Маршрут: село Вороненко - полонина Буковина - полонина Григорівка - полонина Середня - полонина Озірна - полонина Кукул - Гора Кукул - полонина Лаб'єска - Ворохта.
Третій соло похід. Як і у випадку з мандрівкою в Чернівці і Хотинську фортецю, можливість кудись виїхати за межі Львівської області з'явилась нежданно-негадано.Вільного часу майже три дні, вирішую іти в похід. Склалось так, що люди з котрими переважно ходжу, або уже в поході, або не можуть приєднатись.
Ось і прийшов час для третього соло походу). З переглянутих варіантів маршрутів - обрав іти з Вороненка на гору Кукул і спускатись в Ворохту. Протяжність маршруту приблизно 25 км, в село Вороненко доберусь поїздом Львів-Рахів, з Ворохти до Львова доїхати уже не проблема у час повинен вкластись).
15:57 відправлення зі Львова, а далі 6 годин в поїзді.
Поки в тамбурі чекав на зупинку, встиг поговорити з місцевою мешканкою, краще б не говорив). Наслухався історій, про рись, що завелась неподалік села і кілька днів тому з'їла барана, про вовків, котрі, як розповіли чабани, нещодавно перейшли границю, яку з границь - стару чи нову, уточняти не було бажання, вистачало з мене рисі).
22:30 село Вороненко. Те, що пише в білеті 21:57 - брехня, як сказала місцева мешканка, потяг Львів-Рахів, завжди прибував у Вороненко о 22:20, тепер, правда, приїхав трішки пізніше). Вийшли з потяга, розійшлись. Ввімкнув ліхтарик, іду собі і думаю то про рись то про вовків))), а довкола темно, зорі світла багато не дадуть, місяця зовсім ніде не видно, добре, що хоч замінив батарейки в ліхтарику.
Поки ішов селом, під гавкіт собак і де не де світла від лампочок на веранді будинків, думки про рисей і вовків були, якісь, веселіші) "от класно було б побачити рись" - думав собі, та коли дійшов майже до краю села і єдиним джерелом світла залишився мій ліхтарик, котрий освітлював, хоч і прекрасно, але тільки строго туди, куди я дивився, а різні звуки доносились з боків), згадав собі, як колись читав про Карпатську рись, був там розділ про те, як вона полює, коротше, можна і не встигнути побачити рись))), та й нічого доброго, уява, не малювала про зустріч з вовками.
До запланованого місця ночівлі так і не дійшов, знайшов більш-менш рівну ділянку під намет і зупинився на ніч). Розклав намет, поглянув на небо чи не хмариться і побачив Чумацький Шлях, рисі з вовками зачекають, час подумати про них ще буде коли залізу в спальний мішок і буду прислухатись до звуків навколо намету), а зараз просто стояв і дивився на небо, за три місяці, що не був в горах уже й забув про те, що в небі над Україною можна побачити диво під назвою - Чумацький Шлях, в місті цього не побачиш.
Заснув швидко, мабуть втома і недосипання - сильніша за диких звірів намальованих уявою).
Ранок. Вночі мене ніхто не з'їв, тож спакував намет і мабуть ліхтарик разом з ним, бо не міг його ніде знайти, закинув усе в рюкзак та й пішов до цілі походу гори Кукул, хоча мабуть слово "цілі" не зовсім підходить, адже уже давно основною ціллю походу, для мене - є похід.
Ранковий туман, помаленьку, розганяв вітер
відкриваючи, мені, гірські вершини.
Сонце піднімалось все вище, вище піднімався і я, через деякий час прийшла пора знімати термобілизну з якої я не ризикнув вилізти вранці, цієї ночі, якщо вірити синоптикам було +5, а спальний мішок, котрий я взяв, ледве втримує +10 і відповідно, вночі, прокинувшись від холоду прийшлось надягати на себе все що було з одягу). Переодягнувся, вірніше скинув зайвий одяг і продовжив похід.
Біля місця де планував ночувати цієї ночі, зупинився поглянути на східні Горгани.
Там на мене ще чекають Довбушанка
і Хом'як
Тоді в поході так і не вдалось піднятись на ці вершини, та сьогодні не час згадувати, що було, а як то кажуть "робити спогади"). Іду далі до гори Кукул.
Пройшовши кілька метрів, побачив гарно облаштоване місце де можна розбити табір.
треба було учора таки іти сюди, зранку мабуть звідси відкриваються незрівнянні краєвиди, та що поробиш, вдень, вчорашні страхи сприймаються по-іншому), а вчора мені щось зовсім не хотілось відходити далеко від села Вороненко.
Іду і дорогою гуглю про рись), до речі мережа мобільного зв'язку є на всьому маршруті, виявляється рись хоч і не боїться людей та ніколи не нападе на людину перша. З риссю все, як то кажуть "ясно-понятно"), а з вовками, тут вже нічого не зробиш "Вовка боятися — в ліс не ходити", та й згідно карти мій маршрут далі пролягає по полонинах, де ще є вівчарі, а ті, я впевнений вовків до своїх володінь не підпустять. Якраз поки гуглив дійшов до першої полонини на моєму маршруті - Буковина.
Буковина порівняно маленька, великих стад худоби тут мабуть не випасеш. На полонині дві будівлі, старенька, котра уже встигла вгрузнути в землю і нова, добротна хатина, коли проходив повз, бабуся відправляла хлопця років 14 в магазин, ще подумав собі "он підлітки самі ходять і нічого, а ти вчора, наслухавшись історій, котрі можливо були казками, злякався)", а ще зовсім мале дитинча бавилось біля ганку, дивно та над ним не стояли, як у великому місті дорослі, постійно щось забороняючи, вказуючи і виховуючи), та й для чого, тут немає вар'ятів на машинах, битого скла і куп з іншим сміттям, немає тут чужих, а коли і хтось захоче підійти до хатини то поряд завжди вірний, великий вівчар, що разом з малим, щось з захопленням розглядав в траві))).
Іду далі залишаючи позаду, цей невеличкий світ полонини Буковина, де мабуть діти виростають з зовсім іншими цінностями, ніж діти кам'яних мурашинників, де все просто, де господар ввечері, після важкого дня, сидить на ганку, дивлячись на вершини гір і думає щось своє, а не валяється, втупившись в ящик, вирішуючи де взяти гроші на новий ящик, рекламу якого прокрутили щойно по старому).
Підіймаюсь на хребет, тут уже прохолодно, вітер, доходжу до вказівника, де жовтий маршрут, котрим іду, сходиться з зеленим, що веде до полонини Кукул з села Лазещина.
Зупинився одягти куртку, хоча далі дорога поведе мене лісом, все одно вітер пробивається крізь стіну дерев. Через два кілометри виходжу на полонину Григорівка.
На годиннику 11:30, вирішую поснідати, чи то вже пообідати). Перекусивши, поповнюю запас води і іду далі до гори Кукул, траверсуючи, по полонині Григорівка, гору Під-Берди. Позаду Свидовець над яким нависли хмари,
а за поворотом траверса, уже видно Говерлу з Петросом,
гору Кукул з полонинами: Середня, Озірна,
трішки далі до полонини Середня - увесь Чорногірський хребет
Цікаво, як там люди з якими познайомився в поїзді - група хлопців, що мали іти на Говерлу, через Несамовите і далі по Чорногірському хребті до Попа-Івана, якщо дозволить погода, та дві жіночки з малою котрі збирались на Говерлу уже друге літо і от вирвались, як вони сказали:"Треба колись починати"). Поки що хмар над Говерлою немає, маю надію, що погода буде до них привітніша, ніж коли я піднімався на Говерлу рівно рік і один день тому.
Перед полониною Озірна, жовтий і зелений маршрути розходяться. Жовтий - веде на гору Кукул, а зелений - вниз через Озірну до полонини Кукул за якою повертає в Лазещину. Тут потрібно бути уважним, стежина жовтого маршруту протоптана погано.
Трішки походивши туди-сюди), знайшов потрібні мені маркери.
Піднімаюсь вище на хребет, дерева через кілька метрів закінчуються і я маю змогу відчути усю силу вітру, котрий мандрує собі в Карпатських горах), ось коротеньке відео
Холодно, зате красиво). далі вітер слабшає, а ще знаходжу, ось таке творіння з каменю,
На годиннику 13:15, роблю привал. Вершини Петроса і Говерли вкрили хмари, цікаво чи встигли, люди з котрими познайомився в поїзді піднятись на Говерлу, коли на вершині ще було сонячно, надіюсь, що так, бо якось не гарно виходить коли рік часу мрієш піднятись на найвищу гору Україна, а на вершині тебе чекає туман в котрому видимість метрів десять.
Поки відпочивав і дивився на Петрос, Говерлу і творіння з каменю, розмірковував, хто і для чого складає отак каміння, такі скульптури зустрічаю уже не вперше, та переважно вони на вершинах гір, а тут посеред хребта.
Іду далі, недалеко від місця привалу вказівник.
Вказівник сповіщає, що до гори Кукул залишився один кілометр, а до Ворохти з цього місця 11 км або 4 години ходу. Встигаю і ще й час до поїзда залишиться. До вершини гори Кукул ішов на десять хвилин довше, ніж пише на вказівнику.
На вершині затишно, дерева довкола надійно захищають від вітру, тут є місце для наметів, а неподалік і для вогнища, ще й чудові краєвиди, майже ідеальне місце для ночівлі, правда до води трішки далекувато - потрібно спускатись на полонину Кукул.
Пора повертатись. Іду назад до вказівника, біля якого зустрічаю старенького чоловіка, привернуло увагу його спорядження, наче й з спальником та каріматом і іншими речами з розділу туристичне спорядження, але без рюкзака, усе в сумках і кульках навішаних на палицю. Розговорились, старенький прийшов в гори щоб побороти важку хворобу - кожен приходить сюди за своїм, попрощались, побажав йому одужання і звернув на полонину Лаб'єска.
А з полонини Лаб'єска, уже почав спуск лісовою дорогою в Ворохту.
Дорога хороша, а головне одна і добре маркована, правда є місця де вона перетворюється в непрохідне болото) і ближче до Ворохти до неї прилягають декілька інших доріг, потрібно бути уважним щоб не прогавити маркер маршруту.
Коли до Ворохти залишилось менше кілометра, почав накрапати дрібний дощ, та згідно карти попереду повинне бути накриття і справді, вийшов до ось такої альтанки.
Зварив кави, перекусив, відпочив, трішки почистив кросівки від болота, за цей час дощик перестав і я попрямував до Ворохти.
Синій маршрут, котрим спустився з Кукула, привів мене на віддалену околицю Ворохти, до вокзалу топав добрих два кілометри, була надія побачити знаменитий залізничний міст, але маршрут не пролягав біля нього, уже вдома подивився, що від вокзалу до моста менше кілометра, та не біда, думаю, ще буде можливість подивитись на віадук. Прийшов на вокзал, взяв білет на потяг і почав писати опис мого третього соло походу, на гору Кукул.
На вокзалі, куди помаленьку сходились усі мандрівники і не тільки, ставало весело, хтось розповідав про попередні походи, хтось ділився враженнями від походу з якого щойно прийшов, хтось розкинув карімат на підлогу - дрімав, дехто, діставши пальники, готував вечерю. Дивно, як маленький вокзал, перетворює людей котрі раніше ніколи не бачили один одного, на давніх знайомих), люди з різних груп дуже скоро злились в одну велику мандрівну компанію.
Потяг Рахів - Львів майже не спізнився і юрба розбіглась по вагонам в моєму вагоні усі швиденько позасинали, не відставав і я, поклавши рюкзак під вікно, на лавку загального вагону, зручно примостився і заснув під стукіт коліс. Ось так завершився мій похід на гору Кукул.
Більше фото з походу тут
Карта (мапа) маршруту: село Вороненко - полонина Буковина - полонина Григорівка - полонина Середня - полонина Озірна - полонина Кукул - Гора Кукул - полонина Лаб'єска - Ворохта. ТУТ
Відео з походу
Біля місця де планував ночувати цієї ночі, зупинився поглянути на східні Горгани.
Там на мене ще чекають Довбушанка
і Хом'як
Тоді в поході так і не вдалось піднятись на ці вершини, та сьогодні не час згадувати, що було, а як то кажуть "робити спогади"). Іду далі до гори Кукул.
Пройшовши кілька метрів, побачив гарно облаштоване місце де можна розбити табір.
треба було учора таки іти сюди, зранку мабуть звідси відкриваються незрівнянні краєвиди, та що поробиш, вдень, вчорашні страхи сприймаються по-іншому), а вчора мені щось зовсім не хотілось відходити далеко від села Вороненко.
Іду і дорогою гуглю про рись), до речі мережа мобільного зв'язку є на всьому маршруті, виявляється рись хоч і не боїться людей та ніколи не нападе на людину перша. З риссю все, як то кажуть "ясно-понятно"), а з вовками, тут вже нічого не зробиш "Вовка боятися — в ліс не ходити", та й згідно карти мій маршрут далі пролягає по полонинах, де ще є вівчарі, а ті, я впевнений вовків до своїх володінь не підпустять. Якраз поки гуглив дійшов до першої полонини на моєму маршруті - Буковина.
Буковина порівняно маленька, великих стад худоби тут мабуть не випасеш. На полонині дві будівлі, старенька, котра уже встигла вгрузнути в землю і нова, добротна хатина, коли проходив повз, бабуся відправляла хлопця років 14 в магазин, ще подумав собі "он підлітки самі ходять і нічого, а ти вчора, наслухавшись історій, котрі можливо були казками, злякався)", а ще зовсім мале дитинча бавилось біля ганку, дивно та над ним не стояли, як у великому місті дорослі, постійно щось забороняючи, вказуючи і виховуючи), та й для чого, тут немає вар'ятів на машинах, битого скла і куп з іншим сміттям, немає тут чужих, а коли і хтось захоче підійти до хатини то поряд завжди вірний, великий вівчар, що разом з малим, щось з захопленням розглядав в траві))).
Іду далі залишаючи позаду, цей невеличкий світ полонини Буковина, де мабуть діти виростають з зовсім іншими цінностями, ніж діти кам'яних мурашинників, де все просто, де господар ввечері, після важкого дня, сидить на ганку, дивлячись на вершини гір і думає щось своє, а не валяється, втупившись в ящик, вирішуючи де взяти гроші на новий ящик, рекламу якого прокрутили щойно по старому).
Підіймаюсь на хребет, тут уже прохолодно, вітер, доходжу до вказівника, де жовтий маршрут, котрим іду, сходиться з зеленим, що веде до полонини Кукул з села Лазещина.
Зупинився одягти куртку, хоча далі дорога поведе мене лісом, все одно вітер пробивається крізь стіну дерев. Через два кілометри виходжу на полонину Григорівка.
На годиннику 11:30, вирішую поснідати, чи то вже пообідати). Перекусивши, поповнюю запас води і іду далі до гори Кукул, траверсуючи, по полонині Григорівка, гору Під-Берди. Позаду Свидовець над яким нависли хмари,
а за поворотом траверса, уже видно Говерлу з Петросом,
трішки далі до полонини Середня - увесь Чорногірський хребет
Цікаво, як там люди з якими познайомився в поїзді - група хлопців, що мали іти на Говерлу, через Несамовите і далі по Чорногірському хребті до Попа-Івана, якщо дозволить погода, та дві жіночки з малою котрі збирались на Говерлу уже друге літо і от вирвались, як вони сказали:"Треба колись починати"). Поки що хмар над Говерлою немає, маю надію, що погода буде до них привітніша, ніж коли я піднімався на Говерлу рівно рік і один день тому.
Перед полониною Озірна, жовтий і зелений маршрути розходяться. Жовтий - веде на гору Кукул, а зелений - вниз через Озірну до полонини Кукул за якою повертає в Лазещину. Тут потрібно бути уважним, стежина жовтого маршруту протоптана погано.
Трішки походивши туди-сюди), знайшов потрібні мені маркери.
Піднімаюсь вище на хребет, дерева через кілька метрів закінчуються і я маю змогу відчути усю силу вітру, котрий мандрує собі в Карпатських горах), ось коротеньке відео
Холодно, зате красиво). далі вітер слабшає, а ще знаходжу, ось таке творіння з каменю,
На годиннику 13:15, роблю привал. Вершини Петроса і Говерли вкрили хмари, цікаво чи встигли, люди з котрими познайомився в поїзді піднятись на Говерлу, коли на вершині ще було сонячно, надіюсь, що так, бо якось не гарно виходить коли рік часу мрієш піднятись на найвищу гору Україна, а на вершині тебе чекає туман в котрому видимість метрів десять.
Поки відпочивав і дивився на Петрос, Говерлу і творіння з каменю, розмірковував, хто і для чого складає отак каміння, такі скульптури зустрічаю уже не вперше, та переважно вони на вершинах гір, а тут посеред хребта.
Іду далі, недалеко від місця привалу вказівник.
Вказівник сповіщає, що до гори Кукул залишився один кілометр, а до Ворохти з цього місця 11 км або 4 години ходу. Встигаю і ще й час до поїзда залишиться. До вершини гори Кукул ішов на десять хвилин довше, ніж пише на вказівнику.
На вершині затишно, дерева довкола надійно захищають від вітру, тут є місце для наметів, а неподалік і для вогнища, ще й чудові краєвиди, майже ідеальне місце для ночівлі, правда до води трішки далекувато - потрібно спускатись на полонину Кукул.
Пора повертатись. Іду назад до вказівника, біля якого зустрічаю старенького чоловіка, привернуло увагу його спорядження, наче й з спальником та каріматом і іншими речами з розділу туристичне спорядження, але без рюкзака, усе в сумках і кульках навішаних на палицю. Розговорились, старенький прийшов в гори щоб побороти важку хворобу - кожен приходить сюди за своїм, попрощались, побажав йому одужання і звернув на полонину Лаб'єска.
А з полонини Лаб'єска, уже почав спуск лісовою дорогою в Ворохту.
Дорога хороша, а головне одна і добре маркована, правда є місця де вона перетворюється в непрохідне болото) і ближче до Ворохти до неї прилягають декілька інших доріг, потрібно бути уважним щоб не прогавити маркер маршруту.
Коли до Ворохти залишилось менше кілометра, почав накрапати дрібний дощ, та згідно карти попереду повинне бути накриття і справді, вийшов до ось такої альтанки.
Зварив кави, перекусив, відпочив, трішки почистив кросівки від болота, за цей час дощик перестав і я попрямував до Ворохти.
Синій маршрут, котрим спустився з Кукула, привів мене на віддалену околицю Ворохти, до вокзалу топав добрих два кілометри, була надія побачити знаменитий залізничний міст, але маршрут не пролягав біля нього, уже вдома подивився, що від вокзалу до моста менше кілометра, та не біда, думаю, ще буде можливість подивитись на віадук. Прийшов на вокзал, взяв білет на потяг і почав писати опис мого третього соло походу, на гору Кукул.
На вокзалі, куди помаленьку сходились усі мандрівники і не тільки, ставало весело, хтось розповідав про попередні походи, хтось ділився враженнями від походу з якого щойно прийшов, хтось розкинув карімат на підлогу - дрімав, дехто, діставши пальники, готував вечерю. Дивно, як маленький вокзал, перетворює людей котрі раніше ніколи не бачили один одного, на давніх знайомих), люди з різних груп дуже скоро злились в одну велику мандрівну компанію.
Потяг Рахів - Львів майже не спізнився і юрба розбіглась по вагонам в моєму вагоні усі швиденько позасинали, не відставав і я, поклавши рюкзак під вікно, на лавку загального вагону, зручно примостився і заснув під стукіт коліс. Ось так завершився мій похід на гору Кукул.
Більше фото з походу тут
Карта (мапа) маршруту: село Вороненко - полонина Буковина - полонина Григорівка - полонина Середня - полонина Озірна - полонина Кукул - Гора Кукул - полонина Лаб'єска - Ворохта. ТУТ
Відео з походу
Немає коментарів:
Дописати коментар