Замки Львівщини. Олеський і Підгорецький замки.

   Подорож вихідного дня в Олеський і Підгорецький замки.

   Як і у випадку з мандрівкою в Закарпаття - один день два замки. Хоча, якщо в випадку з Ужгородом, для подорожі потрібно багато часу провести в дорозі, то щоб доїхати в Олеськ і Підгірці максимум півтори години. Півтори години і ти вже не в спальному районі міста, а в середньовічному замку.
   Поїхали. Перший пункт призначення Олеський замок. Щоб доїхати зі Львова в Олеськ вирушаємо на автостанцію №2, звідси маршрутні автобуси відправляються в потрібному нам напрямку кожних півгодини. Так як на сьогодні заплановано два замки, а на завтра стандартний або нудний (потрібне підкресліть чи додайте своє) робочий день, то щоб вистачило часу і на повноцінну екскурсію замками, і на відпочинок перед трудовими буднями вирушаємо в подорож з самого ранку.
   На дворі ще ніч, трава покрита інеєм, котрий переливається в світлі ліхтарів, холодно, застібнувши замок куртки до самого верху і накинувши капюшон, іду до місця зустрічі, де після вчорашніх "народних гулянь" мене, замість трьох колєг - учасників подорожі, чекає один, що ж вирушаємо двоє.
   На АС №2 приїхали о сьомій ранку, саме в 7:00 відправляється перший автобус Львів-Броди, котрий проїжджає через Олесько. На платформі знаходимо потрібний нам автобус, питаємо в водія де брати квиток в касі чи в нього, у відповідь чуємо: "Сідайте, поїхали". Сіли, їдемо. Вартість проїзду зі Львова в Олесько 26 гривень. О 8:37 водій зупиняє автобус в Олесько, кажучи: "Хто на замок виходимо" і додає: "Ідете прямо до церкви, перед якою поверніть ліворуч". Подякувавши водію за підказку виходимо. Церква, перед якою потрібно звернути ліворуч, виявилась - костелом Святої Трійці.

Краса рідного краю, яка врятує від нудьги)

   Нудьга - штука, яка приходить до всіх без розбору).
   Осінню і так день стає коротшим, а до цього ще й годинники перевели назад. Тепер повертаєшся з роботи темно, прийшов додому ввімкнув лампу натиснув кнопку на системнику і під гудіння коробочки сидиш перед монітором і думаєш чим себе зайняти до часу коли захочеться спати.
   Перевірив пошту, відписав віртуальним друзям, передзвонив реальним - дружно вирішили, що всі вже стомлені щоб кудись іти, передивився новини від віртуальних, пішов на кухню, перекусив, подивився кіно чи врятував, кілька разів, світ борючись з чисельно переважаючим тебе злом, в якісь забавці, знову безцільно побродив просторами мережі і через три чотири дні розумієш - ось він, твій варіант кінострічки "День бабака", а з розумінням приходить - нудьга.  
   Набридло читати пости якими народ: описує світ, скаржиться на інших, пускає рожеві соплі, займається спортом, змінює країну, обурюється, пояснює, що правильно, а що ні - не встаючи з крісел і все тими самими статусами в соцмережах, котрі читав ще рік тому.
   Закриваю все це, відкриваю папку в якій зберігаю фотографії з моїх подорожей та переглядаю фото і відео, яких назбиралось уже більше 30гб. І нудьга відступає, уже замість безцільного перегляду сторінок, планую нову подорож, а вже найближчими вихідними візьму свій потертий рюкзак і вирушу кудись, щоб наповнити життя новими враженнями.

   Звичайно зірватись з місця і вирушити на інший кінець світу, щоб наповнити життя - життям, важкувато принаймні мені, принаймні зараз, та знаю, що є люди котрі з легкістю, коли розуміють, що життя перетворюється на існування, кидають нудне і вирушають на зустріч новому і щоб зважитись на це, їм не потрібно навіть цілого дня). Та краса рідного краю рятує від нудьги не гірше від заморських берегів). А для подорожі до одного з красивих місць іноді вистачає одного дня.

Корисні рослини Карпат: Ісландський мох

   Вперше з Ісландським мохом, а точніше лишайником, як пише Вікіпедія, я зустрівся неподалік вершини Смотрича в поході Чорногорою, хоча ні, впевнений, що зустрічався з ним і раніше правда навіть не здогадувався, що за чудодійна рослина в мене під ногами.
   Було це так. Досвідчений мандрівник почувши, як я кашляю, а своїм кашлем я запросто розлякую усіх звірів на відстані кількох кілометрів, корисний скіл в соло походах), показав мені на непримітну рослинку, сказавши: "Добре допомагає від бронхіту".
 

   Ісландський мох неважкий і назбирав я його тоді цілий кульок. Приїхав до дому і давай гуглити. Виявилось, що сохне в мене на кухні, не тільки інгредієнт чаю з трав для профілактики бронхіту, а мало не панацея від багатьох хвороб.

   Основне, що лікують Ісландським мохом в народній медицині - це легені і шлунково-кишечний тракт. Є багато рецептів приготування відварів від багатьох недуг, кому цікаво, погляньте в Google не пожалкуєте, я його вживаю просто, як чай - допомагає. З усіх корисних властивостей, в похідних умовах, мабуть найкраще, використовувати Ісландський мох, як протизапальний засіб і допомога нашому імунітету та засіб для відновлення сил після фізичних навантажень. Змокли, змерзли, стомились - воду в казанок, казанок на вогонь додамо трішки моху, закип'ятили, дали вистигнути і п'ємо. Смак, скажу відразу - специфічний, зате провівши профілактику простудних захворювань і вірусних інфекцій, можна сміливо продовжувати похід чи просто сидіти біля вогнища насолоджуючись зоряним небом.
   Ще Ісландським мохом лікують опіки і загноєння на шкірі, але ця властивість, уже більше згодиться "виживальщикам", котрі крім неї знайдуть для себе, ще багато методів використання цього лікувального чуда природи.

Навіщо ми йдемо в гори?

   Дуже часто знайомі котрі бачили гори лише по телевізору (є такі люди - це не фантастика) запитують в мене: "А для чого ти ходиш в гори?". Не хочу нікого образити, але ось картинка.

   Як можна пояснити людям в котрих зовсім інші цінності - матеріальні, коли вони роблять щось тільки для того щоб заробити гроші, коли їм сняться залізяки на колесах, коли вони не можуть спати бо сусід крутіше поштукатурив хату, коли всі їхні думки зайняті папером за котрий по теорії можна купити щастя, чи замінити...
    А що приносимо з гір ми? З матеріального хіба що грибів назбираємо чи трав).
   Скільки над цим не думав, не можу дати однозначної відповіді. Чого, для чого, навіщо брати важкий рюкзак і йти з ним подалі від тепла, стін, комфорту, розміреного життя до якого ми звикли? Хм, можливо в запитанні і є частина відповіді).

   А ще, можливо тому ми йдемо в гори, що хочемо жити кілометрами, а не квадратними метрами, хочемо побачити світ в якому живемо, а не закриватись в своїх маленьких комірках, хочемо з висоти поглянути на красу цього світу, хочемо хоч на мить уявити, як виглядає світ очима птахів, котрі літають в небесах, хочемо свободи, волі, хочемо жити по-справжньому, а не існувати по розпорядках дня, тижня, року, життя, котрі придумали не ми. Хочемо хоч на тиждень, день, місяць, хвилину стати вільними.

Відпочинок, яким він може бути?

   Відпочинок - класна штука тут зі мною погодиться кожен, а ще є така штука, як лінь - вміння відпочивати до того, як втомився). Є в мене колєга котрого якось кликав з собою в похід відпочити, отут мабуть дехто посміхнувся згадуючи круті підйоми на вершину).

   Сказав він мені, що - це не відпочинок, відпочинок -  це коли лежиш і нічого тебе не колише (в основному робота), хочеш поїв, хочеш поспав. Тоді не став з ним сперечатись, у кожного своє уявлення про те, як відпочивати: хтось спить, хтось їсть, хтось лежить на пляжі, хтось стрибає з парашутом, хтось катається на велосипеді, хтось сидить перед ящиком, хтось іде по 20-30 кілометрів в день з рюкзаком).

Фото з походу Чорногорою. Від Смотрича до Несамовитого через Піп Іван / Photo from a hike Chornogora. From Smotrych to Nesamovyte through Pip Ivan

Україна
Івано-Франківська/Закарпатська область
Українські Карпати

Ukraine

Ivano-Frankivsk/Zakarpatsky region

Ukrainian Carpathians

Похід по Чорногорі. Від Смотрича через Піп Іван до Несамовитого

   Маршрут: село Дземброня - гора Смотрич - гора Піп Іван Чорногірський - гора Дземброня - гора Мунчел - гора Бербенескул - гора Ребра - озеро Несамовите - Заросляк.

   Пропоную Вашій увазі опис походу по найвищому хребті Українських Карпат - Чорногірському. 

   

   З часу походу минув уже майже рік, отож продовжуючи серію спогадів, правда  - це вже не "Як все починалось", бо коли ішов Чорногорою позаду був уже добрий десяток походів Українськими Карпатами.
   Давно збирався пройтись від Піп Івана до Петроса, ще літом 2013, та через брак вільних днів, вибрався в цей похід тільки під кінець осені і то тільки від гори ПІЧ до озера Несамовите, хоча, на Петросі і Говерлі встиг побувати влітку, тож можна сказати все задумане виконав).
   Старт маршруту запланував з села Дземброня. Добратись в Дземброню виявилось не так легко, заїхали ми спочатку в Верховину, де виявилось, що автобус на Дземброню буде тільки через годину, а людей на нього уже назбиралось на два автобуси). Вирішили повертатись в Ільці, котрі ще півгодини тому проїхали, а звідти уже добиратись в Дземброню. Зате побували в, як писав Франко, "Гуцульській столиці".

   З Ільців ми вирушили пішки, дорогою, котра повторюючи всі згини Чорного Черемошу,