Нудьга - штука, яка приходить до всіх без розбору).
Осінню і так день стає коротшим, а до цього ще й годинники перевели назад. Тепер повертаєшся з роботи темно, прийшов додому ввімкнув лампу натиснув кнопку на системнику і під гудіння коробочки сидиш перед монітором і думаєш чим себе зайняти до часу коли захочеться спати.
Перевірив пошту, відписав віртуальним друзям, передзвонив реальним - дружно вирішили, що всі вже стомлені щоб кудись іти, передивився новини від віртуальних, пішов на кухню, перекусив, подивився кіно чи врятував, кілька разів, світ борючись з чисельно переважаючим тебе злом, в якісь забавці, знову безцільно побродив просторами мережі і через три чотири дні розумієш - ось він, твій варіант кінострічки "День бабака", а з розумінням приходить - нудьга.
Набридло читати пости якими народ: описує світ, скаржиться на інших, пускає рожеві соплі, займається спортом, змінює країну, обурюється, пояснює, що правильно, а що ні - не встаючи з крісел і все тими самими статусами в соцмережах, котрі читав ще рік тому.
Закриваю все це, відкриваю папку в якій зберігаю фотографії з моїх подорожей та переглядаю фото і відео, яких назбиралось уже більше 30гб. І нудьга відступає, уже замість безцільного перегляду сторінок, планую нову подорож, а вже найближчими вихідними візьму свій потертий рюкзак і вирушу кудись, щоб наповнити життя новими враженнями.
Звичайно зірватись з місця і вирушити на інший кінець світу, щоб наповнити життя - життям, важкувато принаймні мені, принаймні зараз, та знаю, що є люди котрі з легкістю, коли розуміють, що життя перетворюється на існування, кидають нудне і вирушають на зустріч новому і щоб зважитись на це, їм не потрібно навіть цілого дня). Та краса рідного краю рятує від нудьги не гірше від заморських берегів). А для подорожі до одного з красивих місць іноді
вистачає одного дня.
