Подорожі і не тільки

Карта маршруту: від Смотрича через Піп Іван до озера Несамовите

Маршрут: село Дземброня - гора Смотрич - гора Піп Іван Чорногірський - гора Дземброня - гора Мунчел - гора Бербенескул - гора Ребра - озеро Несамовите - Заросляк.

Клікніть по зображенню, щоб збільшити

Як добратись, доїхати, дійти до Говерли зі Львова.

Уже отримую на електронну пошту не перший лист з подібним запитанням: "Як доїхати до Говерли зі Львова?".
Звичайно одне з семи природних чудес України - гора Говерла, манить майже кожного українця та от не всі знають, як до неї добратись. Кілька разів зустрівши в поїздах людей котрі їдуть підніматись на Говерлу, навіть не уявляючи, що і як, та якось, почувши історію про молоду пару котра їхала поїздом Львів-Рахів в Лазещину щоб звідти піднятись на Говерлу, а далі ще погуляти та й поїхати додому. Все впринципі правильно та тільки їхали вони з розрахунком на один день, навіть не подивились коли той поїзд приїжджає в Лазещину і коли почули про час прибуття то були м'яко кажучи в шоці, бо з собою з туристичного спорядження, мали лише карімати і не розраховували про ночівлю десь в приватному секторі чи готелі.
Спробую відповісти усім й одразу.
Варіантів добратись до Говерли кілька.
Автомобілем.
Зі Львова їдемо в Заросляк. Час на те щоб доїхати приблизно 4-5 годин, плюс 4-5 годин на підйом і спуск з Говерли (максимум, по короткому зеленому або синьому маршруту). Повернення до Львова. Одного дня повинно вистачити. Хоча, можливий варіант приїхати в Заросляк переночувати на спортбазі чи в наметах і підніматись на наступний день. В'їзд на територію Карпатського біосферного заповідника платний.
Ось варіанти маршрутів для поїздки на авто.

https://goo.gl/maps/Au84H

Громадським транспортом
Варіант перший, їдете поїздом Львів-Рахів в Ворохту, прибуття 21:39 згідно з даними на сайті Укрзалізниці, та ця інформація ненадійна в цьому напрямку, переконався в поході на гору Кукул. В Ворохті ночуєте в приватному секторі або в готелі і на наступний день взявши бус (вартість приблизно 250-300 гривень за восьмимісний бус) їдете в Заросляк звідки підіймаєтесь на Говерлу, спускаєтесь, повертаєтесь в Ворохту і нічним поїздом Рахів-Львів до Львова. Або варіант після ночівлі в Ворохті сісти на маршрутний автобус, доїхати до повороту на Заросляк і там спробувати постопити екскурсійні автобуси, або машини, що їдуть до Заросляка, але якщо не пощастить щось зупинити прийдеться іти 12км.

Осінь, пора дощів і застуд?

Осінь чомусь у більшості людей асоціюється з чимось сумним, можливо, адже дні стають коротші, небо переважно затягнуте хмарами, ллється дрібний дощ, традиційна простуда, а попереду нас чекає зима. Вже зовсім скоро прийдеться іти на роботу затемна і повертатись також коли уже темно, а позаду залишилось літо на котре було стільки надій і чомусь, як завжди, не всі плани котрі так довго складали на літо, вдалось втілити в життя.
Та чи все так погано? Ні, осінь буває різною, осінь - не тільки повернення з роботи в темряві під моросящий дощ, шморгаючи носом. Недарма осінь називають - різнобарвною, сотні барв навколо, просто потрібно зупинитись та поглянути і лише на одному дереві ми побачимо зелений, червоний, жовтий та ще десятки відтінків цих кольорів.
Ось такою, може бути осінь на Чорногорі

або такою в Олеському замку,

а ось яка осінь в горах поблизу озера Синевир

Вітаю нас, з міжнародним днем туризму

Нехай останнім часом турист більше асоціюється з пацюкуватим чуваком в руках з іфоном, котрого привезли комфортабельним автобусом і люди, в чиїх жилах тече кров першовідкривачів, все більше називають себе мандрівниками. Та, як б там не було, хай хоч горшком називають, ми залишмось тими ким є, наші безрозмірні, туристичні, рюкзаки в котрих ми носимо наше ліжко, наш дім і тд., залишились символом свободи з яким, ми йдемо. Йдемо разом, йдемо окремо, кожен сам по собі, але знаходимо спільну мову з кожним хто зустрінеться на нашій дорозі. Неважливо куди веде наш шлях - через гірські вершини чи неонові вогні великих міст, та раз в місяць, рік, життя ми спаковуємо свій рюкзак і вирушаємо на зустріч з новому....
Нас не розуміють мешканці коробок, але такі, як ми вперше дійшли до краю світу, перепливли океан, піднялись на найвищі вершини. Наша дорога не завжди стелиться рушником під ногами, але це не зупиняє нас, бо кожен іде за своїм, за своєю мрією і заблукати нам нереально, тільки не дійти. Тож нехай кожен дійде до своєї мети, до того за чим він вирушив в дорогу, покинувши комфортну буденність на зустріч холодним, голодним, важким, але таким справжнім, незабутнім, яскравим і незважаючи на все - своїм стежкам та дорогам.

Іди своєю дорогою, і нехай люди говорять що завгодно (Данте)

Фото з походу на гору Кукул / Photos from the hike to the mountain Kukul

Ранок в горах, поблизу села Вороненко / Morning in the mountains near the village Voronenko

Третій соло похід. Гора Кукул.

Маршрут: село Вороненко - полонина Буковина - полонина Григорівка - полонина Середня - полонина Озірна - полонина Кукул - Гора Кукул - полонина Лаб'єска - Ворохта.

Третій соло похід. Як і у випадку з мандрівкою в Чернівці і Хотинську фортецю, можливість кудись виїхати за межі Львівської області з'явилась нежданно-негадано.
Вільного часу майже три дні, вирішую іти в похід. Склалось так, що люди з котрими переважно ходжу, або уже в поході, або не можуть приєднатись.
Ось і прийшов час для третього соло походу). З переглянутих варіантів маршрутів - обрав іти з Вороненка на гору Кукул і спускатись в Ворохту. Протяжність маршруту приблизно 25 км, в село Вороненко доберусь поїздом Львів-Рахів, з Ворохти до Львова доїхати уже не проблема у час повинен вкластись).
15:57 відправлення зі Львова, а далі 6 годин в поїзді.
Поки в тамбурі чекав на зупинку, встиг поговорити з місцевою мешканкою, краще б не говорив). Наслухався історій, про рись, що завелась неподалік села і кілька днів тому з'їла барана, про вовків, котрі, як розповіли чабани, нещодавно перейшли границю, яку з границь - стару чи нову, уточняти не було бажання, вистачало з мене рисі).
22:30 село Вороненко. Те, що пише в білеті 21:57 - брехня, як сказала місцева мешканка, потяг Львів-Рахів, завжди прибував у Вороненко о 22:20, тепер, правда, приїхав трішки пізніше). Вийшли з потяга, розійшлись. Ввімкнув ліхтарик, іду собі і думаю то про рись то про вовків))), а довкола темно, зорі світла багато не дадуть, місяця зовсім ніде не видно, добре, що хоч замінив батарейки в ліхтарику.
Поки ішов селом, під гавкіт собак і де не де світла від лампочок на веранді будинків, думки про рисей і вовків були, якісь, веселіші) "от класно було б побачити рись" - думав собі, та коли дійшов майже до краю села і єдиним джерелом світла залишився мій ліхтарик, котрий освітлював, хоч і прекрасно, але тільки строго туди, куди я дивився, а різні звуки доносились з боків), згадав собі, як колись читав про Карпатську рись, був там розділ про те, як вона полює, коротше, можна і не встигнути побачити рись))), та й нічого доброго, уява, не малювала про зустріч з вовками.
До запланованого місця ночівлі так і не дійшов, знайшов більш-менш рівну ділянку під намет і зупинився на ніч). Розклав намет, поглянув на небо чи не хмариться і побачив Чумацький Шлях, рисі з вовками зачекають, час подумати про них ще буде коли залізу в спальний мішок і буду прислухатись до звуків навколо намету), а зараз просто стояв і дивився на небо, за три місяці, що не був в горах уже й забув про те, що в небі над Україною можна побачити диво під назвою - Чумацький Шлях, в місті цього не побачиш.
Заснув швидко, мабуть втома і недосипання - сильніша за диких звірів намальованих уявою).
Ранок. Вночі мене ніхто не з'їв, тож спакував намет і мабуть ліхтарик разом з ним, бо не міг його ніде знайти, закинув усе в рюкзак та й пішов до цілі походу гори Кукул, хоча мабуть слово "цілі" не зовсім підходить, адже уже давно основною ціллю походу, для мене - є похід.
Ранковий туман, помаленьку, розганяв вітер