Маршрут: Усть-Чорна - гора Стоги - гора Темпа - гора Унгаряска - гора Трояска - озеро Апшинець - гора Геришаска - озеро Ворожеска - гора Великий Котел - гора Стіг - Драгобрат - Ясіня
Вже було в мене про Свидовець, ось коли я вперше був в цих краях, а осьо коли вчетверте).
Ну а тепер - про вдруге.
Циганським експресом (Львів-Солотвино) добрались в Тячів, вийшли з поїзда, зайшли в приміщення вокзалу, чекаємо ще одного учасника походу.
На дворі моросить дощ, який інколи переходить в добротну зливу. Небо повністю затягнули сірі хмари і навіть нема натяку на якесь прояснення.
Чекання вирішили перенести з вокзалу в якусь забігайлівку, що в центрі Тячева і так тра буде з центру вибиратись в Усть-Чорна, а в забігайлівці можна і кави випити.
Коли вже вся група була в зборі, з неба знову влило. Настрій в частини учасників походу підупав), прогноз погоди на найближчі дні не тішив - все чорно не видно, зливи і вітер(. Вже навіть прозвучала ідея нікуди не йти, але дощ перестав, навіть з'явилось трохи сонця і ми таки спакувались в бус та вирушили в Усть-Чорна. Добратись в Усть-Чорна - справа не легка, але виїхати звідти ще тяжче).
Згідно вказівнику, туристичних маршрутів з Усть-Чорна ціла купа, але скажу чесно, цікавих, принаймні для мене), тільки два: на Красну та Свидовець. Більшість так і ходить - спускається з Красна і йде на Свидовець чи навпаки. На Красну мене вже носило, на Свидовець також))), але якось з "видимістю" тоді не склалось, тож тре повторити. А тим часом, наперекір всім сайтам прогнозу погоди, над нами світить сонце).
З надією, що сонячна погода буде супроводжувати нас й далі, виходимо на маршрут.
Не склалось). Вже менше ніж за годину, довкола почали збиратись хмари.
Але зверху ще не капає, клапоть чистого неба над головою є, пташки співають, йдем. Правда, настрій в учасників групи трохи падає).
Влило, так добре влило). Мій дощовик не справився, вкотре довівши, що нема нічого кращого клейонки), промок, до трусів, але нічо, на дворі літо, дощ не вічний, висохну).
Лило, гриміло, дуло, блискало і т.д. - звичайна літня злива, от тільки спостерігали ми її не з вікна якоїсь коробочки, а, можна сказати - насолоджувались стихією з середини))), сидячи поміж дерев і корчів.
Нагадаю, про всяк випадок, якщо гроза вас застала десь "в природі", не варто ховатись під високими, одинокими деревами чи кущами, простіше кажучи - біля вас не повинно бути нічого, що здіймається над рештою території. В горах оптимальний варіант - зійти з хребта.
Зходити з хребта нам було лєнь (відчуваю, як в декого виникли осуджуючі думки))), але чесно - лєнь і всьо). Тож ми сиділи в корчах та обговорювали тему: "Чому не ставити тент в зливу, щоб під ним перечекати дощ". Недоліків в такому варіанті "перечекати дощ" ціла купа, а переваг, можна сказати - нема).
Десь за півгодини, чи троха більше, злива закінчилась, частина хмар впала додолу, а мо то вже вродились нові,
ми повилазили з корчів і продовжили свій похід, з надією, що дощу нинька більше не буде, ну і ше, що хмари трохи таки розійдуться,
Зходити з хребта нам було лєнь (відчуваю, як в декого виникли осуджуючі думки))), але чесно - лєнь і всьо). Тож ми сиділи в корчах та обговорювали тему: "Чому не ставити тент в зливу, щоб під ним перечекати дощ". Недоліків в такому варіанті "перечекати дощ" ціла купа, а переваг, можна сказати - нема).
Десь за півгодини, чи троха більше, злива закінчилась, частина хмар впала додолу, а мо то вже вродились нові,
ми повилазили з корчів і продовжили свій похід, з надією, що дощу нинька більше не буде, ну і ше, що хмари трохи таки розійдуться,
бо йти постійно в хмарах, якось зовсім не цікаво.
Надії справдились,
вітер порозганяв хмари, довкола проглянулись вершини гір, а ще, там впереді), по маршруту, з'явилась веселка.
Надії справдились,
вітер порозганяв хмари, довкола проглянулись вершини гір, а ще, там впереді), по маршруту, з'явилась веселка.
Інколи, правда, нас затягувало хмарою,
але зовсім ненадовго.
А загалом - гори після грози по особливому красиві,
а ще ми бачили отого брокенського привида), правда моя мильничка не змогла "по-людськи" зафіксувати це, як кажуть люди, доволі рідкісне явище.
Надвечір остаточно розпогодилось,
навіть встиг поглянути на захід сонця),
решта групи не хтіла пробігтись кілька кроків вверх до найближчої вершини, неподалік місця яке ми обрали для ночівлі, тож залишивши рюкзак з ними, я топав сам, а потім ще сидів, курив і дивився, а коли спустився, ще вдалось сфотографувати "дорогу до сонця"),
а ще ось таке чудо,
вітер гонив по небу, темного, насиченого кольору, хмари, які підсвічує сонце, що заходить - це видовище досі дуже добре пам'ятаю (мо через то, що в мене відео є)).
Заночували перед горою Шпанська, неподалік колиб вівчарів.
Ранок видався похмурим,
як казав колєга, така погода звична для Свидовця, та я й сам вже одного разу переконався наскільки тут буває хмарно і вітряно. Так що цього разу нам з погодою ще пощастило),
а якщо ще врахувати невеликі клапті синього неба і таки непогану видимість, то й взагалі - не погода, а казка).
Неподалік Темпи, вздріли ми отару на схилах Свидовця, отам на фото таке дрібне, далеко.
Ну вздріли то вздріли, ну отару то отару, мош подумати, шо мало їх в Карпатах пасеться? Отара як і решта, а от сторожі вразили - два невеликих песика за хвилини три чи менше, подолали відстань, яку я б годину певно йшов, аж заздрість взяла))).
По обіді розпогодилось,
отож шанси таки поглянути з вершин Свидовця на високогірні озера Карпат збільшувалась.
Але погода в горах річ примхлива і вже в районі Білих Криниць небо знову почали закривати сірі хмари.
До речі, про погоду в горах, вкотре стараюсь нагадати і попередити народ, збираючись в похід врахуйте усі можливі варіанти: дощ, холод, сніг, гроза, вітер, спека і т.д. та й взагалі, вирушаючи в гори не лінуйтесь подбати про все те, що стосується вашої безпеки, щоб ваш похід був не тільки цікавим, а й безпечним.
В нас все було безпечно), ну хіба вчорашня гроза, але то таке, блискавка і в "цивілізації" може наздогнати), а йти Свидовцем доволі цікаво. Окрім озер, тут ще зустрічаються скельні виступи,
звичайно вони не такі вражаючі, як в східній частині Свидовця, але теж нічо, судячи з реакції групи, яка майже годину провела фотограйуючись на скелях).
Після тривалого відпочинку вирушаємо далі.
Перед підйомом на гору Трояска нас обігнали кілька позашляховиків, але не таких, до яких ми звикли в горах, а звичайненьких, без крутої гуми, лебідок і тд і тп, але ж заїхали). Правда дороги були не розмокші і без снігу та й ям не багато. В нормальному стані була дорога на Свидовці в червні 2017 року, мо навіть в кращому, аніж деякі дороги обласного значення в лютому 2019))).
Мало-помало, ідучи крізь хмари, ми дотопали до запланованого місця ночівлі - озера Апшинець.
На березі озера лунав расєйський шансон і стояли припарковані позашляховики, які обігнали нас перед горою Трояска, а ще була розкладена невелика палатка, скоріш для декорацій).
Рівного місця довкола озера Апшинець доволі багато, а от з дровами проблема, але кілька невеликих ялинок з відмерлими нижніми гілками виручили, тож було на чому зготувати вечерю.
Зак ми розкладались і готувались до ночівлі, наші сусіди навпаки згорнули свій наметик, спакувались в машини і вирушили кудись з озера, так й не порадували мій слух "хітами з дитинства" у виконанні Круга).
Ми ж повечеряли, посиділи біля багаття і спати.
Погода вранці була чудова, вкотре, на зло прогнозистам), які пророчили постійні дощі на всі дні походу.
Просинались довго, ще довше збирались, вирушили вже аж під обід). Ну нічого, часу в запасі ще купа, а йти то не так вже й далеко.
Піднімались на хребет "в лоб" від озера, там й стежка була.
Отак відразу і круто вверх без "розминки", важкувато йти, але мало-помалу видерлись.
Тепер, як і вчора, іти гірськими дорогами та споглядати краєвиди.
Ішли, говорили "ні про шо", дивились довкола і все решта, що переважно відбувається на маршруті), а шо "решта на маршруті"? - люди, що ходять до гір в курсі, а для решти... з острахом, споглядаєш черговий підйом, якщо бачиш вершину і скільки тра набрати висоти - хочеться сісти і здохнути), але мало-помалу, крок за кроком, дихаючи, як загнана коняка, з відпочинками кожних 5 метрів набору висоти, рано чи пізно, ти стоїш там... на черговій вершині, з плеч злітає "непідйомний" рюкзак, опускаєш свою дупу на землю і (я закурюю сигарету (навіть не плануйте спробувати цю заразу, яка мо колись мене доб'є, а як курите то мо й вас)... і певно, я ніколи не зможу написати тут за оті відчуття, коли ти там). А можливо, а мо й "неможливо", що ніхто, до кінця й так не зможе вам переповісти ці відчуття.
Геришаска. Сьогодні тут тепло і легкий вітерець, а в попередній моїй спробі поглянути на озера Свидовця мене ту ледве не здувало вітром).
Під Геришаскою, однойменне озеро - найбільше серед озер Свидовця.
До озера не спускались, нам і зверху видно, що там діється - понавозили цілу купу народу і куди не глянь, всюди селфіморди).
Нам трохи далі, до озера Ворожеска, куди, ще не спромоглись на "66"-х вивезти туристів з Драгобрату.
До озера Ворожеска нас спустилось двоє, решта вирішили залишитись зверху, трішки перепочити і по-розглядати навколишні вершини Свидовця.
Червень місяць, а на схилах, місцями, ще сніг, тепер таке і в грудні рідко буває).
Зак я совгаючись, зважав кожен крок, шоб не навернутись, йдучи гарно вилежаним і твердим наче на катку, залишком зими, мене обганяли, спускались до Ворожеска, повертались і знов, як на гірці, спускались до озера. Не годен я нормально йти на спусках, так само, як й на підйомах))), зато стараюсь, ну шо ж - є куди рости).
Зійшов, закурив дзигар, втягнув на повні груди, видихнув, оглянувся навколо -
- ляпота.
Заким курив, роздивлявся, відпочивав чи кажучи по модньому - релаксував, озеро Ворожеска було оголошено "місцем сили" і виникла ідея, мо сюда мош народ для "просвітлєнія", "востановлєнія енергій" і "відпирання чакр" водити.. Навіть не те шо водити, а організовувати потчі стаціонар по тому всьому, же в тіорії має зробити тебе: щасливим, здоровим, успішним і ше там всяке різне, коротш - всьо, шо бажають тобі в день народження).
І воно то вьо добре, і вроді б безобідно, ну погудять (це про довге і затяжне "ом", а не "свято аж до раня"), ну попрактикують там всяке, але ж... влупить дощ на кілька днів, а потім ше й холод може придавити так, шо чакри до купи позмерзаються і шо? І хто буде давати собі ради з отим всім змерзлим, пчихаючим, кашляючим народом же замість "просвітлєнія" вхопив переохолодження, яке здалось їм ледь не кінцем світу).
Свою думку я й озвучив вголос. У відповідь отримав
- думала ти оптиміст
-а виявилось хто?
- реаліст
Ну вже не зле, хоть вижу скіко ше лишилось того тунелю, від мене до світла))).
Пора повертатись до решти групи, як б там не було добре, в тому "місці сили" на озері Ворожеска, а залишитись ми тут не годні, бо не шибко важливо хто ти там глубоко-глубоко в душі, жізнь єден хрен заставит нас бути реалістами).
Вернулись, решта вже встигла добре відпочити мо й покімарити). Вділи рюкзаки і потопали далі по по роз'їждженим дорогам Свидовця.
Зак ми ходили до озера Ворожеска, Свидовець став подібним на самого-себе, ну принаймні для мене - хмари набігали на вершини, а далі потроху перевалювали через хребет туди, десь на Франківщину чи то Станіславщину, вкриваючи собою небосхил, залишаючи трішки себе на подорожніх, які бредуть "кожен за своїм" гірськими вершинами.
Цікаво чи задумувався хтось в Яремчі чи Надвірній, що трішки часу тому, оті хмари, там високо над ним, огортали когось собою, залишаючи свої сліди маленькими краплями на одязі та мордяці, ну й рюкзаку - просто так, на згадку).
Ага, про похід Свидовцем))).
Топали ми в хмарах, не видячи нич довкола, ну я про вершини, а так, то троха виділи - мокрі трави, які вітер хилив до долу, болото й каміння роз'їжджених доріг і сірий туман хмар, а ше вказівник
дай боже здоровля тим людям, шо маркують маршрути.
Великий Котел, колись я обійшов його, бо й так нич не було видно, мо й тепер нічо не побачу, але коли мене ще занесе в ці краї?
Двоє йде траверсом вершини, до гори Стіг, а двоє до верху, на Великий Котел. Ну не зовсім до верху, бо була там дорога "в лоб", а була ше така троха довша, но легша - "не в лоб"), Отою "не в лоб" ми й топали без особливої надії шось таки вздріти з Великого Котла.
Вийшли. Хмари є, але під купкою "літаючих озер"), інколи проскакує отой котел).
Постояли, подивились, пройшли вершину з викладеною пірамідкою.
Довкола хмари і ми, топаєм собі крізь сивий простір Свидовця). Хоча, не такий вже й сивий, трохи розвіяв вітер ото вьо і онде вже й Стіг видко.
Ше трошка).
Трошка-потрошка і ми таки на Стогу.
Шось не легко дався отой підйом з сторони Великого Котла на Стіг, але дався.
Видко не тілько мене вимурдував наш сьогоднішній перехід, бо на вершині всі поскидали з рюкзаків каремати і попримощувались де хто найшов собі зручне місце).
Відпочивали довго, дуже довго), ям вже було подумав, шо заночуємо тут))), але хтілось ше на озеро Івор, тож якось зібрались та й потопали далі.
А далі, спустились ми в Драгобрат, бо шось на третій день походу, всім захтілось чогось такого - хімії гамазинної).
Спустились в Драгобрат, поповнили запаси і пішли в сторону озера Івор.
Дорогою нам зустрівся якийсь "базовий табір" де базувалось дуже багато народу і певно дуже довго, бо навіть пересувно-стаціонарного) виходка мали. Якраз, десь за табором застав нас дощ, шось таке - троха більше аніж моросить, але не злива. Стандартно - в писок цяпає шось мокре, все довкола сіре і далі 30 метрів нич не видко. Отут настрій групи йти далі, почав відступати, навіть ті від кого я б в житті сі не сподівав - підупали духом).
Зупинились, подумали. Ну шо ж - дімакратія). Повертаємось.
На ніч вирішили зупинитись десь біля "базового табору". А зак повертались, дощ майже перестав цяпотіти і небо прикрасила веселка).
Припаркувались позаду "базового табору", за кілька метрів від крайніх наметів. "базовий табір" виявився збором якоїсь релігійної громади, але не дуже шумної, так кілька пісеньок звечора і зраня, в стилі гамериканських баптиських громад, ну і звичайно ж "побутовий шум" від великого скупчення людей), але спати то всьо не заважало, тіки вранці і то не сильно, на відміну від стада корів, що пройшло крізь табір))).
То певно був знак, шо пора остаточно прокидатись.
Прокинутись то прокинулись, але з наметів вилазити, зовсім не спішили). Я си сидів, курив, розглядав корів, шо проходили туди-сюди, повз намет, інколи зачіпаючи розтяжки, або просто дивились на мене з корчів, так само, як я на них - браття по розуму).
Корови пішли, а ми таки зібрались з силами і вибрались з наметів, шоб пообідати).
Пообідали, ше троха повалялись на каріматах, розстелених довкола наметів, шоб сало зав'язалось, кажуть то так тра робити по обіді - то по феншую, чи якось так).
Повалялись, ну пора, пора спускатись з гір, бо на дворі неділенька і завтра, частину групи, будут чекати на роботах.
Ішли зеленим маршрутом з Драгобрату в Ясіня. Дорогою на нас то лили проливні дощі, то пекло сонце, але, загалом, не зле було.
Якшо і влило то за кілька хвилин висушило, а шоб не пересох - влило знов і так до самої Ясіні - баланс).
З гір і до села нас чекала болотиста така дорога, місцями по кісточки, а місцями - мо й вище, точної глибини отих боліт не скажу, бо як тільки почали грузнути так, що носки черевик скривало повністю, то повилазили з того болота і потопали травами, шо сягали вище пояса. Файно отак іти високою травою одразу після дощу))), але нічо, мокро тільки спочатку, а далі звикаєш.
Дійшли.
Ясіня.
Ось так і було пройдено ше кавальчик Свидовця, тоді, навіть й гадки не мав, скільки ще буде отаких "кавальчиків" зак пройду увесь Свидовець... а чи весь?)
Більше фото з походу тут
Відео
Карта (мапа) маршруту тут
Немає коментарів:
Дописати коментар