Маршрут: Терсовата (між селами Синевир і Синевирська Поляна) - Пішконя - Мала Гропа - Велика Гропа - Негровець.
Спочатку думав написати отакий заголовок - Хребет Пішконя, або як я тупив від початку (пакування рюкзака) і до кінця (виїзд з кінцевої точки маршруту), але якось не гарно бути таким самокритичним) я ж вже трішки "опитний турист"), а хоча... коротше напишу все, як було, а громадськість хай вже собі сама вирішує).
І так. Збір групи. Кажуть одному в гори ходити не варто (то як кому і як коли), а в час коли Верхи вже присипало снігом і ти далеко не "модний виживальщик" типу Бер Гріллза, то взагалі - не варто), але одним не підходило місце (бо вже були), іншим дні на які я запланував похід. Останній потенційний учасник походу на хребет Пішконя не пішов через прогнозовані дощі і холод. По windguru показали -12. Була пропозиція перенести похід на інші дати, але переносити в мене не дуже й то виходило та й не дуже то хотілось, бо далі вже планувався наступний похід, ну і на Пішконю я хотів вже). Тих -12 мене не дуже лякало, я ж "закальонний", я ж на Водохреща в ополонку якось разок "окунувся"))).
Пакування рюкзака. Збирався я якось зовсім не на зиму). Бахіли? Ну нах мені ті бахіли? Ну притрусило трохи снігом, во вчора фото з поста на ПІЧ дивився, снігу і нема майже, короч по..й (а, як виявилось, місцями саме стільки снігу й було) на ті бахіли буду я ше зайвий груз таскати. А внутрішній голос зараза мовчав хоча міг б і видати щось типу - тупе ти "созданія" та візьми ти ті бахіли, тож макс плюс 100 грам грузу. От майже все я й спакував по такому принципу - обійдусь, та наш воно мені, якось буде. Та й сам ж іду ніякої ж відповідальності за чуже здоров'я, а за своє я сильно не переймався, хай Приватбанк переживає - в мене там страховка).
Доїзд. От тут все було чітко і просто, за це дякую людині з туристичного форуму під ніком SLV - доїхав, як по нотам) і вже приблизно в обід я на початку маршруту до хребта Пішконя.
Пройшовши кілька десятків метрів, зупинився пообідати в альтанці, що встановлена на одному з ДОТів лінії Арпада.
Обіцяного дощу немає, але вітер наганяє хмари, а ще ліс місцями вкритий памороззю.
Надімною, поки що, світить сонце, тепло. Зарізав консерву і зів разом з кавалком хліба, можна йти далі. Спакувався та й в дорогу.
Іду вздовж ріки, дорогою зустрічаються невеликі водоспадики
небо хоч вже і не таке чисте, але все ж без дощу, не жарко й не холодно, гонорово шпацерую лише в термушці зверху і своїх всесезонних штанях знизу з думкою - "Пф -12, повиганяти всіх на Sinoptik хай там погоду вгадують", але разом з тими підбадьорюючими думками десь "глубоко, глубоко в душе" - "а пам'ятаєш Кукул?)", пф Кукул, я ше тоді "закальонний" просто не був і в ополонку не скакав, раз провалився правда в дитинстві коли хокей ся бавали, але то не рахується), "а можна подумати ти не знаєш про різкі перепади температур?", "а то нічо, шо ти зараз внизу і розігрітий від ходьби?". Правда то все було "глубоко, глубоко" і шум ріки, вітру в деревах, спів птахів - нормально глушили всі "грусТні мислі").
Дійшов до здоровенного вицвілого плакату
який сповіщає, що десь тут є музей лісу і сплаву, до музею я сьогодні не збирався тож перейшов міст, який одразу справа від вицвілого плакату, подивився на якусь конструкцію на ріці, що мабуть відноситься до музею сплаву лісу,
пройшов повз будиночок природо-охоронного науково-дослідного відділення
і вийшов до початку "Екологічної стежки".
Нею буду підніматись до Пішконі.
Піднімаючись стежкою можна зустріти невеликі стенди з зображеннями тварин і рослин цієї місцевості Карпат, а ще зустрічаються доволі красиві місця, як з тих картинок де обов'язково присутній хлоп з бородов, "клєтчата рубаха", здоровенна сокира і гасова лямпа.
В кінці, стежка виходить на добротну лісову дорогу, котру ще не роз'їздили лісовози.
Вказівник на дереві сповістив мене, що до гори Негровець залишилось 7,5 км, отже до Пішконі іти зовсім мало, на годиннику 15:30. Хм, мо то й на Негровець нинька потопати - подумав я і пришвидшив крок, а через кількасот метрів побачив дорогу ліворуч, від тої якою я ішов, з вказівником "Озірце".
Ну Озірце то Озірце, піду подивлюсь, бо щось неохота мені й так сьогодні до Негровця іти).
Дорогою до Озірця вздрів ось такий слід,
а так як в слідах я розбираюсь так само, як і в квантовій фізиці то подумав, шо то слід задньої лапи ведмедя), чо так подумав хз, але далі я ішов стукаючи палками по каріматі і одна об одну, бо співати не люблю і не вмію, а казанок діставати було не охота).
Вже ближче до озера внюхав запах диму і лишив в спокої палки - десь поблизу люди, а отже мішка, скоріш за все, давно пішов гет звідси. Та й слід, як виявилось після консультації, зовсім не ведмежий був))).
Прийшов до Озірця, неподалік дороги, на одному з берегів, стояли намети і відпочивала група, горів вогонь - дим від якого я внюхав, сушились речі, ішли інші приготування до ночівлі. Привітався і пішов оглядати Озірце.
Нічо так, а за сонячної погоди, мабуть, ще краще та й місце затишне, захищене від вітру, а там де зараз стоїть група ще й накриття є, можна б було ночувати, але я трішки постоявши на берегу озера вирішую йти далі. Ну а шо? 5 вечора, я в соло поході, спати ще рано, а там під Пішконею, згідно карті, ще місця для ночівлі є.
Можна було підніматись стежкою вверх від озера, але шось не охота дертись вгору), повертаюсь на дорогу.
Снігу стає більше, холоднішає. Одягаю фліску, а куртку залишаю "на потім" - ідіотське рішення.
Далі снігу стає все більше, присипані молоді дерева, схилившись під вагою снігу, повністю закривають прохід. Іду обтрушуючи дерева, що закривають шлях, а вони випрямляючись скидають залишки снігу мені на шапку, фліску, за комір. Поки продерся крізь сніжно-дерев'яні барикади - все мокре.
Вийшов на полонину перед хребтом Пішконя.
Снігу вже повні черевики, фліска і термушка мокрі. От тут би зупинитись, розпалити багаття, скинути мокрі речі, одягнути куртку яка ще суха, просушитись і переночувати. Ліс є, вітру нема, дрова є, води довкола повно))), можна ще й джерело пошукати бо карта каже, що десь тут воно є, хоча скоріш за все, присипане снігом.
Так мала б зробити адекватна людина...
Одягаю поверх мокрої фліски суху куртку, бо вже таки добре похолодало, вишкрябую з черевик сніг який не встиг розтанути і понамерзав на шкарпетках та й йду далі, а на гори помаленьку опускаються сутінки.
Попереду видніються сліди, іду по них. Перед виходом на хребет прийшлось перелізти невеликий карниз, тепер і штани повністю в снігу).
Пішконя.
Ну, що ж дійшов), а що далі?) А далі "геніальні" ідеї продовжували лізти в голову).
Сліди по яких я ішов почали спуск з хребта, а я вгледівши, як вітер починає розганяти хмари, з хребта навіть не подумав сходити.
Буду дивитись на захід сонця і пофіг на: -12 по windguru, мокрий одяг і взуття, зато вітер не дуже сильний - ночувати буду на хребті Пішконя).
Розкладаю намет. Пальці слухаються хренувати бо почали підмерзати руки, але таки після кількох хвилин мордувань і боротьби з, хоч і не сильним, але все ж вітром, що хотів відібрати в мене намет - житло без постійного місця прописки було зведено і закріплено))).
Вітер все більше розганяв хмари і вже було видно ліс та село внизу.
В селі зараз добре, вірніше комфортно), сидиш собі в теплій хаті або забігайлівці з кружкою чаю чи кави, а мо й "покрєпче", дивишся в ящик, шо там в світі робиться, чи мо філософтвуєш або вирішуєш глобальні політичні чи економічні, екологічні та інші проблем десь на кухні чи в інтєрнєтах. Хм, ні я вчора сидів в теплі і комфорті скучно там все унило і однообразно).
Тут цікавіше, правда руки вже зле слухаються і мокрі ноги починають підмерзати та й загалом якось "прохладно"))). Ходжу туди-сюди щоб хоч трохи зігрітись.
А "мильничка", тимчасом, знімає захід сонця.
Ота лінія, то так мій фотоапарат відео знімає коли сонце в об'єктив світить).
Коли хмари на заході розійшлись і сонце на всю силу освітило Пішконю останніми променями цього дня я побачив те, що ніколи раніше не зустрічав навіть в "ящиках" - рожевий сніг).
Красота, аж руки трохи відігрілись (чи то мо від хотьби ☺) - перестав я ходити туди-сюди, зупинився, закурив і просто дивився на це все із захватом малої дитини))).
Сонце зайшло, вітер подув сильніше,
мокра фліска і куртка шось не дуже гріли, пора виключати "захват малої дитини" та готуватись до холодної ночі.
Перед тим, як закрити палатку ще раз поглянув на небо - ясно, лише далеко на півдні видніються хмари, таки буде добрий мороз).
Те, що вночі буде "ж.па", я прекрасно усвідомлював і коли вирішив іти на хребет замість того щоб заночувати на затишній полонині, і коли вирішив дочекатись заходу сонця, і коли розкладав намет на хребті, а не спустився нижче чи не повернувся на полонину. Ну, але шо вже зробиш? Була ще надія на те, що в мене спальник з лімітом -8, є ще один комплект хоч і "не дуже", але сухої термобілизни, пальник та і я ж в ополонку якось окунувся))), а ще свого часу по 8 годин "за покликом Неньки України" гуляв на свіжому повітрі в -30. Так що хоч і в ж.пі, але не в темній та непроглядній - то я так думав.
Перекурив, закрив палатку, розстелив спальник, поскидав з себе мокре, одягнув сухе. Холодно, але здається не критично, руки правда знов задубіли, нічо зараз повечеряю і стане тепліше.
Запарив мівінки, зів, доправив двома сирками, заварив кави, випив, перекурив, дістав з заначки домашнього вина - загрів, випив. Ну якось так, холодно правда, але можна спробувати поспати.
Угу, поспати, лежу і чую, що мерзну). Мерзнув-мерзнув, а тут шей від холоду в туалет захотілось. Я не "опитний альпініст" і баночки з широким горлишком з сою не мав - прийшлось вилазити з намету. Дамн, вот дубак так дубак, заскочив в спальник, закрив намет, лежу і чую починаю трясти від холоду, пора приймати позу ембріона, мо до раня дотягну, а там буде сонце і буде тепло - якшо таки буде сонце).
Поза ембріона помагала, як мертвому кадило. Тільце вже так добре трясло - вічно з ним проблеми, то воно жерти хоче, тоср спати, то пити, то йому жарко, то холодно, і тд і тп. Але тільце ще мені згодиться, тож тра його спасати, а то точно замерзне).
Запалив пальник, здається тепліє). Думав залізти в інтєрнєти глянути яка там зараз температура за бортом бо шось пісец холодно, як для -12, навіть якщо врахувати вітер і те що я втомлений, а я не такий вже й змерзлюх), але тут мене за ногу вхопив корч. Добре шо пальник встиг погасити поки ше мало боліло. Лежу, корчусь, замерзаю - всьо б було дуже смішно, якби не було так грусТно))).
Дотягнувся до сигарет, закурив, здається полегшало, ше б спальник не спалити бо руки вже дуже зле слухаються.
Корч пройшов, знов лежу в позі ембріона і трясуся в такт тенту палатки і тамбура колик якого вирвав вітер і тепер мотиляє ним, як мною мороз).
Хм, вдягтись і спробувати сходити з хребта, або хоч побігати довкола палатки? Попробував рукою фліску - хрустит), куртку - підкладка тож хрустит))). Замерзли шмотки, нема шо вдіти, черевики певно те саме, бо пох мені ті бахіли - там снігу ж майже нема))).
Напевне тре знов ставити пальник і так пробувати виживати, балансуючи між замерзнути і задихнутись).
Вже коли прийняв остаточне рішення і зібрався тягнутись за пальником, сталося диво) - по тілу розлилась хвиля тепла, я "впрів" майже в прямому значенні), секунду тому ти трясешся і замерзаєш, а тут тепло розпливається по всьому тілу, наче тебе хтось ніби теплим чаєм напоїв, але ефект був моментальним і набагато сильнішим. Я випростався з пози ембріона і щиро вірячи в диво заснув). Це вже тепер я знаю, що є така штука коли легені нахлептались продуктів горіння і ще їм бракує кисню то вони нагріваються, а відповідно нагрівається кров яка проходить через легені. Як б там не було, а спав я добре до самого ранку, холод більше не турбував мене).
Прокинувся, одягнув "хрустящу" куртку і такі ж "хрустящі" черевики, виліз з намету.
Помітив групу яку зустрів вчора на Озірці, мабуть вони мене й розбудили, бо шось я недоспав, хоча й спав добре, навіть не вертівся з сторони на сторону, як в мене це постійно буває.
Закурив, потягнувся, озирнувся - красота).
Красота тут вверху), а там внизу під шаром хмар все унило і сіро), а ще тут вже не так холодно), сонце гріє в спину
навіть куртка перестала хрустіти). Ше б намет трохи відтанув бо неохота ту всю воду на собі таскати.
Підійшла група, що до цього розглядала краєвиди хребта Пішконя, привітались, спитали як спалось? "Чуть не здох)" - подумав я, але відповів просто - "Добре").
Народ потопав далі,
а я заварив собі кави, стояв і дивився, як хмари пропливають на селами).
Пройшовся до того місця де група довго стояла і клацала фотоапаратами.
Хм, ну ше б не клацати, коли в тебе під ногами, море з хмар, з якого наче острови виступають гірські вершини).
Відігрів і навіть трохи підсушив речі, намет правда тільки з грубшого пострясав паморозь і спакував, вдома висушу). Зібрав рюкзак, став перед вказівником і думаю куди іти далі.
Можна спуститись до Синевиру, й далі в Міжгір'я заїхати без проблем, але довкола красота і сходити з гір зовсім не хочеться, "якось виберусь" - подумав я та й потопав поглянути, як там на Великій Гропі.
Ідеш собі, тебе обдуває вітер, сонце разить в очі, трішки важко фізично, але в голові - мир, тишина і спокій). Немає того нагромадження думок які постійно крутяться в голові, коли ти в мурашнику.
Все просто - "дійду до тої вершини і відпочину, перекурю", "хм, курити одну чи дві?", "давно не курив, можна і дві)", "води б тре натопити", "о зараз хмара трохи закриє сонце - буде легше на очі" (маска ж лежить вдома, поряд з бахілами),
"о клас хмара біля мене), ну здоров хмара)))",
"ше отой підйом і привал".
Вершина, скидаєш рюкзак, стоїш і розглядаєш світ, закурюєш - хоча вже скільки часу хочеш кинути цю звичку бо шкоди від неї набагато більше, дивишся на сусідні вершини і вже в голові крутяться плани наступних походів.
Підходиш до краю, дивишся вниз - там внизу ще осінь.
Пора повертатися "в осінь"
Сходжу з вершини Великої Гропи в сторону гори Негровець, а далі обійшовши траверсом ту саму Гропу, виходжу на плече
і починаю спуск вниз.
Спускався я довго, народ тут ходить не часто, стежки не знайшов, так і топав через буреломи,
попереду село Негровець, виїхати з якого в неділю пообіді, як виявилось - велика проблема),
а між вершинами і селом стою собі я розглядаючи Стримбу і полонину Красна.
Далі була довга дорога в Міжгір'я і звідти вже у Львів. Хм, якщо попередньо подбати про відїзд з Негровця то похід на Пішконю - це непоганий похід вихідного дня навіть для добирання зі Львова).
А мені коли писав все це і розглядав фото на Кавказ захотілось))), правда з викурюванням двох пачок в день там буде тЄжко, але шо зробиш, кому зараз легко?).
Більше фото з походу тут
Відео тут
Карта (мапа) маршруту тут
І так. Збір групи. Кажуть одному в гори ходити не варто (то як кому і як коли), а в час коли Верхи вже присипало снігом і ти далеко не "модний виживальщик" типу Бер Гріллза, то взагалі - не варто), але одним не підходило місце (бо вже були), іншим дні на які я запланував похід. Останній потенційний учасник походу на хребет Пішконя не пішов через прогнозовані дощі і холод. По windguru показали -12. Була пропозиція перенести похід на інші дати, але переносити в мене не дуже й то виходило та й не дуже то хотілось, бо далі вже планувався наступний похід, ну і на Пішконю я хотів вже). Тих -12 мене не дуже лякало, я ж "закальонний", я ж на Водохреща в ополонку якось разок "окунувся"))).
Пакування рюкзака. Збирався я якось зовсім не на зиму). Бахіли? Ну нах мені ті бахіли? Ну притрусило трохи снігом, во вчора фото з поста на ПІЧ дивився, снігу і нема майже, короч по..й (а, як виявилось, місцями саме стільки снігу й було) на ті бахіли буду я ше зайвий груз таскати. А внутрішній голос зараза мовчав хоча міг б і видати щось типу - тупе ти "созданія" та візьми ти ті бахіли, тож макс плюс 100 грам грузу. От майже все я й спакував по такому принципу - обійдусь, та наш воно мені, якось буде. Та й сам ж іду ніякої ж відповідальності за чуже здоров'я, а за своє я сильно не переймався, хай Приватбанк переживає - в мене там страховка).
Доїзд. От тут все було чітко і просто, за це дякую людині з туристичного форуму під ніком SLV - доїхав, як по нотам) і вже приблизно в обід я на початку маршруту до хребта Пішконя.
Пройшовши кілька десятків метрів, зупинився пообідати в альтанці, що встановлена на одному з ДОТів лінії Арпада.
Обіцяного дощу немає, але вітер наганяє хмари, а ще ліс місцями вкритий памороззю.
Надімною, поки що, світить сонце, тепло. Зарізав консерву і зів разом з кавалком хліба, можна йти далі. Спакувався та й в дорогу.
Іду вздовж ріки, дорогою зустрічаються невеликі водоспадики
небо хоч вже і не таке чисте, але все ж без дощу, не жарко й не холодно, гонорово шпацерую лише в термушці зверху і своїх всесезонних штанях знизу з думкою - "Пф -12, повиганяти всіх на Sinoptik хай там погоду вгадують", але разом з тими підбадьорюючими думками десь "глубоко, глубоко в душе" - "а пам'ятаєш Кукул?)", пф Кукул, я ше тоді "закальонний" просто не був і в ополонку не скакав, раз провалився правда в дитинстві коли хокей ся бавали, але то не рахується), "а можна подумати ти не знаєш про різкі перепади температур?", "а то нічо, шо ти зараз внизу і розігрітий від ходьби?". Правда то все було "глубоко, глубоко" і шум ріки, вітру в деревах, спів птахів - нормально глушили всі "грусТні мислі").
Дійшов до здоровенного вицвілого плакату
який сповіщає, що десь тут є музей лісу і сплаву, до музею я сьогодні не збирався тож перейшов міст, який одразу справа від вицвілого плакату, подивився на якусь конструкцію на ріці, що мабуть відноситься до музею сплаву лісу,
пройшов повз будиночок природо-охоронного науково-дослідного відділення
і вийшов до початку "Екологічної стежки".
Нею буду підніматись до Пішконі.
Піднімаючись стежкою можна зустріти невеликі стенди з зображеннями тварин і рослин цієї місцевості Карпат, а ще зустрічаються доволі красиві місця, як з тих картинок де обов'язково присутній хлоп з бородов, "клєтчата рубаха", здоровенна сокира і гасова лямпа.
В кінці, стежка виходить на добротну лісову дорогу, котру ще не роз'їздили лісовози.
Вказівник на дереві сповістив мене, що до гори Негровець залишилось 7,5 км, отже до Пішконі іти зовсім мало, на годиннику 15:30. Хм, мо то й на Негровець нинька потопати - подумав я і пришвидшив крок, а через кількасот метрів побачив дорогу ліворуч, від тої якою я ішов, з вказівником "Озірце".
Ну Озірце то Озірце, піду подивлюсь, бо щось неохота мені й так сьогодні до Негровця іти).
Дорогою до Озірця вздрів ось такий слід,
а так як в слідах я розбираюсь так само, як і в квантовій фізиці то подумав, шо то слід задньої лапи ведмедя), чо так подумав хз, але далі я ішов стукаючи палками по каріматі і одна об одну, бо співати не люблю і не вмію, а казанок діставати було не охота).
Вже ближче до озера внюхав запах диму і лишив в спокої палки - десь поблизу люди, а отже мішка, скоріш за все, давно пішов гет звідси. Та й слід, як виявилось після консультації, зовсім не ведмежий був))).
Прийшов до Озірця, неподалік дороги, на одному з берегів, стояли намети і відпочивала група, горів вогонь - дим від якого я внюхав, сушились речі, ішли інші приготування до ночівлі. Привітався і пішов оглядати Озірце.
Нічо так, а за сонячної погоди, мабуть, ще краще та й місце затишне, захищене від вітру, а там де зараз стоїть група ще й накриття є, можна б було ночувати, але я трішки постоявши на берегу озера вирішую йти далі. Ну а шо? 5 вечора, я в соло поході, спати ще рано, а там під Пішконею, згідно карті, ще місця для ночівлі є.
Можна було підніматись стежкою вверх від озера, але шось не охота дертись вгору), повертаюсь на дорогу.
Снігу стає більше, холоднішає. Одягаю фліску, а куртку залишаю "на потім" - ідіотське рішення.
Далі снігу стає все більше, присипані молоді дерева, схилившись під вагою снігу, повністю закривають прохід. Іду обтрушуючи дерева, що закривають шлях, а вони випрямляючись скидають залишки снігу мені на шапку, фліску, за комір. Поки продерся крізь сніжно-дерев'яні барикади - все мокре.
Вийшов на полонину перед хребтом Пішконя.
Снігу вже повні черевики, фліска і термушка мокрі. От тут би зупинитись, розпалити багаття, скинути мокрі речі, одягнути куртку яка ще суха, просушитись і переночувати. Ліс є, вітру нема, дрова є, води довкола повно))), можна ще й джерело пошукати бо карта каже, що десь тут воно є, хоча скоріш за все, присипане снігом.
Так мала б зробити адекватна людина...
Одягаю поверх мокрої фліски суху куртку, бо вже таки добре похолодало, вишкрябую з черевик сніг який не встиг розтанути і понамерзав на шкарпетках та й йду далі, а на гори помаленьку опускаються сутінки.
Попереду видніються сліди, іду по них. Перед виходом на хребет прийшлось перелізти невеликий карниз, тепер і штани повністю в снігу).
Пішконя.
Ну, що ж дійшов), а що далі?) А далі "геніальні" ідеї продовжували лізти в голову).
Сліди по яких я ішов почали спуск з хребта, а я вгледівши, як вітер починає розганяти хмари, з хребта навіть не подумав сходити.
Буду дивитись на захід сонця і пофіг на: -12 по windguru, мокрий одяг і взуття, зато вітер не дуже сильний - ночувати буду на хребті Пішконя).
Розкладаю намет. Пальці слухаються хренувати бо почали підмерзати руки, але таки після кількох хвилин мордувань і боротьби з, хоч і не сильним, але все ж вітром, що хотів відібрати в мене намет - житло без постійного місця прописки було зведено і закріплено))).
Вітер все більше розганяв хмари і вже було видно ліс та село внизу.
В селі зараз добре, вірніше комфортно), сидиш собі в теплій хаті або забігайлівці з кружкою чаю чи кави, а мо й "покрєпче", дивишся в ящик, шо там в світі робиться, чи мо філософтвуєш або вирішуєш глобальні політичні чи економічні, екологічні та інші проблем десь на кухні чи в інтєрнєтах. Хм, ні я вчора сидів в теплі і комфорті скучно там все унило і однообразно).
Тут цікавіше, правда руки вже зле слухаються і мокрі ноги починають підмерзати та й загалом якось "прохладно"))). Ходжу туди-сюди щоб хоч трохи зігрітись.
А "мильничка", тимчасом, знімає захід сонця.
Ота лінія, то так мій фотоапарат відео знімає коли сонце в об'єктив світить).
Коли хмари на заході розійшлись і сонце на всю силу освітило Пішконю останніми променями цього дня я побачив те, що ніколи раніше не зустрічав навіть в "ящиках" - рожевий сніг).
Красота, аж руки трохи відігрілись (чи то мо від хотьби ☺) - перестав я ходити туди-сюди, зупинився, закурив і просто дивився на це все із захватом малої дитини))).
Сонце зайшло, вітер подув сильніше,
мокра фліска і куртка шось не дуже гріли, пора виключати "захват малої дитини" та готуватись до холодної ночі.
Перед тим, як закрити палатку ще раз поглянув на небо - ясно, лише далеко на півдні видніються хмари, таки буде добрий мороз).
Те, що вночі буде "ж.па", я прекрасно усвідомлював і коли вирішив іти на хребет замість того щоб заночувати на затишній полонині, і коли вирішив дочекатись заходу сонця, і коли розкладав намет на хребті, а не спустився нижче чи не повернувся на полонину. Ну, але шо вже зробиш? Була ще надія на те, що в мене спальник з лімітом -8, є ще один комплект хоч і "не дуже", але сухої термобілизни, пальник та і я ж в ополонку якось окунувся))), а ще свого часу по 8 годин "за покликом Неньки України" гуляв на свіжому повітрі в -30. Так що хоч і в ж.пі, але не в темній та непроглядній - то я так думав.
Перекурив, закрив палатку, розстелив спальник, поскидав з себе мокре, одягнув сухе. Холодно, але здається не критично, руки правда знов задубіли, нічо зараз повечеряю і стане тепліше.
Запарив мівінки, зів, доправив двома сирками, заварив кави, випив, перекурив, дістав з заначки домашнього вина - загрів, випив. Ну якось так, холодно правда, але можна спробувати поспати.
Угу, поспати, лежу і чую, що мерзну). Мерзнув-мерзнув, а тут шей від холоду в туалет захотілось. Я не "опитний альпініст" і баночки з широким горлишком з сою не мав - прийшлось вилазити з намету. Дамн, вот дубак так дубак, заскочив в спальник, закрив намет, лежу і чую починаю трясти від холоду, пора приймати позу ембріона, мо до раня дотягну, а там буде сонце і буде тепло - якшо таки буде сонце).
Поза ембріона помагала, як мертвому кадило. Тільце вже так добре трясло - вічно з ним проблеми, то воно жерти хоче, то
Запалив пальник, здається тепліє). Думав залізти в інтєрнєти глянути яка там зараз температура за бортом бо шось пісец холодно, як для -12, навіть якщо врахувати вітер і те що я втомлений, а я не такий вже й змерзлюх), але тут мене за ногу вхопив корч. Добре шо пальник встиг погасити поки ше мало боліло. Лежу, корчусь, замерзаю - всьо б було дуже смішно, якби не було так грусТно))).
Дотягнувся до сигарет, закурив, здається полегшало, ше б спальник не спалити бо руки вже дуже зле слухаються.
Корч пройшов, знов лежу в позі ембріона і трясуся в такт тенту палатки і тамбура колик якого вирвав вітер і тепер мотиляє ним, як мною мороз).
Хм, вдягтись і спробувати сходити з хребта, або хоч побігати довкола палатки? Попробував рукою фліску - хрустит), куртку - підкладка тож хрустит))). Замерзли шмотки, нема шо вдіти, черевики певно те саме, бо пох мені ті бахіли - там снігу ж майже нема))).
Напевне тре знов ставити пальник і так пробувати виживати, балансуючи між замерзнути і задихнутись).
Вже коли прийняв остаточне рішення і зібрався тягнутись за пальником, сталося диво) - по тілу розлилась хвиля тепла, я "впрів" майже в прямому значенні), секунду тому ти трясешся і замерзаєш, а тут тепло розпливається по всьому тілу, наче тебе хтось ніби теплим чаєм напоїв, але ефект був моментальним і набагато сильнішим. Я випростався з пози ембріона і щиро вірячи в диво заснув). Це вже тепер я знаю, що є така штука коли легені нахлептались продуктів горіння і ще їм бракує кисню то вони нагріваються, а відповідно нагрівається кров яка проходить через легені. Як б там не було, а спав я добре до самого ранку, холод більше не турбував мене).
Прокинувся, одягнув "хрустящу" куртку і такі ж "хрустящі" черевики, виліз з намету.
Помітив групу яку зустрів вчора на Озірці, мабуть вони мене й розбудили, бо шось я недоспав, хоча й спав добре, навіть не вертівся з сторони на сторону, як в мене це постійно буває.
Закурив, потягнувся, озирнувся - красота).
Красота тут вверху), а там внизу під шаром хмар все унило і сіро), а ще тут вже не так холодно), сонце гріє в спину
навіть куртка перестала хрустіти). Ше б намет трохи відтанув бо неохота ту всю воду на собі таскати.
Підійшла група, що до цього розглядала краєвиди хребта Пішконя, привітались, спитали як спалось? "Чуть не здох)" - подумав я, але відповів просто - "Добре").
Народ потопав далі,
а я заварив собі кави, стояв і дивився, як хмари пропливають на селами).
Пройшовся до того місця де група довго стояла і клацала фотоапаратами.
Хм, ну ше б не клацати, коли в тебе під ногами, море з хмар, з якого наче острови виступають гірські вершини).
Відігрів і навіть трохи підсушив речі, намет правда тільки з грубшого пострясав паморозь і спакував, вдома висушу). Зібрав рюкзак, став перед вказівником і думаю куди іти далі.
Можна спуститись до Синевиру, й далі в Міжгір'я заїхати без проблем, але довкола красота і сходити з гір зовсім не хочеться, "якось виберусь" - подумав я та й потопав поглянути, як там на Великій Гропі.
Ідеш собі, тебе обдуває вітер, сонце разить в очі, трішки важко фізично, але в голові - мир, тишина і спокій). Немає того нагромадження думок які постійно крутяться в голові, коли ти в мурашнику.
Все просто - "дійду до тої вершини і відпочину, перекурю", "хм, курити одну чи дві?", "давно не курив, можна і дві)", "води б тре натопити", "о зараз хмара трохи закриє сонце - буде легше на очі" (маска ж лежить вдома, поряд з бахілами),
"о клас хмара біля мене), ну здоров хмара)))",
"ше отой підйом і привал".
Вершина, скидаєш рюкзак, стоїш і розглядаєш світ, закурюєш - хоча вже скільки часу хочеш кинути цю звичку бо шкоди від неї набагато більше, дивишся на сусідні вершини і вже в голові крутяться плани наступних походів.
Підходиш до краю, дивишся вниз - там внизу ще осінь.
Пора повертатися "в осінь"
Сходжу з вершини Великої Гропи в сторону гори Негровець, а далі обійшовши траверсом ту саму Гропу, виходжу на плече
і починаю спуск вниз.
Спускався я довго, народ тут ходить не часто, стежки не знайшов, так і топав через буреломи,
аж поки не повернувся "в осінь"), позаду засніжені вершини, де все просто),
а між вершинами і селом стою собі я розглядаючи Стримбу і полонину Красна.
Далі була довга дорога в Міжгір'я і звідти вже у Львів. Хм, якщо попередньо подбати про відїзд з Негровця то похід на Пішконю - це непоганий похід вихідного дня навіть для добирання зі Львова).
А мені коли писав все це і розглядав фото на Кавказ захотілось))), правда з викурюванням двох пачок в день там буде тЄжко, але шо зробиш, кому зараз легко?).
Більше фото з походу тут
Відео тут
Немає коментарів:
Дописати коментар