Нехай останнім часом турист більше асоціюється з пацюкуватим чуваком в руках з іфоном, котрого привезли комфортабельним автобусом і люди, в чиїх жилах тече кров першовідкривачів, все більше називають себе мандрівниками. Та, як б там не було, хай хоч горшком називають, ми залишмось тими ким є, наші безрозмірні, туристичні, рюкзаки в котрих ми носимо наше ліжко, наш дім і тд., залишились символом свободи з яким, ми йдемо. Йдемо разом, йдемо окремо, кожен сам по собі, але знаходимо спільну мову з кожним хто зустрінеться на нашій дорозі. Неважливо куди веде наш шлях - через гірські вершини чи неонові вогні великих міст, та раз в місяць, рік, життя ми спаковуємо свій рюкзак і вирушаємо на зустріч з новому....
Нас не розуміють мешканці коробок, але такі, як ми вперше дійшли до краю світу, перепливли океан, піднялись на найвищі вершини. Наша дорога не завжди стелиться рушником під ногами, але це не зупиняє нас, бо кожен іде за своїм, за своєю мрією і заблукати нам нереально, тільки не дійти. Тож нехай кожен дійде до своєї мети, до того за чим він вирушив в дорогу, покинувши комфортну буденність на зустріч холодним, голодним, важким, але таким справжнім, незабутнім, яскравим і незважаючи на все - своїм стежкам та дорогам.
Іди своєю дорогою, і нехай люди говорять що завгодно (Данте)
Немає коментарів:
Дописати коментар