди де добре).
Рахів.
Повертаємось в "цивілізацію".
Більше фото з походу тут
Відео
Немає коментарів:
Дописати коментар