Маршрут: станція Карпати - палац Шенборнів - Слов'янське капище - водоспад Скакало - Чинадіївський замок - станція Карпати.
7:00 Головний вокзал, знімаю переднє колесо з велосипеда і пакуюсь в поїзд Львів-Мукачево.
Вдалось вирватись на день з буденної суєти, отож вирішив за цей день побачити максимум цікавого. На сьогодні запланував подивитись на палац Шенборна, Слов'янське капище, водоспад Скакало і замок Сент-Міклош в Чинадійово.
Усі ці місця, порівняно, близько одне від одного, але все одно кілометрів 15 шляху, ато й більше, назбирається. Повертатись планую в 16:56 тим самим 827 поїздом, котрим в 10:57 приїду на станцію Карпати, а значить на чотири цікавих місця в мене 5 годин і в ці 5 годин ще й треба вписати тих 15 кілометрів - тому й обрав формат велопоходу.
Ровер в тамбурі, я в кріслі вагону, а поїзд, постукуючи колесами, мчить до Карпатських гір - ляпота).
Хоча на календарі середина осені, вранці гори вже вкриті інеєм - такі картинки за вікном навівають "різдвяний" настрій).
10:57 станція Карпати. Витягую з тамбура велосипед, прикручую на місце переднє колесо, дивлюсь в телефонному GPS, як доїхати до палацу Шенборнів, який дехто називає замком, сідаю на велосипед і вперед.
Де вхід в парк Шенборна я поняття зеленого не мав, але поглянув на карту, що світилась на екрані телефону, то все просто - якщо вийти зі станції до траси, а далі кількасот метрів по ній в сторону Мукачево і звернути з траси вправо та піднятись вверх то зайду на територію санаторію "Карпати", а там вже й замок Шенборна знайти не проблема.
Так і зробив, проїхав, звернув, от тільки перед в'їздом в парк було КПП і шлагбаум біля якого стояв хлоп. Спитав я в того хлопа, як доїхати до палацу Шенборна, "Та прямо вверх по дорозі, але в нас вхід платний" - такою була відповідь. За вхід я дав десятку, а яка точно ціна сказати не можу бо білет мені не дали), по білет (зі слів чергового КПП) тре було вертатись назад до станції, десь поряд з нею є парадний хід в парк Шенборна і каса.
Спитав, про всяк випадок, чи часом не потрібно буде ще комусь давати "десятку"? "Ні" - відповів хлоп і я з чистою совістю сів на велосипед та поїхав, по бруківці, в сторону палацу Шенборна.
Гарний час мені випав для відвідин парку. Тепло, сонячно, а ще - незрівнянні барви осені.
Люблю осінню проїхатись замками, чомусь саме в цю пору вони вражають мене найбільше.
Виїхав до озера, яке, як розповідають, було викопане за вказівкою графа Шенборна таким чином щоб його обриси були схожі на карту Австро-Угорської імперії.
Не знаю, зверху озеро не бачив, а в Google Earth. крутив я то озеро туди-сюди - ну є щось схоже, але не то). Хоча за стільки років береги могли осипатись, коротше не знаю дивіться самі). Знаю точно, що від альтанок над озером я був в захваті.
Окрім озера в парку Шенборна є ще невеликий зоопарк.
Побродив осіннім парком, волочачи за собою ровер, крізь просвіт поміж дерев поглянув на гори, а заодно й помітив шпилі палацу графів Шенборнів.
Підійду поближче, щоб таки вже точно розібратись замок це чи палац).
Словопедія дає точні визначення) словам замок і палац. Оборонних укріплень, навіть таких, як в Підгорецькому замку, я тут не помітив.
Ну хіба, що оті декоративні, підстрижені кущики вважати могутніми мурами).
Таки палац
і не просто палац, а "Астронрмічний палац" - збудований таким чином, що має: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів, 4 вежі і все це гармонійно поєднано в одній красивій будівлі, котру, з легкістю, можна вважати однією з архітектурних перлин Закарпаття, а плануючи подорож замками Закарпаття впевнено включити палац в свій маршрут.
З історії відомо, що палац збудовано в 1895 році, на місці мисливського будиночку графів Шенборнів. Палац та сад були у власності сім'ї Шенборнів до 1945 року. В 1945 році "совєти" націоналізували землю і будівлю - так палац Шенборнів став санаторієм "Карпати"
після відкриття санаторію частину старовинних меблів та інших цінних речей речей передали в Ужгородський краєзнавчий музей. Деякі з цих експонатів можна побачити в Ужгородському замку.
Звичайно, від початку свого існування і до сьогодні, така будівля, як палац Шенборнів, просто була змушена обрости легендами).
Тут можна почути, майже, "стандартну" легенду притаманну багатьом середньовічним замкам і палацам - про привид жінки, що бродить ночами коридорами палацу, а причина цього, як завжди, нещасливе кохання і ревнощі.
Розповідають, що один з графів Шенборнів був дуже ревнивою людиною, його думки були постійно зайняті підозрами стосовно своєї дружини. Через свою ревність граф не міг на нічому зосередитись і навіть на полюванні він думав не про здобич, а про дружину. Одного разу повертаючись з полювання, як завжди без здобичі, граф зустрів ворожку, побачивши її він одразу почав розпитувати, перевірити вірність дружини. Перевірки вірності виявилась дуже "простою", все, що потрібно - це спуститись з скелі висотою в 30 метрів.
Граф прийшовши додому сповістив дружину про зустріч з ворожкою і про перевірку вірності, яку та запропонувала.
Дружина, на диво, швидко погодилась, мабуть її таки вже добряче дістав той вар'ят з своїми підозрами. Спустившись з скелі, графиня одразу ж покинула назавжди свого чоловіка і лише після смерті навідувалась до палацу в образі привида жінки в чорному, щоб нагадати графові про його безглузді ревнощі.
Є й інша легенда про ревнивого графа Шенборна. Кажуть, що якось повернувшись раніше з полювання він таки впіймав дружину з коханцем на гарячому. Вигнавши її з своїх володінь, він заборонив згадувати її ім'я і наказав стерти цифру IV з годинникової вежі, бо саме в цей час він впіймав коханців.
В легенді розповідають, що відновили цифру лише після смерті графа і вона трішки відрізняється від інших. Не знаю, я відмінностей не помітив, ну можливо, але скоріш через те, що хотів їх побачити. Дивіться самі.
А ще є легенда, висновок з якої, мабуть, той до якого, прийде кожен. Був в палаці Шенборнів такий великий сейф, що в нього з легкістю поміщались стіл та стілець і в ньому можна було без проблем сидіти виписуючи чеки. Якось граф, по необережності, зачинився там і щось сталось з замком. Відчинити дверей він так і не зміг, а поруч не було нікого хто б міг допомогти.Вдалось вирватись на день з буденної суєти, отож вирішив за цей день побачити максимум цікавого. На сьогодні запланував подивитись на палац Шенборна, Слов'янське капище, водоспад Скакало і замок Сент-Міклош в Чинадійово.
Усі ці місця, порівняно, близько одне від одного, але все одно кілометрів 15 шляху, ато й більше, назбирається. Повертатись планую в 16:56 тим самим 827 поїздом, котрим в 10:57 приїду на станцію Карпати, а значить на чотири цікавих місця в мене 5 годин і в ці 5 годин ще й треба вписати тих 15 кілометрів - тому й обрав формат велопоходу.
Ровер в тамбурі, я в кріслі вагону, а поїзд, постукуючи колесами, мчить до Карпатських гір - ляпота).
Хоча на календарі середина осені, вранці гори вже вкриті інеєм - такі картинки за вікном навівають "різдвяний" настрій).
10:57 станція Карпати. Витягую з тамбура велосипед, прикручую на місце переднє колесо, дивлюсь в телефонному GPS, як доїхати до палацу Шенборнів, який дехто називає замком, сідаю на велосипед і вперед.
Де вхід в парк Шенборна я поняття зеленого не мав, але поглянув на карту, що світилась на екрані телефону, то все просто - якщо вийти зі станції до траси, а далі кількасот метрів по ній в сторону Мукачево і звернути з траси вправо та піднятись вверх то зайду на територію санаторію "Карпати", а там вже й замок Шенборна знайти не проблема.
Так і зробив, проїхав, звернув, от тільки перед в'їздом в парк було КПП і шлагбаум біля якого стояв хлоп. Спитав я в того хлопа, як доїхати до палацу Шенборна, "Та прямо вверх по дорозі, але в нас вхід платний" - такою була відповідь. За вхід я дав десятку, а яка точно ціна сказати не можу бо білет мені не дали), по білет (зі слів чергового КПП) тре було вертатись назад до станції, десь поряд з нею є парадний хід в парк Шенборна і каса.
Спитав, про всяк випадок, чи часом не потрібно буде ще комусь давати "десятку"? "Ні" - відповів хлоп і я з чистою совістю сів на велосипед та поїхав, по бруківці, в сторону палацу Шенборна.
Гарний час мені випав для відвідин парку. Тепло, сонячно, а ще - незрівнянні барви осені.
Люблю осінню проїхатись замками, чомусь саме в цю пору вони вражають мене найбільше.
Виїхав до озера, яке, як розповідають, було викопане за вказівкою графа Шенборна таким чином щоб його обриси були схожі на карту Австро-Угорської імперії.
Не знаю, зверху озеро не бачив, а в Google Earth. крутив я то озеро туди-сюди - ну є щось схоже, але не то). Хоча за стільки років береги могли осипатись, коротше не знаю дивіться самі). Знаю точно, що від альтанок над озером я був в захваті.
Окрім озера в парку Шенборна є ще невеликий зоопарк.
Побродив осіннім парком, волочачи за собою ровер, крізь просвіт поміж дерев поглянув на гори, а заодно й помітив шпилі палацу графів Шенборнів.
Підійду поближче, щоб таки вже точно розібратись замок це чи палац).
Словопедія дає точні визначення) словам замок і палац. Оборонних укріплень, навіть таких, як в Підгорецькому замку, я тут не помітив.
Ну хіба, що оті декоративні, підстрижені кущики вважати могутніми мурами).
Таки палац
і не просто палац, а "Астронрмічний палац" - збудований таким чином, що має: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів, 4 вежі і все це гармонійно поєднано в одній красивій будівлі, котру, з легкістю, можна вважати однією з архітектурних перлин Закарпаття, а плануючи подорож замками Закарпаття впевнено включити палац в свій маршрут.
З історії відомо, що палац збудовано в 1895 році, на місці мисливського будиночку графів Шенборнів. Палац та сад були у власності сім'ї Шенборнів до 1945 року. В 1945 році "совєти" націоналізували землю і будівлю - так палац Шенборнів став санаторієм "Карпати"
після відкриття санаторію частину старовинних меблів та інших цінних речей речей передали в Ужгородський краєзнавчий музей. Деякі з цих експонатів можна побачити в Ужгородському замку.
Звичайно, від початку свого існування і до сьогодні, така будівля, як палац Шенборнів, просто була змушена обрости легендами).
Тут можна почути, майже, "стандартну" легенду притаманну багатьом середньовічним замкам і палацам - про привид жінки, що бродить ночами коридорами палацу, а причина цього, як завжди, нещасливе кохання і ревнощі.
Розповідають, що один з графів Шенборнів був дуже ревнивою людиною, його думки були постійно зайняті підозрами стосовно своєї дружини. Через свою ревність граф не міг на нічому зосередитись і навіть на полюванні він думав не про здобич, а про дружину. Одного разу повертаючись з полювання, як завжди без здобичі, граф зустрів ворожку, побачивши її він одразу почав розпитувати, перевірити вірність дружини. Перевірки вірності виявилась дуже "простою", все, що потрібно - це спуститись з скелі висотою в 30 метрів.
Граф прийшовши додому сповістив дружину про зустріч з ворожкою і про перевірку вірності, яку та запропонувала.
Дружина, на диво, швидко погодилась, мабуть її таки вже добряче дістав той вар'ят з своїми підозрами. Спустившись з скелі, графиня одразу ж покинула назавжди свого чоловіка і лише після смерті навідувалась до палацу в образі привида жінки в чорному, щоб нагадати графові про його безглузді ревнощі.
Є й інша легенда про ревнивого графа Шенборна. Кажуть, що якось повернувшись раніше з полювання він таки впіймав дружину з коханцем на гарячому. Вигнавши її з своїх володінь, він заборонив згадувати її ім'я і наказав стерти цифру IV з годинникової вежі, бо саме в цей час він впіймав коханців.
В легенді розповідають, що відновили цифру лише після смерті графа і вона трішки відрізняється від інших. Не знаю, я відмінностей не помітив, ну можливо, але скоріш через те, що хотів їх побачити. Дивіться самі.
Лише через три дні слуги, зламавши двері знайшли, вже мертвого графа зачиненого в сейфі, а поруч на столі лежала записка:" Можна володіти великими грішми, але не мати від них ніякої користі".
Ось такі легенди розповідають про палац Шенборна.
Походив довкола палацу,
чесно скажу - вікон я не рахував), але буду вірити описам, бо їх тут таки достатньо з усіх сторін палацу.
Вирішив, краще ніж вікна рахувати, подивлюсь на дерева "заморські"),
а їх тут багацько і майже усі з табличками на яких назва і звідки привезена рослина.
А ще кажуть, що знамениті на всю Україну ужгородські сакури з'явились в Ужгороді завдяки парку Шенборна.
І ще тут, мабуть, бувають лебеді, принаймні будиночок для них я бачив.
А кого замучила ностальгія по тому часу коли ми дружно "шагали к светлому будущему" - неподалік від палацу зберігся гарно відреставрований зразок "магазинної " архітектури часів СРСР.
Тим часом парк наповнюється групами котрим проводять екскурсії, мабуть палац Шенборна включено в автобусні екскурсійні тури замками Закарпаття багатьох турфірм, а мою екскурсію тут вже пора завершувати бо попереду ще три цікавих місця куди хочеться сьогодні завітати.
Магнітик на пам'ять і далі в дорогу.
Але перед тим ще зупинюсь біля "Джерела Краси", що неподалік палацу Шенборна.
З назвою джерела пов'язана легенда. Розповідають, що коли в графа родилась донька то щоб їй не було самотньо, серед дорослих в замку, з бідної сім'ї, що жила в Чинадієво взяли маленьку дівчинку котра повинна була розважати маленьку графиню.
Пройшов час, маленька графиня виросла і батьки віддали її навчатись в Відень, а дівчинка з бідної сім'ї так і залишилась в замку.
Закінчивши навчання, в столиці Австрії, молода графиня повернулась додому. Коли вона побачила дівчину з якою провела дитячі роки то була вражена її красою.
Якось гуляючи в парку молода графиня спитала бідну дівчину, як їй вдається так гарно виглядати, адже вона постійно важко працює, а молода графиня приділяє весь свій час зовнішності та навіть не наблизилась до такої краси.
Молода дівчина, не підозрюючи про лихі наміри дочки графа котра заздрила її красі, розповіла їй про джерело в лісі, неподалік палацу графа Шенборна, до якого вона, кожного ранку ходила вмиватись.
Одразу після прогулянки дочка графа пішла до свого батька і сказала йому, що молода служниця з якою вони росли разом, під час прогулянки хотіла скинути її в прірву.
Граф був вражений розповіддю дочки, бо за весь час усі вже звикли до молодої служниці і знали її, як добру, чесну та порядну дівчину, але не міг нічого заперечити своїй дочці і наказав зачинити молоду служницю в підземеллі замку.
Молода графиня щоранку ходила до джерела щоб вмитись, але не довго, доля покарала її за підлість і брехню - одного ранку на дочку графа, біля джерела, напав ведмідь і роздер її.
Граф через деякий час відпустив молоду дівчину з темниці, а після її розповіді джерело біля палацу Шенборна отримало назву Джерело Краси.
Біля джерела черга, мабуть джерело частина екскурсії в палац Шенборна,
а ще чоловік десять чекають в альтанці біля джерела з 5 літровими банками, що ж зробиш - всі хочуть бути красивими))). Поновити запаси води тут не вийде бо в черзі стояти зовсім не маю бажання.
Сідаю на велосипед і їду дорогою через осінній ліс до Слов'янського капища.
А спробувати води з джерела краси ще буде час, сподобалось мені тут, варто буде завітати сюди на відпочинок, колись - коли втомлюсь).
О ще одне, ледь не забув, виявляється джерело починається зовсім не там де облаштоване місце і черга, а набагато вище в лісі, але то вже таке, вода ж та сама.
Точного розташування капища я не знав, лише з вікімапії дізнався, що знаходиться воно в горах, поблизу північної частини села Чинадійово, а коли йти до нього лісом з палацу Шенборна то перед капищем буде великий зруб лісу.
Зруб я знайшов,
залишилось знайти капище.
Це було порівняно неважко, місце розташування на супутниковій карті я запам'ятав і зараз просто користуючись GPS в телефоні вийшов, майже відразу, куди хотів.
От тільки, коли прийшов сюди я зрозумів, що навіть не знаю, як потрібно заходити в цей храм.
В наших церквах все зрозуміло - є стіни, є двері, а тут? Тут все відкрито, замість стін дерева, замість стелі небо. Хм, можливо так і має бути в храмі...
Як поводитись тут я також не знаю, так само, як і не знаю жодного ритуалу, не знаю, що за символи чи то руни вирізані на стовпах,
не знаю їх призначення, навіть не знаю назв ідолів і в честь яких богів їх встановлено, якось неправильно бо в таких храмах молились мої далекі предки.
Просто постояв, зробив кілька фото, повернувся до дороги, взяв велосипед і поїхав далі - до водоспаду Скакало.
Спуск, на ровері, гірськими ґрунтовими дорогами - весела штука, правда від нестачі досвіду (це моя перша велопрогулянка в горах), добряче розігнатись я не наважувався, але й цього вистачало щоб полюбити такі спуски. Навіть не помітив, як спустився на околицю села Чинадійово.
В Чинадійово спитав людей, як мені, краще, добратись до водоспаду Скакало, бо так само, як і з капищем, дорогу я знав тільки приблизно.
Виявилось, знайти водоспад досить просто - від бази відпочинку "Водограй" до нього веде маркований жовтим кольором маршрут.
дорога починається від Водограю,
з часом переходить в лісову стежину.
Ближче до водоспаду, стежина ставала все крутіша, тож з велосипеда я зліз і потягнув його за собою, правда недовго, бо за кількасот метрів вже почув звук водоспаду, а далі побачив і сам водоспад Скакало.
Таку назву водоспад отримав через особливості скелі по якій стікає вода - через виступи, вода не тече рівно вниз, а наче перестрибує з одного на інший.
Залишивши велосипед зверху, на стежці, спускаюсь до водоспаду Скакало.
Зараз водоспад зовсім обмілів, воно й не дивно, вже майже місяць немає дощів, тож замість маси води яка перескакує по каменях я побачив невеличкий потічок, що мирно тече собі по скелі).
Пообідав біля Скакало, сів на велосипед і вирушив до останньої, на сьогодні, цілі - замку Сет-Міклош.
Як доїхати до замку Сент-Міклош або, як його ще називають - Чинадіївський замок, я знав, от тільки не знав чи встигну повернутись в село Карпати до відправлення поїзда.
Замок знаходиться в іншому кінці села Чинадієво, а село величеньке, за адресою вулиця Волошина 55, цією ж вулицею можна доїхати до Мукачево. Графік роботиЧинадіївського замку з 9 до 18 години, до закриття я встигав точно.
Що ж, подивився на карті своє розміщення і розміщення замку, "ну, встигну" - подумав я і поїхав в сторону замку Сент-Міклош.
Пф, а я боявся))), весь час вниз, педалі майже не тре було крутити, і я на місці.
Поруч з замком встановлені стенди з історією Чинадіївського замку,
а також з розкладом найближчих заходів, що відбуватимуться в замку,
а тим хто зупинився в Чинадійово на кілька днів буде корисний стенд з різними послугами, щоб не киснути в хаті.
Ззовні замок не вражає своєю архітектурою,
але всередині ви побачите експозиції кельтської та скіфської культур, а це погодьтесь, досить оригінальна виставка для наших країв.
А ще на другому поверсі замку Сент-Міклош є кімната легендарної захисниці Мукачівського замку Ілони Зріні, котру турецький султан нагородив грамотою-атнаме - це єдиний випадок в історії, коли такої нагороди удостоїлась жінка.
За свою історію Чинадіївський замок мав багато власників, граф Шенборн, чий палац я відвідав з самого початку своєї веломандрівки, був також серед них, от тільки на відміну від палацу, замок спіткала важча доля - його кілька разів захоплювали і навіть частково руйнували, перебудовували, а в часи СРСР в замок Сент-Міклош став складом автобази, руїни якої можна побачити поруч.
Автобази, як СРСР вже давно немає, а Чинадіївський замок стоїть та має чим здивувати своїх відвідувачів і є в цьому велика заслуга теперішнього власника замку - художника Йосипа Бартоша, котрий разом з дружиною та однодумцями, можна сказати, врятували замок Сент-Міклош.
Тепер тут, окрім виставок, проводяться різні цікаві заходи та фестивалі на яких можна побачити: лицарські турніри, поринути у вир середньовічного танцю, відвідати різноманітні майстер-класи та ще багато цікавого.
Більше про історію та легенди Чинадіївського замку вам обов'язково розкажуть під час екскурсії, а ще поводять потаємними кімнатами та коридорами замку.
А мені прийшов час повертатись на станцію Карпати.
Приїхав я швидше ніж планував тож ще залишався час і я піднявся на пішохідний перехід над колією, щоб з висоти поглянути на Карпатську осінь).
Немає коментарів:
Дописати коментар