Маршрут: село Бескид - перевал Бескид - гора Явірник - витоки рік Стрий і Опір - Лавочне.
Повернувшись з походу на гору Параска, думав, що найближчим часом буду лише валятись на дивані, таки не зовсім простий маршрут я обрав, один з учасників походу, котрий ішов в гори перший раз, сказав, що тепер підійматись буде тільки на пік диван). Та пройшло два дні і я уже в пошуках нових маршрутів штурмую сайти мандрівників).
Тепер, знаючи уже, що навіть невисокі гори бувають важкодоступні, маю на меті знайти, щось дійсно легеньке, типу прогулянки в парку, але в горах))), без великих перепадів висот, щоб весь час іти по дорозі і не блукати, тоді я ще навіть не здогадувався, що трішки заблукати стане майже традицією моїх походів))), не блукаю, поки що, тільки в соло походах.
Переглянувши купу маршрутів, знаходжу те що потрібно - похід вихідного дня, протяжністю 16 кілометрів, для новачків, маршрут пролягає з села Бескид до однойменного перевалу, а звідти на гору Явірник, далі до витоків рік Стрий, Опір і спуск в село звідки потрібно дійти до станції в Лавочному.
Маршрут який розрахований на один день, я розбив на два з ночівлею біля витоків Стрия та Опору, спакував рюкзак, зібрав знайомих і вирушили ми в похід.
Тією ж електричкою Львів-Лавочне, якою ми їхали до села Верхнє Синьовиднє коли ішли на Параску, тепер добирались до станції Бескид, до речі станція Бескид знаходиться найвище над рівнем моря в Україні. Хоч їхати довго, навіть встигли перекусити по дорозі, зате за вікном мальовничі краєвиди.
Окрім краєвидів, дорогою до станції ще кілька цікавих місць про які я вже писав в описі подорожі до Мукачівського замку.
В Бескиді ми зайшли в ось такий магазин
докупити хліба і води, та почали наш похід.
До перевалу Бескид усе було просто, а от коли вже вийшли на перевал, пороздивлялись краєвиди, перепочили і почали збиратись продовжити похід та звірились з картою, виявилось, що щось не так, згідно маршруту ми зараз повинні повернути по дорозі на захід і іти до гори Явірник, але от повороту ніякого нема, дорога веде, згідно компасу кудись на південний схід, а в західному напрямку тільки та дорога якою ми прийшли сюди.
Тоді, ми вперше застосували мудрість мандрівників про яку навіть не знали: "Мандрівник не може заблудитись, тому що йому все одно куди іти" і пішли далі дорогою на південний схід, всяке буває може карта неправильна, а може компас))), а може ось зараз за метрів 20-30 там за деревами дорога поведе нас в потрібному напрямку))).
Та ішли ми, десь вже другий кілометр, лісами дрімучими, обминаючи калюжі широкі, а дорога навіть не думала звертати на захід і впевнено вела нас на південь, та й згідно опису маршруту іти ми повинні по безлісому хребту з якого відкриваються прекрасні краєвиди, а десь попереду і трішки вліво повинен красуватись Пікуй, заодно, служачи нам орієнтиром.
І хоча тоді, бачили ми Пікуй тільки на картинках та відео, всеодно, ліс навколо, якось зовсім не був подібним на Пікуй). Та на наше щастя дорога таки звернула на захід і вийшли ми на ось таку галявину.
Уже прекрасно розуміючи, що не туди зайшли, роздивились, вийшло майже, як то кажуть:"Пішли, я покажу тобі місце, з якого видно те місце, куди нам потрібно" та якщо видно куди потрібно, то не все так страшно, тож вирішили пообідати.
Пообідавши почали спуск вниз, щоб потім знову почати підйом на хребет, чому не повернутись дорогою котрою прийшли? Нецікаво, ми ж уже ходили нею).
Спустились ми неподалік залізничного переїзду, зайшли до працівниці переїзду уточнити де ми знаходимося. Виявилось ми з іншої сторони тунелю котрий веде з Львівської області в Закарпатську. Ось так, сам того не плануючи, я вперше потрапив в Закарпаття).
Недалеку від переїзду починалась дорога
котрою ми знову піднялись на перевал Бескид, правда тепер з іншої сторони і тепер все сходилось з картою, є дорога, що веде на захід. Містика, та ні, просто коли ми вийшли сюди вперше то до вершини хребта, залишався підйом висотою десь два метри на який не вела ні дорога, ні стежка, а ми навіть не подумали піднятись цих два метри щоб подивитись))), а якраз потрібна нам дорога і йшла по самому Вододільному хребті.
Тепер, потрібно було тільки іти Вододільним хребтом до гори Явірник, роздивляючись краєвиди.
Дорогою виникли проблеми з запасами води, та ми, як справжні мандрівники) відшукали джерело, звіряючись з картою, а можливо нам просто пощастило), та запаси води ми поповнили.
Попереду нас чекав підйом на гору Явірник, хоча це і підйомом назвати важко, приблизно 70 метрів вверх крутою дорогою, з підйомами в Горганах і з продиранням через лісоповал коли ішли на Параску, цей підйом навіть і підйомом назвати важко). Ось так ми і прийшли на найвищу точку нашого маршруту - гору Явірник.
Тепер потрібно спуститись по тій самій дорозі котрою піднялись сюди і звернути вліво, щоб дійти до витоків рік Стрий і Опір, з цією задачею ми справились без проблем). Тепер вже все збігалось і з картою, і з описом, і з компасом). Ми впевнено ішли до місця ночівлі, а далеко внизу, паралельно нашій дорозі, пролягала залізниця
з відомим віадуком на Бескиді.
Ночувати зупинились на невеличкій полонині, через яку ріка Стрий починає свій шлях до Дністра, а звідти і в Чорне море.
Та тут Стрий шириною - півметра, навіть приблизно не подібний на ту могутню ріку котру я звик бачити з вікон поїздів і авто, коли їздив в напрямку Сколе. Приблизно за сто метрів звідси починається ріка Опір, а знову сходиться з Стрийом, аж біля сіл Верхнє Синьовидне і Межиборди, що за 40 кілометрів звідси, там уже - це не два струмка, а дві могутні ріки.
Неподалік встановлено пам'ятник Легіону Українських Січових Стрільців.
Набравши води з Стрия, зготували вечерю і полягали спати, а вранці нас розбудили дзвіночки стада, котре вівчарі пригнали на випас). Поснідали і почали збиратись в дорогу до села Лавочне. Сьогодні нам залишилось пройти лише сім кілометрів.
Маршрут справді простенький, головне правильно звернути на перевалі Бескид), та до мене дійшли чутки, що зараз цей маршрут промаркований, тож проблем не повинно бути, чудово підійде людям котрі вперше ідуть в гори.
Цей похід по Вододільному хребті до витоків Стрия і Опору через гору Явірник відбувся в далекому) 2012, після нього я досить довго просидів вдома, бо тоді ще думав, що для походу потрібна підготовка, збір групи і тд і тп, а ще багато часу - відпустка наприклад). Та врешті решт потреба в походах, подорожах, мандрівках - перемогла, тепер не чекаю відпустки, коли є вільний час беру рюкзак і іду, якщо немає з ким, то іду сам). З тих часів багато чого змінилось: старенький рюкзак замінив новий - більший і зручніший, а в шафі з'явились полички з спорядженням і одягом тільки для походів і тепер не потрібно подовгу шукати, що взяти в похід усе потрібне під рукою, а наполовину спакований рюкзак, завжди напоготові). Змінилось ставлення до речей, тепер речі залишаються речами, а не стають мрією. Мабуть коли перелічити все, що змінилось то потрібно почати писати нову статтю), бо мабуть, змінився і сам, таки правду кажуть, що з кожної мандрівки ми повертаємось, трішки іншими...
Більше фото з походу
Карта (мапа) маршруту: село Бескид - перевал Бескид - гора Явірник - витоки рік Стрий і Опір - Лавочне.
Тепер, знаючи уже, що навіть невисокі гори бувають важкодоступні, маю на меті знайти, щось дійсно легеньке, типу прогулянки в парку, але в горах))), без великих перепадів висот, щоб весь час іти по дорозі і не блукати, тоді я ще навіть не здогадувався, що трішки заблукати стане майже традицією моїх походів))), не блукаю, поки що, тільки в соло походах.
Переглянувши купу маршрутів, знаходжу те що потрібно - похід вихідного дня, протяжністю 16 кілометрів, для новачків, маршрут пролягає з села Бескид до однойменного перевалу, а звідти на гору Явірник, далі до витоків рік Стрий, Опір і спуск в село звідки потрібно дійти до станції в Лавочному.
Маршрут який розрахований на один день, я розбив на два з ночівлею біля витоків Стрия та Опору, спакував рюкзак, зібрав знайомих і вирушили ми в похід.
Тією ж електричкою Львів-Лавочне, якою ми їхали до села Верхнє Синьовиднє коли ішли на Параску, тепер добирались до станції Бескид, до речі станція Бескид знаходиться найвище над рівнем моря в Україні. Хоч їхати довго, навіть встигли перекусити по дорозі, зате за вікном мальовничі краєвиди.
Окрім краєвидів, дорогою до станції ще кілька цікавих місць про які я вже писав в описі подорожі до Мукачівського замку.
В Бескиді ми зайшли в ось такий магазин
докупити хліба і води, та почали наш похід.
До перевалу Бескид усе було просто, а от коли вже вийшли на перевал, пороздивлялись краєвиди, перепочили і почали збиратись продовжити похід та звірились з картою, виявилось, що щось не так, згідно маршруту ми зараз повинні повернути по дорозі на захід і іти до гори Явірник, але от повороту ніякого нема, дорога веде, згідно компасу кудись на південний схід, а в західному напрямку тільки та дорога якою ми прийшли сюди.
Тоді, ми вперше застосували мудрість мандрівників про яку навіть не знали: "Мандрівник не може заблудитись, тому що йому все одно куди іти" і пішли далі дорогою на південний схід, всяке буває може карта неправильна, а може компас))), а може ось зараз за метрів 20-30 там за деревами дорога поведе нас в потрібному напрямку))).
Та ішли ми, десь вже другий кілометр, лісами дрімучими, обминаючи калюжі широкі, а дорога навіть не думала звертати на захід і впевнено вела нас на південь, та й згідно опису маршруту іти ми повинні по безлісому хребту з якого відкриваються прекрасні краєвиди, а десь попереду і трішки вліво повинен красуватись Пікуй, заодно, служачи нам орієнтиром.
І хоча тоді, бачили ми Пікуй тільки на картинках та відео, всеодно, ліс навколо, якось зовсім не був подібним на Пікуй). Та на наше щастя дорога таки звернула на захід і вийшли ми на ось таку галявину.
Пообідавши почали спуск вниз, щоб потім знову почати підйом на хребет, чому не повернутись дорогою котрою прийшли? Нецікаво, ми ж уже ходили нею).
Спустились ми неподалік залізничного переїзду, зайшли до працівниці переїзду уточнити де ми знаходимося. Виявилось ми з іншої сторони тунелю котрий веде з Львівської області в Закарпатську. Ось так, сам того не плануючи, я вперше потрапив в Закарпаття).
Недалеку від переїзду починалась дорога
котрою ми знову піднялись на перевал Бескид, правда тепер з іншої сторони і тепер все сходилось з картою, є дорога, що веде на захід. Містика, та ні, просто коли ми вийшли сюди вперше то до вершини хребта, залишався підйом висотою десь два метри на який не вела ні дорога, ні стежка, а ми навіть не подумали піднятись цих два метри щоб подивитись))), а якраз потрібна нам дорога і йшла по самому Вододільному хребті.
Тепер, потрібно було тільки іти Вододільним хребтом до гори Явірник, роздивляючись краєвиди.
Дорогою виникли проблеми з запасами води, та ми, як справжні мандрівники) відшукали джерело, звіряючись з картою, а можливо нам просто пощастило), та запаси води ми поповнили.
Попереду нас чекав підйом на гору Явірник, хоча це і підйомом назвати важко, приблизно 70 метрів вверх крутою дорогою, з підйомами в Горганах і з продиранням через лісоповал коли ішли на Параску, цей підйом навіть і підйомом назвати важко). Ось так ми і прийшли на найвищу точку нашого маршруту - гору Явірник.
Тепер потрібно спуститись по тій самій дорозі котрою піднялись сюди і звернути вліво, щоб дійти до витоків рік Стрий і Опір, з цією задачею ми справились без проблем). Тепер вже все збігалось і з картою, і з описом, і з компасом). Ми впевнено ішли до місця ночівлі, а далеко внизу, паралельно нашій дорозі, пролягала залізниця
з відомим віадуком на Бескиді.
Ночувати зупинились на невеличкій полонині, через яку ріка Стрий починає свій шлях до Дністра, а звідти і в Чорне море.
Та тут Стрий шириною - півметра, навіть приблизно не подібний на ту могутню ріку котру я звик бачити з вікон поїздів і авто, коли їздив в напрямку Сколе. Приблизно за сто метрів звідси починається ріка Опір, а знову сходиться з Стрийом, аж біля сіл Верхнє Синьовидне і Межиборди, що за 40 кілометрів звідси, там уже - це не два струмка, а дві могутні ріки.
Неподалік встановлено пам'ятник Легіону Українських Січових Стрільців.
Набравши води з Стрия, зготували вечерю і полягали спати, а вранці нас розбудили дзвіночки стада, котре вівчарі пригнали на випас). Поснідали і почали збиратись в дорогу до села Лавочне. Сьогодні нам залишилось пройти лише сім кілометрів.
Маршрут справді простенький, головне правильно звернути на перевалі Бескид), та до мене дійшли чутки, що зараз цей маршрут промаркований, тож проблем не повинно бути, чудово підійде людям котрі вперше ідуть в гори.
Цей похід по Вододільному хребті до витоків Стрия і Опору через гору Явірник відбувся в далекому) 2012, після нього я досить довго просидів вдома, бо тоді ще думав, що для походу потрібна підготовка, збір групи і тд і тп, а ще багато часу - відпустка наприклад). Та врешті решт потреба в походах, подорожах, мандрівках - перемогла, тепер не чекаю відпустки, коли є вільний час беру рюкзак і іду, якщо немає з ким, то іду сам). З тих часів багато чого змінилось: старенький рюкзак замінив новий - більший і зручніший, а в шафі з'явились полички з спорядженням і одягом тільки для походів і тепер не потрібно подовгу шукати, що взяти в похід усе потрібне під рукою, а наполовину спакований рюкзак, завжди напоготові). Змінилось ставлення до речей, тепер речі залишаються речами, а не стають мрією. Мабуть коли перелічити все, що змінилось то потрібно почати писати нову статтю), бо мабуть, змінився і сам, таки правду кажуть, що з кожної мандрівки ми повертаємось, трішки іншими...
Більше фото з походу
Карта (мапа) маршруту: село Бескид - перевал Бескид - гора Явірник - витоки рік Стрий і Опір - Лавочне.
Немає коментарів:
Дописати коментар