Показ дописів із міткою Соло. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Соло. Показати всі дописи

Гора Овул

 Маршрут: Осмолода - Різарня - Дарів - гора Овул

Овул, або - і нахрена я туда поліз?)
А діло було так - якось тиняючись безкрайніми просторами інтєрнєтів, надибав я замітку одного вредного хлопа про гору Овул. Мол, во на яку гору круті хлопи ходять, а самі круті хлопи, ходять туди зимою.
Стало цікаво, шо ж то за гора така, бо раніше навіть не те, що не видів, а й не чув про Овул.
Зачав я гуглити, вбив в пошуку "Овул" і дядько гугл видав мені купу інформації про людський організм. Пунятно, змінив запит - "гора Овул". О, то вже інша справа.
Почитав, як люди туди ходять. Виявляється, не тільки "круті", а й звичайні хлопи та баби, ходять на той Овул і навіть зимою).
Переглянув фото, глянув розташування - Горгани, ше й від Осмолоди недалеко. Добув паперову карту, подивився - та, вроді нич складного.
А коли випало клапоть вільного часу, то шось вирішив пройтись на той Овул. Спакував торбу, проспав маршрутку, але таки доїхав в Осмолоду, хоч і під вечір.
Літо, темніє пізно, часу до того зак сі смеркне, ше троха є. Правда, до званія "самий крутий хлоп", згідно рейтингу вредного старого, не дотягну, хіба до зими тут сидіти).
Закинув торбу на плечі, йду.


Перейшов міст за селом, дотопав до роздоріжжя, а там все аж чорно. Чорні калабані на дорозі, між якими перетікає чорна вода, чорна трава при дорозі, люди з чорними руками в яких тримають чорні відра. Нє, гуму ніхто там не палив - прийомка чорниць.
Пройшов те все та й потопав далі в сторону Різарні.

Негровець і Стримба

   Маршрут: село Колочава - гора Барвінок - гора Горб - гора Негровець -гора Ясновець - гора Даравайка - село Колочава - гора Стримба


   Якось я вже хотів на Пішконю та Негровець, але дійшов лише до Гропи, бо шось зле підгодувався тоді до "осіннього" походу. Але, якщо вже зібрався то, як не прийти? Нехай навіть з енного разу, як було в мене з Довбушанкою.
   Трішки більше, аніж за півроку, знову іду до Негровця. Ну, не відразу до Негровця, спочатку в Воловець, далі в Міжгір'я, а далі десь на межу сіл Негровець і Колочава і от звідти вже буду пробувати вийти на гору Негровець.
   В Воловець поїздом зі Львова, з Воловця до Міжгір'я мене підібрав бус в якому вже було двоє мандрівників, так що в Міжгір'я доїхав класно - під розповіді про мандри, далекі острови і диких мавп). В Міжгір'ї вийшов за межі автостанції до місця де зупиняються водії, що приватними бусами возять людей.
   Коротше добрався без проблем.


   Добув карту, компас, "розгорнув" трекпалки, прилаштував піджопник на зручне місце і потопав до початку підйому на гору Негровець.
   Ох і "хороші") дороги, що ведуть з села в гори і справа не в ямах, провалах і т.п., а в тому, що отари і стада тут не тримають постійно на полонинах, а кожного дня їх виганяють пастись в верхи, від чого дороги перетворюються в місиво з болота і продуктів життєдіяльності. Обійти все це важкувато, але можливо), лише потрібно вважати на огорожі де використали колючий дріт, бо можна і самому подертися, і спорядження пошкодити.
   Обходячи і переходячи все це, я якось трішки зблудив (ну, як без того), правда не сильно і мало-помалу знов повернувся на маркований маршрут до гори Негровець.

Коротке оповідання "Як я втік з гір)"

   І хоть зарікався я ходити сам в короткий світловий день, і хоть зарікався я ходити сам в погану погоду, і хоть зарікався я ще колись довго і нудно трястись в автобусі Львів-Хуст, але...)
   Зарікатись то одне))), а жІзнь то є жІзнь - потрясся п'ять годин в автобусі Львів-Хуст по нашим чудовим дорогам, вийшов в селі Мислівка,


   на дворі і не мороз, і не сонце, і шось зовсім не "чудєсний день", трохи дує трохи падає, але іноді (ну раз чи два) над головою пробивається клапоть синього неба.


   Топаю собі по болоті і думаю дійду нинька до полонини Мшана чи ні.

Довбушанка. Третя спроба)

Маршрут: Буковель - гора Довбушанець - гора Довбушанка - гора Ведмежик - село Бистриця


   Довбушанка - гора в Горганах, яка ще з 2014 не давала спокою бо, як так?) Вже два рази хотів на вершину і двічі - feil). Ще й, вже було в липні зібрався спробувати знову іти до вершини, але ще є дежурка (робота) і спакований в похід рюкзак так й залишився вдома, замість того щоб таліпатись на плечах дорогою до Довбушанки.
   Серпень. Все, буде вільний час, беру торбу і йду. Прогноз погоди пофіг - хоч каміння з неба). Думав взяти з собою ще колєгу, який також має бажання пройтись до Довбушанки і може спакувати рюкзак за кілька хвилин), збирався подзвонити йому десь о 8:30 ранку в день виїзду, коли вже точно буду знати чи є в мене можливість йти. Але в ночі, на дежурці прийшлось покататись і повернувся я в "расположение") десь о 10:00, а виїзд на 13:30, вже нікому не дзвонив, заскочив додому взяв рюкзак і в "путь").
   Їду автобусом Львів-Ворохта до Яремче, з надією зловити там щось до Буковелю. Чому до Яремче, а не до Татарова? А хз). 
   Яремче, автостанція - мир тишина і спокій, ше тільки перекоти поля бракує), на автостанції лише кілька людей, ех не вийде скооперуватися ще з кимось і взяти таксі в Буковель та й таксі тут лише 2, одне без водія, а в інше вже пакується народ з дорожніми сумками і їдуть вони в Франківськ. Найближчий автобус до Буковелю в 21:30, ну шо ж - почекаю, а мо хто і підбере). Зле тіко шо всі кіоски де можна взяти кави вже зачинено(.
   Пощастило, десь за пів години, біля мене зупинився бус, а з салону почувся голос: "хто на Буковель?", "я" - викидаю недопалок, пакую рюкзак в багажник, а себе в салон. Їдем.
   Хмари на горами вже червоніють від променів сонця, котре заходить, ну, але шо зробиш?) Я і так доїду швидше аніж планував).
   Буковель. "Скворєчніків" замітно побільшало від тоді коли я тут був востаннє, з такими темпами їх скоро набудують до самої траси з Франківська до Ворохти). Я шось аж розгубився), пам'ятав, що коли почнуться "скворєчніки", то скоро вже мають бути підйомники і мені тре буде виходити, а тут... коротше дав водію новий орієнтир, на питання: "Вам де зупинити?" - озеро.
   Вийшов, вдягнув куртку бо шось "свєжо" стало на дворі і в путь.

Хребет Пішконя, або як не треба ходити в міжсезоння)

   Маршрут: Терсовата (між селами Синевир і Синевирська Поляна) - Пішконя - Мала Гропа - Велика Гропа - Негровець.

   Спочатку думав написати отакий заголовок - Хребет Пішконя, або як я тупив від початку (пакування рюкзака) і до кінця (виїзд з кінцевої точки маршруту), але якось не гарно бути таким самокритичним) я ж вже трішки "опитний турист"), а хоча... коротше напишу все, як було, а громадськість хай вже собі сама вирішує).
   І так. Збір групи. Кажуть одному в гори ходити не варто (то як кому і як коли), а в час коли Верхи вже присипало снігом і ти далеко не "модний виживальщик" типу Бер Гріллза, то взагалі - не варто), але одним не підходило місце (бо вже були), іншим дні на які я запланував похід. Останній потенційний учасник походу на хребет Пішконя не пішов через прогнозовані дощі і холод. По windguru показали -12. Була пропозиція перенести похід на інші дати, але переносити в мене не дуже й то виходило та й не дуже то хотілось, бо далі вже планувався наступний похід, ну і на Пішконю я хотів вже). Тих -12 мене не дуже лякало, я ж "закальонний", я ж на Водохреща в ополонку якось разок "окунувся"))).
   Пакування рюкзака. Збирався я якось зовсім не на зиму). Бахіли? Ну нах мені ті бахіли? Ну притрусило трохи снігом, во вчора фото з поста на ПІЧ дивився, снігу і нема майже, короч по..й (а, як виявилось, місцями саме стільки снігу й було) на ті бахіли буду я ше зайвий груз таскати. А внутрішній голос зараза мовчав хоча міг б і видати щось типу - тупе ти "созданія" та візьми ти ті бахіли, тож макс плюс 100 грам грузу. От майже все я й спакував по такому принципу - обійдусь, та наш воно мені, якось буде. Та й сам ж іду ніякої ж відповідальності за чуже здоров'я, а за своє я сильно не переймався, хай Приватбанк переживає - в мене там страховка).
   Доїзд. От тут все було чітко і просто, за це дякую людині з туристичного форуму під ніком SLV - доїхав, як по нотам) і вже приблизно в обід я на початку маршруту до хребта Пішконя.


   Пройшовши кілька десятків метрів, зупинився пообідати в альтанці, що встановлена на одному з ДОТів лінії Арпада.

Гора Хом'як

   Маршрут: Підліснів (Медова Долина) - полонина Бараня - гора Хом'як

   Гора Хом'як в Східних Горганах, є легенда, що свою назву гора отримала через схожість з малим гризуном, але скажу вам чесно, як я не приглядався - зовсім вона мені не схожа на хом'яка. Ну от погляньте самі - фото гори Хом'як з різних ракурсів.




   Це з Синяка, зі сторони Кукула і з Яваірника.
   От до Хом'яка Горганського) я й зібрався цього разу. Якщо комусь цікаво, як добратися до гори Хом'як то знайте - все дуже просто, з Івано-Франківська сідаєте на будь-який автобус, що проїжджає Татарів (попередьте водія, що вам потрібно вийти біля повороту на водоспад Женецький Гук), можна і поїздами чи електричками, але тоді доведеться трішки довго топати зі станції Микуличина або Татарова до початку маршруту.

Від Горган до Свидовця

  Маршрут:  село Бистриця - гора Гропа - гора Велика Братківська - перевал Околе - гора Татарука - гора Трояска - гора Геришаска - хребет Апшинець - гора Крачунєска - гора Стіг - Драгобрат


 
   Нарешті вибрався на Свидовець, поглянути на красу гірських озер про котру не раз чув і читав. Довго роздивлявся карту вибираючи звідки почати похід і все ж вирішив буду іти з Бистриці через Гропу до перевалу Околе, а далі в Драгобрат і звідти в Ясіню.
   Маршруткою Львів - Івано-Франківськ, що відправляється о 7:35 з головного вокзалу Львова доїхав до вокзалу в Франківську, вартість 60 гривень, а з Франківська до Надвірної комфортабельним автобусом за 12 гривень, відправлення о 11:20. Тепер до наступної маршрутки потрібно трішки пройтись, ось карта.


   Правильну дорогу мені підказали на автостанції і навіть трішки провели, за що я щиро вдячний. Автобус з Надвірної в Бистрицю відправляється о 13:00. Дорога скажу вам чесно більше нагадує танковий полігон тому цих 30 кілометрів ми плелись півтори години.
   14:30 ось я і в Бистриці, на зупинці де колись закінчився мій перший похід, а тепер починається новий, уже навіть не знаю який по рахунку.
   Спер рюкзак до плота, прикурив сигарету і поки курив, згадував, як колись прийшли ми сюди мокрі, змучені, але щасливі. Спогади штука хороша, але зараз час творити нові, відправляю недопалок в урну дістаю карту, компас і вперед по спогади, і не тільки).

Третій соло похід. Гора Кукул.

   Маршрут: село Вороненко - полонина Буковина - полонина Григорівка - полонина Середня - полонина Озірна - полонина Кукул - Гора Кукул - полонина Лаб'єска - Ворохта. 

   Третій соло похід. Як і у випадку з мандрівкою в Чернівці і Хотинську фортецю, можливість кудись виїхати за межі Львівської області з'явилась нежданно-негадано.
   Вільного часу майже три дні, вирішую іти в похід. Склалось так, що люди з котрими переважно ходжу, або уже в поході, або не можуть приєднатись.
    Ось і прийшов час для третього соло походу). З переглянутих варіантів маршрутів - обрав іти з Вороненка на гору Кукул і спускатись в Ворохту. Протяжність маршруту приблизно 25 км, в село Вороненко доберусь поїздом Львів-Рахів, з Ворохти до Львова доїхати уже не проблема у час повинен вкластись).
   15:57 відправлення зі Львова, а далі 6 годин в поїзді.
   Поки в тамбурі чекав на зупинку, встиг поговорити з місцевою мешканкою, краще б не говорив). Наслухався історій, про рись, що завелась неподалік села і кілька днів тому з'їла барана, про вовків, котрі, як розповіли чабани, нещодавно перейшли границю, яку з границь - стару чи нову, уточняти не було бажання, вистачало з мене рисі).
   22:30 село Вороненко. Те, що пише в білеті 21:57 - брехня, як сказала місцева мешканка, потяг Львів-Рахів, завжди прибував у Вороненко о 22:20, тепер, правда, приїхав трішки пізніше). Вийшли з потяга, розійшлись. Ввімкнув ліхтарик, іду собі і думаю то про рись то про вовків))), а довкола темно, зорі світла багато не дадуть, місяця зовсім ніде не видно, добре, що хоч замінив батарейки в ліхтарику.
   Поки ішов селом, під гавкіт собак і де не де світла від лампочок на веранді будинків, думки про рисей і вовків були, якісь, веселіші) "от класно було б побачити рись" - думав собі,  та коли дійшов майже до краю села і єдиним джерелом світла залишився мій ліхтарик, котрий освітлював, хоч і прекрасно, але тільки строго туди, куди я дивився, а різні звуки доносились з боків), згадав собі, як колись читав про Карпатську рись, був там розділ про те, як вона полює, коротше, можна і не встигнути побачити рись))), та й нічого доброго, уява, не малювала про зустріч з вовками.
   До запланованого місця ночівлі так і не дійшов, знайшов більш-менш рівну ділянку під намет і зупинився на ніч). Розклав намет, поглянув на небо чи не хмариться і побачив Чумацький Шлях, рисі з вовками зачекають, час подумати про них ще буде коли залізу в спальний мішок і буду прислухатись до звуків навколо намету), а зараз просто стояв і дивився на небо, за три місяці, що не був в горах уже й забув про те, що в небі над Україною можна побачити диво під назвою - Чумацький Шлях, в місті цього не побачиш.
   Заснув швидко, мабуть втома і недосипання - сильніша за диких звірів намальованих уявою).
   Ранок. Вночі мене ніхто не з'їв, тож спакував намет і мабуть ліхтарик разом з ним, бо не міг його ніде знайти, закинув усе в рюкзак та й пішов до цілі походу гори Кукул, хоча мабуть слово "цілі" не зовсім підходить, адже уже давно основною ціллю походу, для мене - є похід.
   Ранковий туман, помаленьку, розганяв вітер


Похід Петрос - Говерла

   Мій другий соло похід. Знайомство з Чорногорою.

Маршрут: Кваси - гора Петрос- гора Говерла - Заросляк.

   Вже пройдені гори: Висока, Ігровець, СивуляПікуй, Парашка (Параска), Лопата, Великий Верх, Плай, Темнатик. А на найвищій вершині України, горі Говерла ще не побував, тож виправляючи такі справи, беру квиток на потяг і вирушаю...
   15:57 виїжджаю поїздом Львів-Рахів, крім мене в вагоні, з мандрівників, ще сім поляків, які також їдуть відвідати Чорногору. З їхніх розмов (польський знаю недуже) зрозумів, що для них Чорногірський хребет - дикі місця, мало не частина гір куди не ступала нога людини))). Мабуть ця група не була в наших Сколівських бескидах де маркування зроблено - аби було, а зустріти туристичну групу можна тільки на місцях ночівлі і то не завжди. Цікаво, як у них, в Європі, розвинений гірський туризм. 
   Слухаючи музику в плеєрі і роздивляючись неньку Україну, через вікно потягу, вибігаючи перекурити на зупинках, довіряючи охорону рюкзака полякам, інколи кімарячи під стукіт коліс, доїхав до села Кваси. 
   22:39 Виходжу з потяга з надією, що будуть ще мандрівники, та на вокзалі з туристичним рюкзаком тільки я. Ну що ж, дістаю карту ліхтарик і компас, і пробую вийти на маршрут, проблем з цим не виникає, від вокзалу виходжу на трасу, далі п'ятсот метрів по трасі на північ і я уже біля таблички з маркером маршруту. Звірившись з картою іду далі, до місця ночівлі, яке позначене на карті ще йти і йти. Хм, якось незручно іти одному в гори вночі ще й місцями де ти вперше. Та пройшовши менше кілометра доходжу до закинутої будівлі на краю села, по лівій стороні дороги на невеликому підвищенні чути звуки гітари і голоси. Видираюсь верх і бачу ціле наметове містечко. Що ж іти одному вночі не прийдеться). Знаходжу вільне і рівне місце, розкладаю намет, вечеряю і лягаю спати.
   Ранок, погода чудова, наперекір всім сайтам, з надією, що сонячно буде увесь день, складаю намет, випиваю каву, пакую рюкзак і вирушаю до гори Петрос. 
   Недалеко від місця ночівлі КПП Карпатського біосферного заповідника.


   Тут мене зустрічає єгер. Поцікавившись чи є у мене номера телефонів МНС і моїм досвідом походів, виписує квиток та на всякий випадок записує свій номер телефону з іншої сторони квитка, кажучи, що нехай буде, в горах різне буває, бажає щасливої дороги. 

Гора Парашка (Параска)

Похід на гору Парашка

   Після зимового перериву вирішив розімнутись і сходити на Парашку, а за одно протестувати трекінгові палиці, раніше ними ніколи не користувався.
   Отож 7:02 електропоїзд Львів-Мукачево і о 8:37 я уже в Сколе. Хмарно, вершин не видно, та не біда, сайти з погодою казали, що до обіду пройде).
   Побігавши по Сколе в пошуках сигарет, бо в кіоску на вокзалі не продають, десь о 9:00 виходжу на маршрут, що веде на гору Парашка


 і о 9:20 звертаю не туди та збиваюсь з маршруту))). Побродивши лісом о 10:00 натрапляю на такий маркер


   Років два тому, коли ішов цією дорогою, їх ще не було і далі на маршруті вони не зустрічаються. Та зараз від споглядання цього маркеру, після майже години блукань, моїй радості немає меж).
   Що ж традицію підтримав і через кілька метрів виходжу на стару добру дорогу.

Полонина Боржава та водоспад Шипіт

   ... або мій перший соло похід

Маршрут: Водоспад Шипіт - гора Гимба - гора Великий Верх - гора Плай - гора Темнатик - Воловець 

   Тут розповім про свій перший соло похід.
Чому для походу обрав саме Полонину Боржава? Причин декілька:
- легко добратись зі Львова
- важко заблукати)
- давно хотів тут побувати
- водоспад Шипіт
І думаю кожен, хто тут був погодиться, що Боржава - це особливий гірський хребет, подібного Ви не знайдете більше ніде в Українських Карпатах.
   Зранку, ледве запхався з рюкзаком в автобус, який їхав на головний вокзал, ще й доводилось на кожній зупинці випускати людей бо далі по салону не пройти, одного разу водій ледь не залишив мене на зупинці). На вокзал приїхав в 7:00 поїзд відправляється в 7:02 доходячи до входу почув: "З другого перону відправляється поїзд Львів-Мукачево", а далі швидкісний забіг з рюкзаком та перешкодами і от вибігаючи на перон заскакую в вагон, таки встиг))).
   Воловець, так тепер ще потрібно добратись до водоспаду Шипіт. За вокзалом стоянка таксі , але так як я сам, то брати машину до Шипота буде недешево, тож іду від вокзалу до траси, що веде з Воловця на Міжгір'я (Т 0718) (коли надумаєте також відвідати водоспад Шипіт і не буде бажання платити від 200 гривнів за таксі, від залізничного вокзалу спускайтесь, вулицею Вокзальною, вниз до траси, тут поверніть праворуч, приблизно через 400 метрів дійдете до роздоріжжя з клумбою посередині, далі по правій стороні буде зупинка).
   Дійшовши до зупинки, на якій вже стояло чоловік сім, спитав чи тут зупиняються автобуси на Подобовець? Тут познайомився з Вікінгом). Він також їхав на водоспад, поговорили про розклад руху автобусів і вартість проїзду, про те як краще добратись, про погоду. Вікінг розповів, що звідси цілком можливо за помірну плату добратись попутками, він тут не вперше, на сезон чорниць приїжджає на Шипіт де живе з колегами в наметах і збирає ягоди, виявляється непоганий заробіток.
   Навпроти зупинки зупинився мікроавтобус, вийшов водій спитав хто до Подобовця за 25 гривень, зголосились тільки я і Вікінг, довелось почекати поки поки назбирається хоча б четверо. Через хвилин десять було вже шестеро, молода подружня пара і пара українських хіпі - які їхали на водоспад де проходить фестиваль "Шипіт". По дорозі підібрали ще пару з Трускавця.
   В Поддобовці, я і туристи з Трускавця попрямували до водоспаду, а Вікінг з хіпі, які виявились його сусідами) (намети стоять недалеко один від одного), залишились в Подобовці.


   Від місця де ми вийшли з автобуса до Шипота, потрібно пройти ще десь два кілометри ґрунтовою дорогою, по дорозі, вже ближче до водоспаду, зустрічається жовтий маркер.