Захар Беркут та гора Маківка.

   Маршрут: Тухля - гора Захар Беркут (Путище) - гора Маківка - Тухля

   Ще один і заключний пост мемуарів про літо 2015).
   Початок серпня, часу кудись поїхати, хоча б на кілька днів, зовсім немає, але для ПВД - день знайшов.
   Поїзд Львів-Мукачево, люблю цей напрямок і цей поїзд), багато хороших спогадів пов'язано з місцями, що знаходяться по обидві сторони від залізної дороги, їдеш дивишся і згадуєш...
   Отак їхав, дивився, згадував до самої Тухлі, навіть не помітив, як промайнула відстань відь Львова до Тухлі.
    Пора виходити, сьогодні мій маршрут починається звідси - зі станції легендарного села, де відбувалися події описані Іваном Франком в творі "Захар Беркут".

   Тухля. Бував тут вже не раз, вперше прийшов сюди ще коли вчився в школі, ми тоді "матрасно" відпочивали в Славське, а сусіди, що разом з нами винаймали будинок в приватному секторі, запропонували поїхати в Тухлю та поглянути на пам'ятник Захару Беркуту. Маршрутку ми пропустили і пішли пішки, ой яким довгим тоді здавався цей шлях), а ще тоді, ми дізнались, що в Тухлі є два пам'ятника Захару Беркуту - один біля дороги на Славське, а інший на горі Путище, до якого ми власне й прямували.
   Сьогодні я так само розпочав свій похід з відвідин пам'ятника в селі.

   З тих часів, тут нічого не змінилось. Стоїть кам'яний Захар з яструбом на плечі, піднявши руку, поряд Франкова криниця,

   а посередині, згідно легенді, уламок того самого "Сторожа", яким закрили русло.

   От тільки, тепер слів на камені, майже не прочитати.

   Неподалік встановлено стенд з картою туристичних маршрутів в Сколівських Бескидах.

   Карта мені сьогодні не знадобиться, як дійти до гори де стоїть дерев'яний пам'ятник Захару Беркуту я добре пам'ятаю та й сам памятник слугує хорошим орієнтиром, його ми можемо бачити ще з колії, коли під'їжджаємо до Тухлі. Правда тепер поряд з Захаром встановили вишку мобільного оператора. Вишка там вже давно, вперше я її побачив, під час мого другого візиту - років з десять після першого і років зо три тому.
   Вишку поставили, а втрачену, під час грози, руку на місце так і не повернули.

   Подивлюсь, може тепер щось змінилось на горі Захара Беркута.
   Переходжу підвісний міст,

   далі підйом вверх, недовгий, але трішки крутий, споглядання краєвидів,

   ще кілька десятків метрів і от... вишка,

   піднімаюсь ще трішки вище, вже й Захара видно.

   Стоїть, як і більше десяти років тому без однієї руки, але поруч є щось нове. Підходжу ближче. Нове - передавач інтернет провайдера, що встановили, за матри два, від пам'ятника. Стежки позаростали, неподалік валяються обгортки та пусті пляшки, мабуть хтось святкував успішне "підкорення вершини". От так.

   Ось така в нас шана до пам'яток... Дорогою, коли піднімався сюди зустрів чоловіка, що веде сюди своїх дітей, поглянути на карпатські села з висота, та на скульптуру з дерева котра повинна нагадувати людям про славне минуле карпатського краю. Звичайно вони все це побачать,

   а ще побачать ретранслятори і сміття...
   Постояв, подивився - гарно тут але разом з тим сумно і прикро.
   Наступна ціль - гора Маківка, місце її розташування звідси зовсім недалеко, якщо йти навпростець по тим стежкам, що колись були дорогами.
   На Маківці я ще не бував, але наскільки мені відомо зайти туди немає жодних проблем - порівняно недавно збудували дорогу майже до самої вершини.
   Спускаюсь, залишаючи позаду пам'ятник Захару Беркуту, з надією, що колись тут таки відновлять скульптуру та перенесуть ретранслятори.

   Кілька метрів дорогою, а далі, згідно старій добрій традиції ходіння по бездоріжжю в Сколівських Бескидах, звертаю на малопомітну стежину, що колись була дорогою.

   З часом, зарослі стають все більші, а стежина все вужчою),

   але я впевнено іду вперед), бо напрямок правильний (звірявся з компасом) і в кінці повинен бути вихід на трасу. Переглядав старі "генштабівські" карти перед походом, тож на 100% впевнений, що ці зарослі - це колишня ґрунтова дорога.

   Виходжу на відкриту ділянку спуску, напрямок вірний, вже навіть видно нову дорогу на Маківку.

   Ще кількасот метрів спуску і попереду вже видно бази відпочинку.

   Зійшов), ще й саме в тому місці де планував і навіть нічого мене в тих заростях не вкусило), бо пам'ятаю, як в попередньому поході якась звірина вжерла мене за руку то спочатку свербіло, а на наступний день рука стала товщиною, майже, як нога).
   Стою перед вказівником "На Маківку".

   Обираю напрямок в 5 км, на стовпах навіть є зелене маркування маршруту,

   іду дорогою, переходжу міст,

   а за, приблизно, сотню метрів від моста помічаю стенд з картою та маршрутом на гору Маківка.

   Звертаю на нову дорогу, спочатку підйому встановлено вказівник, що сповіщає про відстань.

   Якщо ви запланували їхати машиною, то прийдеться її залишити внизу, одразу за поворотом встановлено шлагбаум, який замикається на колодку.

   Хороша дорога веде постійно вверх, без різких перепадів, проїхатись тут велосипедом буде одне задоволення.

   Обабіч дороги встановлено лавочки та інформаційні стенди з яких, поки відпочиваєте, можна дізнатися про карпатські ліси,

   рослини,

   ягоди та гриби.

   На підйомі є кілька джерел, спека тоді була, вже кілька тижнів і справжня така - літня), але в джерелах все одно була вода

   і звичайно ж - краєвиди.

   Окрім інформаційних стендів, вам буде на що подивитись, поки піднімаєтесь до гори Маківка.
   Поблизу вершини - Меморіал Українським Січовим Стрільцям.

   Тут весною 1915 року велись запеклі бої Січових Стрільців з російською армією.
   Прийшов час повертатись, розклад поїздів не дозволяє затриматись на довше). Спускаюсь тією самою дорогою, що піднімався, а далі трасою повертаюсь до станції в селі Тухля.

   До кінця літа і цілий вересень, аж до середини жовтня так і не мав змоги кудись поїхати(, та й в жовтні, чесно кажучи, часу було зовсім мало, але на мандрівку вихідного дня вистачило, а за цей день я встиг побувати в чотирьох цікавих місцях, але про них вже в наступній публікації...

Більше фото з походу тут

Відео тут

Карта (мапа) маршруту: Тухля - гора Захар Беркут (Путище) - гора Маківка - Тухля, тут