Маршрут: село Колочава - гора Барвінок - гора Горб - гора Негровець -гора Ясновець - гора Даравайка - село Колочава - гора Стримба
Якось я вже хотів на Пішконю та Негровець, але дійшов лише до Гропи, бо шось зле підгодувався тоді до "осіннього" походу. Але, якщо вже зібрався то, як не прийти? Нехай навіть з енного разу, як було в мене з Довбушанкою.
Трішки більше, аніж за півроку, знову іду до Негровця. Ну, не відразу до Негровця, спочатку в Воловець, далі в Міжгір'я, а далі десь на межу сіл Негровець і Колочава і от звідти вже буду пробувати вийти на гору Негровець.
В Воловець поїздом зі Львова, з Воловця до Міжгір'я мене підібрав бус в якому вже було двоє мандрівників, так що в Міжгір'я доїхав класно - під розповіді про мандри, далекі острови і диких мавп). В Міжгір'ї вийшов за межі автостанції до місця де зупиняються водії, що приватними бусами возять людей.
Коротше добрався без проблем.
Добув карту, компас, "розгорнув" трекпалки, прилаштував піджопник на зручне місце і потопав до початку підйому на гору Негровець.
Ох і "хороші") дороги, що ведуть з села в гори і справа не в ямах, провалах і т.п., а в тому, що отари і стада тут не тримають постійно на полонинах, а кожного дня їх виганяють пастись в верхи, від чого дороги перетворюються в місиво з болота і продуктів життєдіяльності. Обійти все це важкувато, але можливо), лише потрібно вважати на огорожі де використали колючий дріт, бо можна і самому подертися, і спорядження пошкодити.
Обходячи і переходячи все це, я якось трішки зблудив (ну, як без того), правда не сильно і мало-помалу знов повернувся на маркований маршрут до гори Негровець.
Топаю добре протоптаною стежкою, погода чудова, йдеться не те щоб легко, бо ж вверх), але й не тяжко. Трохи ідучи, трохи відпочиваючи, піднявся я трохи вище і зробив собі довгий привал.
Позаду вже знайомі краєвиди полонини Красна, а попереду ще чекають Горб і Негровець.
На одному з "розходжень" стежки, трішки зійшов з маршруту і "заскочив" на невелику вершину перед горою Горб - Барвінок. Добре там було, скинув рюкзак і вирішив знов перепочити трохи), а куди спішити? От з тим "спішити" - ніколи не любив спішити кудись в поході, правда вдається оте "нема куди спішити" переважно в соло походах, ну воно й пунятно - в соло поході група мобільніша і цілісніша), хоч йдеш, а хоч ліг і лежиш))).
Помітив, що ота нелюбов до поспіху помалу вливається і в решту життя, поміж походами.
Вложився на величенький камінь, яких тут трохи є,
полежав, подумав, покурив - файно, но тра йти, бо зараз ше засну))). Вдів рюкзак і почав "сходження" на гору Горб. Перед початком крутого підйому, ще обернувся поглянути на місце привалу.
Подумалось: "а мо то вернутись туди на ночівлю", вже й так вечоріє, а шо там на верху з клаптьом рівного місця під намет, я поняття не мав.
Зупинився, закурив - "нє буду йти вверх", бо то вже здається в мені лінь прокинулась).
Тяжко шось давався той підйом на гору Горб, чи то через купу викурених дзигарів, а може через краєвиди),
але зупинявся я через кожних 5 метрів, ну може 7.
Виліз).
Осьо Негровейь попереду, за ним Гропа, спуск з якої, в попередньому поході до цих країв, зайняв в мене купу часу.
На перемичці між Горбом і Негровцем, є трішки рівного місця, плюс сніг, можливо там і заночую. Поглянув ще на Стримбу, відвідини якої в планах на цей похід
і пішов оглядати "місце ночівлі" на перемичці двох вершин.
Поміщусь, якщо постаратись, вітри тут переважно східні (принаймні ті рази, що я тут) і Горб мене прикриє, думає не мало б здути), чистого снігу на чай і мівіну хватить - можна ночувати. Скинув рюкзак, глянув вверх, сонце було якраз над вершиною Негровця,
потім розкладусь. Залишив рюкзак на перемичці і "на лєгкє" пішов ще до вершини Негровця. Ну а чого чекати до завтра, якщо є ще час сьогодні та й подумалось мені, що вдасться поглянути на захід сонця.
Вийшов.
Сонце ще високо, а вітер такий ніби хоче скинути мене з гори на діл, ще й якийсь такий не дуже теплий). Підмерзати почав доволі швидко і прикурити не годен, пішов трохи нижче за вершину Негровця в сторону Гимби. Не дує). Покурив, глянув на сонце, яке ще доволі високо над горизонтом - нє, на захід чекати не буду. Вертаюсь до перемички,
добуваю з рюкзака намет, "будуюсь").
"Дім" готовий.
Постелився, зварив кави.
...а краєвид тут гарний,
вмостився зручніше, сидю, курю, дивлюсь і думаю. Про шо думаю? А чорт го знає, всяке лізе в голову. Пам'ятаю, що точно думав про те, як не хочеться повертатись туди, вниз. І думав ще про "повертатись", але трішки інше - здавалось мені тоді, що "щось не так", що помалу зходжу з свого "маршруту", ні не того яким зара йду в горах, а того... яким стараюсь йти в житті. "Щось не так" і то вже давно - тоді мені так тільки здавалось, а тепер точно знаю, що "щось не так" і тре з тим шось робити, бо якшо, образно кажучи, раніше топав "до мети") десь по хребту, добротною стежиною, то тепер відчуття такі ніби гепнувся з того хребта в якийсь яр, що добротно заріс жерепом. Таки та, таки тре вертатись, розтягувати в боки той жереп і крок за кроком вертатись на "свою стежину", вертатись... в першу чергу до себе.
Бо можна на решту життя залишитись серед отого "хабаззя", а потім, в кінці... ну то вже таке, головне, що "орієнтир" не втрачено, а продиратись крізь хабаззя - не перший раз).
Отаке шось.
Тоді ще "отаке" не було, "отаке" - тільки починалось, тому троха посидів, подумав, покурив та й розклав свої запаси дивлячись, шоб то на вечерню зжерти.
Запасів вистачить ще й на наступний похід). Мудрувати в плані їжі не люблю, а отже й не вмію, відкрив консерву, врізав кавалок хліба - осьо й вечерня). Ще знову зварив кави, трохи покурив, дивлячись, як згасає день і спати.
Вранці, майже те саме - кава, сигарета, от тільки замість спати - в дорогу. Йду до гори Ясновець.
Коли обходив гору Горб з північної сторони, то помітив доволі таки затишний кулуар між Негровцем і Горбом,
а згідно карти, там внизу ще й невелике озерце є, непогане місце для ночівлі в теплу пору року, тільки не варто там зупинятись коли в горах сніги, бо може й присипати.
Аж спати знов захотілось, зак розглядав той кулуар і уявляв, як там певно добре б було в наметі біля озерця).
Тра йти, й так спав майже до обіду))).
Місцями проступають "кавальчики Горган",
іду роздивляючись все довкола,
інколи оглядаючись назад,
а попереду Стримба,
куди планую піднятись завтра, але то завтра, а сьогодні ще тре якось видертись на Ясновець,
далі хребтом, через гору Даравайка, зійти в Колочаву.
Є на карті стежки якими можна траверсувати отой Ясновець, але ж то "вумний" в гору не піде, а я так... ше й якісь сліди надибав спочатку підйому,
"Ну, ти не один" - подумав я і потопав прямо вверх).
Зак ше йшов лісом, то нічо так було - мош йти, а далі переді мною постала суцільна стіна з жерепу, ще й сліди кудись вкурвило.
Став, закурив, подумав, як то жити далі, згадав, шо вертатись погана прикмета), погасив дзигар, сунув бичка в порожню пачку і попер в жереп.
Метрів через 100 підйому по жерепі, я вже дихав, як загнаний коняка і був дуже-дуже злий на себе).
Ну, хоч інколи в тому жерепі пробивалось якесь віконце і можна було розгледіти трохи гір).
А далі знов тре було пхати свою дурну голову та решта тільця, яке вже точно не має спокою від тої голови, в жереп і борсатись в ньому, намагаючись піднятись вище.
Через годину отого "борсання" я почав припадати на задні лапи і надибавши трохи вільного від жерепу місця, зробив собі довгий привал. Відкрив банку пива, зів снікерса, трохи оклигав і знов в жереп, а там ше хвилин 40 і я на вершині гори Ясновець).
Ото звідти я сьогодні прийшов,
а туда завтра піду),
а отам, далеко-далеко, Вільшанське водосховище, де мене, порівняно недавно, носило,
а ото мітка горгани рейс 2013 року.
Вибрався). А як інакше?) Правда навіть не думав, що від ходіння по жерепу, руки втомляться більше, аніж ноги). Часу, правда, на цей підйом витратив цілу купу, ну то нічо - то досвід)))), а на досвід часу не шкода.
Далі легше,
Майже без жерепу і майже по рівному.
Жерепів, правда, ще трохи було, але, чи то з переляку, чи то з поваги))), обходив тепер їх "десятою" дорогою.
Згадав, що шем нинька нич не жер. Вмостився під невеликою ялинкою, зачерпнув трохи снігу, зварив кави, відкрив чергову консерву і приступив до обідньої трапези.
Відновивши запас сил), одягнув рюкзак і далі в дорогу.
Від Ясновця до Даравайка, по ліву сторону, мене "супроводжувала" Стримба
і якщо, раніше, ще були сумніви чи йти туди в цьому поході, то тепер я знав точно, що совість мене замучить, якщо я завтра туди не піду). Завтра, а сьогодні ще зійти в Колочаву тре, бо вже так добре пообіді, а я ше навіть до Даравайка не дійшов.
Хоча то, що ше не дійшов - то таке, головне йду) і стежка під ногами хороша
і навіть сонце, пробиваючись крізь хмари, інколи освітлює долини,
вносячи своє різноманіття в гірський пейзаж.
Отак ішов, думав, дивився, курив, а тут вже й Колочаву внизу видко).
Встигаю. Куди саме, ще точно не відомо, але встигаю).
Дорогою зустрілась ще одна цікава вершинка з гарним краєвидом на довколишні гори.
Коли проходив цю вершину, чомусь згадалось мені про "місця сили", вірніше про клаптики землі, які так називають. Кажуть, що дехто там відчуваю прилив енергії чи ще щось. До мене таке не приходить), мо через те, що відношусь до тих людей, які вважають, що ота сила завжди з людиною, чи то в людині і саме там її тра шукати в першу чергу, але то моя думка, а в інших є інші, бо в кожного своя дорога і місце... в кожного своє.
Отаке всяке думалось мені, а я собі топав і дивився, як Колочава стає все ближче.
Недалеко від села натрафив на кілька хлопчаків років 14 мо 15, які пасли худобу, а заодно й потягували пляшча горілки, яке спробували сховати, побачивши, що мій погляд затримався на пляшці, мо думали, що нотації буду читати))). Чесно кажучи - мені до лямпочки, привітався та й потопав си далі, а на пляшці затримав погляд бо порівнював з тим, скіко ми були годні випити в їхні роки, висновок - менше). Мабуть екологія в нас гірша, здоров'я не то). Осуджувати, попереджати, наставляти? Давно вже відомо, що жодні оті "настанови" не допоможуть, зак людина сама не вирішить, як їй жити.
Вже можна сказати, що я в Колочаві,
принаймні ось село внизу, справа і зліва).
Почали траплятись мітки маршруту,
а мо раніше я їх просто не помічав.
Йшов трішки по мпркерах, трішки не по них і от таки нарешті прийшов в Колочаву, на центральну дорогу, неподалік якоїсь, чи то школи, чи то дитячого садка, неподалік якого, на мості через потічок, сиділа юрба дітлахів, що кинулась до мене з криками "є бімбом?" Я аж сі встрашив))) і так зле находжу спільну мову з цією категорією населення, навіть з похресником си ради дати не можу, а тут ціла купа, ше й поняття не маю, шо від мене хочуть). Лише коли "передові загони" вже були на відстані кількох метрів від мене, я си згадав - бімбом то цукерки такі, мене такими навіть якось підгодовували в надії, що вони замінять мені сигарети. Ну, ніфіга тоді в цій "безнадійній боротьбі" з курінням не вийшло, тож бімбомів в мене не було, добре шо хоть шоколадка в рюкзаку валялась), не знаю чи вистачило її, навіть по маленькому кусочку, на всіх, але більше в мене не було, а консерви думаю їм б не підійшли. Головне, що прохід далі був вільний), діти вернулись на міст, а я потопав далі в сторону Стримби.
Дорогою заглянув в магазин, взяв пива і присів шоб його випити, на лавочку біля входу, нагадав собі, що востаннє я відпочивав обпершись на п'яту точку, ще коли обідав - години чотири тому). Зак пив пиво, біля мене присів місцевий хлоп, поговорили, почув його думку, що не тре самому ходити в гори, а ще не треба йти туди ввечері. Сказав, що далеко від села не відійду, нех не переживає, бо шось він так щиро мене переконував не йти). Чесно кажучи, я й не збирався кудись далеко відходити, бо вже й не був годен, таки вимучився трохи сьогодні в тому жерепі.
Допив пиво, подякував "новому знайомому" за "настанови"), одів рюкзак, зайшов в магазин, взяв ще банку пива на потім, заодно й спитав про розклад автобусів.
Розклад автобусів в Колочаві - це окрема тема, він є, але ніхто його не знає, хоча навіть не так, його знають, але кожен розказую щось інше), принаймні таке в мене склалось враження після відвідин кількох магазинів та розпитування про те коли і звідки ті автобуси їдуть. Ну проблема з виїздом буде завтра), тож сьогодні за неї немає чого переживати, отже можна просто собі йти, розглядаючи доволі цікаве село Колочава. А тут є на що подивитись, тре буде колись приїхати сюди на кілька днів щоб пройтись місцевими музеями та іншими цікавими місцями, яких тут безліч.
Отак я й дотопав до повороту на Стримбу.
8 кілометрів. Трохи сьогодні, а решта на завтра. Сьогодні так і вийшло- трохи, навіть зовсім трохи, два підйоми і я вже озирався в пошуках клаптика підходящого місця для ночівлі). Шо зробиш, вимотався за сьогодні). Завтра надолужу.
Шось надибав, правда, здається то був чийсь сінокос, але високої трави там не було, а йти далі вже зовсім був не годен), тож скинув рюкзак і почав розкладатись на ніч.
Тіки поставив намет, як побачив два силуети, що йшли від дороги в моєму напрямку. Ну думаю, зара буде довга і нудна розмова, про "витолочену траву", яка тут вже виросла висотою в сантиметри 2 чи мо троха менше, тож совість мене зовсім не мучила), а навіть якшо б і мучила то все одно не вступився, бо страх, як вже хотілось просто лягти і спати). Але ніякої розмови про "витолочену траву" не було, бо силуети, що йшли до мене виявились трошки старшою подружньою парою, яка якраз спускалась з Стримби і вирішили п"провідати туриста", бо побачили, що він сам і їм стало цікаво, як то ходити самому в гори, а ще спати в наметі, а ще чи не холодно в спальнику, а ще... ну ще купа всього).
Зак теревенили я вже, окрім спати, ше й їсти захотів, тож коли народ пішов, прийшлось запарити мівіну, а далі ще кава, сигарета і нарешті довгоочікуване -спати).
Прокинувся рано, навіть дуже (для мене) рано, так рано, що вже в 6:30 чалапав до вершини гори Стримба, інколи зупиняючись щоб перепочити, а ще пороздивлятись полонину Красна.
Чесно кажучи, зупинявся я не "інколи", а доволі часто), під час, одного з таких "відпочинків" на полонину де я зупинився перевести дух), вискочив "вєздєход". Стояв, курив і поглядав інколи на народ, що вигружався з "вєздєхода" та готувався до радіалки.
Докурив, вдягнув рюкзак, який сьогодні видавався щось дуже важкий, та й пішов.
Ліс, ліс, ліс). Стежка до вершини гори Стримба добре маркована і добре протоптана, тож заблукати йдучи до Стримби, майже не реально.
Ліс закінчується, сонце вже доволі високо,
пора скидати зайвий одяг бо можна впріти).
Скельні виступи перед хребтом Стримби.
Файно там...
Скинув рюкзак, всівся на камінні, закурив і розглядав все довкола.
Внизу села Колочава і Негровець,
а отам "справа"),
гора Стреминіс, цікаво чи частенько народ туди заходить, мо колись мене туди занесе, бо шось вона мені тоді приглянулась, але часу на жаль трохи бракувало.
Зак відпочивав, народ з "вєздєхода" догнав і перегнав мене), осьо вже й на хребет вийшли. Пора й мені йти.
Пити хочеться, а запаси води я не поповнив, нічо, ото зара вийду на Стримбу, натоплю снігу, заварю чаю).
Прийшов.
Привітався з народом, розговорились, виявляється народ з "вєздєхода" - частина команди "Карпатські Стежки". Поговорили про стежки і карти), про Колочаву, село в якому, мабуть, можна кожного дня ходити в якісь цікаві місця. Зак говорили, сніг в казанку розтопився і вода закипіла, заварив чаю налив собі кружку, пригостив інших, а вони мені дали пляшку води., ніби й знали, що я пробімбав поповнити запаси).
Не забув подякувати народу з "Карпатські Стежки" за безцінну працю, що була зроблена для того, щоб гори стали "доступніші" та й на тому розійшлись, ну правда недалеко, а точніше народ залишився там й де був, а я трохи відійшовши, присів собі на "краю" Стримби розглядаючи місця якими ходив вчора і післявчора,
попивав чай, курив і ... і вже й не пам'ятаю, що тоді крутилось в моїй голові, що точно пам'ятаю - було файно, файно посидіти отак, мабуть й не думалось про шось "важне", а нашо забивати собі голову "дурним" коли файно?)
Просидів я там довгенько, але, як б "файно" не було в отих місцях, жізнь в нас покишо така, що рано чи пізно тра вертатись в "стойла" бо там бит, робота і ше купа нудних та проблемних справ до яких нас привчили з дитинства і без яких вже тєжко собі навіть уявити оту жізнь).
Вдів рюкзак, спустився в Колочаву і втрафив в Хуст))) бо якраз отакий автобус приїхав до зупинки коли я на ній стояв, так толком і не знаючи, шо та куди їде з тої Колочави, а саме веселіше, що коли я вже вмостився в автобусі і той рушив, то краєм вока помітив, як до зупинки під'їхав бус на Міжгір'я).
Отак й завершився мій похід до Негровця й Стримби, а в Колочаву я ще колись припрусь мабуть, ьо, як писав вище тут таки ше багато цікавого.
Більше фото з походу тут
Відео
Карта (мапа) маршруту тут
а згідно карти, там внизу ще й невелике озерце є, непогане місце для ночівлі в теплу пору року, тільки не варто там зупинятись коли в горах сніги, бо може й присипати.
Аж спати знов захотілось, зак розглядав той кулуар і уявляв, як там певно добре б було в наметі біля озерця).
Тра йти, й так спав майже до обіду))).
Місцями проступають "кавальчики Горган",
іду роздивляючись все довкола,
інколи оглядаючись назад,
а попереду Стримба,
куди планую піднятись завтра, але то завтра, а сьогодні ще тре якось видертись на Ясновець,
далі хребтом, через гору Даравайка, зійти в Колочаву.
Є на карті стежки якими можна траверсувати отой Ясновець, але ж то "вумний" в гору не піде, а я так... ше й якісь сліди надибав спочатку підйому,
"Ну, ти не один" - подумав я і потопав прямо вверх).
Зак ше йшов лісом, то нічо так було - мош йти, а далі переді мною постала суцільна стіна з жерепу, ще й сліди кудись вкурвило.
Став, закурив, подумав, як то жити далі, згадав, шо вертатись погана прикмета), погасив дзигар, сунув бичка в порожню пачку і попер в жереп.
Метрів через 100 підйому по жерепі, я вже дихав, як загнаний коняка і був дуже-дуже злий на себе).
Ну, хоч інколи в тому жерепі пробивалось якесь віконце і можна було розгледіти трохи гір).
А далі знов тре було пхати свою дурну голову та решта тільця, яке вже точно не має спокою від тої голови, в жереп і борсатись в ньому, намагаючись піднятись вище.
Через годину отого "борсання" я почав припадати на задні лапи і надибавши трохи вільного від жерепу місця, зробив собі довгий привал. Відкрив банку пива, зів снікерса, трохи оклигав і знов в жереп, а там ше хвилин 40 і я на вершині гори Ясновець).
Ото звідти я сьогодні прийшов,
а туда завтра піду),
а отам, далеко-далеко, Вільшанське водосховище, де мене, порівняно недавно, носило,
а ото мітка горгани рейс 2013 року.
Вибрався). А як інакше?) Правда навіть не думав, що від ходіння по жерепу, руки втомляться більше, аніж ноги). Часу, правда, на цей підйом витратив цілу купу, ну то нічо - то досвід)))), а на досвід часу не шкода.
Далі легше,
Майже без жерепу і майже по рівному.
Жерепів, правда, ще трохи було, але, чи то з переляку, чи то з поваги))), обходив тепер їх "десятою" дорогою.
Згадав, що шем нинька нич не жер. Вмостився під невеликою ялинкою, зачерпнув трохи снігу, зварив кави, відкрив чергову консерву і приступив до обідньої трапези.
Відновивши запас сил), одягнув рюкзак і далі в дорогу.
Від Ясновця до Даравайка, по ліву сторону, мене "супроводжувала" Стримба
і якщо, раніше, ще були сумніви чи йти туди в цьому поході, то тепер я знав точно, що совість мене замучить, якщо я завтра туди не піду). Завтра, а сьогодні ще зійти в Колочаву тре, бо вже так добре пообіді, а я ше навіть до Даравайка не дійшов.
Хоча то, що ше не дійшов - то таке, головне йду) і стежка під ногами хороша
і навіть сонце, пробиваючись крізь хмари, інколи освітлює долини,
вносячи своє різноманіття в гірський пейзаж.
Отак ішов, думав, дивився, курив, а тут вже й Колочаву внизу видко).
Встигаю. Куди саме, ще точно не відомо, але встигаю).
Дорогою зустрілась ще одна цікава вершинка з гарним краєвидом на довколишні гори.
Коли проходив цю вершину, чомусь згадалось мені про "місця сили", вірніше про клаптики землі, які так називають. Кажуть, що дехто там відчуваю прилив енергії чи ще щось. До мене таке не приходить), мо через те, що відношусь до тих людей, які вважають, що ота сила завжди з людиною, чи то в людині і саме там її тра шукати в першу чергу, але то моя думка, а в інших є інші, бо в кожного своя дорога і місце... в кожного своє.
Отаке всяке думалось мені, а я собі топав і дивився, як Колочава стає все ближче.
Недалеко від села натрафив на кілька хлопчаків років 14 мо 15, які пасли худобу, а заодно й потягували пляшча горілки, яке спробували сховати, побачивши, що мій погляд затримався на пляшці, мо думали, що нотації буду читати))). Чесно кажучи - мені до лямпочки, привітався та й потопав си далі, а на пляшці затримав погляд бо порівнював з тим, скіко ми були годні випити в їхні роки, висновок - менше). Мабуть екологія в нас гірша, здоров'я не то). Осуджувати, попереджати, наставляти? Давно вже відомо, що жодні оті "настанови" не допоможуть, зак людина сама не вирішить, як їй жити.
Вже можна сказати, що я в Колочаві,
принаймні ось село внизу, справа і зліва).
Почали траплятись мітки маршруту,
а мо раніше я їх просто не помічав.
Йшов трішки по мпркерах, трішки не по них і от таки нарешті прийшов в Колочаву, на центральну дорогу, неподалік якоїсь, чи то школи, чи то дитячого садка, неподалік якого, на мості через потічок, сиділа юрба дітлахів, що кинулась до мене з криками "є бімбом?" Я аж сі встрашив))) і так зле находжу спільну мову з цією категорією населення, навіть з похресником си ради дати не можу, а тут ціла купа, ше й поняття не маю, шо від мене хочуть). Лише коли "передові загони" вже були на відстані кількох метрів від мене, я си згадав - бімбом то цукерки такі, мене такими навіть якось підгодовували в надії, що вони замінять мені сигарети. Ну, ніфіга тоді в цій "безнадійній боротьбі" з курінням не вийшло, тож бімбомів в мене не було, добре шо хоть шоколадка в рюкзаку валялась), не знаю чи вистачило її, навіть по маленькому кусочку, на всіх, але більше в мене не було, а консерви думаю їм б не підійшли. Головне, що прохід далі був вільний), діти вернулись на міст, а я потопав далі в сторону Стримби.
Дорогою заглянув в магазин, взяв пива і присів шоб його випити, на лавочку біля входу, нагадав собі, що востаннє я відпочивав обпершись на п'яту точку, ще коли обідав - години чотири тому). Зак пив пиво, біля мене присів місцевий хлоп, поговорили, почув його думку, що не тре самому ходити в гори, а ще не треба йти туди ввечері. Сказав, що далеко від села не відійду, нех не переживає, бо шось він так щиро мене переконував не йти). Чесно кажучи, я й не збирався кудись далеко відходити, бо вже й не був годен, таки вимучився трохи сьогодні в тому жерепі.
Допив пиво, подякував "новому знайомому" за "настанови"), одів рюкзак, зайшов в магазин, взяв ще банку пива на потім, заодно й спитав про розклад автобусів.
Розклад автобусів в Колочаві - це окрема тема, він є, але ніхто його не знає, хоча навіть не так, його знають, але кожен розказую щось інше), принаймні таке в мене склалось враження після відвідин кількох магазинів та розпитування про те коли і звідки ті автобуси їдуть. Ну проблема з виїздом буде завтра), тож сьогодні за неї немає чого переживати, отже можна просто собі йти, розглядаючи доволі цікаве село Колочава. А тут є на що подивитись, тре буде колись приїхати сюди на кілька днів щоб пройтись місцевими музеями та іншими цікавими місцями, яких тут безліч.
Отак я й дотопав до повороту на Стримбу.
8 кілометрів. Трохи сьогодні, а решта на завтра. Сьогодні так і вийшло- трохи, навіть зовсім трохи, два підйоми і я вже озирався в пошуках клаптика підходящого місця для ночівлі). Шо зробиш, вимотався за сьогодні). Завтра надолужу.
Шось надибав, правда, здається то був чийсь сінокос, але високої трави там не було, а йти далі вже зовсім був не годен), тож скинув рюкзак і почав розкладатись на ніч.
Тіки поставив намет, як побачив два силуети, що йшли від дороги в моєму напрямку. Ну думаю, зара буде довга і нудна розмова, про "витолочену траву", яка тут вже виросла висотою в сантиметри 2 чи мо троха менше, тож совість мене зовсім не мучила), а навіть якшо б і мучила то все одно не вступився, бо страх, як вже хотілось просто лягти і спати). Але ніякої розмови про "витолочену траву" не було, бо силуети, що йшли до мене виявились трошки старшою подружньою парою, яка якраз спускалась з Стримби і вирішили п"провідати туриста", бо побачили, що він сам і їм стало цікаво, як то ходити самому в гори, а ще спати в наметі, а ще чи не холодно в спальнику, а ще... ну ще купа всього).
Зак теревенили я вже, окрім спати, ше й їсти захотів, тож коли народ пішов, прийшлось запарити мівіну, а далі ще кава, сигарета і нарешті довгоочікуване -спати).
Прокинувся рано, навіть дуже (для мене) рано, так рано, що вже в 6:30 чалапав до вершини гори Стримба, інколи зупиняючись щоб перепочити, а ще пороздивлятись полонину Красна.
Чесно кажучи, зупинявся я не "інколи", а доволі часто), під час, одного з таких "відпочинків" на полонину де я зупинився перевести дух), вискочив "вєздєход". Стояв, курив і поглядав інколи на народ, що вигружався з "вєздєхода" та готувався до радіалки.
Докурив, вдягнув рюкзак, який сьогодні видавався щось дуже важкий, та й пішов.
Ліс, ліс, ліс). Стежка до вершини гори Стримба добре маркована і добре протоптана, тож заблукати йдучи до Стримби, майже не реально.
Ліс закінчується, сонце вже доволі високо,
пора скидати зайвий одяг бо можна впріти).
Скельні виступи перед хребтом Стримби.
Файно там...
Скинув рюкзак, всівся на камінні, закурив і розглядав все довкола.
Внизу села Колочава і Негровець,
а отам "справа"),
гора Стреминіс, цікаво чи частенько народ туди заходить, мо колись мене туди занесе, бо шось вона мені тоді приглянулась, але часу на жаль трохи бракувало.
Зак відпочивав, народ з "вєздєхода" догнав і перегнав мене), осьо вже й на хребет вийшли. Пора й мені йти.
Пити хочеться, а запаси води я не поповнив, нічо, ото зара вийду на Стримбу, натоплю снігу, заварю чаю).
Прийшов.
Привітався з народом, розговорились, виявляється народ з "вєздєхода" - частина команди "Карпатські Стежки". Поговорили про стежки і карти), про Колочаву, село в якому, мабуть, можна кожного дня ходити в якісь цікаві місця. Зак говорили, сніг в казанку розтопився і вода закипіла, заварив чаю налив собі кружку, пригостив інших, а вони мені дали пляшку води., ніби й знали, що я пробімбав поповнити запаси).
Не забув подякувати народу з "Карпатські Стежки" за безцінну працю, що була зроблена для того, щоб гори стали "доступніші" та й на тому розійшлись, ну правда недалеко, а точніше народ залишився там й де був, а я трохи відійшовши, присів собі на "краю" Стримби розглядаючи місця якими ходив вчора і післявчора,
попивав чай, курив і ... і вже й не пам'ятаю, що тоді крутилось в моїй голові, що точно пам'ятаю - було файно, файно посидіти отак, мабуть й не думалось про шось "важне", а нашо забивати собі голову "дурним" коли файно?)
Просидів я там довгенько, але, як б "файно" не було в отих місцях, жізнь в нас покишо така, що рано чи пізно тра вертатись в "стойла" бо там бит, робота і ше купа нудних та проблемних справ до яких нас привчили з дитинства і без яких вже тєжко собі навіть уявити оту жізнь).
Вдів рюкзак, спустився в Колочаву і втрафив в Хуст))) бо якраз отакий автобус приїхав до зупинки коли я на ній стояв, так толком і не знаючи, шо та куди їде з тої Колочави, а саме веселіше, що коли я вже вмостився в автобусі і той рушив, то краєм вока помітив, як до зупинки під'їхав бус на Міжгір'я).
Отак й завершився мій похід до Негровця й Стримби, а в Колочаву я ще колись припрусь мабуть, ьо, як писав вище тут таки ше багато цікавого.
Більше фото з походу тут
Відео
Карта (мапа) маршруту тут
Немає коментарів:
Дописати коментар