Замки Львівщини я, здається), провідав вже всі, а от з Тернопільщиною якось все не виходило. Основна проблема поставали в питанні - як доїхати?
Але ж тепер в мене є ашанівський "вЄздєход"). От на ньому я й вирішив доїхати до Бережанського і Поморянського замків, а ще, як бонус-плюс, відвідати Золочівський замок.
Здзвонився я з колєгою якого ще не здолали хандра та старість))) і от ми в електричці Львів-Тернопіль їдемо до станції Зборів. Саме з Зборова починається наш маршрут до Бережанського замку. Відстань не мала, але з варіантів, як добратись до Бережанського замку зі Львова, цей маршрут нам здався оптимальним, можна хіба ще спробувати зі сторони Ходорова, але розклад поїздів не зовсім підходив та й звідти не ближче). Ну і ми ж на велосипедах, що нам тих кілька десятків км).
Неподалік станції Зборів надибали ось такий пам'ятник
на якому хоч і було написано "першим механізаторам" ми ж то знаємо завдяки Голівуду, шо то пам'ятник першим трансформерам які колись давним-давно відвідали Землю).
Тепер про: "що нам тих кілька десятків кілометрів" - здох я здається вже на другому, чи мо й на першому підйомі), а підйомів тих було до... ну дуже багато.
От так я волочачи ровер вверх і спускаючись на ньому вниз - таки дотягнув до Бережан.
В колєги переїзд особливих затрат сил і енергії не викликав, а от я відкачував себе кавою і колою біля супермаркету в Бережанах замість того щоб їхати на екскурсію містом, а ше курив бо, як виявилось якщо курити коли тягнеш ровер вверх то можна і не дотягнути, а якщо курити коли їдеш на ньому вниз то можна недопалком попасти собі в око).
Але, таки коли прийшов до тями (чи то кола з кінськими дозами цукру, чи то кава), я усвідомив, що навколо мене доволі цікаве місто, а я замість того щоб його побачити сиджу на лавці і думаю чого ж мені так тєжко))).
Тєжко, кажуть люди, буває в старості, тож прийшлось згадати, що до старості ще ого-го підняти дупу з лавки, пересадити її на сідло велосипеда і вперед...
Ратуша міста Бережани.
Ратуша в Бережанах збудована в 1811 році і є старішою за, мабуть усім відому, Львівську Ратушу, от тільки її теперішній стан трішки недобрий), але кажуть, що ратушу в Бережанах помаленьку реставрують.
Колись тут були крамниці на першому поверсі, а на другому діяла гімназія (так каже Вікіпедія), але ж тоді де сидів магістрат?
Зараз в приміщення ратуші, здається, таки повернули керівників міста, а ще тут знаходиться чотири музеї.
Поряд з Ратушею знаходиться Троїцький собор який чудово вписується в колишню ринкову площу.
До речі про площу, центральна площа міста Бережани так само, як і у Львові, носить назву - площа Ринок. Ну, а що ж ви хотіли, Магдебурзьке право воно таке - все під копірку).
І вже якщо порівнювати далі), то скажу чесно на Бережанській площі Ринок мені сподобалось більше аніж на Львівській. Так, тут немає такої кількості архітектурних шедеврів, як у Львові, але тут якось затишніше, чи мо то через те, що я тут вперше, а я люблю бувати в нових місцях).
Коротше, забув я вже про то, як мені тєжко) було їхати в Бережани і вже повністю поринув у споглядання нового для мене міста, яке так нічо виглядало у останніх відблисках сонця, що заходило.
Хм, сонце то заходить, а ще десь переночувати тре.
Подивились ми ще костел Різдва Діви Марії, що колись був оборонним храмом,
здалеку побачили Миколаївський костел монастиря бернардинів,
ще, самі того не знаючи, проїхались біля найстарішого будинку-банку Бережан
і поперли в Рай).
Тре було десь розставити намет, а якихось вагомих лозунгів, щоб ставити палатку перед ратушею ми придумати не змогли, а в Раю є ліс).
Колись, давним-давно, в своєму першому поході я відпочивав біля пекла - нічо так було). Тепер тре глянути, як там в Раю.
В Рай ми приїхали коли вже стемніло, знайшли місце під намет, повечеряли і тут по старій добрій традиції, після навантажень на ноги, мене хапнули корчі (судоми) за обидві ноги відразу. Від болі думав здохну, а казали, що в Раю нема болі))). Ну, якось пройшло і до раня я спав, як покупаний.
Вранці, перед тим, як їхати дивитись на Бережанський замок, вирішили ще поглянути, що цікавого в парку села Рай - нічого, хіба що, мисливський палац Потоцьких XVII століття.
Поки долали відстань в Бережани, я був зайнятий тим, що натхненно вертів головою в пошуках вказівника з назвою села, бо дуже хотів хвоточку біля нього, бачив же люди такі мають і мене жаба душила), але окрім зупинки автобусів нич не знайшов, прийшлось задушити ту жабу і крутити педалі далі(.
Їдемо дивитись на Бережанський замок, бо вчора було вже пізно і екскурсію ми перенесли на сьогодні.
На вході нас зустрів дядько і взяв по десятці - ціна квитка в Бережанський замок.
Дали дядькові десятку та й пішли оглядати колись величний замок Сенявських, а тепер руїни.
Кажуть, що колись замок Сенявських був неприступною твердинею, а те що збудували його не на вершині пагорба, як було прийнято, зумовлювалось непрохідними болотами посеред яких і постав "Східний Вавель".
Тепер ж тут, час від часу, щось стараються відреставрувати і зберегти, але, як завжди бракує коштів.
Туристів мало - зовсім мало. Можливо через важкість з добиранням, чи через маловідомість, а побувати тут варто - Бережани плюс, хоч і руїни, але доволі гарні та ще й замку - непогане місце для екскурсії вихідного дня.
Походили замком, подивились на макет Бережанського замку тих часів коли його ще не торкнулись дві Світові війни.
Знайшов ось таку карту замків Західної України
і впрів))), якщо у всіх містах та містечках, що позначені на карті є щось цікаве то ж скільки ше тре буде наїздитись тією Західною Україною), а я вже думав шо майже всюди був.
Ще пройшлись невеликим музеєм чи то чимось подібним на другому поверсі колись житлового приміщення з нецікавими, принаймні мені, експонатами.
Заглянули в напівпідвальне приміщення.
Тут вже трішки цікавіше - виставлено плакати з гербами різних знатних родин, а ще кілька артефактів Першої Світової війни.
Зайшли ще в Троїцький замковий костел, який ще служив усипальницею роду Синявських.
Зараз костел на реставрації і всередині, так само, як і ззовні, все заставлено риштуванням.
Ну що ж, пора покидати Бережанський замок
і вирушати до ще одної, майже зруйнованої, історичної пам'ятки - Поморянського замку.
Відстань в Поморяни не близька і знову вверх-вниз, вверх-вниз). Вєздєход вже жалібно рипить, я почуваюсь не краще).
Зупинились в одному селі перепочити, побачив ось такий пам'ятний знак про відміну панщини.
Згадалось, як ще мій дідо в день відміни панщини зовсім ніякої роботи не робив і вважав цей день великим святом. Дивно, а я вже навіть не пам'ятаю на яке число випадає цей день...
Їдемо далі.
Поморяни. Неподалік дороги видніється вежа колись улюбленого замку Яна Собеського.
Перед в'їздом на територію замку встановлено плакат на якому описана коротка історія Поморянського замку.
В'їжджаємо на територію - знову перед нами руїна огороджена стрічками.
Як і багато фортець України, Поморянський замок, що витримував навали орди, не витримав байдужості людей до свого історичного спадку.
Сходи до центральних вхідних дверей зруйновано.
Ну вони й не потрібні бо другого поверху, як такого, немає та й дах зберігся лише місцями.
Зате сові, здається, це особливих незручностей не завдає).
Обійшов Поморянський замок щоб поглянути, що там з іншого боку,
та сама руїна, але зарослі трави тут вищі, ну іншого я чесно кажучи й не сподівався побачити.
Пообідали в альтанці на території замку та й збираємось далі в дорогу.
Хех, ледь не забув, нещодавно в мережі натрапив на інформацію, що Поморянський замок, хоч і частково, але відновлюють, так що не все ще так пІчально).
Залишаємо Поморянський замок і продовжуємо наш шлях. Увімкнув карту теперішнього смт Поморяни, а колись міста, що навіть мало Магдебурзьке право.
Надибав цікаву легенду походження назви Поморян і Бережан - розповідають, що колись всю територію між Поморянами і Бережанами займало велетенське озеро яке порівнювали з морем). Звідси і назви: Бережани - місто на березі і Поморяни - місто за морем, по закінченню моря.
Поглянув на карту - відстань з Поморян до Золочева в порівнянні з тим, що ми вже проїхали - не лякала), а там ще поглянути на Золочівський замок і на електричку до Львова.
Дорога з Поморян до Золочева виявилась навіть простішою ніж я очікував, більше не було тих "страшних" пагорбів які відбирали в мене дуже багато сил))). А неподалік Золочева ледь не злетів з дороги в корчі) з'їжджаючи з невеликого перевалу до траси, але обійшлось, бо вже думав, що знов отримаю якусь мітку десь на тілі, типу тої яку вже рік маю на нозі після відвідин Верецького перевалу).
Коли доїхали до Золочівського замку сонце вже помаленьку топало до заходу.
На вході в замок нас зустріла охорона і повідомила, що в графік роботи Золочівського замку ми не вклались).
До речі про графік роботи Золочівського замку, відчинений замок з вівторка по суботу з 10 до 17, в неділю з 12 до 16, а в понеділок замок зачинений для відвідувачів.
Після переговорів з охороною) нас таки впустили за браму Золочівського замку).
Правда просили на мури не виходити, бо якщо начальство побачить, що в години коли замок зачинено в ньому є відвідувачі то в охорони будуть проблеми. Ще попередили, що екскурсію нам в цей час вже ніхто не проведе). Ну, на екскурсію ми й не розраховували).
Коли ходив Золочівським замком то більше вражень було не від замку чи наприклад від Китайського палацу,
а від цін, точніше від того, що окрім входу в Золочівський замок, вам доведеться ще платити окремо при вході в кожну окрему будівлю).
Та й за зйомки відео додаткова плата, а фотографувати інколи зовсім заборонено))).
Окрім Китайського палацу який, як свідчить історія Золочівського замку, будували люди, що вжитті не бачили, а ні Китаю, а ні китайських палаців, є в замку ще одна, а точніше дві цікаві штуки - так звані камені тамплієрів.
Один з них називають каменем бажань
і як свідчить легенда, якщо вставити в отвір каменя вказівний палець та загадати бажання, після чого покрутити рукою, не виймаючи палець, в напрямку одного з вінків (терновий якщо загадали матеріальне, лавровий якщо щось духовне) то бажання обов'язково здійсниться.
І ще один камінь.
Цей камінь Золочівського замку цікавий тим, що написи на ньому не розшифровані до сьогодні. Існує й про нього легенда - кажуть, що на камені описане місце перебування Святого Грааля).
Легенди - це цікаво, але є й інша версія, що ці камені належать зовсім не тамплієрам, а притягли їх сюди з зруйнованого замку неподалік Золочева і нерозгадані письмена - це якесь любовне зізнання написана літерами які придумали двоє закоханих для таємного листування.
От так от, а що ж зробиш? На противагу всім цікавим і таємничо-містичним історіям є ось такі банальні пояснення).
Треба буде колись знову доїхати до Золочівського замку, тим більше, що зробити це зі Львова дуже просто і загадати якесь бажання скориставшись каменем бажань, а заодно й перевірити правдивість легенд про камені тамплієрів.
Часу до електрички на Львів залишалось ще багато, тож проїхались по Золочеві, надибали ось такий костел
який, як каже Вікіпедія нагадує Латинську катедру у Львові, але мені він здався більш схожим на храм Святого Андрія при монастирі бернардинів. Посиділи в центрі, відпочили і на вокзал.
До дому я повертався уже пізньою нічкою, безлюдні вулиці мурашника освічували ліхтарі, навіть машини щось не їздили лише поодинокі таксі везли когось, кудись. Можна було і не вмикати задню фару яка ще до сьогодні примотана ізолентою після падіння поблизу Верецького перевалу. До дому зовсім не хотілось), поки в дорозі - ти ще частина стародавніх руїн з легендами про лицарів тамплієрів, бажання котрі повинні обов'язково здійснитись та й просто частина іншого світу де нема метушні, але... завтра доведеться прокинутись одним з мурашника і з тисячами інших здійснювати коротку міграцію з дому до роботи, з єдиною різницею що тисячі, в принципі, кажуть шо знають для чого вони це роблять, а ти будеш топати, курити, дивитись кудись вперед і задаватись філософським питанням - на хрена воно мені?)))...
але то нічо, варто лише згадати карту цікавих місць описану вище, окрім Золочівського, Поморянськог і Бережанського замків є ще ціла купа цікавого поряд і вже у наступні вільні дні ти знову будеш десь там далеко від дурнуватої метушні).
Більше фото тут
Відео
Карта (мапа) велопоходу тут
Але ж тепер в мене є ашанівський "вЄздєход"). От на ньому я й вирішив доїхати до Бережанського і Поморянського замків, а ще, як бонус-плюс, відвідати Золочівський замок.
Здзвонився я з колєгою якого ще не здолали хандра та старість))) і от ми в електричці Львів-Тернопіль їдемо до станції Зборів. Саме з Зборова починається наш маршрут до Бережанського замку. Відстань не мала, але з варіантів, як добратись до Бережанського замку зі Львова, цей маршрут нам здався оптимальним, можна хіба ще спробувати зі сторони Ходорова, але розклад поїздів не зовсім підходив та й звідти не ближче). Ну і ми ж на велосипедах, що нам тих кілька десятків км).
Неподалік станції Зборів надибали ось такий пам'ятник
на якому хоч і було написано "першим механізаторам" ми ж то знаємо завдяки Голівуду, шо то пам'ятник першим трансформерам які колись давним-давно відвідали Землю).
Тепер про: "що нам тих кілька десятків кілометрів" - здох я здається вже на другому, чи мо й на першому підйомі), а підйомів тих було до... ну дуже багато.
От так я волочачи ровер вверх і спускаючись на ньому вниз - таки дотягнув до Бережан.
В колєги переїзд особливих затрат сил і енергії не викликав, а от я відкачував себе кавою і колою біля супермаркету в Бережанах замість того щоб їхати на екскурсію містом, а ше курив бо, як виявилось якщо курити коли тягнеш ровер вверх то можна і не дотягнути, а якщо курити коли їдеш на ньому вниз то можна недопалком попасти собі в око).
Але, таки коли прийшов до тями (чи то кола з кінськими дозами цукру, чи то кава), я усвідомив, що навколо мене доволі цікаве місто, а я замість того щоб його побачити сиджу на лавці і думаю чого ж мені так тєжко))).
Тєжко, кажуть люди, буває в старості, тож прийшлось згадати, що до старості ще ого-го підняти дупу з лавки, пересадити її на сідло велосипеда і вперед...
Ратуша міста Бережани.
Ратуша в Бережанах збудована в 1811 році і є старішою за, мабуть усім відому, Львівську Ратушу, от тільки її теперішній стан трішки недобрий), але кажуть, що ратушу в Бережанах помаленьку реставрують.
Колись тут були крамниці на першому поверсі, а на другому діяла гімназія (так каже Вікіпедія), але ж тоді де сидів магістрат?
Зараз в приміщення ратуші, здається, таки повернули керівників міста, а ще тут знаходиться чотири музеї.
Поряд з Ратушею знаходиться Троїцький собор який чудово вписується в колишню ринкову площу.
До речі про площу, центральна площа міста Бережани так само, як і у Львові, носить назву - площа Ринок. Ну, а що ж ви хотіли, Магдебурзьке право воно таке - все під копірку).
І вже якщо порівнювати далі), то скажу чесно на Бережанській площі Ринок мені сподобалось більше аніж на Львівській. Так, тут немає такої кількості архітектурних шедеврів, як у Львові, але тут якось затишніше, чи мо то через те, що я тут вперше, а я люблю бувати в нових місцях).
Коротше, забув я вже про то, як мені тєжко) було їхати в Бережани і вже повністю поринув у споглядання нового для мене міста, яке так нічо виглядало у останніх відблисках сонця, що заходило.
Хм, сонце то заходить, а ще десь переночувати тре.
Подивились ми ще костел Різдва Діви Марії, що колись був оборонним храмом,
здалеку побачили Миколаївський костел монастиря бернардинів,
ще, самі того не знаючи, проїхались біля найстарішого будинку-банку Бережан
і поперли в Рай).
Тре було десь розставити намет, а якихось вагомих лозунгів, щоб ставити палатку перед ратушею ми придумати не змогли, а в Раю є ліс).
Колись, давним-давно, в своєму першому поході я відпочивав біля пекла - нічо так було). Тепер тре глянути, як там в Раю.
В Рай ми приїхали коли вже стемніло, знайшли місце під намет, повечеряли і тут по старій добрій традиції, після навантажень на ноги, мене хапнули корчі (судоми) за обидві ноги відразу. Від болі думав здохну, а казали, що в Раю нема болі))). Ну, якось пройшло і до раня я спав, як покупаний.
Вранці, перед тим, як їхати дивитись на Бережанський замок, вирішили ще поглянути, що цікавого в парку села Рай - нічого, хіба що, мисливський палац Потоцьких XVII століття.
Поки долали відстань в Бережани, я був зайнятий тим, що натхненно вертів головою в пошуках вказівника з назвою села, бо дуже хотів хвоточку біля нього, бачив же люди такі мають і мене жаба душила), але окрім зупинки автобусів нич не знайшов, прийшлось задушити ту жабу і крутити педалі далі(.
Їдемо дивитись на Бережанський замок, бо вчора було вже пізно і екскурсію ми перенесли на сьогодні.
На вході нас зустрів дядько і взяв по десятці - ціна квитка в Бережанський замок.
Дали дядькові десятку та й пішли оглядати колись величний замок Сенявських, а тепер руїни.
Кажуть, що колись замок Сенявських був неприступною твердинею, а те що збудували його не на вершині пагорба, як було прийнято, зумовлювалось непрохідними болотами посеред яких і постав "Східний Вавель".
Тепер ж тут, час від часу, щось стараються відреставрувати і зберегти, але, як завжди бракує коштів.
Туристів мало - зовсім мало. Можливо через важкість з добиранням, чи через маловідомість, а побувати тут варто - Бережани плюс, хоч і руїни, але доволі гарні та ще й замку - непогане місце для екскурсії вихідного дня.
Походили замком, подивились на макет Бережанського замку тих часів коли його ще не торкнулись дві Світові війни.
Знайшов ось таку карту замків Західної України
і впрів))), якщо у всіх містах та містечках, що позначені на карті є щось цікаве то ж скільки ше тре буде наїздитись тією Західною Україною), а я вже думав шо майже всюди був.
Ще пройшлись невеликим музеєм чи то чимось подібним на другому поверсі колись житлового приміщення з нецікавими, принаймні мені, експонатами.
Заглянули в напівпідвальне приміщення.
Тут вже трішки цікавіше - виставлено плакати з гербами різних знатних родин, а ще кілька артефактів Першої Світової війни.
Зайшли ще в Троїцький замковий костел, який ще служив усипальницею роду Синявських.
Зараз костел на реставрації і всередині, так само, як і ззовні, все заставлено риштуванням.
Ну що ж, пора покидати Бережанський замок
і вирушати до ще одної, майже зруйнованої, історичної пам'ятки - Поморянського замку.
Відстань в Поморяни не близька і знову вверх-вниз, вверх-вниз). Вєздєход вже жалібно рипить, я почуваюсь не краще).
Зупинились в одному селі перепочити, побачив ось такий пам'ятний знак про відміну панщини.
Згадалось, як ще мій дідо в день відміни панщини зовсім ніякої роботи не робив і вважав цей день великим святом. Дивно, а я вже навіть не пам'ятаю на яке число випадає цей день...
Їдемо далі.
Поморяни. Неподалік дороги видніється вежа колись улюбленого замку Яна Собеського.
Перед в'їздом на територію замку встановлено плакат на якому описана коротка історія Поморянського замку.
В'їжджаємо на територію - знову перед нами руїна огороджена стрічками.
Як і багато фортець України, Поморянський замок, що витримував навали орди, не витримав байдужості людей до свого історичного спадку.
Сходи до центральних вхідних дверей зруйновано.
Ну вони й не потрібні бо другого поверху, як такого, немає та й дах зберігся лише місцями.
Зате сові, здається, це особливих незручностей не завдає).
Обійшов Поморянський замок щоб поглянути, що там з іншого боку,
та сама руїна, але зарослі трави тут вищі, ну іншого я чесно кажучи й не сподівався побачити.
Пообідали в альтанці на території замку та й збираємось далі в дорогу.
Хех, ледь не забув, нещодавно в мережі натрапив на інформацію, що Поморянський замок, хоч і частково, але відновлюють, так що не все ще так пІчально).
Залишаємо Поморянський замок і продовжуємо наш шлях. Увімкнув карту теперішнього смт Поморяни, а колись міста, що навіть мало Магдебурзьке право.
Надибав цікаву легенду походження назви Поморян і Бережан - розповідають, що колись всю територію між Поморянами і Бережанами займало велетенське озеро яке порівнювали з морем). Звідси і назви: Бережани - місто на березі і Поморяни - місто за морем, по закінченню моря.
Поглянув на карту - відстань з Поморян до Золочева в порівнянні з тим, що ми вже проїхали - не лякала), а там ще поглянути на Золочівський замок і на електричку до Львова.
Дорога з Поморян до Золочева виявилась навіть простішою ніж я очікував, більше не було тих "страшних" пагорбів які відбирали в мене дуже багато сил))). А неподалік Золочева ледь не злетів з дороги в корчі) з'їжджаючи з невеликого перевалу до траси, але обійшлось, бо вже думав, що знов отримаю якусь мітку десь на тілі, типу тої яку вже рік маю на нозі після відвідин Верецького перевалу).
Коли доїхали до Золочівського замку сонце вже помаленьку топало до заходу.
На вході в замок нас зустріла охорона і повідомила, що в графік роботи Золочівського замку ми не вклались).
До речі про графік роботи Золочівського замку, відчинений замок з вівторка по суботу з 10 до 17, в неділю з 12 до 16, а в понеділок замок зачинений для відвідувачів.
Після переговорів з охороною) нас таки впустили за браму Золочівського замку).
Правда просили на мури не виходити, бо якщо начальство побачить, що в години коли замок зачинено в ньому є відвідувачі то в охорони будуть проблеми. Ще попередили, що екскурсію нам в цей час вже ніхто не проведе). Ну, на екскурсію ми й не розраховували).
Коли ходив Золочівським замком то більше вражень було не від замку чи наприклад від Китайського палацу,
а від цін, точніше від того, що окрім входу в Золочівський замок, вам доведеться ще платити окремо при вході в кожну окрему будівлю).
Та й за зйомки відео додаткова плата, а фотографувати інколи зовсім заборонено))).
Окрім Китайського палацу який, як свідчить історія Золочівського замку, будували люди, що вжитті не бачили, а ні Китаю, а ні китайських палаців, є в замку ще одна, а точніше дві цікаві штуки - так звані камені тамплієрів.
Один з них називають каменем бажань
і як свідчить легенда, якщо вставити в отвір каменя вказівний палець та загадати бажання, після чого покрутити рукою, не виймаючи палець, в напрямку одного з вінків (терновий якщо загадали матеріальне, лавровий якщо щось духовне) то бажання обов'язково здійсниться.
І ще один камінь.
Цей камінь Золочівського замку цікавий тим, що написи на ньому не розшифровані до сьогодні. Існує й про нього легенда - кажуть, що на камені описане місце перебування Святого Грааля).
Легенди - це цікаво, але є й інша версія, що ці камені належать зовсім не тамплієрам, а притягли їх сюди з зруйнованого замку неподалік Золочева і нерозгадані письмена - це якесь любовне зізнання написана літерами які придумали двоє закоханих для таємного листування.
От так от, а що ж зробиш? На противагу всім цікавим і таємничо-містичним історіям є ось такі банальні пояснення).
Треба буде колись знову доїхати до Золочівського замку, тим більше, що зробити це зі Львова дуже просто і загадати якесь бажання скориставшись каменем бажань, а заодно й перевірити правдивість легенд про камені тамплієрів.
Часу до електрички на Львів залишалось ще багато, тож проїхались по Золочеві, надибали ось такий костел
який, як каже Вікіпедія нагадує Латинську катедру у Львові, але мені він здався більш схожим на храм Святого Андрія при монастирі бернардинів. Посиділи в центрі, відпочили і на вокзал.
До дому я повертався уже пізньою нічкою, безлюдні вулиці мурашника освічували ліхтарі, навіть машини щось не їздили лише поодинокі таксі везли когось, кудись. Можна було і не вмикати задню фару яка ще до сьогодні примотана ізолентою після падіння поблизу Верецького перевалу. До дому зовсім не хотілось), поки в дорозі - ти ще частина стародавніх руїн з легендами про лицарів тамплієрів, бажання котрі повинні обов'язково здійснитись та й просто частина іншого світу де нема метушні, але... завтра доведеться прокинутись одним з мурашника і з тисячами інших здійснювати коротку міграцію з дому до роботи, з єдиною різницею що тисячі, в принципі, кажуть шо знають для чого вони це роблять, а ти будеш топати, курити, дивитись кудись вперед і задаватись філософським питанням - на хрена воно мені?)))...
але то нічо, варто лише згадати карту цікавих місць описану вище, окрім Золочівського, Поморянськог і Бережанського замків є ще ціла купа цікавого поряд і вже у наступні вільні дні ти знову будеш десь там далеко від дурнуватої метушні).
Більше фото тут
Відео
Немає коментарів:
Дописати коментар